foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Про Патріарха Філарета за сімдесят років його життя хорошого та поганого написано та сказано, мабуть, більше, ніж про будь-якого президента. Сьогодні у нього ювілей. А його Святість тим часом готується достойно зустріти 2000-річчя Різдва Христового та закликає до цього вірних Української Православної Церкви. Для нього це не просто чергова річниця на церковному календарі. Маючи тверду віру в Бога, він сподівається на духовне піднесення та на те, що український народ таки незабаром матиме єдину Помісну Православну Церкву.

Патріарх Філарет уже давно стоїть поперек мафіозного горла Російській Церкві. Він був дитям цієї системи, але й перший постав проти неї. Тому і ненавидять його в "білокам\'яній". А як наслідок цього-то вибу-хівка в монастирі до приїзду Святійшого, то недолуга за змістом анафема. Але діями Київського Патріарха керує сам Бог (Бог правди, а не сили), тому й московський "подарунок" з детонатором не спрацював, і анафема з прокляття перетворилася на визнання заслуг перед українським народом. Попри всі заяви та злі вигуки, караван Української Православної Церкви Київського Патріархату рухається вперед. До єдиної, незалежної від Москви, Рима чи Константи-нополя Церкви, що відродить славні традиції київського православ"я та об"єднає український народ. На чолі ж церковного корабля стоїть Патріарх Київський і всієї Руси-Украї-ни Філарет. Вітаючи його з 70-річчям, "Украї-на молода" пропонує читачам інтерв"ю. На многая літа, владико!

 

Його Святість Філарет:
"Що б людина не придбала за життя,
прийде час його віддавати"

- Ваша Святість, які чинники будуть домінувати у житті людини в третьому тисячолітті, на що варто буде звернути увагу?

Прогнозувати майбутнє - це не справа смертної людини. Хоч уже зараз зрозуміло, що в новому тисячолітті людству необхідно звернути увагу на духовні цінності. Хоч сьогод-ні їх ніхто формально і не заперечує, але мають вони переважно другорядне значення. Здається, що людство, цивілізація, суспільство розвиваються, відбувається прогрес, а в той же час ми все ближче стаємо на шлях само-знищення. Це веде до спотворення людини як духовно-тілесної істоти. Саме тому ми мусимо замислитися на межі тисячоліть над тим, чому ми святкуємо 2000-річчя Різдва Христового, що це за подія? Якщо Ісуса Христа вважати за звичайну особу (нехай навіть дуже обдарова-ну), то тоді він не приніс би таких кардиналь-них змін у історії людства. А вони відбулися. Християни сприймають Різдво як пришестя у світ Сина Божого та самого Творця. Він прий-шов на Землю, аби оновити людську природу. Адже вона і створювалася для життя вічного, безсмертя та лише через гріх упала. Бог прий-шов порятувати людину від того, що вона са-ма, користуючись свободою, зробила гіркого та непоправного. Сам факт появи на землі Христа поставив на перше місце духовні цін-ності - віру в Бога. Вірити варто не тільки в те, що він є, але й у те, що він сказав про життя, в основі якого лежить Любов. Без любові духов-ного життя не може бути. Що б людина собі не придбала на землі, неминуче прийде час, коли їй доведеться з цим розлучитися. Тоді виникає питання, а навіщо стільки старань, така тяжка праця, якщо життя закінчується так швидко. Добре, якщо хтось проживе вісімде-сят, дев\'яносто, а може й сто років, але ж по-мирають і в молоді роки. Треба замислитися над вічною проблемою смерті. Жити тільки в пам\'яті людства немає жодного сенсу. Чи буде комусь легше від того, що він повністю зник і не існує, а залишиться тільки пам\'ять у нащад-ків? І то пам\'ять тільки про одиниць, а мільйо-ни відходять, не полишаючи за собою поміт-ного сліду. Повертаючись до 2000-ліття Різдва Христового, скажу, що якщо ми звернемося до духовних цінностей, матеріальні тоді стануть наслідком цього. Візьмімо нашу УКраїну. Без відродження духовності ми ніколи не вийдемо з тяжкого еконочмічного становища, в якому опинилися. Розбрат у політичному середо-вищі, протистояння в суспільстві є наслідками бездуховності, егоїзму, безоглядною гонитвою за матеріальними благами.

