foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Що таке смерть? Ми дійшли вже до дев`ятої глави й усе ще не змогли відповісти на це питання. Наука дає визначення всім предметам, явищам, феноменам і тільки визначення того, що таке смерть, наука не дає. У всякому разі, ні в наукових, ні в популярних публікаціях мені не вдалося знайти жодного ясного позитивного визначення цього слова. Оксфордський академічний словник дає зовсім беззмістовне визначення: "Смерть це кінець життя". Є ще кілька спроб визначення смерті. Британська енциклопедія 1986 року: "Повне припинення життєвих процесів". Медичні посібники: "Відсутність ознак життя" й "Відсутність мозкової активності, підтверджена електроенцефалограмою". 22-й Всесвітній медичний конгрес 1968 року, що спеціально вивчав проблему смерті: "Незворотна втрата функцій усього організму". Часто зустрічається й інші, написані псевдонауковою мовою, але теж порожні визначення, "Смерть є остаточне припинення життєвих функцій у тварини або рослини". Говорячи про смерть, вживають й інші слова, наприклад: "ніщо", "небуття" й інші схожі слова, завжди з негативним змістом, слова про те, чого немає. І спадає на думку, а можливо смерті теж немає?
На відсутність наукового визначення смерті вказують учені, що займаються цим феноменом. І не дивно, що ті з них, які вивчали не тільки анатомію, а всю людину, всі частіше радять замість слова смерть уживати слово "перехід", тому що під смертю звичайно розуміють кінець людського життя, а тепер відомо, що зі смертю тіла життя особистості не закінчується; особистість продовжує існувати, переходячи в інші умови, - тому й слово "перехід" правильно визначає цю подію. Християнське розуміння смерті можна побачити з листа єпископа Феофана Затворника до його помираючої сестри: "Прощай, сестро! Господь нехай благословить відхід твій і шлях твій по відході твоєму. Адже ти не вмреш. Тіло вмре, а ти перейдеш в інший світ, жива, і себе пам`ятатимеш й увесь навколишній світ впізнаватимеш. Там зустрінуть тебе батько наш і матінка, брати й сестри. Поклонися їм і наші їм передай вітання й попроси потурбуватись про нас... даруй же тобі, Господи, мирний відхід! День-другий, і ми з тобою. Тому не сумуй за тими, що залишаються. Прощай, Господь із тобою". Хороший лист, зовсім спокійний й повний впевненості в майбутньому блаженному житті. Начебто він проводжає сестру не в далеку дорогу, не в невідому країну, а в рідну домівку, де чекають нас наші близькі, померлі раніше від нас. В Еклезіаста є така фраза: "И повернеться прах у землю, чим він і був, а дух повернеться до Бога, Що дав його" (12, 7). Християнство розуміє смерть як розділення душі й тіла й відкриттям духовного світу. До такого ж розуміння приходить і сучасна наука про смерть. Ми вже відзначали, що вчені, що були невіруючими, почавши вивчення процесів, пов`язаних з умиранням, прийшли або приходять до віри в Бога й у безсмертя душі. Тут потрібно обмовитися. Звичайно, наука не говорить про безсмертя душі у вічності, цього ніяка наука довести не зможе, але наука підтвердила, що після смерті тіла якась частина людини виходить із померлого тіла й продовжує свідоме життя. Смерть тіла - не кінець існування, а перехід особистості або душі з одного стану в інший й з світу матеріального в світ духовний. Звичайно, смерть - найважливіша подія нашого життя, але не тому, що вмирає тіло, а тому, що все майбутнє нашої безсмертної душі, нашого сьогодення "Я" залежить від того, якими ми будемо в момент переходу, тому що за межею не починається нове життя, а триває колишнє. Ми тепер знаємо, що сам момент смерті тіла - те, чого ми найбільше боїмося, - невідчутний. Після виходу з тіла душа переходить в інший світ і починає там другу частину свого життя - життя безтілесного. Протягом багатьох століть про загробне життя душі вчило християнство, а в наш час з`явилися й об`єктивні даною, отримані й перевірені наукою.
