foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Ранком у осінній період "бабиного літа" в київських парках можна було побачити вже немолодого пана, що в футболці та шортах "намотував кола", сподіваючись таким чином набути заряд фізичної енергії на цілий день. Якийсь ледь вловимий лоск підказував, що "бігун" з маленькою професорською борідкою не є нашим співвітчизником. У цьому кожен бажаючий міг легко переконатися, якби запитав, наприклад: "Котра година?". Тоді б поважний спортсмен, зупинившись, аби відповісти, підшуковував би українські слова, а можливо, ще й перепитав із класичним американським акцентом: "Прошу?" При цьому б він ще й сторожко зиркнув на перехожого, що так нагло відірвав його від ранкового моціону.

Це не був булгаковський Воланд, який свого часу з\'являвся нізвідки. Наш знайомий, якого за кілька днів перебування в столиці так ніхто з пересічних киян і не впізнав, - архиєпископ Української Православної Церкви в Сполучених Штатах Америки Антоній.

Один із "бавнд-бруцьких" владик, як любить їх іменувати головний редактор однієї київської газети. Владика не частий гість в Ук-раїні, наїжджає до батьківської землі лише вряди-годи. Щоправда, це не заважало йому по смерті Патріарха Мстислава претендувати на посаду предстоятеля Української Православної Церви Київського Патріархату.

Зараз він зосередився за спиною флегматичного митрополита Костянтина на керуванні УПЦ у США, яка не без його зусиль перейшла під омофор Вселенського Патріарха, що таким чином остаточно перекреслило мрії багатьох українців (у тому числі й покійного Патріарха Мстислава) – мати свою єдину помісну Церкву. Більше того, перехід під руку стамбульсь-кого Патріарха узаконив духовне розділення між українцями в Україні та поза нею сущими. Зрозуміло, що не всім православним українцям це припало до серця. Почався процес відходу православних американських громад з-під влади Бавнд-Бруку (адміністративний центр УПЦ у США) і приєднання до Київського Патріарха-ту. Саме це і є на сьогодні головною "свербляч-кою" для керівництва УПЦ у США та безсилого Константинопольського Патріарха, що, мов манну з неба, отримав такий ласий фінансово-майновий шматок Київської церкви.

Що ж привело заморського архиєписко-па на київські пагорби та ще й у режимі напів-секретності? Може, віднедавна канонічний владика, "яко тать", хотів набратися апостольської благодаті, побувавши на святих пагорбах, які благословив ще Андрій Первозванний?

Подейкують, що архиєпископ Антоній прибув до Києва на запрошення свого колеги, також архиєпискпа, Ігоря Ісіченка, - представника Української Автокефальної Православної Церкви, де Патріархом є Димитрій Ярема. Правда це чи ні, але двох архиєпископів пов\'я-зує не лише однаковий сан, енергійність, амбіційність, але й те, що вони є "сірими кардина-лами" за спинами немічних глав церков. Досте-менно відомо: архиєпископ Антоній разом із представником УПЦ у США в Україні Анато-лієм Лисим зустрічалися в Києві з головою Держкомрелігій Віктором Бондаренком. Про що була розмова, також залишається таємни-цею за сімома печатями. Для того, щоб спробувати з\'ясувати це, варто пригадати кілька по-дій, які відбулися перед цим в українському церковному житті і можуть лежати в основі святоотцівської метушні.

По-перше, наприкінці вересня делегація УПЦ у США на чолі з митрополитом Констан-тином, у складі всього єпископату цієї автоно-мії Константинопольської церкви (а це всього троє архиєреїв) і представників від мирян, гос-тювала в Стамбулі та вела переговори зі Все-ленським Патріархом Варфоломієм. Зрозуміло, що американські українці обговорювали не стіль-ки занепад УПЦ у США, скільки релігійну си-туацію в Україні. За деякою інформацією, гості з Америки "товкли в ступі" все те ж одвічне пи-тання визнання Української Церкви Констан-тинополем. Кажуть, ніби Святійший навіть знову пообіцяв бідолашним українцям всіляке сприяння, але визнання – лише за умов об\'єд-нання українських церков. Казав пан кожух дам, але й слово його тепле. Щоправда, не завж-ди слово гріє. Громадськість ще пам\'ятає, як Патріарх Варфоломій в Одесі заявляв, ніби Ук-раїна є канонічною територією Московської Патріархії. Тепер він відмахується, мовляв, його слова були перекручені, а він говорив про інше. Тактика та стратегія Царгороду відомі: раніше Київську митрополію він продав мос-ковському цареві за соболі, а вже нещодавно виміняв Московському Патріархові на право підім\'яти Естонську Церкву. Але в Москві та-кож "не за три копи куплені" – і Україну тримають, і жменьку православних Естонії випус-кати не збираються.