- Раніше з духовністю все було зрозумі-лим: існувала тоталітарна система, яка в цьому була не зацікавлена. А чому ж зараз, коли люди отримали більше свободи, так і не відбулося не тільки духовного піднесення, а навіть українське культурне відродження захлинається?

Справа в тому, що наслідки духовності з\'являються не через пару років. Треба згада-ти, що навіть за радянської сиситеми у сус-пільстві був певний духовний рівень. Але три-мався він на базі відродження та духовного піднесення кінця дев\'ятнадцятого та початку двадцятого століть. Тоді Церква мала великий вплив на життя народу. А Радянський Союз жив, використовуючі ці надбання, змушував працювати на себе інтелектуальну та творчу еліти, що виховувалися ще раніше. Давайте пригадаємо кінець імперії - вісімдесяті роки, коли корупція почала роз\'їдати суспільство, йшла "урівнялівка", люди перестали працюва-ти, що врешті-решт призвело до безвиході. Старе покоління, виховане ще на дореволю-ційних традиціях, відійшло, й тепер суспільст-вом і державою керують ті, хто формувався як особистість у 60-80-ті роки. Маємо бездуховне середовище, що перейшло нам у спадок від тоталітаризму. Аби виправити ситуацію, пот-рібно виховати ціле покоління на засадах свободи та духовності, в умовах віри.

- Зараз деякі християнські Церкви багато говорять про концепцію соціального служіння. А як на це відгукується Українська Православна Церква Київського Патріархату?

- Соціальне вчення мають католики, про-тестанти, є воно і в православних. Але Право-славна Церква завжди на перше місце стави-ла духовність, і це не виключало соціального служіння. Хіба монастирі не захищали убогих, не опікувалися каліками та дітьми-сиротами? Вони відкривали школи, різні освітні заклади. На Русі просвіта ширилася за рахунок саме Церкви, що збирала бібліотеки. Візьмімо хоча б вчення святих отців. Наприклад, Іоан Золо-тоустий дуже багато говорить про соціальний захист людей.

- Вам як керівникові УПЦ Київського Патріархату, напевно, самому доводиться вирішувати чимало питань, пов"язаних із допомогою людям. А з якими думками, може, тривогами, Ви зустрічатимете сьогодні своє сімдесятиріччя?

- Мене хвилює та буде хвилювати до кін-ця життя майбутнє Української Православної Церкви. Я все робив і буду робити, аби в Україні з"явилася єдина Православна Церква. Обертаючись назад, можу відверто сказати, що ніколи не розкаювався в тому, що пішов таким шляхом. Навпаки, в ті тяжкі часи (в 60-ті роки антирелігійна пропаганда була найсиль-нішою) я вірив у правильність свого вибору. Вірив у те, що Бог є, і він обов"язково перемо-же, бо зло не може перемогти добро. Якби мені довелося починати життя, я пішов би тим же шляхом. Звичайно, лише з деякими корективами.

- А який найщасливіший у Вас був період життя?

- Це коли я лише починав чернече життя в монастирі. Там я виконував послух, і ніщо, крім навчання, мене не хвилювало. Жодні земні думки не затьмарювали молитовного спілкування з Богом.

- Майже всі єпископи, що були з Вами в Російській Православній Церкві, зрадили Вас та сховалися за широкою спиною Московсь-кої Патріархії, як тільки Ви рішуче почали підіймати питання автокефалії. А як Ви оцінюєте вже нове покоління єпископів Київсього Патріахату?

- Не треба забувати, що Церковю керує сам Ісус Христос. І тому він у кожен період історії виведе таку людину, яка буде достойна продовжувати церковну місію. У майбутньому, на мій погляд, знайдуться особи, що зможуть достойно вести церковний корабель.

- Вас у житті часто зраджували люди, яким Ви робили добро, допомагали навіть робити блискучу церковну кар"єру. З яким почуттям Ви дивитеся на те, як тепер вони вас лають?

