foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Годі й говорити, що прихід на посаду Прем\'єр-міністра України Віктора Ющенка – лю-дини патріотичної, глибоко віруючої, яка щиро під-тримує шляхетну ідею створення єдиної помісної Української Православної Церкви, не всім до впо-доби. Зрозуміло, що саме ці риси, а також його непохитне бажання навести порядок в економіці країни робить кандидатуру Ющенка неприйнятною на наступних президентських виборах для всіх антиукраїнських сил, "ім\'я яким легіон". Щоправ-да, тут не всі готові так відверто й однозначно про це заявити, як зробили комуністи та вітренківські соціалісти. Багато хто вважає за найкраще причаї-тися, зробити вигляд, ніби також зі шкіри лізтимуть та підтримуватимуть Прем\'єра, а насправді чекати-муть слушного моменту, щоб підставити ногу, чи хоча б вкинути ложку дьогтю до загальної справи.

Не дивина, що вже зараз по деяких кабінетах розробляються цілі плани, як зробити краще, щоб було гірше? Досить легко можна уявити, яким є головний пункт усіх цих стратегічних наробок з дискредитації та знищення активного глави україн-ського уряду. Найважливіше позбавити Віктора Ющенка соціальної, політичної підтримки, пере-сваривши з партіями й організаціями демократич-ного, національного спрямування. А цього, в свою чергу, можна досягти, зробивши Ющенка (нехай навіть і без його згоди) заручником антиукраїнської акції. Потім на ослаблену постать Прем\'єр-міністра достатньо буде навішати перед тим старанно накопаних "проколів" і продемонструвати все це українському народові зі словами: а ви йому вірили, він же нічим не кращий за інших...

Дивною й утопічною видається змальована нами картина? Запевняємо вас, вона цілком реаль-на! Не минуло й кілька тижнів після затвердження Віктора Ющенка (до речі, він нагороджений один із перших орденом Святого рівноапостольного князя Володимира Великого) на посаді керівника уряду, як механізм запрацював, здійснення темних планів почалося. Президента України Леоніда Кучму та Прем\'єр-міністра Віктора Ющенка московські ба-тюшки на чолі з митрополитом УПЦ Московського Патріархату Володимиром (Сабоданом), за сприян-ня чиновників, які звикли годуватися з лаврських порогів, 25 грудня 1999 року затягли на Володи-мирську гірку Києва до пам\'ятника Хрестителю Руси-України та трохи не силою посвячували на урядування. Зрозуміло, що таким дійством інтереси національної Української Православної Церкви Київського Патріархату було проігноровано (дивіться відповідну заяву прес-служби УПЦ КП – "Голос православ\'я" No1, 2000 рік). Хто ж, як не Київський Патріархат повинен благословляти укра-їнського Президента? За логікою: Московський Патріарх – Російського президента, Румунський – румунського.

Щоправда, навздогін з\'явилася ще одна вер-сія масового шоу біля пам\'ятника Великому князю Володимирові: виявляється, це було не посвячення, а лишень святкування Хрещення Руси. Така на-швидкоруч зліплена інтерпретація також навряд чи налізе на нормальну голову. Невідомо чим керува-лися московські батюшки, вирішивши, що князь Володимир мусив хрестити киян під кінець грудня. Достеменно відомо, що він не був прихильником нині відомої секти фанатів Порфірія Іванова і тому йому навряд чи спало б на думку хрестити жителів свого стольного граду, запихуючи в ополонку з крижаною водою. Принаймні давні літописи та хроніки зафіксували б масову загибель киян від обмороження. Але що до того Московській Патрі-архії, що звикла жити за принципом: було б кого благословляти, а привід знайдемо! Проспавшись, після дегустації безакцизної горілки (чим же дав-ненько промишляє Патріархія) можна й на дно Льовитого океану пірнути. Але до чого тут український Президент із Прем\'єром, чому вони повинні бути посміховищем перед світом?

Дуже просто: прес-служба Київської Патріар-хії переконана, що "подібні" дії є ні чим іншим, як підступною провокацією з метою дискредитації найвищих посадових осіб України в очах світового співтовариства". Ще ударом проти новообраного Прем\'єра. Згадаймо, як постраждав імідж тодіш-нього керівника уряду Євгена Марчука від протис-тояння Церкви та держави на Софійському майдані під час похорону Патріарха Володимира (між ін-шим, сам Марчук був непричетний).

Отож ні для кого не секрет, що Віктор Ющенко є вірним Української Православної Церк-ви Київського Патріархату. Минулий Великдень тоді ще голова Національного банку України зуст-рів разом із парафіянами Володимирського кафед-рального собору на Службі Божій. Не дивно, що Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет один із перших привітав В.А.Ющенка з обранням на посаду Прем\'єр-міністра. Він високо оцінив про-фесіоналізм Віктора Ющенка та його заслуги перед народом і церквою, а також благословив на подальші звершення.

Ющенко в новітній історії України після Симона Петлюри, Леоніда Кравчука, напевно, найкраще з усіх державних керівників розуміє роль національної церкви в житті народу. Тому й стає зрозумілою та шалена протидія, з якою накинулися на нього вороги всього українського. Але марні старання. Мов земний попіл розвіються всі прово-кації та розпадуться облесливі тенета, бо того, кого благословляє на служіння своєму народові рідна Церква – того благословляє сам Господь. Він же навчить розрізняти облуду московської релігійної пишномовності від справжнього поклику матері – помісної Української Православної Церкви.

Юрій ДОРОШЕНКО

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2