foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

1 Книжка Іоанна мниха Вишенскаго…//Українська література ХІV -ХVІ. К., 1988. С. 306. До тексту

2 Клирик Острозький. (Відповідь) на другого листа велебного отця Іпатія… 1599 рік. Переклав В. Шевчук.// Тисяча років української суспільно-політичної думки. Т. ІІ. Кн.. І. С. 534. До тексту

3 Літопис Руський. За Іпатським списком переклав Леонід Махновець. К., 1989. С.67. До тексту

4 Голубинский Е. Е. История Русской Церкви. Т. 1. М., 1997. С. 181. До тексту

5 Літопис Руський. С. 70.До тексту

6 За Лотоцький О. Українські джерела церковного права. Варшава 1931.С. 209.

Про деякі міста і села, які були приписані до Десятинної церкви за повелінням і уставом великого київського князя Володимира або пізніше були подаровані князями дізнаємося із Літопису де під 1172 роком знаходимо відомості про набіги і спустошення половцями: "І поїхали вони за Київ пустошити, і приїхали до Полоного, до города (церкви) святої Богородиці Десятинної, і до (города) Сімця, і взяли сіл без ліку з людьми, і з чоловіками, і з жінками. І коні, і скот, і овець погнали вони в Половці." Літопис Руський. С. 301. Далі, коли визволили із полону людей та побили половців, Літопис називає ці міста волостями: "І була се поміч хреста чесного і (церкви) святої Матері Божої, Богородиці Десятинної, бо ж їз (її) волості вони були зайняли (людей і добра)" Літопису Руський. С. 302. Полоний - містечко у Київській землі потім у так званій Болоховській на правому березі р. Хомори, нині м. Полонне - районний центр Хмельницької області. Згадується у Літопису сім разів. Сімоць - містечко у Київській землі на правому березі р. Смілки (ліва притока Случі), нині історичне городище біля с. Суємців Барановського району, Житомирської області. Згадується в Літопису два рази.
До тексту


7 Голубинский Е. Е. Вказана праця. Т. 1. С. 181, 182. До тексту

8 Макарий (Булгаков), митрополит. История Русской Церкви. Т. 2. М., 1995. С. 432.До тексту

Напевно в нашому православному церковному календарі це святкування потрібно було б відновити на спомин про перший храм Київської Руси-України, авт.

9 Филарет (Гумилевский), архиепископ. История Русской Церкви. Изд-во Сретенского м-ря. 2001. С. 75. (Воскрес. 1, 20).До тексту

10 Іларіон Київський. Слово про Закон і Благодать. // Тисяча років української суспільно-політичної думки. Т. 1. К., 2001. С. 210. До тексту

11 Про саму ікону див. Макаров А. Малая энциклопедия Киевской старины. К., 2002. С. 145.До тексту

12 Шероцкий К. В. Киев. Путеводитель. 1917. С. 96. До тексту

13 Гороновский П. Описание Десятинной церкви в Києве. К., 1872. С. 6.До тексту

14 Макаров А. Вказана праця. С. 94. До тексту

15 За Болховітінов Євгеній. Вибрані праці з історії Києва. С. 41. (Dithfmarus restitutus in Leibnitii Scriptor. Rer. Brunsvicensium. Hanhoverae, in folio, 1707 an, tom. I, pag. 418).До тексту

16 За Ричка В. Княгиня Ольга. К., 2004. С. 209. Цит. за: Карпов А. Ю. "Слово на обновление Десятинной церкви" по списку М. А. Оболенського // Архив русской истории. - 1992. -№ 1. - С. 109. До тексту

17 Літопис Руський. С. 208. До тексту

18 Макаров А. Вказана праця. С. 131-132. До тексту

19 Шероцкий К. В. Вказана праця. С. 96. До тексту

20 Літопис Руський. С. 70.До тексту

21 Болховітінов Євгеній, митрополит. Вказана праця. С. 28.До тексту

22 Захарченко М. М. Киев тепер и прежде. К. 1995. С. 209.До тексту

23 Житіє Святих. Месяц июль. Кн., ХІ. К., 2003. С. 302-320. До тексту

Згадується про перенесення мощей святої рівноапостольної Ольги князем Володимиром і в анонімному житії святої (Анонім. Житіє Ольги. Переклад Мирослав Шевчук // Тисяча років української суспільно-політичної думки. Т. І. К, 2001. С. 419.

