foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Ваші преосвященства, богомудрі архипастирі й всечесні отці!
В обранні мене єпископом я вбачаю дію Промислу Божого і тому приймаю це призначення. Я молюсь, щоб Господь мій і Суддя, Якому відомі мої немочі і гріхи, Своєю Божественною благодаттю зцілив моє засмучене серце і сподобив без пороку священнодіяти, керувати, проливати світло вічно живої і незмінної Божественної істини вірним чадам нашої Церкви, щоб вони прославляли Отця нашого, Який на небесах. Господь обирає на велике служіння Церкві не лише «мужів сильних… мужів праведних» (Вих. 18, 21), але й немічних, щоб повніше явити багатство благості Своєї. Я не належу до числа цих «мужів сильних і праведних», про яких говорить Святе Письмо, але Господь, за Своєю невимовною милістю, сподобив мене бути у тих місцях, де ступали Його пречисті ноги, цілувати той камінь, на якому було покладено Його Божественне тіло, зняте з хреста, схиляти коліна перед Гробом, з якого засяяло Світло його Воскресіння, освітивши всесвіт надією вічного життя.
Разом з усією Церквою я твердо вірю, що від Бога «стопи людини утверджуються» (Пс. 36, 23), що «ніхто сам собою не приймає цієї честі, але покликаний Богом, як і Аарон» (Євр. 5, 4), що Сам Господь благодаттю Святого Духа висвячує обраних на єпископське служіння.
Зовнішнє положення єпископів Церкви у різні історичні часи було різним. Однак воно завжди було, є і буде «служіння примирення» (2 Кор. 5, 18). Єпископ одержує владу не для того, щоб володарювати над народом Божим і підноситися над іншими. Апостол Павло говорить, що «скарб цей», тобто єпископську благодать, «ми носимо в глиняних сосудах» (2 Кор. 4, 7), і тим самим указує не тільки на немощі нашого тлінного тіла, на нашу морально недосконалу природу, а й на зовнішнє наше становище, на «приниження» заради спасіння миру.
Бути єпископом – значить жити життям пастви, уболівати і радіти разом із нею. Апостоли мали усі підстави «з’явитися з усією поважністю» своєї апостольської гідності, але вони вважали за краще «бути лагідними» серед своєї пастви, «як годувальниця, що ніжно поводиться з дітьми своїми» (1 Сол. 2, 7). Єпископ архиєрейським жезлом, як символом влади, може установити лише зовнішній порядок, але Царство Боже в серцях пасомих можна насадити тільки самовідданістю і самоприниженням, молитвами і слізьми, духовним подвигом і постійним розпинанням себе заради пасомих. В обов’язки єпископа входить не лише проповідувати Царство Боже, але й робити все можливе для влаштування його на землі, бо воно починається тут, а простягається до небес, починається в часі, а простягається у вічність.
Апостол Павло говорить: «Ми бідні, але багатьох збагачуємо, ми нічого не маємо, але всім володіємо» (2 Кор. 6, 10). Керувати людьми і тим самим сприяти влаштуванню Царства Божого дуже важко, тому св. Григорій Богослов говорить: «Це є мистецтво з мистецтв і наука з наук».
Якщо говорити образно, то єпископське служіння подібне до троянд, на яких, крім красивих квітів з приємним запахом і листя, ховаються колючки. І в житті єпископа серед духовних радощів бувають скорботи і печалі. Але той, хто взявся «за рало», не повинен оглядатися назад, інакше він не буде «управлений в Царстві Божому».
Я молю Господа нашого Ісуса Христа і прошу вас, святителі Божі, піднести свої святі молитви, щоб не марним був мій труд на єпископському поприщі, яке має бути, і щоб у день праведного Свого воздаяння Господь сподобив мене честі вірних Своїх служителів.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2