foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Майже все живе являє собою багатоклітинні організми. Як вони виникли? Не можна думати, що вони є тільки сума клітин. Наука це заперечує. Та й матеріялісти пишуть: „З того часу, як Існує клітинна теорія, багато вчених намагалися уявляти рослини просто, як суму клітин. Здавалося, що коли зрозуміти окрему кожну клітину, — то в цілій рослині ніяких таємниць не залишиться. Але практика поки не підтверджує цей погляд. Він не розкриває правдивої картини". („Наука и жизнь". Москва. 1964, ч. 5, ст. 48).
Багатоклітинні організми — це якісно інші утворення, ніж клітина.
Ось візьмемо, для прикладу, людський організм. Він складається з 80 — 100 трильйонів клітин. Всі ці трильйони клітин складають єдиний, спрямовано діючий, організм. Кожна клітина живе своїм життям, харчується, росте, інколи хворіє і кінець-кінцем умирає незалежно від смерти всього організму, або разом з ним. В нашому тілі безперервно мільйони клітин умирає й мільйони народжується нових.
В організмі все приладновано одне до одного. В журналі „Знание — Сила". Москва. 1964, ч. 4 на стор. 21-25 є стаття А. Шварца „Я — всегда я". В цій статті написано: „В організмі нема і двох абсолютно однакових клітин (і це коли їх трильйони! Підкр. М. О.)... В тілі людини відбувається безперервний рух всіх його найдрібніших частинок: клітин, атомів (а їх в тілі коло 1027! М. О.). І разом з цим внутрішній розпорядок незмінний. Тіло — щось незмірно більше (підк. М. О.), ніж сума частинок, що його складають... У взаємодіях тканин шаблону нема... Хто ними керує, відкіля у кожної новонародженої тканини така загадкова освідомленість?"
Свою статтю А. Шварц закінчує так: „Взагалі поведінка клітин, їх змінливі зв`язки і далекі мандрівки в тілі ще повні загадок. Біолог вже проник нині в ультрамікроскопічний, навіть молекулярний світ живих клітин, але йому ще невідомі закони, що керують співдружністю цих рухливих грудочок плоті, він майже нічого не знає про механізми, які скріплюють велику кількість деталів в прекрасну споруду (Підкр. М. О.) — живе людське тіло. Сутність життя, його динаміка, поки сховані. Тут на мапі науки ціла антарктида. Вона чекає на своїх першопроходників."
Погляньмо, що уявляє собою кров.
В журналі „Знание — Сила". Москва. 1963, ч. 5 на ст. 39-41 Ю. Шишина пише: „В крові людини безперебійно циркулює коло 25 трильйонів ізольованих еритроцитних мікролябораторій (еритроцити — це червоні кров`яні тільця), в яких ідуть найскладніші реакції. Кожну секунду 10 мільйонів з них руйнується і стільки ж утворюється нових. І ввесь цей величезний апарат працює чітко, злагоджено і ритмічно... В одному куб. міліметрі крові є біля 5 мільйонів еритроцитів і на кожні 714 еритроцитів — лейкоцити (білі кров`яні тільця. М. О.), є ще тромбоцити (елементи крови), три секстильйона1) білкових мицелл (колоїдні речовини) і мікрокраплинки жиру... Коли б рух частинок крови не був упорядкований, то п`ять мільйонів еритроцитів ніяк не змогли б вміститися в одному куб. мм., так само, як скомкані в безпорядку речі не вложилися б в маленьку валізку. Навіть коли б рух еритроцитів був напівупорядкований, то й тоді вони повинні були б займати вдвічі, а то й втричі більше місця, як це в дійсності. Математика стверджує, що тільки в тому випадкові, коли рух еритроцитів абсолютно упорядкований і їх „упаковка" в крові найбільш щільна — тільки тоді п`ять мільйонів еритроцитів зможуть вміститися в куб. мм. Таким чином кров — не хаос, а система, при чім система струнка і строга" (Підк. М. О.)
