foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Про загробний світ і про умови життя в ньому ми знаємо дуже небагато, але те, що нам потрібно знати, нам відкрите. Про це пишуть священні книги й християнські філософи-богослови. Умирання тіла не порушує безперервного плину життя душі. Коса смерті проходить між душею й тілом, відокремлюючи померле тіло від безсмертної душі людини. Отці Церкви вчать, що основні риси характеру особистості не міняються; вона переходить у загробний світ такою, якою її застала смерть тіла, і продовжує існування, почате на землі. Перейшовши в загробний світ і пройшовши приватний суд, душу пізнала, що є Бог, живий і люблячий, і що сама вона безсмертна. Вона вже спочатку прагне бути ближче до Бога, і, побачивши тепер ще раз своє земне життя, душа багато чого переоцінила й зрозуміла, що було дійсно важливо, а що неправильно й погано. Перший суд підвів підсумки земного життя, і свідомість, що все земне виконано, допомагає душі покинути тілесний світ без жалю. Душа тепер готова до того, щоб почати другу частину свого життя. От кілька цитат про потойбічний світ. Єпископ Феофан, якого ми вже згадували, пише: "Усередині або в глибині світу, нам видимого, схований інший світ, настільки ж реальний, як цей, або духовний, або тонко матеріальний..." Християнський філософ чернець Серафим Роуз пише: "Душу по смерті зустрічають ангели. Ангели - не зовсім безтілесні духи, у них є "повітряне тіло"; являючись людям, вони зберігають людський образ - юнака в білих одежах. Ангели - одиниці й, виходить, уже десь існують у просторі, а не як духи. Вони можуть бути тільки в одному місці. Тільки Бог – істинний дух і всюдисущий. Демони можуть являтись людині в будь-якій формі. Їхня безліч... Це теж одиниці. Душі померлих теж мають форму тіла людини, що померла, тому вона може якийсь час думати, що вона жива.
Царство Небесне не просто стан розуму, а вища реальність. Простий поділ всесвіту на матерію й дух не зовсім точне". Християнські філософи вважають, що безглуздо думати, начебто зі смертю тіла знищується й зникає все, чого досягла особистість за час свого розвитку на землі. Протоієрей Сергій Булгаков пише: "Увесь світ являє великий закон поступового й нескінченного вдосконалювання форм, і неможливо допустити, щоб вища досконалість, досягнута в земній природі - духовність людини, не мала подальшого розвитку за межами земного світу... І якщо дано людям закон "Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш небесний", то, звичайно, повинна бути дана й можливість здійснення цієї заповіді, можливість нескінченного вдосконалювання духу. А для цього необхідно вічне, безсмертне існування духу". Апостол Іоанн наводить слова Ісуса Христа: "І всякий живучий і віруючий у Мене не вмре повік" (Іоанн II, 26).
Архієпископ Лука (професор Войно-Ясенецький) пише: "Життя людини розділяється смертю на дві половини: душевно-тілесного й духовно-істинного буття". Апостол Яків учив, що людина є тільки перший щабель духовності. Архієпископ Іоанн Максимович писав: "Якби життя закінчувалося смертю, воно було б безцільним. До чого були б тоді праведність і добрі справи? Але людина була створена для безсмертя. Наше земне життя є підготовкою до життя майбутнього, і підготовка закінчується зі смертю. Тіло людини руйнується... душа ж продовжує жити, ні на секунду не перериваючи свого існування. Коли припиняється тілесний зір, відкривається зір духовний. Після смерті душа буде сприймати чіткіше, ніж раніше". Земне існування це тільки перша частина життя особистості - життя в тілі. Вийшовши з тіла, особистість (душа) не буде залишатися незмінною, вона буде й далі жити й розвиватися. Є люди, які уявляють собі загробне життя у вигляді якогось однакового й нерухомого стану - вічного блаженства в Царстві Небесному або постійного й теж пасивного страждання в пеклі. Це зовсім не так. Християнство вчить не цьому. Філософи давно знають, що все тече, усе змінюється. Нерухомого мертвого спокою не може бути й у смерті. В час смерті тіла розвиток особистості не закінчиться. Загробне життя є продовження розвитку особистості, початого на землі. Життя на землі повне спокус. Безгрішних людей нема, і всі ми перейдемо в другу частину нашого життя, у життя безтілесне, несучи на собі якийсь більший або менший тягар гріха. Відразу після смерті тіла душа ще не може, не здатна буде прийняти блаженство духовного життя; за словами одного зі святих: "...вона не витримає світла, що існує там,". У душі ще має бути тривалий період росту після смерті. Християнство вчить, що подальший розвиток душі - до світла або від нього - буде залежати від її спрямованості перед смертю до добра або зла й що після всього досвіду загробного життя людина стане зовсім іншою у порівнянні з тим, якою вона була при своєму земному вмиранні. Людина прийде на Страшний Суд не такою, якою вона померла на землі. Повнота життєвого досвіду досягається двома періодами життя душі - на землі й за гробом. Живучи в тілі, людина не може осягти духовного світу, вона може це зробити тільки в житті духовному. Отець Сергій Булгаков пише: "Смерть є велике посвячення, одкровення духовного світу. Смерть відкриває людині двері духовного світу, з`являється Реальність, самоочевидність буття духовного світу, буття Божого... Уже вмираючому стають відимими істоти духовного світу й саме небо з Живучим у ньому... Загробний стан людини - це не смерть і навіть не непритомність душі, але продовження її життя, що почалося на землі. Душа, позбавлена тіла, не може брати участь у земному житті, але вона змінюється й розвивається в житті духовному. Вона одержує зв`язок з свівтом духів - світлих і темних - і з іншими душами. Доля кожного й там індивідуальна, як і тут, з тією лише відмінністю, що замість помилкового світла й напівтіней земного світу в загробному світі все освітлено світлом Сонця правди, що проникає в глибини душ і сердець". "Загробне життя ущербне, - продовжує отець Сергій, - але пізнання Бога стає явним і зміст всіх вчинків ясним. Совість - світло Боже. Там Бога видно, так само ясно як тут сонце". Авва Дорофей (VI століття по Р. X.) пише: "Душі померлих пам`ятають, що було тут... всі турботи про цей світ зникнуть, але що ми робили порочного або благого залишиться. Душа після смерті не дрімає, не втрачає свідомості, зберігає страх, радість, горе; вона починає передчувати, що одержить на загальному суді. Покинувши тіло, душа зустрічає інших духів, добрих або злих, звичайно тих, під чиїм впливом вона перебувала при житті тіла. Ця залежність залишиться й тепер. Подальша доля й вирок Бога будуть відповідати внутрішній схильності душі". Богослов І. М. Концевич пише: "Земне життя коротке й зникає зовсім перед нескінченною вічністю; але остання цілком залежить від першої. Блаженне життя там одержує свій початок тут, у місці смерті". Бог вклав у людину прагнення й волю до добра, а не до зла; однак воля людини не порушується, і в земному житті вона сама вибирає свій шлях і свою долю.
