foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Як свідчить книга Діянь, в початковий період існування Єрусалимської громади, в ній була відсутня ієрархічна структура. Це засвідчує, що всі члені громади займали однакове положення і не відрізнялися один від одного наявністю певних прав та обов’язків. Але все таки різниця була присутня, тому що головними керівниками, в перші століття існування церкви, в громаді являлись апостоли які керували нею, а це вже є ієрархічне розділення. Об’єднанні єдиною вірою та взаємною любов’ю, вони жили однією великою сім’єю, маючи дванадцять авторитетних керівників та наставників. Однак зі збільшенням громади та її різноккласового складу викликали деякі труднощі в церковному житті єрусалимських християн, і це призвело до введення ієрархічної організації громади.

Як відомо до єрусалимської громади входили не тільки місцеві іудеї, але і ті що жили в поза територією Єрусалиму. Місцеві іудеї, які розмовляли арамейською мовою і суворо дотримувались законів, виражали неприязнь до еллінів. Тому що останні під впливом язичницького середовища не так скурпольозно виконували закон. Таке загострення відносин між іудеями та еллінами в деякій мірі проявлялася і вжитті християнської Єрусалимської громади. „ У ці дні, коли збільшилась кількість учнів, виникло нарікання елліністів на євреїв за те, що вони не дбають про їхніх удовиць у повсякденному служінні їм.” (Дії.6:1)

Тоді апостоли усвідомлюючи наскільки важко їм самим проповідувати і піклуватись про столи, запропонували обрати з громади сім мужів доброї слави, сповнених Святого Духа та мудрості. Щоб вони відповідали за розділення подаянь та були служителями при агапах. „І угодна була ця пропозиція всьому зібранню, і обрали Стефана, мужа, сповненого віри і Духа Святого, і Филипа, і Прохора, і Никанора, і Тимона, і Пармена, і Миколая Антіохійця, наверненого з язичників, поставили їх перед апостолами, а ці, помолившись, поклали на них руки.”(Дії 6:5-6)

Існує ряд питань чому саме „сімом” було доручено служіннях при столах? Чи було роздавання подаянь єдиним служінням цих обраних мужів, та яке значення апостольського рукопокладення? Чи існує схожість служіння цих „семи” з дияконським служінням в сучасній церкві?

Стосовно „семи” мужів, можна припустити, що воно було запозичене з тодішньої іудейської організації. Йосиф Флавій в своїх творах засвідчує про звичай, на його думку, встановленого Мойсеєм, поставляти керівників малих міст та селищ в кількості семи чоловік. [№4 ст.218]

Як засвідчує апостол Лука, що написав книгу діянь, спеціальним призначенням „семи” було служіння при столах та роздавання подаяння. Разом з цим можна припустити, що загальні трапези по всій ймовірності з’єдналися з євхаристичним переломленням хлібу (Дії 2:46) і тим самим отримували сакраментальний характер. Відомий російський дослідник, який займався історією агап, П.Соколов пише на рахунок єрусалимських трапез наступне: „ ... завдяки своєму зв’язку з молитвою та причастям ці трапези мали специфічний богослужбовий характер, і добровільні приношення, оскільки складали собою приношення необхідних запасів, несли теж богослужбовий характер”[№5 ст.11] Саме ці обставини спонукають нас віднести обов’язки „семи” не тільки до трапез, а й до Євхаристії. А звідси слідує, що вони можливо роздавали чи розносили віруючим Святі Дари й навіть можливо допомагали апостолам при звершенні Євхаристії. Вимоги до кандидатів в диякони – особлива духовна обдарованість та мудрість засвідчує на користь вище вказаного.

Але обов’язки „семи” не обмежувалися тільки сакраментальним служінням при загальних трапезах, деякі з „семи” приймали активну участь у проповідуванні Євангелія. Достатньо згадати блискучу проповідь першомученика і архідиякона Стефана (Дії 7:2-53) та місіонерську діяльність благовісника (Дії 21:8) Филипа (Дії 8:5-13; 26-40).