Крім кров`яної системи в тілі є ще системи: лімфатична, харчоварна, ниркова, нервова, є різні залози. Все це працює ізольовано одне від одного і в той же час найменше порушення в чомусь одному розстроює і все інше.
 
1 Що це за кількість секстильйон? Ми рахуємо: мільйон, мільярд або більйон, трильйон, двадрильйон, квінтильйон, секстильйон, септильйон і т. д.
 
А яке воно все складне і надзвичайно упорядковане! Ось око: воно має 130 мільйонів „ресепторів", тобто приймачів (і кожен з них складний). Або: на шкірі у нас є біля 3 мільйонів залоз (своєрідних фабрик), що виділяють піт і які починають працювати, як тільки виникне потреба охоронити організм, як ціле.
А ось висловлювання матеріялістів про органи чуття. В журналі „Огонек". Москва. 1967, ч. 46 на ст. 12-13 вміщена стаття науковців-біологів М. Островського і М. Матвєєва під заголовком „Форпости чуттів. Загадки людського тіла". Подаємо з цієї статті:
Говорячи про зір, автори пишуть: „Людина, як правило, пояснює складне, порівнюючи його з більш простим. Око з фотоапаратом... Таке порівняння блюзнірське, бо самий досконалий фотоапарат в порівнянні до ока — все рівно, що звичайний селянський віз в порівнянні до космічної ракети. Найбільш дивна сітчатка... Архітектура сітчатки віртуозна... Вона складається з десяти прошарків, де кожний — особливі клітини... Чутливість цих клітин до світла фантастична... Вони реєструють навіть один квант світла (найменшу одиницю світла. М. О.)... Дуже багато узнали вчені. Але й сьогодні залишається загадкою феноменальні перетворення в клітинах сітчатки. Досі ми не знаємо, як фізична енергія світла трансформується в нервові біоелектричні імпульси".
Говорячи про слух, вони пишуть: „Фізіологам вдалося установити, що барабанна перетинка у вусі у відповідь на слабий удар звуку зсувається тільки на одну мільярдну (!) частину сантиметра. Ця віддаль менше радіюса самого маленького атома — атома водня... А коливання мембрани й того менше, наближено в тисячу разів. Але цього досить, щоб виникло нервове збудження... Хіба не можна дивуватися фантастичній тонкості відчуттів наших органів чуття?! І все ж ми не знаємо, як саме ми чуємо, бо невідомо, як фізична енергія звукової хвилі переходить в енергію електричну — нервові імпульси".
Щодо нюху вони пишуть, що експериментально доведено, що клітина нюху реагує навіть на одну — єдину молекулу пахучої речовини. Вони пишуть, що хемічні подразнення клітин нюху і смаку посилають в мозок все ті ж нервові імпульси — біоелектричні сигнали. Але як саме хемічна енергія перетворюється в електричну — невідомо.
Вони пишуть, що людина має більше, ніж п`ять органів чуття (зір, слух, нюх, смак, дотик). Людина має ще орган відчуття тяжіння, рівноваги і прискорення. Цей орган міститься в голові біля ушей. Повинні мати свої органи й відчуття болю, відчуття теплого й гарячого, а також м`язева контроля над власним тілом.
Стаття закінчується словами: „Вчених всього світу — біологів, медиків, фізиків, кібернетиків, математиків — надзвичайно цікавлять одноразово фантастично складні і дивно просто збудовані, напрочуд чутливі клітини, які швидко і при найменших втратах перетворюють різні види енергії в біоелектричні імпульси. Трудно собі уявити, що дасть відкриття цієї загадки природи. Ну, а відкриють її? Що ж, на цьому фініш? Ніколи. Попереду маячить ще більш феноменальна загадка: як однакові нервові імпульси, що біжать в мозок по однаково збудованих нервових волокнах, перетворюються в різні відчуття, у відчуття, що дозволяють нам бачити, слухати, сприймати дотиком, нюхати — коротше, відчувати прекрасний світ, що оточує нас?" (Підкр. М. О.)
