Apologet

Київському Патріархату кримські татари подарували камінний хрест,
а московському влаштували "хрестоповал"

Про Крим як зону потенційного кон-флікту заговорили знову. Цього разу підгрунтям для непорозумінь стали не традиційні міжнаціональні питання, а релігійні. Нагадаємо, що митрополит УПЦ МП Лазар розгорнув широку кампанію новітнього "охрещення" давньої "колиски православ\'я", що втілилася у встановленні всюди поклонних хрестів. Це викликало гнів кримських мусульман, які завзято почали їх руйнувати. Таким чином на півострові зіштовхнулися дві давні релігії: християнство та мусульманство.

Слідкуючи за діями опонентів, люди забули, що на кримській землі є ще Укра-їнська Православна Церква Київського Патріархату. До речі, зовсім недавно на кримську кафедру був призначений молодий єпископ Сімферопольський і Кримський Климент (Кущ). Це стало справжньою подією в житті української громади краю, адже приналежність до Київського Патріархату і Криму сприймається проросійськими силами як націоналізм, а бажання спілкуватися з Богом рідною мовою – як великий гріх.

Попри свій молодий вік і надзвичай-ну протидію згаданих сил, єпископ Климент активно займається розбудовою Кримської єпархії УПЦ КП. Він переконаний, що українці півострова мають право на задоволення своїх духовних потреб у справді Українській Православній Церкві, а не в замаскованій РПЦ. За його словами, навіть церковні люди в автономії сьогодні змушені щодня боротися за своє українство. Українська книга, школа, церква опинилися в Криму приймаками в рідній хаті. Про це та інше – в інтерв\'ю, що пропонується.

— Владико Клименте, не так давно ви стали єпископом і отримали призначення на кримську кафедру. Як у цьому складному регіоні люди сприймають українського архиєрея?

— У Кримській єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату я з моменту її утворення – 1995 року. Ще будучи секретарем єпархії, мені доводилося займатися проблемою збереження приміщення єпархії в Сімферополі. На жаль, з 1997 року і по сьогодні ми змушені вести боротьбу з місцевим Фондом держмайна за нього. Як не дивно, але це єдине приміщення, де розташовуються всі служби нашої єпархії: кафедральний собор, єпархіальне управління, господарчий відділ тощо. Це центр, де можуть зібратися українці. Отож моя робота в єпископському сані почалася з турбот. Зрозуміло, що віруючі нашої церкви привітали мене з такою подією. Але водночас я відчув певне розчарування. Офіційні поздоровлення з призначенням мене єпископом на Кримську єпархію УПЦ КП надійшли (окрім, зрозуміло, парафіян) лише від "Кримської світлиці" та представників УНР Юрія Костенка. Ця партія також викупила ефірний час на місцевому радіо для того, аби наша церква могла звертатися таким чином до своїх вірних, нести їм слово Боже рідною мовою. Тільки завдяки цим людям я відчув підтримку в Криму. Ні органи місцевої влади, ні місцеві органи виконавчої влади, ні Комітет у справах релігій навіть не відреагували на цю подію. Також зразу довелося розв\'язувати кадрові питання. У Криму бракує священиків УПЦ Київського Патріархату. Вирішити проблему вдалося, залучивши священиків зі Львівської єпархії нашої церкви.

— Дехто стверджує, що в російськомовному Криму Київський Патріархат не має перспектив...

— В одному зі звітів Комітету в справах релігій автономії написано, що УПЦ КП ніби не має розвитку в нашому краї. Це пояснюється відсутністю підтримки владою Київського патріархату та ворожим ставлен-ням до нього проросійськи налаштованих місцевих засобів масової інформації. Я ж із упевненістю можу заявити: перспективи є! Нас небагато, але ми охоплюємо велику територію півострова – в кожному селі є укра-їнці, які хочуть мати свою церкву, молитися нашою мовою, жити традиціями народу. На жаль, зараз ми не можемо повністю задовольнити їхні духовні потреби. За кількістю фіктивних парафій ми не женемося. Бо як тільки з\'являється наша парафія, Комітету у справах релігій зразу на противагу реєструє парафію Московського Патріархату.

— Бачу, що стосунки у вас із кримською владою складні.

— Швидше, специфічні. Культивується думка, що ніби митрополит УПЦ МП Лазар є господарем у Криму, мовляв, він духовний рятівник нації. Хотілося б запитати тільки – якої? Російської? Можливо, Україн-ської? Не думаю. Формується думка, що Київського Патріархату просто немає. Коли ми звертаємося з проханням про надання нам приміщення, місцеві органи влади відверто, рішенням своєї сесії, визначаються на користь Московського Патріархату. У нас зберігаються такі рішення з 3-4 районів Криму. Влада, не приховуючи, ігнорує інтереси українців автономії. Це видно не лише на прикладі церкви, а й української школи, культури. Вже чотири роки українська гімназія у Сімферополі не має нормального приміщення. Місцева влада робить вигляд, що це її не стосується.

— З місцевою владою зрозуміло. А чи відчуваєте ви підтримку з Києва, адже всі столичні чиновники регулярно відпочивають на курортах півострова?

