foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Згідно з оповідями євангелістів місце розп’яття Христа називалося «Голгофою», тому що це місце називалося черепом або «головою мертвого» (з єврейської мови назва «Гулгулеф» — череп). Це підтверджується Євангеліями від св. Луки і від св. Іоанна. «А коли прибули на це місце, що звуть «Череповище», розп’яли тут Його та злочинників, — одного праворуч, а одного ліворуч» (Лк. 23;33). У св. Іоанна: «І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Череповищем зване, по-гебрейському Голгофа» (Ін. 19;17). Дехто висловлює думку, що «Голгофа» походить від слова «пагорб», але це припущення не має достатньо підстав. Щоправда, у пр. Єремії (7; 31—33) згадується місце біля Єрусалима, схоже на Голгофу, але невідоме його розташування. За описом видно, що воно знаходилося, певно, на південь від Єрусалима. Але в такому випадку воно не має нічого спільного з Голгофою. Крім того, поблизу Голгофи був сад Йосифа із Аримафеї: «На тім місці, де Він був розп’ятий, знаходився сад, а в саду новий гроб, що в ньому ніколи ніхто не лежав» (Ін. 19;41). Але на південь від Єрусалима, в брудній і пустельній долині Еніом, не було садів єрусалимських мешканців. «Тут стояв колись ідол Молоха, котрому приносили в жертву дітей, спалюючи їх на вогні. Ця долина носила також назву Тофет, тобто тамбурин, тому що жерці били у тамбурин, щоб звуком цього інструмента заглушити крики дітей, котрі згорали в руках ідола. Цар Осія, щоб зробити цю долину гидотою для юдеїв, осквернив її» (2 Царів 23;10,12,14), і з того часу туди звозили всякі нечистоти із міста. Внаслідок цих обставин це місце стало страшним і мерзотним для юдеїв, і вони стали називати його геєною. Далі вказували на те, що «Голгофа» була назвою місця страти злочинців, тому що тут були розкидані черепи страчених. Але навряд, чи сад Йосифа Аримафейського, людини, певно, багатої і знатної, був розміщений у такому місці. Малоймовірно також, що юдеї залишали черепи страчених розкиданими. Інші вважають, що «Голгофа» отримала свою назву від того, що юдеї вірили, що тут знаходилося місце поховання черепа Адама. Ні новозавітні, ні древньоюдейські, ні древньохристиянські письменники не дають вказівок на таке словотворення назви «Голгофа». А пізніше юдейство шукало місце поховання Адама спочатку на площі Храму, а потім в печері біля Геврону. Тільки в ІІІ ст. Ориген вказує на Голгофу як на місце могили Адама, а легенда про Голгофу, як про місце поховання черепа Адама, зустрічається у творах Василія Великого. Врешті вважають, що «Голгофа» отримала свою назву від того, що це пагорб череповидної форми. Хоча євангелісти нічого не повідомляють про те, що Голгофа була пагорбом, і, крім того, зараз неможливо встановити, яким був первісний вигляд Голгофи, оскільки це священне місце зазнавало багатьох змін, котрі були наслідком різних руйнувань і новобудов (як і Гроб Господній).

Взагалі на Сході існував звичай звершувати страти на видному місці, тому, певно, і хрести було поставлено на такому місці, яке можна було побачити здалеку. Врешті у Старому Завіті згадуються місця, що отримали свої назви від свого зовнішнього вигляду. Тому цілком можливо, що Голгофа отримала свою назву від того, що це було підвищене місце, яке зовнішнім виглядом нагадувало череп.

У нашому розпорядженні є декілька свідчень про історію Голгофи у перші століття існування християнської Церкви. Безсумнівно, давні християни мали свідчення про розташування Голгофи і Гробу Господнього, і ці місця повинні були вважатися для них священними. Вже євреї часів Ісуса Христа шанували могили старозавітних пророків і праведників. У Гафхефері показували могилу пр. Іони, шанувалися також могили Авраама, Ісаака, Якова і його синів. Могилу Йосифа показували у Сихемі. За уявленнями євреїв душа померлого перебуває на місці поховання і переважно тут праведний приймає призивання вірних. Тому і Гроб Ісуса Христа повинен був бути з самого початку місцем християнського культу і, безсумнівно, шанувався з перших днів існування Церкви. Це заперечувати може лише той, хто повністю не ознайомлений із сутністю і формами висловлення древньосхідного благочестя.

Є твердження, що Гроб Господній був зруйнований за часів Агриппи І (41—44 рр. н.е.), коли цей правитель розширив Єрусалим і зайнявся побудовою нової, третьої, міської стіни на півночі, залишки якої було відкрито в 1925 р. Це зруйнування сталося немовби тому, що тоді Єрусалим був очищений від усіх могил і гробниць (виключаючи могили дому Давида і пророчиці Олдани). Але, по-перше, Агриппа не міг закінчити по будову стіни внаслідок заборони імператора Клавдія, по-друге, Гроб Господній не був звичайною могилою, а був висічений у скелі, відповідно його неможливо було знищити. Відомо, що у новій частині Єрусалима до 70-го року знаходилися гробниці царів Івана Гіркана (133—104 рр. до Р.Х.) і Олександра Янная (104—78 рр. до Р.Х.). Врешті, за свідченнями рабинів, котрі дійшли до нас, «верхня» частина Єрусалима, тобто ділянка між другою і третьою стінами, вважалася у євреїв не священною, оскільки тут знаходилося «місце ганьби». Під час повстання юдеїв проти римлян (66—70 рр.) християни частково пішли в Пеллу (Піреї), частково в Кохабу (в Васанітиді). Гроб Господній, очевидно, було зруйновано разом з Єрусалимом. Зазвичай вважають, що Єрусалим до повстання Вар-Кохби (тобто до 131 р.) лежав у руїнах. Але зараз вважається встановленим той факт, що з 70 р. по 132 р. в Єрусалимі знаходилися загін римських солдатів, а також поселення поганів, юдейська і християнська громади.