Це дає нам можливість постаратися подивитися, чи підтверджуються релігійні вірування цими новими досягненнями медичної науки? Чи припустимо це? Один із християнських богословів сказав, що є у світобудові речі, про які "пристойніше зберігати мовчання". Це - гарне застереження; звичайно, найкраще просто вірити, не намагаючись перевіряти й не докопуючись ні до чого своїм людським розумом. Щасливий той, хто здатний на це. Але що робити тим, у кого такої віри немає? Залишитися в сумніві й відмовитися думати - недобре. Розум даний людям Господом, і завіса над таємницею смерті теж піднята з волі Його. Мені здається, що подивитися й подумати треба; потрібно тільки відкинути, якщо вони були, всі упереджені думки й підійти до питання зі спокійною об`єктивністю й відомою часткою скромності, зі смиренням. Відповідь на це питання можна знайти в Євангелії. Один з апостолів Ісуса Христа, Фома, теж довго не міг повірити у воскресіння свого Вчителя. Він сказав: "...якщо не побачу на руках Його ран від цвяхів, і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю" (Іоанн 20, 25). Однією вірою Фома не зміг сприйняти вістку про воскресіння Ісуса Христа, йому потрібні були й матеріальні докази. Ісус Христос дав Фомі й це: "...потім говорить Фомі: "Подай перст твій сюди й подивися на руки Мої; подай руку твою й вклади в ребра Мої; і не будь невірним, але вірним!" (Іоанн 20, 27). Потім Ісус Христос сказав Фомі: "...ти повірив тому, що побачив Мене: блаженні які не бачили й увірували" (Іоанн 20, 29). Ісус Христос дорікнув Фомі за малу віру, але не відкинув його й дав йому й наочні докази. Чи не так і з багатьма з нас? Свідчення про існування душі були дані давно, і їх не мало, але для багатьох цього було недостатньо. Потрібно було переконатися наочно. Тепер нам дано й це. Як тільки ви починаєте ближче ознайомитесь із проблемою, то ви, до свого подиву, виявляєте, що багато які з явищ, описаних реаніматорами, були давно відомі християнським письменникам, а не знали ми цього просто тому, що богословську літературу всерйоз не сприймали й не читали. Хоча християнська література й медичні пошуки останніх років в основному свідчать про одне й те саме, є деякі розходження в описах, а також у розумінні й оцінці описуваного.
Тому потрібно подивитися на всю проблему детальніше й уважніше. Головне досягнення останніх років полягає в тому, що праці лікарів-реаніматорів повністю підтвердили вчення християнства про душу. Перший, найважливіший і незаперечний факт - після смерті тіла життя триває – це підтверджено і релігією і наукою. І друге - життя в загробному світі протікає у світлі, а не в тьмі; у всякому випадку, у тій його частині, куди ми прагнемо. Про це свідчать і Священне Писання, і розповіді людей, що заглянули за завісу. Ми приводили багато прикладів і повторювати їх не будемо. Описи потойбічного світла дуже цікаві. Це не те світло, до якого ми звикли на землі. Це не світло сонця. У священних книгах пишеться, що люди сприймають це світло тоді, коли вони бачать або відчувають присутність небесних духовних сил. Це світло сіяло при хрещенні Ісуса Христа, при Його воскресінні, при преображенні на горі Фавор. Ісус Христос сказав про Себе: "Я світло для світу". Світло цей незвичайне. От кілька цитат: На горі Фавор: "І преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло" (Матфей 17, 2). "...і преобразився перед ними. Одяг Його став блискучим, дуже білим, мов сніг, як жоден білильник не може вибілити на землі " (Марко 9, 3). При воскресінні Ісуса Христа: "...Ангел Господній... відвалив камінь від дверей гробу й сидів на ньому. Вид його був, як блискавка, і одяг його білий, як сніг" (Матфей 28, 2 - 3). Коли постаті Богоматері, ангелів, святих з’являються тим, що живуть на землі в сні або наяву, вони завжди оточені світлом, часто сліпучо-яскравим світлом. Мотовилов писав про Серафима Саровського, що, коли той молився, Мотовилов не міг дивитися на нього. Світло, що виходило від обличчя святого Серафима, засліплювало його. Мій друг був добре знайомий з одним ченцем строгого, аскетичного життя. Він розповів мені, що спостерігав, як ночами в кімнаті ченця, що молився, з`являлося світло. Пацієнти Муді й Сабома теж бачили світло в загробному світі, але із труднощами знаходили слова щоб описати його. "Сонця не було, а світло всюди". "Світло всюди, а тіней нема". Лікар Сабом на с. 66 своєї книги наводить розповідь свого пацієнта, який намагається описати це світло: "Світло було іншим, ніж те, яке ми знаємо тут. Це було не світло, а відсутність пітьми, повне й довершене. Це світло не створювало тіней, була просто відсутність темряви. Світла не було видно, але воно було усюди, ви були у світлі". Світло загробного світу - не наше світло. Для нього знайшли дуже гарне визначення - "неземне світло". Душі, що бачили в загробному світі світло, іноді чули голос або бачили у світлі світлу постать, іноді не бачили, але відчували "присутність". Подібні описи є й у церковній літературі. Чому вчив Голос або Постать у світлі й чому вчив людей Ісус Христос під час Його життя на землі? Коли один з фарисеїв-законників запитав Ісус Христа про найбільшу заповідь у Законі, Ісус Христос сказав йому: "Возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм. Ця є перша й найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: возлюби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях стверджується весь Закон і пророки" (Матфей 22,37-40). Ісус Христос учив, що саме головне під час життя на землі - учитися любити.