Також досі залишається остаточно нез\'я-сованим, що ж Стамбульський Патріарх вкла-дає в поняття об\'єднання українських церков. Чи це лише єднання УПЦ Київського Патріархату з УАПЦ, чи ще й з УПЦ Московського Патріар-хату? А може, він розуміє поєднання УАПЦ і УПЦ у США? Зрозуміло, що УПЦ Московського Патріархату не піде на подібні авантюри. І правильно, до речі, зробить. Для чого з вогню стрибати у полум\'я: визволившись від однієї духовної залежності, потрапляти під іншу?

Ще розповідають, ніби після останніх нарад у Константинополі тамтешній Патріарх знову вирішив пограти в "дівицю на виданні" та зажадав від українців, аби наш Президент звернувся до нього з листом, в якому б просив допомогти врегулювати релігійну ситуацію в Україні та таким чином санкціонував втручан-ня в перебіг подій. Не зрозуміло, скільки подіб-них листів повинен надсилати глава Української держави Вселенському Патріархові, якщо саме на ім\'я Патріарха Варфоломія ще Прези-дент Леонід Кравчук особисто писав і просив визнати незалежну Українську церкву, а тодіш-ній віце-прем\'єр Микола Жулинський для з\'я-сування цього питання особисто їздив до Стамбула. Про наслідки від таких переговорів, а точніше, про їх відсутність, говорити не дово-диться. Швидше за все, Варфоломій знову хоче полоскотати нерви Московському Патріархові, шантажуючи його українцями та сподіваючись собі отримати з "білокам\'яної" знову моральну та матеріальну допомогу. Відомо, що існуван-ня Вселенського Патріарха на території му-сульманської Туреччини залежить лише від доброї волі кількох центрів: Ватикану (цим пояснюється екуменічна податливість Патріар-хату), Сенату та Конгресу США (діяльність лобі грецької діаспори Америки), керівництва Греції (родинні зв\'язки) і Московської Патріар-хії (яка поки вважає за доцільне, щоб існував Константинопольський Патріархат).

Ще одна подія, що є важливою в логічно-му ланцюгу, - активізація православного між-конфесійного життя в Києві. Тут на початку жовтня пройшов Архиєрейський Собор УАПЦ (нової) під керівництвом Володимира Яреми. Його рішення просто дивують розмахом фан-тазії. Автокефальні архиєреї звернулися до предстоятеля УПЦ у США митрополита Констян-тина з пропозицією об\'єднання УАПЦ із УПЦ у США. На їхню думку, об\'єднана церква ма-тиме спільне керівництво – одного предстояте-ля і один Архиєрейський Собор. Владики пос-тановили клопотатися перед Вселенським Пат-ріархом Варфоломієм про канонічне визнання помісного статусу єдиної УАПЦ. Вони закли-кали приєднатися до них "третіми" інші укра-їнські православні церкви в Україні та діаспорі.

Наскільки такий лет бажань і сподівань УАПЦ є узгодженим із керівництвом УПЦ у США (хоча б в особі того ж, нам знайомого, архи-єпископа Антонія), сказати достеменно важко. Але поки з-за океану негативної реакції у вигляді хвилі факсів-протестів, як це водиться, не було. Схоже, там вичікують, аби в Україні думали, що УАПЦ (н) є суб\'єктом світового міжрелігійного життя.

Офіційна версія напрочуд активного за-цікавлення УПЦ у США українськими пробле-мами полягає в тому, ніби ця церква збирається відкрити в Києві своє представництво. Як завж-ди, мета цнотлива та добра: щоб налагодити тісніші стосунки між українською діаспорною церквою Константинопольського Патріархату та роз\'єднаними в Україні трьома церквами. Канонічна підстава: аби представництво опіку-валося вірними УПЦ у США, що приїжджають в Україну. "Ми все робимо лише на благо Ук-раїні, її церкві, все буде гаразд", - втішав предс-тавник УПЦ у США доктор Анатолій Лисий автора цих рядків. Не будемо піддавати сумні-ву благородність намірів керівництва УПЦ у США, але також варто пам\'ятати давнє, куди веде дорога, викладена благими намірами.

Не обов\'язково бути кандидатом богослів\'я, аби зауважити, що канонічна мета появи такого представництва, а ще й з "церквицею", за вуха натягнута. Адже ті, гості з діаспори, що приїжджають до нас, мають широку палітру вибору: УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ. Якщо вони хочуть помолитися в національній церкві, будь ласка, УПЦ Київського Патріархату, УАПЦ, як-що ж для них важлива умовна канонічність, без якої вони за часів Патріарха Мстислава прек-расно обходилися, - просимо до храмів УПЦ Мос-ковського Патріархату. І просто насторожує ін-формація про те, що представництво мусить бути відкрито на базі саме УАПЦ. А чому не УПЦ КП?