— Візьмемо для прикладу хоча б позицію Державного комітету у справах релігій. Вона також дивна. Коли вирішувалося питання про передачу приміщення в Сімферополі для УПЦ Київського Патріархату (воно раніше нам було надано Міністерством оборони як колишнє культове приміщення), в першому листі голова комітету Віктор Бондаренко підтримав нас. Як тільки Московська Патріархія заявила про те, що вона теж хоче отримати згадану будівлю для себе, Віктор Дмитрович одразу написав про те, що, мовляв, оскільки приміщення не використовується нашою церквою як культове, передати його УПЦ МП. Залишається надія, що становище українців Криму зможе хоч якось змінити віце-прем\'єр-міністр Микола Жулинський.

— Думаю, що саме така суб\'єктивна позиція чиновників, про яку ви говорили, і призводить до таких конфліктів, як встановлення представниками УПЦ Московського Патріархату на півострові хрестів, а потім – руйнування їх кримськими татарами. Цікаво, що, як це не парадоксально, у розпалюванні конфлікту наші чиновники від релігії намагалися звинуватити Патріарха Філарета: ніби все розпочалося через те, що він підтримав татар. А що ви думаєте з приводу цього?

— Конфлікт почався ще влітку, тобто задовго до приїзду до Криму Київського Патріарха. Тоді, коли на міжконфесійній раді "Мир – дар Божий" розглядалося питання встановлення поклонних хрестів, присвячених 2000-річчю Різдва Христового. Питання обговорювалося за участю кримської влади, Московської Патріархії та кримських татар. Тоді татари однозначно висловилися проти. Влада ж, попри це, чомусь вирішила, що хрести треба обов\'язково встановити. Була навіть ідея, аби робити це за кошти автономії. Під час перебування у нашому краї Патріарха Філарета він зустрічався з Мустафою Джемільовим. Кримські татари тоді зверталися до Святійшого із запитанням: чому Російська Православна Церква (частиною якої є УПЦ МП) встановлює хрести, а Українська Православна Церква Київського Патріархату цього зробити не може? Адже нам на це дозволу влада не дає. Потім проросійські засоби масової інформації почали звинувачувати Патріарха Філарета, що він ніби виступив проти встановлення хрестів. Цього не було! Жоден православний ієрарх не буде заперечувати проти встановлення християнських символів. Особливо в Криму, який (хочемо ми чи ні) таки є колискою християнства. Тут воно вже було в першому столітті. Я також підтримую встановлення поклонних хрестів, але проти використання такої події у політичних цілях. Бо замість християнських символів ми зараз отримали фактично символи Російської імперії. Цікаво, що хрест у селищі Морське встановлений директором Липецького металургійного комбінату, бо там база відпочинку заводу. Ціна хреста – 63 тисячі гривень. Тут відверто вимальовується зміцнення російської національної ідеї.

- Здається, що вам як представнику УПЦ Київського Патріархату легше знайти спільну мову з кримськими татарами, які є мусульманами, ніж з одновірцями з Московського Патріархату. Чи це справді так?

— У цьому є парадоксальність ситуації. Православні, які мусять у Криму відстоювати православ\'я, займаються з\'ясуван-ням стосунків і чварами, що нічого спільного з догматами Церкви не мають. Водночас татари активно консолідуються та зміцнюють мусульманство на півострові. УПЦ МП на кримській землі відкриває парафії у пристосованих приміщеннях і майже не будує справжніх церков. Натомість мусульмани, тільки отримавши ділянку землі, відразу зводять мечеть, їх лише в долині Сімферополь – Ялта близько десяти. Мої ж стосунки з мусульманами поки добрі... Це, головним чином, пов\'язане з тим, що кримські татари виконують заповіт дисидента, генерала Петра Григоренка, який виступив за повернення їх на батьківщину. Також він просив, щоб татари, коли повернуться до Криму, жили в мирі з українцями. Між іншим, маємо конкретні добрі факти нашого мирного співіснування. Татари подарували УПЦ Київського Патріархату вирубаний із білого каменя хрест. Він має розміри близько трьох метрів і встановлений на приміщенні єпархіального управління. Цей хрест з одного боку прикрашений визерунком у вигляді виноградної лози, а з іншого – битим камінням. Вони, даруючи, нам сказали, що лоза символізує вічне життя (як у православ\'ї, так і в мусульманстві), а биті та рублені скелі – життя, що не відбулося. Мусульманський знак із подібною символікою стоїть на могилі одного видатного кримськотатарського політичного діяча в Бахчисараї. Але, попри все, ми повинні пам\'ятати, що православні ідуть одним шляхом, а мусульмани – іншим, і наші дороги не перетнуться ніколи. Тому втричі більше гірко стає від того, коли наші брати по вірі з УПЦ Московського Патріархату ставлять свої політичні амбіції вище за християнську братерську любов і виступають проти об\'єднання всіх гілок нашої церкви в єдину Помісну Українську Православну Церкву.

Розмовляв Юрій ДОРОШЕНКО,
газета "Україна молода",
15 лютого 2001 року