Відтоді пройшло двадцять століть, але з того часу до наших днів, Світло, являючись душам померлих людей, учить тому ж. Ми вже писали про це в попередніх главах. Душа, що вийшла з тіла, у присутності Світла відчуває Його невимовну любов і відчуває, що вона в безпеці. У третьому розділі ми писали про лікаря Рітчі, якому Ісус Христос показав, що важливі не особисті успіхи й досягнення, а важлива любов. Христос показував душі Рітчі життя в потойбічному світі й відповідав на всі його питання. Рітчі бачив щось схоже на великий науковий центр: ...величезні зали... люди в повнім самозабутті трудяться для якоїсь високої мети... складні машини... діаграми й креслення... начебто йде якесь складне дослідження. Рітчі запитав у Христа, що вони роблять? Однак цього разу ніяке пояснення не освітило свідомість Рітчі. Він продовжував сприймати від Христа, як і колись, одну любов. Христос не відповів на запитання про неважливе і ще раз показав душі Рітчі правильний шлях - без любові навіть потрібні й добрі справи не принесуть користі душі. Однак люди, що зустрілися зі Світлом, говорили не тільки про це. У настановах Світла звучав й інший мотив. Душі однієї жінки Світло сказало: "Повернися до життя в тілі, ти ще повинна вчитися любити й нагромаджувати знання". Інша жінка розповідала: "Світло показало мені саме головне. Воно не звинувачувало, а ніби настановляло мене, що потрібно вчитися любові й просто вчитися, здобувати знання, тому що це безперервний процес, і я буду продовжувати його після того, як Він вдруге прийде за мною". Тут може виникнути питання - які знання? Усякі? Адже відомо, що деякі знання, особливо поверхневі, далеко не завжди йдуть людині на користь. В "Повчанні" Фоми Кемпійського є таке застереження: "Кожна людина бажає одержати знання, але яке значення цих знань без страху Божого... Чим більше й чим краще твоє пізнання, тим суворіше ти будеш судитись, якщо зі зростанням твого пізнання не зростає твоє благочестя".
