Apologet

Московська Патріархія у великий піст організовує замах на Патріарха Філарета

Події у Маріуполі, коли московські батюшки зі своїми зазомбованими клерикалами вчинили напад на Патріарха Філарета, довго потім обговорювала обурена українська громадськість, вимагаючи притягнути до відповідальності винних. Але, як водиться, нікого не поставили на місце. Тут наші правоохоронці, мабуть, забули давню латинську мудрість, що покарання накладається не тільки тому, що вчинено правопорушення, а й для того, щоб більше не чинилося. Отож ми маємо нині Маріуполь-2, лише в меншому масштабі.

24 березня 2002 року, коли весь православний світ відзначав свято Торжества Православ\'я, Московська Патріархія вчинила черговий антихристиянський випад проти предстоятеля Української Православної Церкви Київського Патріархату Патріарха Філарета, та віруючих нашої Святої Церкви. Цього дня Святійший Патріарх прибув на запрошення правлячого архиєрея, єпископа Вінницького та Брацлавського Геронтія, на освячення храму на честь Святої Рівноапостольної княгині Ольги до селища Калинівка Вінницької області. Місцеве чорносотенне духовенство УПЦ Московського Патріархату підбурило своїх фанатичних кликуш, аби за будь-яку ціну не допустити освячення церкви Київського Патріархату.

Організатором і замовником цього протизаконного дійства виступив митрополит Вінницький УПЦ Московського Патріархату Макарій (Свистун). Саме він напередодні подій у своєму кафедральному храмі привселюдно закликав віруючих перешкоджати освяченню храму та зірвати візит патріарха на Вінниччину.

Як видно з пізніших подій, заклики московського митрополита Свистуна були сприйняті священиками й активістами УПЦ МП як пряма вказівка до дій. У Калинівку стягнуто духовенство з довколишніх сіп, звезено спеціально підготовлених і навчених (а часом і оплачених) кликуш, озброєних не лише плакатами, а, як стверджують очевидці, й предметами, що могли слугувати зброєю у протистоянні. Озвірілий натовп майже із двохсот осіб, не тільки хотів зірвати освячення, а й намагався побити Київського Патріарха та його супровід. Цього вдалося уникнути лише завдяки діям міліції, яка була готова до такого повороту подій. Завдяки її спецпідрозділам не повторилися трагічні події, які мали місце в Маріуполі. Так говориться у спеціальній заяві прес-служби Київської патріархії.

Події, що розгорнулися на вінницькій землі, дивом збігаються з загальним підвищенням агресивності московської церкви в Україні. Напевно, весняний авітаміноз, а ще передвиборні стреси змушують представників сабоданівської УПЦ МП гопки стрибати, витіваючи свої чорні справи під час великого посту. Навіть святі в піст не лише говіли, а й просили вибачення (чи, бува, нікого не образили), а вірні Московської Патріархії, мабуть, себе вже за життя збираються канонізувати.

Рішучості УПЦ МП, схоже, додало і те, що перед цими подіями на Київський Патріархат пішли "в останній і рішучий бій" 65 лівих депутатів. Наслідок їхньої боротьби простий: вони штурмом взяли лише генеральну прокуратуру, що підняла червоний прапор партійного списку та видала у світ цидулку – вимогу до Держкомітету у справах релігій України скасувати рішення про реєстрацію УПЦ КП.

Такі політичні ігрища довкола православної церкви навряд чи додають честі чиновникам, не кажучи вже про тих, хто називає себе священиком чи архиєреєм. Стосовно ж парування комуністів із Московською патріархією, то прес-служба Київської Патріархії зауважує, що комуністи так і залишилися безбожниками, для яких мумія Леніна святіша за мощі православних святих, а зірка ближча за хрест.

Юрій ДОРОШЕНКО,
газета "Столиця",
29 березня – 4 квітня 2002 р.