ПРАВОСЛАВНИЙ АПОЛОГЕТИЧНИЙ ПОРТАЛ — УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА У США: геть від Москви, але чи ближче до Києва?

foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

14-15 жовтня Українська Православна Церква у США проводила свій Собор. За традицією - у Бавнд-Бруці (Нью-Йорку). Важливість цього заходу обумовлюється кількома причинами. Собор є першим після переходу цієї Церкви під руку Вселенського, Константинопольського Патріарха (отож його спокійно можна вважати першим "канонічним" Собором УПЦ у США). Також він відбувається на тлі погіршення стосунків між цією Церквою та Київським престолом. За різними оцінками, саме на цьому Соборі ієрархи УПЦ у США планували офіційно закріпити свою зраду матері-Церкві, УПЦ КП, і остаточно прив\'язати діаспорну Церкву новим статутом до Константинополя.

Наша газета вже докладно інформувала про сварку, яку, швидше, хотілося б назвати непорозумінням, між двома українськими Церквами, розділеними не тільки океаном. У пресі можна було натрапити на позицію тієї частини, котра вважає (і, швидше за все, не без підстав), що українська Церква не повинна оббивати пороги чужих Патріархатів, має дивитися у бік Києва. За такою концепцією, перехід української американської Церкви до Вселенського Патріарха є другою унією, зрадою, як мінімум зневагою ідей Патріарха Мстислава. Аби дізнатися позицію Бавнд-Брука, ми звернулися до офіційного представника американської УПЦ в Україні доктора Анатолія Лисого. Вже перед самим від\'їздом до Штатів, перед Собором, він погодився на розмову.

За день до нашої зустрічі пан Анатолій рішенням Патріарха Київського та всієї Руси-України Філарета був нагороджений Орденом святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня. Це може бути ще одним фактом того, що Київ робить перші кроки назустріч, простягає руку перед діалогом, мов біблійний батько блудному синові. Патріарх Філарет збирається наприкінці жовтня відвідати американський континент, отож у керівництва УПЦ у США ще є можливість зробити й свій крок до порозуміння.

 

- Пане Анатолію, розкажіть, по-перше, про мотиви скликання п\'ятнадцятого Собору вашої Церкви та про ті питання, що пору-шуються на ньому.

- Це черговий Собор, який за Статутом Церкви скликається кожні три роки. На цьому вирішуються поточні питання церковного життя. Також Собор мусить обрати митропо-лита. Швидше за все, на посаді залишиться митрополит Костянтин. Делеґати Собору ще визначають склад Ради митрополії (що скла-дається з семи священиків, єпископів і семи мирян). Рада є законодавчим органом, а консисторія - виконавчим.

- Наскільки я знаю, увага до цього Собо-ру пов\'язана з тим, що на ньому планується зміна Статуту УПЦ у США.

- Статутна комісія давно працювала над пропозиціями. Останній раз Статут з певними змінами приймався ще 1983 року. Тепер пос-тала потреба ввести до цього документа пункт, який фіксував би факт того, що наша Церква перейшла під омофор Вселенського Патріарха. До речі, він досить неоднозначно сприймаєть-ся вірними УПЦ у США, що викликало нині жваву дискусію. Вона особливо загострилася після неприйнятного для нас твердження Все-ленського Патріарха Варфоломея в Одесі, коли він сказав, що визнає на території України тільки УПЦ Московського Патріархату. Отож буде гаряча дискусія, і я не беруся сказати, чим вона завершиться. Головне, аби вдалося збе-регти єдність Церкви. Бо якщо відбудеться роз\'єднання ще й УПЦ у США, то це ні до чого доброго не призведе.

- А які пропозиції до Статуту були найбільш важливими?

- У перших проектах цього документа відчувалося бажання підняти владу єпископів, а зменшити владу собору. Такий собі перехід від соборноправного до синодального устрою. Ми від початку Української Церкви в Америці вважали соборноправність за святе, тому зразу відкинули цю спробу. Навіть митрополит Костянтин виступив проти пункту, де йшлося, що єпископат подає кандидатуру нового митрополита, а собор уже її тільки затверджує. Також в останніх варіантах Статуту повернуто пункт, де йдеться про УПЦ у США як незалежну, адміністративно самостійну та соборноправну Церкву, що в даний час знаходиться під омофором Вселенського Патріарха". Оце "в даний час" для нас означає, що далі ситуація може змінитися.