Відповідно як і в багатьох інших випадках, так і тут Йосиф Флавій перебільшує розміри руйнування Єрусалима, очевидно, з метою догодити римлянам перебільшенням їхньої сили і слави. Тому ми маємо підстави для припущення, що Гроб Господній шанувався християнами і після зруйнування Єрусалима до 131 р., оскільки він, будучи витесаним у скелі, не міг зникнути повністю. У долині Кедрона збереглися до цього часу гробниці Авессалома, Якова , піраміда Захарії та гробниця Іосафата (відкрита у 1925 р.). Збереглася також гробниця Давида-Соломона. Врешті на користь гіпотези про збереження Гробу Господнього і шанування його християнами до 131 р. говорить іще одна важлива обставина: після повстання Вар-Кохби (131—134 рр.) Єрусалим був знову взятий римлянами і перетворений на римську колонію. Після взяття Єрусалима, ще за імператора Андріана (+138 р.), на Гробі Господньому було споруджено поганський храм. Про це повідомляють стародавні письменники: бл. Ієронім, Євсевій Кесарійський, Сократ, Созомен та ін. Римляни, на думку християнських письменників, переслідували цим заходом, як і в інших подібних випадках, мету осквернити християнську святиню, — в дійсності, звичайно, щоб замінити попередню віру поганським культом. Андріан, хоч і забороняв приймати неправдиві доноси на християн, все ж вважав християнську релігію протизаконною і забороненою. Крім того, єрусалимські християни були, головним чином, із юдеїв, тому ненависть римлян до євреїв торкнулася й єрусалимських християн. Так само римляни діяли і в інших місцях, котрі були священними для юдеїв і християн. Так, наприклад, у Віфлеємській печері, що шанувалася християнами, за Андріана було встановлено культ Адоніса. Про це повідомляють древньохристиянські історики й апологети: Юстин в «Діалозі з юдеєм Трифоном», Ориген у творі «Проти Цельса», Євсевій у «Історії», Ієронім, котрий сам жив у Вифлеємі, Паулін та ін.

Деякі з істориків вважають, що Вифлеємська печера і раніше була місцем культу Адоніса і лише пізніше була перетворена на символічне місце народження Христа. Але з цим неможливо погодитися. Адже ще в IV ст. в Єрусалимі напередодні свята Вознесіння Христа збиралися єрусалимський єпископ, клір, віруючі і хресним ходом йшли у Вифлеєм, де потім звершувалася Божественна літургія. Тож Вифлеємська печера нічого спільного з культом Адоніса не мала. Відповідно вшанування місця народження Христа мало суто християнське значення. Крім того, важко припустити, що ще до 131 р. в юдейських містах існували святилища, присвячені Адонісу! У нас є лише свідчення, які повідомляють, що, починаючи з 134 р., в Палестині були влаштовані поганські храми, введені поганські культи Адоніса та інших богів. Але Вифлеємська печера шанувалася християнами ще до цього вказаного часу, як про це свідчать Юстин Філософ («Діалог з юдеєм Трифоном») і так зване Протоєвангеліє Якова (XVIII;1, ХІХ; 1—2, ХХ; 4, ХХІ; 3).

Таким чином, безсумнівним є той факт, що Гроб Господній і Вифлеємська печера шанувалися ще християнами I століття і що ці священні місця були перетворені римлянами на місця, які присвячувалися поганським культам разом з місцями, що були священні для юдеїв. Але якщо давні християни знали місце погребіння Христа і шанували його, то, звичайно, вони знали і місце розп’яття Христа — Голгофу. Чи була Голгофа осквернена римлянами — невідомо. Євсевій Кесарійський нічого не повідомляє про це, а Ієронім, у котрого знаходиться вказівка на таке осквернення, жив у Палестині лише в кінці IV ст. Найвірогідніше, що поганське святилище обіймало як Гроб Господній, так і Голгофу, які розташовувалися неподалік одне від одного, бо в Євангелії від св. Іоанна говориться: «На тім місці, де Він був розп’ятий, знаходився сад, а в саду новий гроб, що в ньому ніхто не лежав. Тож отут, — з-за юдейського дня Приготування, — вони поклали Ісуса, бо поблизу був гроб» (Ін. 19;41—42).

Взагалі всі географічні вказівки, дані у канонічних Євангеліях, цілком збігаються з тими відомостями, які відомі нам з інших джерел. Важливою є ще й та обставина, що після зруйнування Єрусалима в 70 р. і після двох юдейських повстань стан політичного і релігійного життя і навіть деякі релігійні погляди юдеїв змінилися, і в кінці І на початку ІІ століть було вже надзвичайно важко описувати попередні порядки життя, не впадаючи в історичні і топографічні помилки. А в той же час в Євангеліях правильно відображається стан життя єврейського народу і топографія Св. землі на початку I століття. Відповідно це є важливим доказом того, що Євангелія написані самовидцями і сучасниками тих подій, які відтворювалися на сторінках Священного Писання Нового Завіту. Євангелія ж від св. Марка і св. Луки написані зі слів таких очевидців. Тому ми можемо вважати їх достовірними джерелами.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2