Подібну диївну розумність ми бачимо в будові всіх частин організму.
А ще більше дивно розумного ми бачимо в праці організмів.
Навіть антирелігійний журнал „Наука и религия". Москва. 1963, ч. З на ст. 8-12 лише: „Пізнаючи працю живих організмів інженери часом тільки розводять руками. Особливо це стосується надмірної чутливосте органів, що приймають і передають інформацію, і біологічних систем, що призначені для переробки інформації. У цих будов неймовірна, з точки зору інженера, мініятюрність, економічність, надійність, здатність сприймати і пам`ятати дуже маленькі зміни факторів зовнішнього середовища і відповідати на них найскладнішими пристосувальними реакціями. Все це наштовхнуло інженерів на думку використати принципи біологічних систем для утворення таких же досконалих штучних побудов. Але виявилося, що зробити це не так то легко. Справа в тому, що механізм роботи біологічних систем в більшій частині невідомий".
„Наука и жизнь". Москва, 1963 в ч. 2 на ст. 106-108 пише: „Вчені та інженери часом б`ються над розв`язанням проблем, які не викликають труднощів для жаб, риб, птахів і навіть звичайних комах. Тварини нерідко мають такі досконалі механізми, що якби людина могла їх утворити, то отримала б в своє розпорядження багато нових дивних приладь."
Подібне пише і журнал „Знання та праця". Київ. 1963. ч. 1, ст. 8-Ю.
Ось деякі приклади: В ніздрях альбатроса є якийсь дивний орган, що може очищати морську воду від соли. У хруща скарабея так побудоване око, що він не тільки бачить, а й має точну інформацію про скорість руху речей. Нічні метелики мають неймовірно чутливі лунолокатори, що перевищують навіть досконалість лунолокаторів кажанів.
І таких прикладів незчисленна кількість.
„Наука и жизнь". Москва. 1966, ч. 6 на ст. 86 пише: „Згідно законів сучасної аеродинаміки, деякі жуки, напр., хрущ, літати не повинні. Але, як кажуть, хрущ цього не знає і тому літає."
Значить існує Розум вищий від розуму людини, який вклав в хруща цю здібність.
Дивний зв`язок нервів з м`язами.
Тисячі сигналів несуться по нерву зі скорістю більше 100 метрів на сек. Віддаль від мозку до самого віддаленого м`яза вони проходять за дуже малі частини секунди. З цього потоку сигналів м`яз миттєво відбирає все, що стосується його і, розшифрувавши, тут же виконує.
І от виявився дивний, але цілком достовірний факт: між нервом і м`язом ніякого прямого зв`язку нема. Нерв дуже поганий провідник електрики. Як же відбувається зв`язок?
Дамо слово матеріялістичній пресі (А. Шварц „Путешествие вглубь мишци". „Знание — Сила". Москва. 1961, ч. 11, ст. 31): „Дивна справа, зв`язку нема, а електричний імпульс між нервом і м`язом проскакує легко й швидко. Можна було думати про якийсь бездротяний телеграф. Уже було так і подумали, але недооцінили інженерний геній (Підкр. М. О.) природи: вона заложила сюди своєрідні живі напівпровідники..., які набагато менше самих маленьких транзисторів, а зроблені буквально з нічого: природа обійшлась водою і гомеопатичною (надзвичайно малою. М. О.) дозою двох-трьох солів. От тобі й хемічна ноівинка зі стажем в декілька мільйонів років... Просто диву даєшся, як нерв поспіває доставити м`язам стільки важливої інформації, та ще в такий короткий час. Сигнали затухають в нерві, не пройдячи й півсантиметра, а він умудряється переправити їх іноді *на півметра і ніколи не запізнюється... Нервова проводимість — явище куди більш складніше, ніж наші звичайні уявлення про саму досконалу систему електричного зв`язку. Нерв і м`язи поки ще не розкрили своєї електрохемії, а саме в ній їх головні таємниці... Всі технічні чудеса нашого віку меркнуть перед великим творенням природи — людським організмом! (Підкр. М. О.)
