Ви тут: Головна
Феномен леонтіївщини відрізняється від інших релігійних об’єднань харизматичного напряму православного кореня тим, що ні сам Леонтій, ні його прибічники ніколи відкрито не поривали зв’язок з офіційною Православною Церквою.
Засновник течії Леонтій Герасимович Грицан народився у селі Нова Мощаниця нині Здолбунівського району Рівненської області у селянській сім’ї у 1897 р.
Однією із спокус і навіть викликів для свідомості православних українців є діяльність на території нашої держави різноманітних єретичних структур, що намагаються реалізувати плани реформування всього релігійного ладу Православної Церкви. Однією з найбільш яскравих сект цього напрямку є Українська Реформаторська Православна Церква (УРПЦ), яку очолює лжеархиєрей Сергій Журавльов.
Релігійне сьогодення дивує нас все новими патріархами, пророками та месіями. Кожен з них проповідує свою істину, яка веде до спасіння. Багато з них прикриваються масками традиційних церков, що робить їх вовками в овечій шкурі в лапи, яких попадають вразливі душі. На тлі православних міжусобиць, які ділять український народ не одне десятиліття, завжди з’являються ті які підливають масла у вогонь. Розділяти та руйнувати завжди легше аніж об’єднувати та будувати. Меркантильні бажання, амбіції та жага влади проголошують все нових патріархів та пророків. Такий «патріарх» чи то «пророк» з’явився в Україні в особі Олега Кулика та його Українською Автокефальною Православною Церквою-канонічною.
Первая информация о деятельности культовой организации возглавляемой Ю.П.Кукарских появилась в Днепропетровском центре «Диалог» в 2004году.
Как следовало из заявлений граждан, все они считали себя пострадавшими от противоправной деятельности лидеров «церкви Дети Солнца», а данную религиозную организацию характеризовали как деструктивный культ. Изучая деятельность данной культовой группы на территории Украины мы использовали различные источники информации: сообщения в печатных СМИ, теле сюжеты в новостных и тематических программах телевидения, интернет изданиях, мнения специалистов и основное - сообщения очевидцев и непосредственных участников культовой группы – бывших адептов.
Вона називається також “Школою єдиного принципу” (ШЄП). Виникла вона в 1992 році. Відгалуження зафіксовані не тільки в Києві, але в багатьох обласних центрах, особливо в м. Суми, а також за межами України – в Білорусії та Росії. Вчення подається у вигляді лекцій та в друкованих виданнях: Книга вогнів; Екстазис, Ковчег, Катарсис, Рать.
Як емблема руху використовується порожнє коло, під яким зображується півмісяць. Пояснюється це тим, що коло, начебто, є символом душі, а також одним із символів прояву духовної істоти зі світу Бога. Півмісяць, обернений в гору, подається як символ людини, яка духовно звільнилася ще за життя. Сам знак «АллатРа», виявляється, використовувався як позначення того, хто прийшов з духовного світу (іншого, вищого) в цей матеріальний світ, оновлюючи втрачені споконвічні знання. Особлива увага звертається на те, що знак «АллатРа», нібито, є робочим (чистим) саме в такому вигляді, тобто порожнє коло над порожнім півмісяцем з ріжками вгору.
Зазвичай за словами, винесеними у заголовок, починається відомий перелік: «я ж нікого не вбивав, не крав, не чинив перелюбу…». Доходить до того, що люди не мають у чому покаятися священикові на Сповіді. Невже все так добре і більшість справді досягла вершин святості? На цьому тлі дивними видаються постійні визнавання своєї гріховності святими древності й наших днів, які бачимо у їхніх молитвах і книжках. Як вони, що мали від Бога дари зцілення і прозорливості, могли називати себе грішними?
Януш Корчак - видатний польський педагог, письменник, лікар і громадський діяч, який відмовився врятувати своє життя тричі.
У перший раз це сталося, коли Януш прийняв рішення не емігрувати до Палестини перед окупацією Польщі, щоб не залишати «Будинок сиріт» напризволяще напередодні страшних подій.
Вдруге - коли відмовився бігти з варшавського гетто.
А в третій - коли всі мешканці «Будинку сиріт» вже піднялися в вагон поїзда, що відправлявся в табір, до Корчака підійшов офіцер СС і запитав:
- Це ви написали «Короля Матіуша»? Я читав цю книгу в дитинстві. Хороша книга. Ви можете бути вільні.
- А діти?
- Діти поїдуть. Але ви можете покинути вагон.
- Помиляєтесь. Не можу. Не всі люди - мерзотники.
Створення позитивного богослів’я людського гніву ніколи не було легким завданням. Григорій Ниський (335-395) та Евагрій Понтійський (345-399) – дві важливі постаті в ранній Церкві, які свідчать про значущість цього завдання. Для обох гнів був органічною частиною людської душі створеної Богом. Тому гнів ніколи не може бути просто злою пристрастю; яке б зло не пов’язували із гнівом, це пояснюється виключно як результат стану людства після падіння. В рамках християнського аскетизму, який підтримували обидва богослови, початкову позитивність гніву можна відновити, коли чуттєва частина душі, яка відповідає за його появу, підкориться розуму. Тоді гнів буде використовуватися згідно з природою. Дійсно, він може навіть стати похвальним, як істинна чеснота, коли перетвориться у хоробрість супроти зла, спільного ворога людства.