foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

      На діяльності «виробничих бригад» трохи нижче зупинимося окремо, а тепер зазначимо, що такий набір засобів діяльності швидко приніс плоди: у тенета секти потрапили народні депутати (напевно, вірячи телеобіцянкам пастора Сандея, що від «Слова віри» миттю розсмокчеться геморой), бізнесмени, впливові не пише в Києві люди. Подейкують, що навіть кілька міністрів підтримують дружні стосунки з приблудним проповідником.
   Поки релігійна організація зростала, міцніла організаційно, наш «дядько Том» переїхав із «хатинки» у чоти¬рикімнатну квартиру в престижному районі столиці (яку, між іншим, придбав за копійки - 400 гривень), пересів у новенький представницький ВMW, а потім уже заговорив навіть про намір стати... майбутнім Президентом України. Але згодом таки чомусь передумав. Чи не тому, що біля секти з’явився інший потенційний претендент на верховне крісло України - Павло Іванович Лазаренко, який перед парламентськими виборами хрестився у харизматів?
   Загалом, водити дружбу з Аделаджею стало навіть питанням престижу для частини українського істеблішменту, даруйте на слові. Так, поп-співачка Катя Бужинська (лауреатка «Слов’янського базару») нещодавно вінчалася зі своїм продюсером у аделаджівській церкві. За чорношкірого «апостола» горою стали майже півсотні народних депутатів, серед яких були й Микола Поровський (що раптом, напевно, побачив у «Слові віри» ознаки «канонічної християнської конфесії»). Віталій Журавський (йому як професійному католикові, можливо, щось нагадало про далекого Папу Римського). Михайло Павловський. Василь Онопенко, профспілковий лідер Олександр Стоян та інші.
І усе було б зовсім добре, якби столична влада не згадала, що перебування пастора Сандея в Україні є порушенням законодавства, бо й віза давно закінчилася, й права на релігійну діяльність йому ніхто не давав. Але, як водиться, допомогли друзі. Леонід Черновецький (у них, подейкують, майже спонсорські стосунки) підкинув адвокатів із підконтрольного концерну "Правекс», а Феміда Залізничного району Києва (яку уособлював суддя райсуду В. М Хіміч) довго не змушувала себе благати та й ввімкнула зелене світло нігерійцю, який, за його зізнанням, ніби «уже більше українець». Хоча існує думка, що це українці після наїздів Аделаджі з телевізора є більше нігерійцями.

 Особливий випадок: зомбування залізницею

Тут закінчується історія, а починається вже сьогодення. Окрилений успіхом чудотворець Сандей Сунканмі Аделаджа розгорнув діяльність свого релігійного концерну ще ширше. До структури церкви в Києві входять: реабілітаційний центр «Любов», молодіжна церква, церква Московського району, церква на Троєщині, церква на Харківському масиві, церква Дарницького та дніпровського району, циганська церква, центральна церква, церква для представників народів Закавказзя, жіноча церква... Цей перелік далеко не повний. Про розмах культової діяльності Аделаджі свідчить не тільки телепередача на сьомому телеканалі «Оазис серед хаосу» з демонстрацією схожих на шаманські богослужіння. Його могли на собі відчути й ті, хто 6 березня мав нещастя бути запрошеним на політичне шоу «Людина року», бо змушений був пробиватися до Палацу «Україна» через натовп віруючих агітаторів, які, ставши у позу ловців людських душ, пхали до рук газету церкви «Пробуждение к жизни», переповнену дивами про різноманітні зцілення та видану ве¬личезним накладом - 250 тисяч примірників. Вплив на еліту, яка засідала в залі, - всіма можливими засобами.
   Про масштаби й загрозу діяльності релігійного бізнесмена яскраво свідчить останній, особливо гучний скандал: минули часи невеличких колективів, де створювалися осередки «Слова віри». Тепер руками начальника у віру повинні були навернутися майже чотири тисячі працівників київського резерву провідників - найбільше у своєму роді підприємство «Укрвагонсервіс».
   «Ми, численний колектив резерву провідників, звертаємося з проханням відновити справедливість, якщо вона збереглася, позбавити колектив від одурманення чужою вірою, яка приносить великі прибутки керівникам цієї секти, бо кожний віруючий повинен сплатити десять відсотків зі своїх прибутків у казну цих пройдисвітів. Для них релігія - великий бізнес», - б’ють на сполох у всі державні установи працівники підприємства (звернення підписали близько чотирьох тисяч працюючих на «Укрвагонсервісі»). Церква Аделаджі розпускає свої щупальця залізничними магістралями України.
Отож неповторній провідниці Вєрці Сердючці просто пощастило - її потяг гуркотить лише в телевізорі, а тому вона не підпорядковується прихильному до секти керівнику «Укрвагонсервісу» пану Володимиру Некрасову. Сердючці не треба буде вибирати між вступом до підрозділу «Слова віри» та улюбленою роботою. А в той же час, як говориться у відкритому зверненні, "Некрасов намагається звільняти людей, які відмовляються йти до секти. Людей, які пропрацювали по 27 років і більше, за найменші зауваження скорочують і звільняють». Уже почався процес звільнення керівників, які захищають інтереси трудового колективу. «Сандеєвець» Володимир Некрасов за підтримки керівництва Південно-Західної залізниці уже зацькував заступни¬ка начальника вагонної дільниці, зараз піддано анафемі та гонінням начальника резерву Супруненка...
   Натомість Некрасов запалює зелений семафор для тих, хто записався до лав секти. І фактів тут удосталь. Так, під виглядом наведення порядку генеральний директор «Укрвагонсервісу» всіляко йде на поступки колишнім п’яницям, прогульникам. Здається, що членство у секті майже повністю замінило колишні партквитки: за пріснопам’ятних часів безпартійних хоч і не дуже підвищували, але ж і не звільняли з роботи. А що тепер? У зверненні говориться проте, як нинішній в.о. начальника Житомирського філіалу в резерві провідників І. Савченков, працюючи начальником потягу, «полетів» за п’янку та був переведений у паркову охорону. Але тільки вступив до секти, як одразу пішов на підвищення. Його дружину з доброї ласки Некрасова відправили на курси підвищення кваліфікації начальників поїзда, хоч вона ніколи не була поїзним начальником.