У загробному житті душа буде йти по тій дорозі, на яку вона стала при виході з тіла. У Євангелії від Матфея (16, 26) сказано: "Яка користь людині, якщо вона придбає увесь світ, а душу своєю погубить? або який викуп дасть людина за душу свою?" Отці Церкви пишуть, що душі відкривається лише те, що їй доступне і чого вона достойна. Ставши на дорогу, що веде до добра або зла, душа сама у своєму загробному житті змінити цього вже не може. Переступивши поріг, той, хто був у плоті, переконується тепер в існуванні духовного світу. Він більше не боїться смерті, і якщо під час свого земного життя він дбав про майбутній духовний світ, перехід буде для нього найбільшою радістю. Праведна душа буде відчувати блаженство. Її стан не буде пасивним спогляданням таємниць світобудови, що розкриються їй. Це буде не спокій, а розвиток і задоволення тих мрій і потреб, до яких вона прагнула в земному житті. Близькість до Бога, прояснений розум і близькість друг до друга без фальшу, братня любов і мир. Люди, що не вірили в Бога й, перейшли в загробний світ без каяття, пізнають нарешті, що Бог і духовний світ існують. Вони будуть чекати своєї остаточної долі із тривогою й болісними сумнівами. У кожного з них, як і у всіх померлих людей, буде своє індивідуальне загробне життя й своя остаточна доля. Архімандрит Серафим Роуз пише, що перекази всіх народів - і освічених і самих примітивних в розвитку говорять про жахливий стан грішників після смерті. Архімандрит Пантелеймон теж пише про них.
Перейшовши в загробний світ, "всі вони ясно й у деталях побачать свої гріхи на землі. Їх буде мучити совість, що після смерті стане дуже ясною. Їх також будуть мучити бажання, до яких звикла плоть під час земного життя, тому що задовольнити їх більше не можна. Вони не прагнули до духовного, а тепер пізно; і їх буде мучити віддаленість від Бога й близькість до злих духів". Не у всіх грішників однакова доля. Грішні душі теж матимуть певний розвиток. Нерозкаяні грішники й великі грішники стануть невиправно злими. Їх чекає вічне страждання. Інші грішні душі одержать надію на милість Бога й життя вічне. Протоієрей Сергій Булгаков пише: "Сила Святого Духа в загробному житті діє на всіх - віруючих і невіруючих - крім тих, кому духовна жорстокість заважає прийняти Святого Духа". Євангеліст Марко наводить слова Самого Ісуса Христа: "Істинно говорю вам: будуть прощені синам людським всі гріхи та хули, якими б вони не хулили; хто хулитиме Духа Святого, тому не буде прощення довіку, але підлягає він вічному осуду" (Марка 3, 28 - 29). Душа померлого грішника сама змінити свій характер і допомогти собі вже не може. Вона не може робити добрих справ. Вища жертва - "покласти життя своє за друзів своїх" - теж для неї неможлива. Але залишається надія на милість Божу й допомогу з зовні! - молитви Церкви, молитви за душу померлого його рідних і близьких. Християнство вчить, що наприкінці віку буде останній, або Страшний Суд. "Тому що прийде Син людський у славі Отця Свого з ангелами Своїми й тоді віддасть кожному по справах його" (Матфей 16, 27). Про це ж говорить притча про виноградаря: "...Отець Мій - виноградар. Усяку галузь в Мене, що не приносить плоду, Він відтинає; і всяку, що приносить плід, очищає, щоб більше принесла плоду" (Іоанн 15, 1 - 2). Євангеліст Матфей наводить слова Ісуса Христа: " Бо хто має, тому дасться й примножиться; а хто не має, у того відніметься й те, що має" (Матфей 13,12). Ісус Христос не раз, звертаючись до людей, говорив: "Хто має вуха нехай чує". Але Господь чоловіколюбний і милостивий. Ісус Христос говорив також: "І Я скажу вам: просіть й дасться вам; шукайте й знайдете; стукайте й відчинять вам; тому що всякий хто просить одержує..." (Лука 11, 9 - 10).

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2