24 За Ричка В. Княгиня Ольга. К., 2004. с 211. (Зимин А. А. Память и Похвала Иакова Мниха и Житие князя Владимира по древнейшему списку. С. 69-70). Житие Святых. Месяц июль. Кн., ХІ. К., 2003. С. 302-320. До тексту

25 Літопис Руський. С. 74.До тексту

26 Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх. К., 1992. С. 68. До тексту

27 Макарий Булгаков, митрополит. История Русской Церкви. М., 1995. Кн.. ІІ. С. 28.До тексту

28 Літопис Руський. С. 74-75.До тексту

29 Пам`ять і похвала князю Руському Володимиру, як хрестився Володимир і дітей своїх хрестив, і всю землю Руську від краю до краю, і як хрестилась бабуся Володимира Ольга, до Володимира. Списано Іаковом мнихом (місяця липня, в 15 день) // Тисяча років української суспільно-політичної думки. Т. І. С. 228-229.До тексту

30 Макарий (Булгаков), митрополит. История Русской Церкви. Кн.. ІІ. М., 1995. Приложение: "Похвала равноапостольному князю Владимиру и житие его, сочинение мниха Иакова". С. 525-533. До тексту

31 Там само. С. 533. До тексту

32 За Болховітінов Євгеній. Вибрані праці з історії Києва. с. 41. (Dithfmarus restitutus in Leibnitii Scriptor. Rer. Brunsvicensium. Hanhoverae, in folio, 1707 an, tom. I, pag. 418).До тексту

33 Літопис Руський. С. 94. До тексту

34 Болховітінов Євгеній, митрополит. Вказана праця. С. 75.До тексту

35 Літопис Руський. С. 123. До тексту

36 Там само. С. 246, 249. До тексту

37 Там само. С. 300, 302. До тексту

38 В 1908 році під південно-східною апсидою храму були знайдені залишки дерев`яної споруди - ймовірного житла мучеників Іоана і Федора. Можна припустити, що якийсь із преділів храму був присвячений мученикам і мав відповідний розпис. Див. Шероцкий К. В. Киев. Путеводитель. 1917. С. 92. До тексту

39 Іларіон Київський. Слово про Закон і Благодать. // Тисяча років української суспільно-політичної думки. Т. 1. К., 2001. С. 209, 213. До тексту

40 Никитенко Н. Н. Русь и Византия в монументальном комплексе Софии Киевской. К., 2004. С. 56-58. До тексту
41 Літопис Руський. С. 295.До тексту

42 Толочко П. П. Дворцовые Интриги на Руси. К., 2001. С. 183. До тексту

43 Літопис Руський. С. 397. До тексту

44 Махун С., Грипась В. Київ і Подніпров`я після навали Батиєвих орд // Дві Русі. К., 2003. С. 21, 24. До тексту

45 Там само С. 21. До тексту

46 Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні ХVІ -ХVІІ ст.. К., 2002. С. 321-322. До тексту

47 Втрачений храм. Десятина церква у Києві (996-1896 рр.) // Політика і Культура № 17 (148) 21-27 травня 2002. С. 46.До тексту

48 Повстенко О. Золотоверхий Київ. Вашингтон 1954. С. 38. До тексту

49 Костомаров М. Київський митрополит Петро Могила // Хроніка 2000. № 60. К., 2004. С. 30. Також див. Лебединцев П. Г. Почему Десятинная церковь известна в народе под именем Николы Десятинного // КС. 1883. № 8. С. 11-17. До тексту