У Новому Завіті я не знайшов прямих вказівок на те, що потрібно вчитися й здобувати знання, але найбільша заповідь у Законі вчить возлюбити Господа не тільки серцем і душею, а "і всім розумінням твоїм", а апостол Петро пише в другому своєму посланні: "Зростайте в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа" (3, 18). Отці Церкви теж учать пізнавати Бога в Його творінні. Вище ми приводили розповіді людей, повернутих до життя на землі, про те, що вони зустріли в загробному світі. Пишеться про це й у християнських книгах - Житіях святих й інших. Про загробний світ пише єпископ Феофан Затворник: "Усередині або в глибині світу, нам видимого, схований інший світ, настільки ж реальний, як цей, або духовний, або тонко матеріальний - Бог знає... але відомо, що в ньому живуть святі й ангели... Душа прагне вгору, але тільки до того ступеня, до якого допускають її духовні сили... Навколо душі тепер все нове. Вона поза звичним простором й часом. Вона може миттєво переноситися куди захоче, може проходити крізь стіни, двері, крізь все матеріальне..." Оповідання священних книг і розповіді наших сучасників, що заглянули за завісу, майже ідентичні. Описуються ті самі сприйняття й феномени: вихід душі з тіла, короткий період темряви або проходження через темний тунель, Світло, здатність миттєво долати будь-який простір і проходити крізь все матеріальне, стиск часу, безуспішні спроби контакту з живими на землі, бачення свого тіла з боку. У другому розділі ми писали про древнього лікаря Геннадія, що бачив своє тіло окремо від себе самого. Потойбічна природа - рослини, тварини, птахи, небесна музика, хоровий спів описані й там і тут. Наші сучасники й древні християни, переступивши таємничий поріг, зустрічали те саме. Ті, що повернулись "відтіля" розповідали про зустрічі з різними духовними істотами. Вони бачили своїх раніше померлих родичів й інших близьких людей, патріархів, святих, ангелів, "гідів". Християнство теж обіцяє зустріч із померлими улюбленими й учить, що душу померлого дуже скоро зустрінуть ангел-хоронитель і зустрічаючий ангел, якому потрібно молитися при житті. Ангели будуть направляти й супроводжувати душу при її перших кроках у новому світі. Однак, у той час як сучасні нам свідчення говорять головним чином про радісні зустрічі й світлих духів, християнські джерела пишуть і про інше. Дуже рано душу зустрінуть потворні й страшні істоти. Вони будуть перепиняти їй дорогу, будуть замахуватися на неї, погрожувати й вимагати своє. Християнські письменники попереджають, що злі духи можуть приймати будь-яку форму, щоб, даючи брехливі поради, направити душу на невірний шлях. Ми повернемося до цього питання трохи пізніше. Праці реаніматорів показали, що незадовго після переходу перед душею "ясно, як на екрані", проходять картини її тепер уже минулого земного життя. Померлий перебуває не в темряві, а в присутності яскравого світла. У світлі іноді бачать Христа, ангела, світлу постать. "У присутності Світла ви відчуваєте невимовну любов і безпеку. Це важко передати. Світло - абсолютна любов. У Його присутності ви розумієте, чим ви могли б бути". Світло задає питання, у них немає осудження, але є любов. Ціль питань - допомогти душі знайти вірний шлях. При цьому Світло показує померлому головні події його життя. Це дає душі можливість переглянути й переоцінити своє життя в тілі. Ті що повернулися пам`ятають все, навіть дрібні деталі, і, за їхніми власними висловами, намагаються тепер жити інакше, ніж дотепер. Святий Афанасій Олександрійський у своїй праці "Життя Антонія Великого", що помер в 365 році після Різдва Христового, описує ходіння по митарствах. Він передає розповідь святої Феодори, що з`явилася після своєї смерті в сні учневі Василя Нового Григорію. Вона повідомила йому, що душа, розлучившись із тілом, дивиться на нього, як людина дивиться на скинутий одяг.
Потім все земне життя святої Феодори, з усіма її вчинками, особливо гріховними, піддалися перегляду й оцінці світлими й темними духами. За своїм змістом це свідчення IV століття після Р. X. дуже близьке до того, що ми знаємо тепер про перший суд. Це знання не є новим науковим відкриттям, а тільки підтвердженням того, що давно відомо віруючим. Християнство завжди вчило, що після смерті тіла душа в загробному житті приходить на перший суд. Це не той - другий й остаточний Страшний Суд, що буде в кінці віків. Зараз розвиток душі ще не закінчений. Кожний з нас незабаром після смерті тіла побачить все своє минуле життя й зможе переоцінити багато чого. У світлі істини ми побачимо не тільки наші справи, але і їхні наслідки. "І закінченні людини відкриття справ її" (Сирах 2, 27). Перший суд є оцінка життя душі на землі. Протоієрей Сергій Булгаков пише про перший суд: "Після кінця земного життя - приватний суд; це - самовизначення стану, у якому померлий переходить у загробний світ. Це вихідний початок для його триваючого життя, а зовсім не тільки "відплата" ...це скоріше самосвідомість, самосуд, ніж судовий вирок, це суд совісті перед лицем Бога". Із цим умоглядним висновком християнського філософа повністю збігається те, що за останні 15 - 20 років відкрили нам учені які вивчали смерть. "Світло не обвинувачувало й не хвалило, а ніби пояснювало й вчило". Очевидно, перегляд свого земного життя, про яке розповідають померлі й повернуті до життя люди, це і є приватний суд. По суті, це не суд, а самооцінка свого життя на землі, допомога Господа душі, що вступає в другу частину свого життя, у життя безтілесне.