Запитань багато, а є й відповіді. Просто очевидно, що керівництво УПЦ у Сполучених Штатах Америки налякане процесом повер-нення українських православних громад із їхнього підпорядкування (а отже омофора Все-ленського Патріарха) до Київського Патріарха-ту, поширення громадського руху "Українці Америки – за Київський Патріархат". Відтак отці вирішили нашкодити УПЦ КП в Україні за рахунок створення ілюзії підтримки малочи-сельної та невпливової УАПЦ. Повторюється відоме: розділяй і владарюй.

Спостерігачі просто переконані, що з єднання УПЦ у США з УАПЦ вийде пшик. Це все робиться, зрозуміло, з відома Вселенського Патріарха, а він хоч і дуже слабкий, але ще не збожеволів, аби накликати на себе гнів без-жальної до ворогів Москви заради малочисельної Української Автокефальної Православної Церкви. Якщо вже й визнавати, то більш по-тужний Київський Патріархат! За останній час представники діаспорної церкви палець об палець не вдарили, щоб посприяти об\'єднанню двох національних церков, а тому марне споді-вання на загальне єднання з пізнішим каноніч-ним визнанням. Зрозуміло і те, що не пройде варіант об\'єднання двох церков і визнання їх на правах Київської Митрополії зразка XVII століття. Керівник УАПЦ Димитрій Ярема не для того одягав патріарший кукіль, щоб посту-патися тепер комусь своїм місцем, а по-друге, навряд чи і всі вірні УАПЦ погодяться обміняти помісний статус своєї церкви на якусь візан-тійську канонічність. Адже ті, кому потрібна канонічність, давно перебувають у лавах УПЦ Московського Патріархату. "Єднання" лише неминуче призведе до чергового розколу авто-кефальної церкви. Київський Патріархат тим більше не піде на середньовічний статус своєї церкви. "Те, що було в XVII столітті, сьогодні нас не влаштовує, - каже Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. – Нині наш народ має власну державу, а тому повинен мати і помісну церкву з Патріархом на чолі. З фор-мальної точки зору слов\'янська Москва для ук-раїнців ближча, ніж греко-турецький Констан-тинополь. То чому ми, відірвавшись від одних, мусимо підпорядковуватися іншим?".

У підсумку хотілося ще зробити кілька маленьких зауважень. По-перше, без створення спершу єдиної помісної Української Православ-ної Церкви годі серйозно сподіватися на канонічне визнання її з боку Москви чи Константи-нополя. По-друге, якщо представникам консис-торії УПЦ у США вдасться провернути найбільш імовірний і "невинний" варіант зі створенням представництва їхньої Константинопольської церкви в Україні на базі УАПЦ, це не зупинить процесу переходу українських православних гро-мад Америки під омофор рідного їм Київсько-го Патріархату (це передусім воля громад, а не українського Патріарха). І не ослабить позицій УПЦ КП, а лише в черговий раз дестабілізує і без того хитку обстановку в православних міжконфесійних стосунках. Просто з\'явиться ще одна православна церква в Україні. Відповідальність за це, у першу чергу, ляже якраз на єпископів американської церкви, що хочуть свої проблеми вирішувати за рахунок інших.

І нарешті останнє. Повернемося до нашо-го "спортивного" архиєпископа. Видається, що деяких українців США, на жаль, безжалісно переїхало "авто" американізації. На жаль, доб-ра звичка представників цієї нації все робити занадто по-бізнесовому призвела до того, що наші колишні земляки, захопившись цим, уже не можуть відрізнити методів ведення приват-ного бізнесу, для яких цілком доречне поняття "комерційної таємниці", від відкритої політи-ки, в тому числі й церковної. Єпископат УПЦ у США (серед якого був і архиєпископ Антоній) уже один раз перетягнув таємно свою церкву у юрисдикцію Вселенського Патріарха. Лише пізніше, поставивши до відома про це рішення вірних церкви, викликав у них природне обу-рення. Тепер ми бачимо владику Антонія в Києві та Константинополі, який знову крадько-ма, напівтаємно, потайки від народу, обіцяючи лише сповістити про результати, займається вирішенням церковних справ в Україні. І все, як завжди, "для блага України". Хочеться пов-торити: "Господи, дай сил розібратися з друзя-ми, а ворогів ми вже й самі якось подужаємо".

P.S. "Україна молода" укотре повто-рює, що готова на своїх шпальтах оприлюдни-ти й офіційну точку зору на розвиток викладених подій керівництва УПЦ у США, а також "не перекручену" позицію Вселенсько-го Патріарха, Святійшого Варфоломія.

Юрій ДОРОШЕНКО,
газета "Україна молода",
25 листопада 1999 року

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2