50 Яковенко Н. Вказана праця. С. 322. До тексту

51 Костомаров М. Київський митрополит Петро Могила // Хроніка 2000. № 60. С. 30.До тексту

52 Жиленко Ірина (молодша). Синопсис Київський. Переклад і коментарі. //Хроніка 2000. Київ - свята земля. № 49-50. К., 2002. С. 592. До тексту

53 Згадування про те, що нібито Петро Могила бачив герби і надписи на гробах з`являється лише наприкінці ХVІІІ століття в Київського митрополита Самуїла Мисливського. Митрополит Євгеній Болховітінов віднісся до цього з повною недовірою (Ананьєва А. Десятинна церква: коло витоків археологічних досліджень (1820-1830-ті роки) // Церква Богородиці Десятинна у Києві. До 1000-ліття освячення. С. 22) До тексту

54 Перед нами може постати питання: Чому святитель Петро Могила так вчинив із рештками, які він визнав за мощі святого рівноапостольного князя Володимира - главу його чесну передав до церкви Спаса на Берестовім, а потім до Великої Лаврської церкви, а кістку правої руки у Софійський собор. Адже ймовірно ще в домонгольський період князя Володимира Великого було канонізовано і його чесні останки визнані були за мощі. Тоді можна було припустити, що святитель Петро Могила вчинив акт знайдення святих мощей князя Володимира. Для чого ж тоді решту він їх знову засипав. На це запитання можна дати відповідь припустивши, що Київський митрополит Петро Могила добре був обізнаний із традицією Константинопольської Церкви в складі якої тоді була і Київська митрополія. Полягала ця традиція в тому, що саме у стародавній Візантії, а потім і у грецьких східних церквах був поширений звичай шанувати чесні глави святих, а не всі мощі. Особливо це було поширено на Афоні.

Те саме можна сказати і про главу святителя Климента, яку Володимир привіз із Херсонеса і положив у церкві Десятинній. Мощі святої великомучениці Варвари прибули із Візантії до Києва на початку ХІІ століття, а чесна її голова за переданням залишалась у Константинополі. Шанування глав мироточивих існує і до нині у Києво-Печерській Лаврі. До чесної глави Володимира звертався і блаженний Іларіон в своєму "Слові про Закон і Благодать (чит. Іларіон Київський. Слово про Закон і Благодать. // Тисяча років української суспільно-політичної думки. Т. 1. К., 2001. С. 213, 214. Є і інша думка про те, що відокремлення голови як символ несе в собі важливий зміст в історичній перспективі.

Знайдена чи викопана голова є віщуванням яскравого майбутнього даного регіону, країни чи нації. Ця голова є символом влади, знайдена ж голова віщує прихід нового часу. Голова Адама лежала в основі світу, будучи біля коріння світового дерева, вона була предтечею Християнства… Див. Плюханова М. Сюжеты и символы Московского царства. СПБ, 1995. С. 90 за Святий Володимир, Петро Могила та місто Київ: символіка культурного метатексту // Хроніка 2000. № 60. С. 463. До тексту

55 Святий Володимир, Петро Могила та місто Київ: символіка культурного метатексту // Хроніка 2000. № 60. С. 462.

Російський цар був єдиним незалежним православним правитилем того часу, який також був наділений могутньою владою та значним багатством, отже для Могили було цілком природним звернутися до нього з проханням про допомогу. Це було в дусі давньої традиції княжого патронату, і Могила особисто звертався до царя по фінансову допомогу… Див. Фонкич Б. Из истории греческо-украинско-русских культурных связей в первой половине ХVІІ века // Византийский временник. 52 (1991). С. 141-147.