Душа одержує знання й силу для перегляду всіх своїх думок, почуттів і справ у присутності духовних сил, причому це показ не тільки справ, але і їхніх наслідків для інших людей. Побачивши свої справи, що принесли страждання іншим людям, можуть з`явитися каяття совісті, прикрість і бажання виправитися. На цьому першому суді душа відчуває себе оголеною. Сприйняття тепер духовні. Обман й утаювання неможливі. При житті ми багато чого приховуємо, а тут видно все, включаючи думки й наміри. Видно й мотиви: якщо що-небудь робилося з любові до інших, душа радіє, якщо з егоїстичних мотивів, вона соромиться. Бачачи Світло, душа відчуває радість і блаженство. Світло - це любов, розуміння й співчуття. У Його присутності неможливі заздрість, гнів, ненависть, неможливі ніякі негативні емоції. Немислимо бути повністю засудженим у присутності Світла. У нас не два життя, а одне. Після смерті тіла розвиток душі буде тривати. Перший суд підводить підсумки, оцінює зроблене за час земного життя, показує душі її помилки й направляє її на правильний шлях. Найбільша розбіжність між Священним Писанням і працями деяких сучасних нам учених полягає в оцінці того, що відомо. Факти і явища в основному ті самі, але розуміють їх по-різному. Православний богослов ієромонах Серафим Роуз видав в 1980 році книгу англійською мовою "Душа після смерті". Він пише, що свідчення людей, що пережили тимчасову смерть тіла, малюють невірну й небезпечну картину. У ній занадто багато світла. Створюється враження, що боятися смерті не потрібно. Смерть - це, скоріше, приємне переживання, а після смерті ніщо погане душі не загрожує. Ісус Христос нікого не судить й усіх оточує любов`ю. Каяття й навіть думки про нього зайві. Це може навести на думку, що, поки ми на землі, можна насолоджуватися життям і не думати про наслідки. Один з що повернувся "відтіля" прийшов саме до таких висновків. Серафим Роуз пише про небезпеку.
Темні духовні сили зроблять усе для них можливе, щоб заволодіти душею, що вийшла з мертвого тіла. Серафім Роуз нагадує, що князя темних сил називають батьком неправди й що і його слуги, а не тільки світлі духи зустрічають душу біля переходу загробний світ. Темні сили можуть приймати будь-який вигляд. Вони можуть з`явитися душі як світлі ангели й можуть намагатися вселяти їй будь-які думки. Останні хвилини земного життя можуть бути вирішальними. Розпач, відмова від покаяння, умирання без звертання до Бога можуть важко відбитися на майбутній долі душі. Знаючи це, отці Церкви вчать вірити не всякому духу й при житті, а особливо при близькості смерті. Святий Іоанн у першому посланні пише: "Улюблені", не всякому духові вірте, але випробовуйте духів, від чи Бога вони... дух, що сповідає Ісуса Христа, що прийшов у плоті, є від Бога. А всякий дух, що не сповідує Ісуса Христа, що прийшло в плоті, не є від Бога" (4, 1 - 3). Надмірний оптимізм може оманливим. Християнство вчить про різну долю праведників і нерозкаяних грішників. Свідчення пацієнтів лікарів-реаніматорів теж не завжди світлі. Є описи сірої пітьми, страждань і навіть пекла. Думаючи про те, що чекає нас після переходу, хочеться, звичайно, вірити тому світлому, що відкрила нам наука про смерть. Ці відкриття, однак, говорять тільки про самий початок життя за гробом. Очевидно, Господь зробив так, що сам перехід безболісний і не страшний, але що чекає нас у другій частині нашого життя, у житті духовному, наука не знає. Відомо тільки, що в кожного з нас буде своя, індивідуальна доля. Те, що відомо про загробне життя, дано нам Божественним одкровенням. Про це знає і вчить християнство.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2