- Скажу чесно, що в мене в душі до них немає ніякої ненависті. Я прощаю їм всю цю зраду. Я дивлюся далі - за межі земного жит-тя, бо треба думати про вічне життя. А в нього не можна увійти зі злобою в серці, ненавистю. Маючи недобрі почуття у ставленні до ближ-нього, людина прирікає себе на біду, адже в Царство Боже не увійде нічого гріховного. На архиєреїв і духовенство, що зрадили мене та відреклися від ідеї створення Помісної Право-славної Церкви, я дивлюся як на тих, які не відають, що творять.

- Для Вас особисто патріаршество - це вінець слави, терновий вінець, чи щось інше?

- Це дуже важкий тягар. Хто думає, що патріаршество - це почесті та слава, влада, той глибоко помиляється. Для того, щоб бути Патріархом, необхідно віддати себе в жертву служінню справі. Якщо ти відчуваєш, що здат-ний на це, то йди. Але треба мати ще й відпо-відні якості. Коли була моя інтронізація, я ска-зав, що за патріаршим куколем сховається терновий вінець.

- Знаю, що ще жива на Донеччині Ваша мати. Чи не від неї Ви берете духовну підтрим-ку, і як вона взагалі поставилася до того, що Ви спершу стали ченцем, а потім єпископом?

- У моєму житті мати зіграла значну роль тому, що вона привела мене до церкви. Вона дуже релігійна людина. Тому в перші роки мо-го життя, в процесі оцерковлення, вона зроби-ла багато для мене. Потім, коли я вже був у монастирі, вона не могла давати мені наста-нов. Мене, до речі, часто питають, чому я став саме монахом, в не простим священиком. Справа в тому, що тоді були важкі часи для духовенства (а я твердо вирішив зв"язати своє життя з Церквою), і тому, щоб бути вільним і не ризикувати життям інших людей, я прийняв чернечий постриг.

- Ви вже багато років працюєте на благо Церкви. Хто знає Вас ближче, диву-ється вашій працездатності, попри вже по-важний вік. Звідки у Вас береться стільки сил і енергії?

- Сказати, що я зовсім не втомлююсь, не можна. Але в сімдесят років я відчуваю себе працездатним, енергії достатньо. Чому так? По-перше, Бог дає здоров"я, сил, а по-друге, кожна людина повинна вести стриманий спо-сіб життя, поміркований. Необхідно спокійніше ставитися до навколишнього середовища. Треба пам"ятати: все минає, а тому те, що ви можете зробити, необхідно зробити, а на те, що не можете зробити, не варто напружувати себе. Господь сказав, що без його волі й воло-сина не впаде з людської голови, й вона навіть на лікоть не додасть собі зросту. Дуже часто люди думають, що їм обов"язково потрібно зробити те або се. А якщо не дано це зроби-ти? Також необхідно обережно ставитися до сучасного способу життя. Якщо ми говоримо про здоровий спосіб життя, варто утримувати-ся від пияцтва. А у нас думають, ніби радість життя полягає у влаштуванні бенкетів, пиятиці. Обов"язково необхідно щодня молитися Богові, звертатися до нього по допомогу.

- То чи варто нам сподіватися на те, що хоча б на початку третього тисячоліт-тя в Україні з"явиться Єдина Помісна Право-славна Церква?

- Навіть до 2000-ліття вона могла б з"я-витися, адже не все втрачено. Справа в тому, що для цього ґрунт уже підготовлений. Народ хоче мати єдину Церкву. Проти виступає тіль-ки ієрархія Московського Патріархату. Саме їй необхідно усвідомити, що якщо вона в Україні, то повинна працювати на власну Церкву. Тут багато залежить від держави. Вона повинна створити сприятливі умови для об"єднання, або хоча б не перешкоджати цьому. Мені ба-гато хто з духовенства казав: як нам влада скаже, так ми і зробимо. Тому я мрію, аби Пре-зидентом України була людина, яка б усвідо-мила роль Церви в державотворенні та пішла б шляхом допомоги Церкві в об"єднанні в єди-ну Українську Помісну Православну Церкву.

Розмовляв Юрій ДОРОШЕНКО,
газета"Україна молода",
23 січня 1999 року

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2