Людський розум з захопленням дивиться на цю надзвичайну розумність в праці всіх живих організмів.
Невже розумність може бути без Розуму?
В журналі „Наука и жизнь". Москва, 1964. ч. 2 на ст. 78 написано: „У одних видів тварин гинуть в більшості самці, у інших самиці. Цікаво, що природа „передбачає" цю втрату. У тих видів тварин, у яких гине більше самців, їх більше й народжується. До часу статевої зрілости співвідношення статей (чоловічої і жіночої) вирівнюється, робиться близьким 1:1... Чому так робиться? Відповіді на це питання дати поки ще трудно".
Як розуміти „передбачає"? Передбачати може тільки Розум.
Вчений Б. Л. Астауров в річнику „Наука и человечество" Москва. 1963 на ст. 344 пише: „Коли людина набуває необмежену владу над раніш невідомими силами світу, що ЇЇ оточує, „прометеїв вогонь" може зогріти її, а може й опекти.
Коли б тепер кожне подружжя отримало вірний засіб, що забезпечував би народження дитини певної статі, — людство, можливо, було б до цього не цілком підготоване. Мудро регульоване природою число обох статей могло б стати іграшкою безконтрольних бажань чи навіть підпорядкуватися примхам моди. Перед суспільством встали б тоді нові і не прості проблеми".
Сказати, що природа мудро регулює, — це фактично нічого «є сказати, бо що ж саме в природі знає й уміє регулювати? Мудрість не є якесь само по собі існуюче явище; мудрість не існує сама по собі, а є тільки якість Розуму.
Та й що розуміти під природою? Матерію? Але ж сутність матерії нікому невідома і ніколи не буде відома. Це кажуть самі матеріялісти. Значить, це сліпа віра в невідоме. Вони пишуть, що природа „передбачає", ,,мудро регулює", „інженерний геній природи." Виходить, що щось невідоме має розум і дуже мудре. Ще один крок і ... релігія.
А яка розумність в поділу життя на дві вітки; рослинну і тваринну! Рослини харчуються вуглекислим газом і виділяють кисень. Рослини „зв`язують" вуглекислий газ і кількість його в атмосфері зменшується. Коли б були лише рослини, то вони, споживши ввесь вуглекислий газ атмосфери, мусили б загинути, і життя припинилося б. А от друга вітка життя — тварини роблять якраз навпаки: споживають кисень, а виділяють вуглекислий газ. Цим досягається рівновага і можливість життя і рослин і тварин. І що знаменно: ці обидві вітки життя не ізольовані одна від одної, а щільно пов`язані, бо ж тварини харчуються рослинами. Академік А. Є. Арбузов говорить, що якби не було цього взаєморегульованого процесу, то вуглекислий газ „в короткий час був би витрачений і лише змарніла, умираюча рослинність свідчила б про минуле кипучого життя Землі". („Техника — Молодежи". Москва. 1961, ч. 4, ст. 24-25).
А скільки є розумности в намаганні зберегти себе!
А яка розумність в інстинктах!
В Південній Америці є риба лепідосирен. Самиця відкладає ікру в невелику ямку на дні. У дна, де лежить ікра, майже зовсім нема кисня й ікра загинула б. А от у самців на цей час з`являються довгі відростки на грудних плавцях, які служать для того, щоб виділяти кисень. Самець засовує їх у ямку з ікрою і посиленно „качає" туди кисень. („Знание — Сила". Москва. 1966, ч. 10, ст. 36).
