foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

а) Походження життя
 
Клітина — це „цеглинка" життя. Про те, як вона виникла, можна тільки гадати. Науковець матеріяліст А. М. Емме пише: „Проблема виникнення життя на Землі є однією з найбільш складних проблем сучасного природознавства. В чому її сутність? По-перше в тому, що ніколи не будуть знайдені рештки первісних носіїв життя, по яких можна було б відновити ЇХ ВИГЛЯД, ПОДІбнО ТОМу, ЯК МИ (ВІДНОВЛЯЄМО ВИГЛЯД КОЛИСЬ живих тварин і рослин, знаходячи їх рештки в надрах Землі. По-друге, наука досі не має вичерпних даних про устрій і діяльність того хемічного матеріялу, який лежить в основі життя і з якого почалося життя на Землі. По-третє, досі були без наслідків всі намагання штучно утворити живе з неживого. Таким чином, при розв`язанні проблеми виникнення життя на Землі наука не спирається на дані прямого екстпиримента і примушена користатися сукупністю посередніх доказів" (А. М. Емме „Наука и религия о происхождении жизни на Земле. Москва, 1956, ст. 4).
Це пише матеріяліст.
Існує багато різних наукових припущень про походження життя. Найліпше розробленим є припущення академіка Опарина. Але й воно незадовільне, бо не в силі пояснити головного в житті. Вчені шукають. А ось нове (1968 рік) припущення, яке перекреслює всі попередні припущення і просто веде до Бога: Науковець матеріяліст А. Днелров пише: „Деякі вчені — К. Тринчер в СССР, Г. Кастлер в США — ставлять під серйозний сумнів існуючу теорію походження живої матерії з неживої. Старший науковий співробітник інституту біохемії Академії Наук СОСР, доктор хемічних наук Карл Тринчер прийшов до висновку, що „жива матерія являє собою динамічну структуру, яка працює при температурі руйнації своєї структури". Аналізуючи термодинаміку діяльносте такої унікальної структури, вчений довів, що нічого подібного не можна штучно утворити з неживої матерії, що саме ставлення проблеми синтези життя в „пробірці" в умовах лябораторії здається більш ніж спірним. Скоріше всього на життя треба дивитися, як на космічне явище. Як видно, воно виникло в теперішній формі одноразово з неживою матерією наближено 2 — 5 мільярдів років тому назад. Це немов би ще один, п`ятий, стан речовини". („Техника — Молодежи". Москва, 1968, ч. З, ст. 16. Підкр. М. О.)
Це вислови самих матеріялістів.
Наука уміє утворити органічні з`єднання, але це далеко ще не життя. Далі покажемо це.
А тепер розглянемо, чому клітина не могла утворитися сама собою.
Існує незчисленна кількість клітин у всьому живому на Землі. Людина, напр., складається з 80 трильйонів клітин. А однакових клітин нема. Проф. Дж. Уолд пише: „Нема і ніколи не було двох ідентичних живих клітин. Навіть простіші клітини, напр., бактеріяльні будьякого виду, завжди неоднакові". („Наука и жизнь". Москва. 1967, ч. 1, ст. 79).
А одна клітина — це з`єднання трильйонів атомів. Припустімо, що таке з`єднання з`явилося само собою. (Ми тут не хочемо сказати, що воно з`явилося зразу). Але чому і як з`явилися в ньому певні і лише певні реакції, в певному і дише в певному порядку? Чому з`єднання стало замінювати свої частини, і замінювати доцільно трохи іншими, бо інакше не було б росту, розвитку. Організм живе тільки тоді, коли всі його частини замінюються новими трохи іншими і то спрямовано. Треба знати, що саме взяти, скільки взяти, як взяти, як переробити і т. д. Це вже розумна дія. Це з`єднання повинно бути в певних межах стійке і в певних межах мінливе. Потрібна повна гармонія між стійкістю і мінливістю, бо інакше тіло або розпалося б на складові частини (як мертве тіло), або неможливий був би розвиток.
Що потрібна розумність для утворення клітини, ми бачимо ще ось з чого: Журнал „Природа", вид. Акад. Наук СССР. Москва. 1963, ч. 4, на ст. 34 пише: „Без нуклеїнових кислот неможливе існування живого. Як взагалі виникли на Землі самі перші і примітивні нуклеїнові кислоти? Цього наука не знає. Що цікаво, так те, що в лябораторіях при хемічній конденсації окремих нуклеотидів в довгий ланцюг, різні нуклеотиди з`єднуються поміж себе безладно, хаотично, а в природних нуклеїнових кислотах розподіл нуклеотидів вздовш ланцюга підпорядкується певним закономірностям."