Абсолютно особливий характер всієї історії „семи” додає одну вельми важливу обставину докладне оповідання про спосіб їх обрання та поставлення. Нічого подібного не зустрічається не тільки в Новозавітній, але і у всій найближчій до апостольського часу літературі. В поставленні „семи” яскраво вимальовувалась з одного боку роль громаді, з іншої святих апостолів. Останні як відомо були ініціаторами створення нового служіння і здійснювачами сакраментального акту посвячення. До поставлення „семи” всі службові функції належали апостолам. Не виключено що деякі члени Єрусалимської Церкви добровільно несли ті чи інші незначні послухи (Дії 5:10; 6:1), але як формальна установа „сім” не мали прецеденту. Тому ініціативу апостолів слід розглядати як щось абсолютно нове, як створення принципу буття, різних по своєму призначенню церковно ієрархічних служінь. Іншою не менш важливою апостольською акцією було посвячення яке здійснювалося через рукопокладення. Саме по собі це дійство не було новим для єврейської громади. Відомо що ізраїльтяни широко використовували покладання рук як символ передачі повноважень.

Але в християнстві з самого початку рукопокладенню присвоювався особливий священний сенс: воно означало сходження Духа Святого.(Дії 8:14-19) Факт що здійснювачами рукопокладення „семи” були саме апостоли, не випадковий. Він вказує на надзвичайне значення цього дійства, яке без сумніву в першій християнській громаді по праву належало тільки апостолам. З іншого боку в діяннях ясно сказано про роль громади яка виражається послухом апостолам у обранні кандидатів.(Дії 6:3-5)

„Семеро” були обрані по волі громади, так само і в сучасній церкві поставлення кліриків супроводжується участю громади (співом „Аксіос”). В книзі Діянь апостольських обряд посвячення звершують апостоли – особи, маючи не пов’язані з авторитетом громади повноваження, а тепер єпископи через покладання рук являються послідовниками апостольського служіння. Посвячення „семи” супроводжувалося покладанням рук та читанням молитви, теж саме ми спостерігаємо в сучасній хіротонії. Як клірики не являються добровільними виконавцями церковних служінь так і на „обраних” були покладені певні повноваження, які надавали їх положенню формальний службовий, тобто правовий характер.

Вище ми зазначили що вірогідно „сім” були еллінами судячи по їх іменам. З цього ми бачимо що більшість громади були євреями з розсіяння, серед них, як пише апостол Лука, тільки Миколай походив з антиохійських язичників.

Згодом як відомо в Єрусалимі зі сторони місцевих юдеїв було розпочате гоніння, жертвами якого стали християни-елліни. Про причини можна тільки здогадуватися, але швидше за все головною причиною була неприязнь до іноземних юдеїв, посилене невдоволенням активної християнської діяльності останніх. Це гоніння дало церкві першого мученика – Стефана, одного з „семи”, якого звинуватили у хулі на Бога та кощунстві по відношенню до закону Мойсея (Дії 6:11).

По всій ймовірності в результаті гоніння елліни покинули місто, на цьому історія „семи” закінчується. Можливо вони теж залишили Єрусалим, так як далі в Діяннях апостольських згадується про одного з них – Филипа, який мешкав в Кесарії з своєю сім’єю. (Дії 21:8) Але деякі історики вважають, що служіння „семи” не зникає з Єрусалимської Церкви, воно просто далі не згадується в книзі Діянь апостольських по тій причині, що „служителі трапез” („семеро” або їх приємники) не приймають участі в управлінні громадою. В якості підтвердження історики приводять цитати з діянь апостольських. (Дії 20:17; 21:19)

Останнім та найбільш важливим питанням, що стосується дияконського служіння являється по всій ймовірності питання зв’язку „семи” з послідуючими церковно-ієрархічними служіннями, в тому числі дияконату. Відомо, що передання називає обраних – дияконами. Якщо порівняти функції „семи” та обов’язки диякона вони дуже схожі. Як відомо „обрані” Єрусалимською громадою були поставлені в першу чергу для роздавання євхаристичних Дарів та допомагати бідним вдовам та сиротам. (Дії 6:1)Згідно древніх джерел в обов’язки дияконів входило теж роздавання євхаристичних Дарів віруючим та піклування про сиріт та вдів. Юстин Філософ пише: „ Диякони дають кожному з присутніх хліб, над яким була звершена подяка, також вино і воду, і відносять до тих які відсутні”

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2