foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Першоієрарх Білоруської Автокефальної Православної Церкви Ізяслав: У НЕЗАЛЕЖНІЙ ДЕРЖАВІ ЦЕРКВА НЕ ПОВИННА МАТИ ЗВЕРХНИКІВ

Ще з царських часів і до сьогодні Москва керує церковними справами у Білорусії в своїх інтересах. Наша церква не повинна мати такого зверхника. Головне, щоб існувала незалежна держава, в якій було б керівництво, здатне відстоювати національні інтереси. БАПЦ вважає за її права та моральний обов\'язок не тільки наставляти на праведне життя людей, але й супротивитися окупації Білорусі чужою скорумпованою церквою.

- Під час вашого перебувння у Києві, напевно, обговорювалися проблеми тісні-шої співпраці між УПЦ КП і БАПЦ?

- Так, окрім спільної заяви, яку я підписав із патріархом Філаретом, ми маємо ряд конкретних домовленостей. Я, наприклад, не можу часто приїжджати з Нью-Йорку сюди, аби рукополагати священиків для Білорусі, тому ми домовилися, що це робитиме архієпископ УПЦ КП владика Серафим за нашою характеристикою. Молоді хлопці з Білорусі тепер будуть навчатися в духовних учили-щах, семінаріях, академії Київського Патрі-архату. Для нас сьогодні найважливішим є підготовка кадрів.

Стосовно ж узагалі наших стосунків, то вони досить давно розвиваються як-найкраще. Маємо молитвне єднання з двома частками української церкви УПЦ КП і церквами діаспори.

- Що ви думаєте стосовно невизнання ваших церков Вселенським Патріархом?

- Частина української православної церкви в діаспорі пішла під юрисдикцію Константинопольського Патріархату. Ми зберігаємо з ними дружні та партнерські стосунки. Тут треба зазначити, що визнання автокефалії спирається насам-перед на державнотериторіальний прин-цип, який передбачає ліквідацію з право-славної спільноти корумпованих церков, недопущення цькування ними національ-них церков. За відсутності таких умов в Україні та Білорусі є церкви, які, дякуючи гвалту, за підтримки світської влади тримають сусідні народи у духовному та фізичному рабстві, а потім ще й хваляться своєю "канонічністю".

- Як би ви могли оцінити перспекти-ви об\'єднання українського православ\'я?

- Думаю, що це трапиться тоді, коли церква стане на правдивий релігійний грунт. Зростання авторитету церкви може стати тим вогником, до якого потягнутся як священики так і паства. Переконаний, що цей процес уже почався. Одним словом, треба починати з середини. Існує ще й політичний момент. Коли люди побачать, що державна влада виступає за єдину Помісну Церкву, то тоді вони теж підтримають зрушення. Тоді проблема Московського Патріарха зникне сама собою. Поки ви маєте незалежність, можна вірити в це об\'єднання.

- Існує теза, що об\'єднання нашого православ\'я відбулося б швидше без Патріарха Філарета. Як ви оцінюєте його постать?

- На мою думку, Святійший Патріарх Філарет є найкращим кандидатом, аби бути на чолі національної церкви. Наприк-лад, коли церквою керує слаба, стара людина, то відповідно й результати є поганими. Уся критика походить від ворогів української церкви, вони хочуть усунути таку сильну постать, як патріарх Філарет, поставити слабку людину й тим користуватися. Для вирішальних дій завжди необхідно мати сильні особистості.

Схоже, що добрі та приязні стосун-ки справді будуть таким собі кілком у широкому горлі РПЦ. "наше канонічне буття грунтується на 34 Апостольському правилі, непорушних приписах святих канонів, які установлюють, що "устрій церковних справ повинен відповідати політичним і громадським формам" (ка-нон 17 IV Вселенського собору, а також канон 38 VІ Вселенського собору) й апофегмі Святійшого Вселенського Патріарха Фотія - "прийняти, що права, які торкаються церковних справ, а особли-во справ парафій, повинні відповідати політичним і адміністративним перемі-нам", - наголошують представники Укра-їнської та Білоруської церков. Вони констатують, що нині певна частина їхніх вірних протиправно знаходиться в адміністративній і канонічній підлеглості закордонного духовного центру - Москов-ського Патріархату. Вони урочисто заявили про непорушність положень патріаршого та синодально-канонічного томосу Вселенської Константинопольсь-кої Патріархії від 13 листопада 1924 року, скріпленого підписом блаженної пам\'яті Патріарха Григорія, де написано, що "перше відділення від нашого престолу Київської митрополії та залежних від неї православних митрополій Литви та Польщі, а рівно ж прилучення їх до святої Московської церкви наступило не за приписами канонічних правил...". Сьогодні про згаданий томос мало знають навіть ті, хто цікавиться міжрелігійними сто-сунками. Особливо добре "забувають" цей історичний факт сучасні "канонічники" гнізда сабоданівського.

Підписавши спільну заяву, православ-ні церкви проголосили, що лише УПЦ КП і БАПЦ, як національні Помісні Церкви двох народів мають право репрезентувати перед світом православні пастви своїх держав. Сумнівно, що така теза набуде найближчим часом реального підгрунтя, але зближення двох церков і розвій Білору-ської може суттєво вплинути на право-славну ситуацію на території східних слов\'ян. Хоча це, за великим рахунком, залежатиме від тривалості лукашен-ківського режиму в Білорусі та бажання української влади відстоювати права національної церкви. Але це вже тема окремого матеріалу.

Юрій ДОРОШЕНКО
газета "Україна молода",
16 вересня 1997 року

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2