Чому в з`єднаннях з`явилася здібність відтворювати нове життя, передаючи йому свої істотні ознаки і здатність в свою чергу передавати життя дальшим поколінням? Занадто розумна дія!
А погляньмо, яка є ймовірність, щоб само собою з`явилося з`єднання, яке має клітина.
„Біофізик Френк Аллен говорить, що з`єднання вуглецю, водню, кисню, азоту й сірки в певній хемічній структурі, характерній для живих організмів, може зустрічатися надзвичайно рідко, і дає цифру 10160. Це практично рівносильно повній неможливості." („Наука и жизнь". Москва. 1961. ч. 2, ст. 49).
Академік А. Н. Несмеянов говорить, що молекула білка має основою ланцюг з тисячи амінокислотних рештків. Поскільки кожна з амінокислот може зайняти яке завгодно місце в цьому ланцюгові, то число можливих різних з`єднань складає 101300. Неможливо знайти для цього неймовірно великого числа наочне порівняння, бо всіх електронів у всьому відомому нам всесвіті тільки 1079. „Одиниця, за якою стоїть 1300 нулів! — так виглядає число, що показує, скільки різних, відмінних один від одного білків може виникнути з білкових „цеглин" — амінокислот." („Пути в незнаемое", Сборник. Москва. 1960, cтop. 78).
А білок лежить в основі життя.
Коли сама природа утворила життя, то скільки „проб" повинна була б вона зробити, щоб знайти відповідну комбінацію з неуявимо великої кількості можливих комбінацій? А скільки потрібно часу?
А сама то Земля існує менше 5 мільярдів років. (Академік В. Г. Фесенков. „Природа". Москва. 1964, ч. 10, ст. 6). Життя ж існує біля 4 мільярдів років.
В журналі „Знание — Сила", Москва. 1961, ч. 5 на стор. 35 науковець А. Емме пише: „Знайшли сліди бактерій та водороістів в породах, вік яких обраховується 2,5 — 3 мільярди років. Значить, життя більш стародавнє, ніж припускали. До такого ж висновку прийшли й зарубіжні вчені. Вік самої Землі обчислюють в 4у2 мільярди років. І бактерії, і водорості — це вже дуже складні організми. Тому початок життя деякі вчені відносять ближче до моменту утворення Землі. Цілком можливо, що перші початки життя з`явилися на нашій планеті 4 мільярди років тому".
Але тут постає друге питання. З — 4 мільярди років тому на Землі було набагато горячіше, ніж тепер. Щоб виникло життя і не загинуло, потрібно, щоб температура не була вищою за 60°С, бо при цій температурі білок — ця основа життя, твердіє і не здібний ні до яких життьових процесів, тобто, при цій і вищій температурі життя неможливе.
Щоб можна було тільки матеріялістично пояснити походження життя, деякі матеріялісти заявляють, що Сонце на протязі останніх 3 мільярдів років випромінює однаково. А які наукові підстави для такого твердження? А ось які: „Якби Сонце випромінювало всього вдвічі більше чи вдвічі менше енергії, ніж тепер, середня температура на Землі була б дуже високою, або дуже низькою, так що в обох випадках життя на Землі не могло б розвиватися. Тому й доводиться визнати, що на протязі цього великого часу Сонце було таким же гарячим, як і тепер" (Г. А. Гурев „Что такое вселенная". Москва. 1957, ст. 138; Про це ж пише Г. Аристов „Вселенная бесконечна". Москва. 1955, ст. 110; Про це ж пише й А. Масевич „История Солнца". Мошва. 1955, ст. 173).
Оце отака „наукова" обгрунтованість!
А от д-р фізмат. наук С. Всехсвятський в журналі „Наука і життя". Київ. 1964, ч. 4 на ст. 51 лише: „Радянські"вчені підрахували, що в минулому Сонце викидало значно більше речовини. Мільярди років тому воно мало її в десять разів більше". Тобто, температура на Землі раніше була набагато вища, ніж тепер. (Далі ще будемо говорити, що Сонце виникло одноразово з Землею, тобто існує наближено 5 мільярдів років).
Всі ці суперечності самих матеріялістів говорять, що не можна лише природними законами пояснити походження і розвиток життя.
Це можливе тільки через дію Розуму, бо: 1) Розуму не треба робити „проб" і шукати потрібне з незчисленної кількості різних можливих з`єднань, 2) Розуму не треба довгого часу, 3) Розум знає, як уберегти життя і 4) Тільки Розум може вкласти бажання зберігати себе, а також бажання й здатність розмноження (а це ми спостерігаємо у всьому живому). І, що знаменно: інстинкт розмноження сильніший за інстинкт самозбереження.
