foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

До свого останнього Помісного Собору новітня УАПЦ ішла десь із півроку. Важливо, що припав він на час, коли колесо міжконфесійного життя закрутилося з особливою швидкістю. З геополітичних умов (якщо так можна назвати загострення стосунків між Вселенським і Московським Патріархатами) питання утворення канонічної Помісної Української Православної Церкви постало особливо актуально. Тінь можливої православної єдності, хоч і з гіркуватим присмаком недовіри, знов замаячила на церковному небокраї.

Мало хто вірив, що Собор пройде так, як планували організатори, але ніхто і подумати не міг, що все станеться так, як сталося. Хоча навряд чи смертна людина може передбачити перебіг церковного Собору. Навіть ті, що були на Соборі від початку та до самого кінця, але не посвячені в тонкощі ситуації, не розуміли, що, власне, відбувається.

Наведемо перший приклад – він пов\'язаний уже з початком Помісного Собору УАПЦ. Влада, пройнявшись дивовижною турботою за його долю, надала Андріївську церкву, що в Києві, для служби Божої (цікаво, згадана церква вже багато років ремонтується...). На Собор таки приїхав митрополит Костянтин, предстоятель УПЦ у США, якого активно сватають на керівника УАПЦ. І от у перлині архітектурного генія Растреллі правиться служба. Майже шістсот делегатів Собору моляться за його успіх, радіючи, що тепер через прибулого з Америки митрополита Костянтина єднаються з Вселенським Патріархом Варфоломієм. У це вірять затравлені закидами у "неканонічності" галицькі безбороді батюшки, бо так хочеться вірити! Телекамера ловить картину: делегати Собору УАПЦ моляться з ніби своїм предстоятелем архиєреєм Вселенського Патріархату – митрополитом Костянтином – на тлі старовинних інтер\'єрів церкви. І вся проблема в тому, що служить митрополит Костянтин із священиками, а єпископат УАПЦ стоїть осторонь. Дрібниця? Навряд чи, бо, з точки зору церкви, цей факт означає одне – невизнання. Можна запевняти в любові, навіть випити разом не одну чарку, але поки між архиєреями двох церков немає співслужіння, говорити про визнання на канонічному рівні не можна. Тому мав рацію новообраний предстоятель УАПЦ митрополит Тернопільський Мефодій, коли, може, і занадто образно сказав, що "ми поки що ніхто".

Отож сам Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви проходив у приміщенні колишнього Жовтневого палацу столиці. Левова частка його делегатів (точніше трохи не половина) походила зі Львівської єпархії. Далі за чисельністю ішли Тернопільська та Івано-Франківська. Прибулий церковний актив, коли дізнавався, що Патріарха таки не обиратимуть, у програмі немає конкретних рішень стосовно об\'єднання з "братньою УПЦ КП", дивувався, чого ж, власне, всіх зібрали в Києві, невже, щоб подивитися на живого митрополита Костянтина?

Про історичну мету Собору відверто сказав у своїй блискучій промові Ігор Юхновський. "Ви сьогодні маєте прийняти історичну постанову, згідно з якою, ваш Собор ухвалює скликати спільний Собор із УПЦ Київського Патріархату для об\'єднання двох церков у єдину. Більш значущого завдання немає. За тисячу років українські священики не мали важливішого завдання". Пан Юхновський закликав найчисленнішу львівську делегацію відкинути дрібні непорозуміння та підтримати реально Єдину Помісну Українську Православну Церкву. Він звернувся також особисто до архиєпископа Ігоря Ісіченка: "Я закликаю владику Харківського (про якого я чув, що він має якісь особливі свої думки), відкинути їх. Є єдине завдання – скликати Собор із УПЦ КП".

Схоже, що волання Ігоря Рафаїловича батюшки таки почули. Щоправда, під час обговорення кандидатур керівника церкви трохи не дійшло до бійки. Собор розділився на дві частини: одна, більша, стояла за те, щоб зробити предстоятелем УАПЦ митрополита УПЦ у США Костянтина, місцеблюстителем – митрополита – Мефодія, а керуючим справами – архиєпископа Ігоря Ісіченка, інші хотіли бачити "духовним главою" Костянтина, предстоятелем Мефодія, а Ігоря, традиційно, – керуючим справами. Між цими концепціями подальшого життя церкви розгорілася суперечка і остання пропозиція перемогла лише через тверду позицію митрополита Костянтина, що як громадянин США і підлеглий Вселенського Патріарха мав можливість діяти згідно з інструкціями Константинополя.

Власне, іншого виходу делегати Собору і не мали. Навряд чи можна було силою затягти до своєї церкви митрополита Костянтина. Між тим, деякі панотці, мабуть, забули святу істину про те, що, "коли чого в руках не маєш, то не кажи, що вже твоє", і почали пишатися хоч примарною, але канонічністю. Так підчас перерви в роботі Собору, в кулуарах можна було почути таку розмову двох автокефальних батюшок: "Що ж тепер буде, отче?" – "А що ж, чого це ми мусимо тепер об\'єднуватися з Київським Патріархатом, нехай покаються та приходять!" Знайома пісня. Її давно вже співає Московська Патріархія всім "розкольникам".

Були, зрозуміло, і мудрі голоси. Так, священик київської церкви Бориса та Гліба Юрій Бойко дивувався, що на Соборі мало конкретики. "Треба виробити конкретні механізми до порозуміння, бо між нами розбіжностей немає, варто говорити не про дві церкви, а про дві паралельні структури єдиної церкви", – каже він. До речі, про конкретику. Виступаючи з привітанням до собору від Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, єпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій запропонував УАПЦ від імені УПЦ КП підписати спільний меморандум між єпископатами церков про об\'єднавчі наміри.

Позитивним наслідком Помісного Собору, безперечно, є те, що зірвався ще до його початку провокаційний план деяких сил змусити УАПЦ обрати собі Патріарха. Для промосковських сил особливо було б бажаним, щоб патріархом був якраз діаспорний митрополит Костянтин. З цього приводу один український чиновник спеціально літав до Стамбула, щоб "уламати" Вселенського Патріарха Варфоломія піти на такий крок. Але Патріарх, до його честі, на це не погодився. В іншому випадку, згаданим силам вдалося б знову звести лобами УПЦ КП і УАПЦ, відродити карикатурну ситуацію, коли українці мали двох патріархів (ніби спеціально підтверджуючи принцип про трьох гетьманів), що, зрозуміло, дуже вигідно Московській Патріархії.

Помісний Собор яскраво засвідчив, що українцям із різних боків принаймні двох конфесій (УАПЦ і УПЦ КП) варто бути менш наївними та усвідомити, що Вселенський Патріарх може визнати тільки об\'єднані ці дві національні православні церкви. І жодна діаспора без виконання цієї умови нічого не змінить. Отож, владикам, батюшкам і клерикальному активу УАПЦ необхідно відкинути власні амбіції, покінчити з "хуторянством" (про що і казав у своєму виступі митрополит Костянтин) та прийняти братерську руку дружби, яку вже давно простягує УПЦ Київського Патріархату.

Юрій ДОРОШЕНКО,
газета "Україна молода",
16 вересня 2000 року

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2