До тексту

56 Там само. С. 450-451.До тексту

57 Київські щоденники Патрика Гордона // Хроніка 2000. Київ. № 17-18. К., 1997. С. 86. До тексту

58 Димитрий (Туптало), митрополит. Летопись. Синопсис. М., 1998. С. 391. До тексту

59 Титов Ф., протоиерей. Краткое историческое описание Киево-Печерской Лавры и других святынь и достопримечательностей города Києва. К., 1911. С. 51. До тексту

60 Жуковський А. Петро Могила і питання єдности церков. К., 1997. С. 95. Див. також: Із заповіту Петра Могили. Переклад проф.. С. Гаєвського (вид-во "На чужині", 1947) // Хроніка 2000. № 60. С. 325.До тексту

61 Ананьєва А. Десятинна церква: коло витоків археологічних досліджень (1820-1830-ті роки) // Церква Богородиці Десятинна у Києві. До 1000-ліття освячення. С. 17, 18.До тексту

62 Болховітінов Євгеній, митрополит. Вказана праця. С. 28.До тексту

63 Прикраси з цього поховання знаходились в новій "Аннєковській" Десятинній церкві а потім їх присвоїла собі графиня Уварова, напевно тоже, як і поміщик Аннєнков "чтітєль старіни". До тексту

64 Ричка В. Княгиня Ольга. С. 213-215.До тексту

65 Ананьєва А. Вказана праця. С. 19. До тексту

66 Повстенко О. Вказана праця с. 40. Див. Також: Корзухина Г. Ф. Русские клады Х-ХІІІ вв. М., Л., 1954. С.14.До тексту

67 Петров М. Скрижалі пам`яті. К., "Либідь" 2004. С. 124. До тексту

68 Ананьєва А. Вказана праця. С. 21-22. До тексту

69 Так в "Описании Киево-Софийского собора и Киевской иерархии" митрополит Євгеній в VІ главі згадує про те, що "в особом ковчеге положены: мощи святого благоверного царя Константина, святого благоверного князя Владимира Святославовича…мова звичайно тут йде про правицю, авт."; а в "Описании Киево-Печерской Лавры" в ХІІ главі митрополит зазначає: "В правом крыле Великой церкви в пределе святого Архистратига Михаила при южной стороне серебряная рака для главы св. равноапостольного князя Владимира Святославича, на кою верхняя доска с чеканным изображением во весь рост сего св. князя сделана в 1826 г. с отверстием к самой главе". Див. Болховітінов Євгеній, митрополит. Вибрані праці з історії Києва. С. 70, 324 До тексту

70 Захарченко М. М. Киев тепер и прежде. с. 210. До тексту

71 Повстенко О. Золотоверхий Київ. Вашингтон 1954. с. 39. Воронин О. 1000-ліття Десятинної церкви // Українське Православне Слово. № 2-3, 1990, с. 26. Теж саме і зазначав в своєму путівник "Киевъ" К. В. Шероцький: "…заложенъ нынешний храмъ по проекту Стасова въ квазивизантийскомъ стиле съ 5 неуклюжими куполами и безъ апсидъ". Див. Шероцкий К. В. Киев. Путеводитель. 1917. С. 90. "Колись над цією площею височила важка, немов ступа, нова Десятинна церква. Див. Володимирська. Культурологічний путівник. К., 1999. С. 35. До тексту

72 Гороновский Петр, протоиерей. Вказана праця. С. 21.До тексту

73 Шероцкий К. В. Вказана праця. С. 95. До тексту

74 Петров М. Вказана праця. С. 114. До тексту

75 Празднованіє девятсотлетия крещения русскаго народа в Києве. К., 1888. С. 5-57. До тексту

76 Повстенко О. Вказана праця. С. 40. До тексту

77 Закревский Н. Н. Описание Києва. М., 1868. Т. 1. с. 292. До тексту

78 Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні. Ч. 2. К., 1995. С. 179. До тексту

79 Сковорода Григорій. Повне зібрання творів. Т. 2. К., 1973. До тексту

80 Воронин О. Вказана праця. С. 26. До тексту

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2