Чи може людина утворити життя?
Людина має розум. Людина є образ і подоба Божа. Тому не виключена можливість утворення життя людиною. Бог дав право людям панувати не тільки над неживим, але й над живим (Бут. 1:28).
 
 
б) Будова і праця клітини
 
Все живе (за винятком вірусів, природа яких в достатній мірі ще не досліджена) складається з клітин. Сучасні електронні мікроскопи показали надзвичайну складність клітини. Вчений А. Утєвський в журналі „Наука і життя", Київ, 1964, ч. 2 на ст. 31 пише: „Величезний хемічний комбінат (це багато фабрик, пов`язаних між собою, М. О.) може здатися відносно простим порівняно з електронно-мікроскопічною картиною клітини, що виконує свою дивну хемічну роботу".
В клітині відбувається величезна кількість складних процесів; і всі вони дивно погоджені; і всі вони відбуваються тільки в певній послідовності.
Проф. С. С. Чахотин в журналі „Наука и жизнь", Москва, 1962, ч. 4 на ст. 36 пише: „Клітину сьогодні ми знаємо, як найскладніший організм, в якому спрацьованість окремих частин подиву гідна, а також подиву гідна скорість фізичних і хемічних реакцій, які відбуваються в ньому". (Оідк. М. О.)
В цьому ж числі журнала на ст. 27-29 член-коресп. Академії Наук COOP Г. М. Франк пише: „За останні 20 років... відкрито багато нових ферментів-каталізаторів. Відкрита струнка послідовність цих ферментів-каталізаторів, що працюють як ланки довгих і погоджених ланцюгів... Не дивлячись на швидкість (процесів) все це діє в дивній погодженості і порядку... До останнього часу трудно було уявити собі, як може працювати і яка організація такого складного апарату саморегуляції клітини — цього білкового клубочку протоплазми, що складається на 80% з води... Електронний мікроскоп відкрив нам надзвичайно упорядкований і витончений устрій клітини... Всюди відкрита така організація, про яку раніше й не гадали". (Підкр. М О.)
В наш час електронні мікроскопи дають збільшення до 400.000 разів. (Є вже і йонні зі збільшенням до 3.000.000 разів). Завдяки цьому наука досить глибоко розглянула структуру клітин.
Що ж відомо сучасній науці про клітину?1) Клітина — ця „цеглинка" життя, складається з протоплазми і ядра в середині її. Клітина має оболонку.
Клітини дуже різняться за формою і розміром. Вони бувають круглі, прямокутні, зірчаті, волокнисті, гілчасті. Одні з них ледве можна бачити в мікроскоп, інші більші, а ще інші досягають великих розмірів.
Установлено, що у всіх клітинах є нуклеїнові кислоти, білки, жири, вуглеводи, вітаміни, пігменти, солі і вода. Клітина має багато різних органів (що їх звуть органеллами), які відрізняються один від одного за своїм хемічним складом.
Клітину можна порівняти з дуже великим і складним підприємством-заводом. Як завод має багато різних цехів, так і клітина має багато органів органелл.
Ядро можна порівняти з конструкторським бюро, яке заготовляє шаблони майбутніх частин клітини — білків і розсилає їх в різні органелли, що містяться в протоплазмі.
В клітинному ядрі розпорядчиком реакцій є молекули дезоксирібонуклеїнових кислот (скорочено пишуть ДНК). Кожна молекула ДНК передає наказ шляхом синтезу відповідних молекул рибонуклеїнових кислот (скорочено РНК). Вони в певному ритмі утворюються і виштовхуються з ядра в протоплазму. Ці молекули дуже складні. Молекула рібонуклеази, напр., складається з 124 амінокислот. (Є 20 різних амінокислот, які відрізняються одна від одної своїм хемічним складом).
Амінокислоти мають певні точки з`єднання, що надає молекулі певної форми. І ці форми конче потрібні для збереження молекулою біологічної активності .Від форми залежить призначення молекули бути тим чи іншим.
В ядрі знаходяться хромозоми — удовжені тільця, кількість яких відносно постійна для клітин кожного виду рослин і тварин. В хромозомах міститься все те, шо робить людину — людиною, пшеницю — пшеницею, щупака — щупаком і т. д. У людини, наприклад, в кожній клітині тіла є по 4(> хромозом (23 пари), у пшениці 42 (21 пара), у гороха 14 (7 пар) і т. д. В хромозомах розташовані гени, які є носіями спадкоємності. В генах заложені всі індивідуальні особливості організма: колір шкіри, колір і форма очей, вигляд волосся й т. д.
