foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Хто знову тягне на арену
"живого бога" Марію Деві Христос?

До Управління у справах релігій Київської держадміністрації нещодавно надійшли документи на реєстрацію так званого "Великого білого братства". Владі не позаздриш: поки вона напружує всі свої зусилля, аби виштовхати у візові двері приблудного нігерійського пастора з його харизматичним словом і комерційною вірою, через українське реєстраційне вікно вже лізе примарна постать сумновідомого "Братства" імені Марії Деві Христос.

Так, "групи підтримки" нейтралізова-ної майже п\'ять років тому секти зараз з\'я-вилися ледь не на всьому пострадянському просторі. Їхнє псевдобожественне завиван-ня під гітару в підземних переходах Києва вже стало звичним. Колеги-журналісти, які їздили слідкувати за виборами Олександра Лебедя в Красноярськ, відзначають відрод-ження "Білого братства" й у далекому Сибіру.

"Живий бог" Марина Цвигун, відси-дівши частину строку в жіночій колонії, вийшла на свободу наприкінці минулого літа. І за деякими даними, - одразу в звичне "підпілля". Є підстави вважати, що ініціатори відновлення секти діють саме через неї. Принаймні розжалуваний Марією-Мариною з "іоанів хрестителів" її колишній чоловік Кривоногов "хаватиме зону" року до 2000-го.

Нагадаємо, що ця неорелігійна секта 1993 року уславилася своїми екстремістсь-кими діями біля Софійського собору в Києві. Тоді постраждала не тільки націо-нальна українська унікальна святиня, пам\'ятка історії, але й психіка сотень чле-нів тоталітарної секти - переважно моло-дих осіб, які зусиллями Юрія Кривоногова та Марини Цвигун перетворилися на таких собі "зомбі". Кібернетик Кривоногов рука-ми периферійної журналістки Цвигун не без допомоги іноземних служб приготував релігійний вінегрет. Складовими ідеї "Біло-го братства" були запозичення із стародав-ньої ведичної релігії, буддизму, кришнаїз-му, християнства, майстерно зліплені за допомогою науковоподібних термінів. Напевно, багато хто ще пам\'ятає очманілих від релігійного екстазу юнаків і дівчат, які у кожному переході пропагували своїх живих божків - Марію Деві Христос і Іоана Свамі. Принаймні розтиражована, добре виконана поліграфічно листівка з парсу-ною Цвигун у комічному балахоні з костуром відома всім.

У 1993 році, як і слід було очікувати, обіцяний кінець світу не відбувся, якщо не брати до уваги хуліганські дії, за які Марина Цвигун з Юрієм Кривоноговим і всім керівним "іконостасом" за рішенням суду загриміли до в\'язниці. Поки "святі" грішники за ґратами нарікали на неспра-ведливість світу цього, батьки постражда-лих братчиків намагалися повернути своїх дітей до нормального життя. Терміну й умов ув\'язнення вистачило на те, аби Ма-рина Цвигун звинуватила свого чоловіка Кривоногова (екс-Іоанна Хрестителя) у тоталітаризмі та вирішила "богувати" в своєму "Юсмалосі" особисто.

Але нині найцікавішим моментом у всій цій історії є те, що до неї підпряглося ще й Управління Верховного комісаріату ООН з прав людини. На початку цього року воно направило до українського Мі-ністерства закордонних справ ноту протес-ту: мовляв, у нас порушуються права лю-дини. Занадто спостережливі за "чужими тарілками" оонівці вважають, що "понад сім років уряд України бореться з прихиль-никами Міжнародної церкви "Великого Білого братства"... Їх дискредитують у за-собах масової інформації, їхні переконання оголошуються антизаконними. Саме зав-дяки сфабрикованій з порушенням закону справі були засуджені до тюремного ув\'язнення духовний учитель "Білого братства" Марія Деві Христос (Цвигун), Кривоногов та інші". Кінець цитати.

За нашими спостереженнями, пиль-ному комісарові ліпше було б не встрявати в українські внутрішні справи, бо навряд чи він є більшим знавцем українських законів, ніж Верховний суд України. До того ж, стає незрозумілим, а хто відстою-ватиме права тих людей, які постраждали від психічного втручання в їхню свідо-мість. Отож, можливо, було б краще, аби управління ООН більше приділяло уваги утискам таких структур, як, приміром, японське "АУМ сенрикьо", бо від подібних протестів у людей на запитання: "А чи не підтримували життєдіяльність "Білого братства" з-за кордону?" виникають хоч і дивовижні, але цілком логічні припущення

Не оминуло можливості вставити у справу свої три копійки відділення релігієз-навства Інституту філософії НАН України, яке здавна відзначалося своєю любов\'ю до "білих братчиків". Сам професор Анатолій Колодний повстав на захист феномену "Великого білого братства. "Пан Колодний так захоплюється у своєму зверненні до українського суспільства (до речі, деким почутому), - що навіть проголошує як нау-кову і цілком конфесійну догму: "Бог один, а конфесія - це лише обраний тим чи ін-шим народом, людською спільнотою, а то й окремою людиною, специфічний шлях до нього". Тобто "Біле братство" - це сила, рівна католицькій чи православній Церкві. Таке проповідування особистого світо-сприйняття досить розходиться з оцінками справді неупередженого дослідника.

Можливо, питання про дозвіл на ле-галізацію тепер уже суспільного лояльного "Білого братства" Марини Цвигун і має право на розгляд. Але, як бачиться, не в умовах, коли одні з далеких закордонних інституцій шлють нам цидулки з наказами, як нам діяти, а інші в цей час намагаються навіяти, що це суспільство завинило перед екстремістською сектою, а не навпаки.

Не виключено, що відсутність чіткої реакції на друге пришестя "Білого братства" з боку Комітету у справах релігій пояснюється одним, доволі банальним фактом з політичної біографії ще одного апологета сучасного релігієзнавства, ни-нішнього голови Держкомрелігій Віктора Бондаренка. Саме він ще в далекому 1990 році, коли "Велике біле братство" ще тільки реєструвалося у владних органах як законослухняна організація, дав поблажли-вий експертний висновок на діяльність цієї секти, чим поблагословив її майбутні "под-виги". До речі, тоді пан Віктор представ-ляв доволі цікаву структуру - Київський міжреспубліканський філіал Інституту наукового атеїзму Академії суспільних наук при ЦК КПРС. Схоже, його минулий досвід добре пасує й до нових обставин релігійного життя України.

Юрій ДОРОШЕНКО
газета "Україна молода",
23 травня 1998 року

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2