   Цікаве у Володимира Тарасовича не лише прізвище. З огляду на бізнесові успіхи керівників секти варто було б звернути увагу на капітали й однофамільця автора поеми «Кому на Русі жити добре?". Можна пригадати, що перед тим, як вдаритися в релігію та стати «святійшим за Папу Римського», гендиректор «Укрвагонсервісу» вже відсидів чималий термін під слідством. Напевно, саме цей досвід допомагає йому так впевнено керувати великою транспортною організацією - вважай, монополістом у галузі бригад провідників Некрасов мов шаблюкою махнув - призначив начальником Західного резерву провідників (куди входить престижний цех міжнародного сполучення) П. Драчука, навіть не узгодивши це з керівником залізниці. Хоч Драчук пропрацював у філії резерву провідників усього 10 місяців і не склав навіть іспити в Управлінні дорогою по колісних парах, але він - активний вірний член сек¬ти. Це дає підстави думати, що призначення таки узгоджуються, але з верховним керівництвом церкви.
   Хто з нас, їздячи потягами, не потерпав від пісеньок Буланової, Распутіної, що по кілька разів крутилися у вагонній радіомережі? Тепер, може статися, за нав’язливими шлягерами доведеться пожалкувати, адже поп-співачок спроможний замінити голос... так, ви вгадали, пастора Сандея Аделаджі. Стараннями все того ж Некрасова та вірних харизматиків у пункті 5.6 трудового договору з’явилася фальсифікація, і тепер стали можливими шоу-богослужіння прямо на підприємстві, у потягах. Для цього застосовуються технічні засоби - переобладнуються всі потягові голівки магнітофонів під касети, що проповідують релігію секти. Для цього навіть узяли на роботу ще й інженера звукозапису, звісна річ — сектанта. Невже скоро кожен пасажир матиме щастя слухати під стукіт коліс вереск ламаною російською про те, як безногі починають бігати, а німі співають, і що для цього треба зовсім небагато - прийти до секти? Справді, небагато, бо все інше з тобою зроблять спеціально підготовлені для цього «браття», та «сестри».
   "На профспілковій конференції директор всіляко намагався через своїх підлабузників протягнути пункт про богослужіння, - розповідають працівники окрученого релігійним спрутом "Укрвагонсервісу. - Знаючи про дату проведення зборів, він узяв лікарняного листа. Але колектив підприємства, незважаючи на спротив, проголосував проти обплутування заморським сектантським павутинням працівників на-шого колективу». Делегати від 3600 працюючих одностайно висловилися за звільнення Некрасова. Біда лише, що масової ініціативи низів не чує «зацікавлене» начальство.
   І якби ж гендиректор «Укрвагонсервісу» «відзначився» пише «церковною» діяльністю. Скаржачись голові комітету Верховної Ради з питань прав людини Геннадію Удовенку, колектив підприємства відзначає, що виробничий занепад «Укрвагонсервісу» напряму пов’язаний із цими оборудками. «Стараннями» пана Некрасова у вагони постачається неякісна продукція, часто з простроченим терміном реалізації, з великою різницею між оптовою: роздрібною ціною. Монополію на торгівлю на колесах має «Київвагонсервіс» - на базі згадуваного підприємства, а керують ним також «боголюбиві» сектанти та їхні родичі. Саме через це, стверджують знавці, комплект білизни в потягах цього підприємства коштує 3 гривні 50 копійок, а не 2 гривні 50 копійок, як по всій Україні. Справді, як тут не пригадати накрутку з «божою допомогою»! А те, що небажаючі злигатися зі «Словом віри» змушені працювати за себе і за того «віруючого хлопця», як оцінити? Чому «атеїсти» отримують по 70 гривень за важку працю, а учасникам церковної піраміди можуть капати сотні доларів?
   «Кому на Русі жити добре», ще раз згадаємо іншого Некрасова? Можливо, начальника дороги пана Олійника (незалежно від того, де молиться його дружина) позбавить глухоти цікава ксерокопія, яка гуляє по «Укрвагонсервісу». Всі чомусь підозрюють, що сотні тисяч доларів, переведених у ізраїльський банк «Апоалім» у Тель-Авіві на ім’я Ольги Некрасової, не зовсім в’яжуться з християнською заповіддю «не укради».


Юрій ДОРОШЕНКО,
«Україна молода», № 92, 21 травня 1999 року

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2