 
1 Нам доведеться вживати спеціяльні терміни. Пояснення їх зайняло б багато місця, Наше ж завдання показати тільки надзвичайну складність клітини. Нехай пробачать читачі, що не даємо вияснення термінів.
 
Протоплазма має багато органелл —своєрідних фабрик. Так, „фабрики" білків — рібосоми є дрібнесенькі зернятка діяметром в одну 15 мільйонову частину міліметра. Проф. д-р біологічних наук А. Студитский в журналі „Знание — Сила", Москва, 1963, ч. 7, на ст. 17 пише: „Надзвичайно таємнича праця рібосом. Рібосоми виробляють різні білки. Це й кератін, з якого складається вовна, і фіброїн, з якого будується шовк, і казеїн молока, і сироватки крови, і сотні інших білків. Але надзвичайно дивні з них не ті, що виходять з клітин, а інші, які залишаються в них, будують клітинне тіло, утворюють різні його форми — м`язові волокна, червоні і білі кульки й багато іншого. Рібосоми в м`язах виробляють актоміозін, в кістках — оссеїн, в нервах — ліпопротеїд, в крові — гемоглобін, в шкірі — кератін, коллаген, в кишечнику — пепсін, трипсін. І що особливо важливо — це повна злагодженість праці всіх клітин організму. Як і чому це сталося? На це відповіді нема."
„Фабриками" жирних кислот, холерестина й деяких інших речовин є гранули, що складені з білків. Є ще мітохондрії й ін. В протоплазмі є й, так би мовити, склади, готової продукції, які називають вакуолі.
Харч, який поступає в клітину, розподіляється поміж органеллами, кожна з яких має своїх „робочих" — ферменти. Ферменти — це білки-каталізатори, які прискорюють хід хемічної реакцій. Без їх участи не будується і не руйнується ні одна речовина. Кожен „робочий" виконує тільки одну операцію, немов би вузький спеціяліст. За характером своєї праці „робочі" — ферменти об`єднуються в системи: одні розщеплюють цукри, інші жири, ще інші білки і т. д. У „робочих" — ферментів є помічники — вітаміни, які з`єднують фермент з молекулами речовини в процесі їх взаїмодії. В журналі „Природа", Москва, 1963, ч. 10 на ст. 20 написано: „Дії природних каталізаторів дивно погоджені (Підкр. М. О.): продукти, що отримуються в наслідок каталізу одним ферментом, поступають до другого, а не розсіюються в клітинній речовині; реакції, що доставляють енергію, щільно пов`язані з реакціями, що потребують енергії."
Біологічне значення ферментів величезне. Щоб побудувати потрібний для організма специфічний білок, треба для цього мати будівельний матеріял — амінокислоти. Амінокислоти поступають з харчем, але у вигляді іншого, чужорідного білка. Протеолітичні ферменти руйнують цей білок до амінокислот і простіших поліпептидів. З цих амінокислот за участю відповідних ферментів будується новий білок, специфічний для цієї клітини.
Ферменти мають колосальну молекулярну вагу. (Молекулярна вага складається з суми ваги атомів, що знаходяться в молекулі. За одиницю ваги береться 1/16 атомної ваги кисня). Так, напр., молекулярна вага каталази, що розщеплює перекис водню — 250.000, а уреази — півмільйона. Тут же нагадаємо, що молекулярна вага ДНК доходить до 120 мільйонів.
Кожна клітина мусить їсти, пити й виводити назовні себе готову продукцію і покидьки. Обмін речовин відбувається через клітинну оболонку, яка складається з 4 прошарків. Два внутрішніх прошарки утворені з молекул жироподібних речовин, а зовнішній і внутрішній — з білкових молекул.
Електрично наснажені частинки — йони нерівномірно розподілені на поверхні клітини і відограють величезну ролю в транспорті деяких речовин через оболонку.
Йони і вільні електрони — це джерело енергії, без якої неможливе існування клітини.
Вільні електрони беруть участь в будові складних молекул. Ці електрони запасені в зв`язках молекул аденозинтри-фосфорної кислоти (скорочено АТФ). АТФ мають, так би мовити, потенціяльну енергію, віддаючи яку, вони перетворюються в молекулу аденозиндифосфорної кислоти (скорочено АДФ). В процесі життя молекули АТФ та АДФ безперервно перетворюються одна в одну, тобто, енергія то накопичується, то звільняється.