- Напевно на Соборі буде обговорювати-ся й співпраця між Церквами в Україні? Зараз стосунки між двома Церквами загострилися..

- Я б це не назвав загостренням. Власне, ніяких близьких відносин і не було встановле-но. Існували контакти, приїжджають єписко-пи... Коли був Всесвітній форум українців, від нас приїздила делеґація на чолі з єпископом Всеволодом. Ми тоді відвідали ієрархів трьох православних Церков України.

- Але ж єпископи відмовляються співслу-жити з братами з Української Церкви?

- Так, це мені теж дуже не подобаються. Вони пояснюють усе канонами. Це один з каменів спотикання.

- Мені здається, що відмова єпископів УПЦ у США співслужити з ієрархом УПЦ Ки-ївського Патріархату може здатися навіть блюзнірською. Це все одно, що зберуться два брати, один сяде обідати та скаже іншому: "Брате, я тебе безмежно люблю та поважаю, але ти не канонічний, отож за стіл з тобою не сяду, почекай мене за дверима".

- Так, тут я з вами погоджуюся. Це справді болюча тема. Хоча зараз у нашій Церкві є близько тридцяти священиків із Київського Патріархату й Автокефальної Церкви. Вони приймаються до церкви та служать у ній. Також священики з діаспори служать разом, коли приїжджають в Україну. Проблема канонічно-євхаристичного об\'єднан-ня існує тільки на рівні єпископів.

- До речі, про кризову ситуацію в сто-сунках між двома Церквами може свідчити відкритий лист ієрархів постійної Конфе-ренції українських православних єпископів за межами України.. Цей ганебний документ, який просто вражає ненавистю та непоін-формованістю авторів, був з величезним задо-воленням передрукований усіма проросійсь-кими виданнями, мовляв, дивіться: Київський Патріархат не визнають навіть в українській діаспорі.

- Погоджуюся, що лист є загострий і, можливо, навіть невчасний. Такі справи не полагоджуються листами, та ще й через пресу. Між Церквами стосунки такі, як і між державами, - преса одне, а справжня робота відбувається на особистому рівні, її часом просто не видно. Між іншим, на цю помилку на останній Раді митрополії було звернуто увагу наших єпископів.

- Ви сказали про стосунки з українсь-кими Церквами. А як відбувається спілкування з філією Російської Православної Церкви - УПЦ Московського Патріархату?

- У нас немає жодних відносин і зв\'язків. Коли нас прийняв під свій омофор Вселенський Патріарх, то тоді, якщо ви пам\'ятаєте, Московський Патріарх Алексій виступив з протестом і заявив, що не визнає цього рішення. В Америці існує Російська Православна Церква, що дістала автокефалію від Алексія. Ми навіть з нею не мали жодних стосунків і не маємо. Ми мали зустрічі з пред-ставниками Румунської, Болгарської, Грецької, Ліванської Православних Церков, але тільки не російської. В Україні наша робота полягає в тому, щоб призвести до певного відходу УПЦ Московського Патріархату від московської залежности. Я два рази зустрічався з митропо-литом Володимиром (Сабоданом), який мені особисто заявив: якщо він зробить будь-який крок у напрямі до нашої Церкви, то його доля буде такою, як і Філарета. Це його слова. Ми намагаємося переконати, що їхня роль - лише на користь Москві, а не Україні. Але там, на жаль, досить міцним залишається російський вплив.

- Давайте уявимо собі пересічного пра-вославного в Україні, що стоїть перед вибо-ром, до якої Церкви належати. Якби ви були на його місці, то що б вибрали: "канонічну" УПЦ Московського Патріархату чи "неканоніч-ну" УАПЦ або УПЦ Київського Патріархату?

- Для мене відповідь є однозначною - я був би лише з Київським Патріархатом. Якщо б мав можливість переконувати людей, то всіх переконував би в тому, що варто підтримувати саме національну православну київську Церкву. І не так важливо, що для декого вона "неканонічна". Обирати тут не доводиться.

Юрій ДОРОШЕНКО
газета "Україна молода",
16 жовтня 1998 року

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2