Apologet

і саме Папа, перебуваючи в Україні, повинен розпочати цей процес

Силует Римського Папи таки чітко вималювався на обрії українського суспільно-політичного життя. Швидше за все, він таки ступить ногою на нашу землю. Ознакою цього є не стільки різні державні комісії, що нині вирішують, як прийняти гостя, скільки нещодавня бурхлива та негативна реакція Московського Патріархату. Власне її відсутність і насторожувала. Тепер же все зрозуміло: Папа таки приїде! Питання тільки полягає в тому, в якій атмосфері пройде візит? Із РПЦ і її українською філією УПЦ МП митрополита Володимира (Сабодана) і так усе зрозуміло: "не пущать – і крапка". Позиція іншої впливової православної церкви – Київського Патріархату – менш однозначна та більш виважена. Предстоятель УПЦ КП Патріарх Філарет особисто знайомий із Іваном Павлом ІІ, не раз зустрічався з ним, а тому на власному досвіді знає всі проблеми взаємовідносин православної та католицької церков. Отож пропонуємо до уваги позицію УПЦ Київського Патріархату, висловлену особисто Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом.

— Ваша Святосте, зараз у релігійному житті актуальною є тема візиту Папи Римського в Україну, що запланований, як відомо, на червень цього року. Не секрет, що Українська Православна Церква Київського Патріархату більш спокійно сприймає цю подію на відміну, скажімо, від УПЦ Московського Патріархату (не так давно був розповсюджений навіть заклик цієї церкви до глави РКЦ відкласти подорож). Що Київський Патріархат очікує від цього візиту?

— Треба не забувати, що Папу запрошує Президент України. Цей візит має державний характер, їде глава держави Ватикан, запрошений керівником нашої держави. Це перший важливий момент. Другий пов\'язаний із тим, що Папа як глава церкви одночасно їде до своєї католицької пастви. В Україні є значна частина населення, що сповідує католицизм (це вірні греко-католицької та римо-католиць-кої церков). Папа відвідав уже більше ста країн, тому має право на зустріч і з українськими віруючими. Ніхто цьому не може завадити, особливо з огляду на те, що наша країна хоче увійти в Європейське співтовариство. Виходячи саме з цих міркувань, ми не можемо заперечувати проти приїзду Папи Римського.

— На які конкретні кроки Папи сподівається православна церква, коли той буде в Україні (до речі, на православній канонічній території)?

— Ми хочемо, щоб цей візит був не просто зустріччю зі своїми вірними, а й мав би екуменічний характер (екуменізм – від грецького "вся Земля", рух за єдність християнсь-ких церков. – Авт.). Екуменізм же вимагає контактів, спілкування з усіма християнськими конфесіями. Тому було б, на наш погляд, доцільно, аби Папа зустрівся з усіма керівниками християнських конфесій України. Зокрема, із представниками Київського Патріархату, бо ми далеко не найменша церква, що, крім того, претендує на те, аби бути ядром Української Православної Церкви.

— Як найближчим часом взагалі складатимуться стосунки між православними та католиками (бо вже зрозуміло, що об\'єд-нання православної та католицької церков не відбудеться, а під екуменізмом кожен розуміє своє)?

— Давайте спробуємо подивитися на екуменізм з інших позицій. Як свідчить багаторічний досвід (я беру участь у світовому екуменічному русі майже тридцять років), об\'єднання православних, католиків і протес-тантів не тільки в найближчому, а й у далекому майбутньому майже неможливе. Неможли-ве передусім через те, що ні православні, ні ка-толики не поступляться своїм віровченням. У нас різна естезіологія. Від неї вони не відступляться. А тому із двох різних частин не можна зробити щось одне ціле. Це зовсім не означає, що ми мусимо відкинути екуменізм. Навпаки, його треба підсилювати, але через зосеред-ження наших зусиль не на намаганні об\'єдна-ти православну та католицьку церкви в одну, як це було в першому тисячолітті. Потім відомо, що в другому ми розійшлися дуже далеко, а в третьому, на жаль, сприятливих для об\'єд-нання перспектив ми не бачимо. Зараз перед християнами стоїть більше завдання – моральне та духовне відродження європейської цивілізації, бо відомо, що вона є християнською цивілізацією. Сьогодні ми бачимо, що європейська цивілізація стоїть на шляху занепаду. Попри досягнення науково-технічного прогресу (про це в дев\'ятнадцятому столітті людство навіть не мріяло), ми бачимо ознаки цивілізаційного самознищення.

- Через що ж це відбувається?

— Через втрату духовних цінностей, через моральний стан європейської цивілізації. Занепад духовності ми бачимо, наприклад, в масовому розповсюдженні таких пороків, як гомосексуалізм, руйнація християнської сім\'ї, швидке скорочення населення Європи, наступ інших цивілізацій. Все це – ознаки слабкості. Не треба забувати, що саме європейська цивілізація винайшла зброю масового знищення, атомну, біологічну, хімічну. Тому, з огляду на небезпеку для європейської цивілізації православна, римо-католицька, протестантські церкви повинні зосередити свої зусилля на відродженні моральних цінностей, духовності в нашому суспільстві, збереженні християнської сім\'ї, існування якої зводиться нанівець. Оце і є наші завдання. А приїзд Папи мусить бути направлений не стільки на неможливе об\'єднання, скільки на відродження моральних цінностей у нашому суспільстві.

- Деякі експерти вважають, що з приїздом Папи в Україну, особливо на західноукраїнських землях, може початися процес за-хоплення православних храмів греко-като-ликами, а це, в свою чергу, може призвести до перерозподілу сфер впливу у релігійному житті цілих регіонів. На практиці ми матимемо справу з новими конфліктами на релігійному грунті. Що Ви думаєте з цього приводу?

— Виключати наявність у майбутньому таких негативних явищ не можна, але я не думаю, що вони довго продовжуватимуться. Можливо, якийсь спалах і буде, але все ж таки не варто забувати, що Україна в більшості є православною країною. Хоч сьогодні Православ\'я роз\'єднане, воно не завжди буде таким. Тому, керівництво католицької церкви (яке, до речі, завжди відзначалося вмінням думати на століття вперед) повинне подбати про добрі стосунки між Українською Православною Церквою та римо-католицькою. Повторюся, ми мусимо діяти не стільки у напрямку створення однієї церкви, скільки в плані наших спільних завдань, які стоять перед нами на порозі третього тисячоліття.

Юрій ДОРОШЕНКО,
газета "Україна молода",
27 лютого 2001 року