Є риби лаурестес Ось що про них пише цей же журнал. 1966, ч. 2, ст. 39: „В тихі весняні ночі, коли Місяць освітлює піщані обмілини каліфорнійського узбережжя Америки, тут щорічно відбувається подія, яка є однією з самих таємничих сторінок науки про життя. Як тільки океан заллє обмілини припливною хвилею, на берег виходить маса риб — лаурестес. Самиці закопуються в пісок і відкладають свою ікру. Самці поливають ікру молоками. За ЗО сек. все закінчується... Лаурестес закопують ікру в пісок з умом (Підкр. М. О.). Вони вибирають для нереста такий час, коли бувають найбільші припливи. Коли б ікра була відкладена раніше, то наступні припливи, все далі й далі затоплюючи берег, неодмінно вимили б її з піску. Але максимальні припливи відбуваються двічі иа місяць: на молодику і на повний місяць. Лаурестес нерестяться тільки в другому випадкові. І в цьому є змисл. Припливи в день народження Місяця звичайно набагато сильніші, ніж в день повного місяця. А ікринки лаурестес до цього часу вже закінчили свій розвиток. Тепер їм якраз треба, щоб хвилі вимили їх з піску і понесли в море. Це й відбувається. Як лаурестес передбачають усі ці тонкощі безконечно змінного пульсу океана? Яке чуття керує ними?"
Прикладів розумности інстинктів можна було б навести багато, багато.
Цей же журнал „Знание — Сила". 1966, ч. 9 на ст. 36-37 пише: „Як це робиться? — Коли підійти до чужого сторожового собаки, що спокійно гризе кістку, як вмить міняється собачий настрій: грізне гавкання, хвіст завмер, шерсть на загривкові стала сторч, ніс зморщився, ікла оголились. Є й інші зміни: в крові стає більше адреналіна, збільшується зсідання крови, прискорюється биття серця і т. д. Важливо, що все це відбувається вмить. Миттєвість цієї зміни примушує припустити, що вона виконується з якогось центру, бо інакше треба було б багато більше часу. Потрібні роки, щоб виключити зокрема кожну електричну лямпочку в місті, і можна зробити це вмить, коли повернути рубильник на центральному пульті енергосистеми. Очевидно, в організмі існує система, яка зразу, вмить здібна перемкнути організм з однієї діяльносте на іншу".
А ставлення цілі!
Ось матеріялісти пишуть: „Спробуйте уявити собі хоч який небудь вчинок людини, що не був би викликаний великою чи малою, але завжди заздалегідь наміченою ціллю... Спочатку вважали, що поставити перед собою якусь ціль і наполегливо прагнути до її здійснення здатна тільки людина... Але це ж було виявлено й у ссавців... А нещодавно виявилося, що й птахи теж можуть здійснювати цілеспрямовані акти... Будова мозку у птаха принципово відрізняється від будови його не лише у людини, але й у більшості вищих тварин. Очевидно „рефлекс цілі" є дуже давньою архітектурною особливістю поведінки" („Наука і життя", Київ, 1963, ч. 12 стор. ЗО).
„Рефлекс цілі" — це пояснення нічого не вияснює. Тільки Християнство дає відповідь на це питання. Християнство говорить, що життя всьому дає Св. Дух. В Символі Віри і в молитвах Християнство називає Св. Духа „Життя Подателем", „Животворящим" й ін. І тому не дивно, що розум, „рефлекс цілі" є в різних живих істотах (лише в обмеженій мірі.
Таким чином, як в будові, так і в праці всіх живих організмів ми бачимо цілеспрямованість, симетрію, гармонію і красу, тобто розумність.
Навіть науковець А. Блудоров в антирелігійному журналі „Наука и религия". Москва. 1966, ч. 10 пише: „В природі вражає не тільки цілеспрямованість форм і функцій рослин і тварин, але й їх краса, гармонійність." (ст. 34). „Краса в тваринному світі виявляється не тільки в зовнішності, але й в поведінці: в самовідданому клопотові про нащадків і своїх родичів, в подружній вірності й ніжності, сміливості й відданості" (ст. 36).
Невже все це сталося само собою без участи Розуму? І сталося з незчисленної кількосте мертвих атомів і в порівняно дуже короткий час?
Чи можлива розумність без Розуму?

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2