Молекули АТФ виробляються в органеллах, що їх названо мітохондрії. Мітохондрії безперервно утворюються, живуть 10-20 діб, а потім руйнуються.
Науці ще невідомо, як утворюються мітохондрії, бо вони дуже складні.
Синтез АТФ відбувається в оболонці мітохондрії. Сюди безперервно приходять молекули АДФ, фосфату, глюкози, а
також кисня і магнія. Магній допомагає розщеплювати глюкозу, кисень її окислює, а енергія, що виділяється, йде на приєднання фосфату до АДФ. Цю роботу виконують ланцюги передами електронів, які розташовані в оболонці. Одна частина ланцюгу складається з білків і вітамінів, а друга — з жироподібних речовин.
Вчений А. Емме пише: „В техніці поки ще нема нічого схожого на такі електрохемічні конвейєри". Тут же він говорить, що в наших знаннях про роботу клітин багато ще є невідомого. „Невідомо, як будуються мітохондрії й інші органелли, в яких не знайдено молекул нуклеїнових кислот. Не ясні багато деталів процесів перетворення речовини в енергію... Невідомо, як хлорофіл перетворює енергію світла в хемічну енергію... Ще не знаємо, як передається енергія АТФ на виконавчі органи" („Техниіка — молодежи". Москва. 1962, ч. 1, ст. 37).
В книзі „За гранью XX века". Сборник. Ленинград. 1962 на ст. ЗО написано: „Життя — це царство залізної неодмінности. Все в ньому визначено наперед програмою. Програма визначає послідовність синтезів. Вона установлює послідовність амінокислот в білках. Від цієї послідовности залежить їх форма. Від їх форми залежить чим будуть білки; каталізаторами, стимуляторами, переносниками речовин чи просто будівельним матеріялом; і все це „записано" в ДНК хромозом; все — від народження до неминучої смерти".
Два роки пізніше (1964) радянські науковці пишуть, що не можна все зводити тільки до ДНК. Проф. Д. М. Грошин в журналі „Природа", вид. Акад. Наук СССР. Москва. 1964, ч. 10 на ст. 52 пише: „Ні функції, ні процеси, окремо взяті, не характеризують живого, бо життя не зводиться тільки до якоїсь однієї якости. Тому помиляються ті, хто пропонує дати тільки функціональне визначення життя (акад. А. Н. Колмогоров й ін). Функції — важлива специфіка живого, але взяті ізольовано від інших якісних особливостей, вони ще далеко не характеризують життя. Функції самі є похідні від інших якостей живого. Не має під собою наукової основи погляд, що зводить життя до генетичного штампування, спадкового коду дезоксирібонуклеїнової кислоти (ДНК). Значення ДНК в життьових процесах велике, але „штампування", навіть „генетичне" не може бути застосоване до поняття життя. Специфіка живого — в діялектичній єдності і у взаємозв`язку структур, процесів і функцій, в яких генетичні процеси грають важливу ролю, але тільки в загальній складній системі".
Д-р біолог, наук проф. А. Студитский в журналі „Наука и жизнь". Москва. 1964. ч. 6. на ст. 129 пише: „Ще нема ясної гіпотези про спосіб, за допомогою якого ген, або, як тепер вважають, певна молекулярна конфігурація ДНК, реалізується в спадкову ознаку тієї чи іншої форми щетинки, те чи інше офарблення ока і т. д. Ця трудність була непереборною в епоху розробки хромозомної теорії — в 30-х роках, коли про спосіб дії генів наука не мала ніякої уяви. На жаль, вона залишилася непереборною і в наші дні."
Тут ми тільки коротенько, схематично розповіли про будову і працю клітини. Тут ми розповіли тільки незначну долю того, що вже відомо науці про клітину.
Всіх дослідників вражає надзвичайна складність, упорядкованість і цілеспрямованість всього в клітині, тобто розумність.
Ми вже писали, що вчені порівнюють клітину з величезним хемічним комбінатом. Чи може утворитися хоч би одна фабрика (ми ©же не говоримо про комбінат) сама собою, тільки за природними законами? Кожному зрозуміло, що ні. Потрібний розум людини. То чому матеріялісти вважають, що клітина утворилася сама собою? А клітина складніша за хемічний комбінат.
Хіба не очевидно тут, що тільки Розум міг утворити клітину? І утворити її в порівняно короткий час, бо сама Земля існує наближено 41/2 мільярда років, а життя існує вже біля 4 мільярдів років.
Клітина своєю будовою і працею незаперечно свідчить про існування Вищого Розуму — Бога.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2