foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

У попередніх главах говорилося про останні досягнення медичної науки, які підтвердили вчення Церкви й змусили вчених переглядати їхні застарілі теорії про смерть і долю людини після смерті. Християнство завжди знало й учило, що людина має не тільки тіло, але й душу. Душа людини не вмирає; коли приходить смерть, вона, вийшовши з померлого тіла, попадає в зовсім нові умови, але продовжує жити свідомим життям. При цьому "справи наші йдуть за нами" - те, що ми зробили під час нашого життя на землі, буде мати наслідки для нас самих. Священне Писання говорить про безсмертя душі людини зовсім виразно.
Ми вже наводили слова Самого Ісуса Христа: "Істинно, істинно говорю вам: віруючий у Мене має життя вічне" (Євангеліє від Іоанна 6, 47). Звертаючись до Своїх учнів, Ісус Христос сказав: "І не бійтеся тих хто вбиває тіло, душі ж не може убити, а бійтеся більше Того, Хто може й душу й тіло погубити в геєні". Це з Євангелія від Матфея 10,28. І з Євангелія від Іоанна 12, 50: "...Я знаю, що заповідь Його є життя вічне. Отже, що Я говорю, то говорю так, як сказав Мені Отець". Це теж слова Ісуса Христа. Ще не так давно християнському вченню можна було вірити або не вірити, але тепер не вірити в життя особистості після смерті тіла більше не можна. Релігійні вірування підтверджені наукою, "не вірити" в об`єктивні дані неможливо, і злочинно, кожен повинен зрозуміти, що характер його земного життя буде мати для нього якісь наслідки в майбутньому. Це нове знання має, однак, і свої границі. Ми тепер вірніше розуміємо саму сутність смерті й знаємо, що нас чекає після неї. Але це знання обмежене в часі. Відомо тільки те, що відбудеться в перші хвилини й години, після того як подих зупинився й серце перестало битися. А що потім? Відповісти на це питання ми не можемо. Наука нічого не знає ні про подальшу, ні про остаточну долю тієї частини людини, що залишається жити після смерті тіла. Відповідь на це питання дає християнство. Про те, що відбувається з душею відразу після її виходу з померлого тіла, пише архієпископ Антоній Женевський: "Отже, умирає християнин. Душа його, що очистилася в якійсь мірі завдяки тільки страху смертному, залишає неживе тіло.
Вона жива, вона безсмертна, вона продовжує жити повнотою того життя, яке вона почала на землі, з усіма своїми думками й почуттями, з усіма чеснотами й пороками, з усіма достоїнствами й недоліками. Життя душі після смерті є природне продовження й наслідок її життя на землі". Особистість залишається незмінною. Архієпископ Антоній пояснює це такими словами: "Якби смерть змінювала докорінно стан душі, то це було б насильством над недоторканністю людської волі й знищило б те, що ми називаємо особистістю людини". Після смерті тіла душа живе "всією повнотою життя", і виходить, особистість буде й далі розвиватися в ту або іншу сторону. От що пише про це архієпископ Антоній: "Якщо померлий християнин був благочестивим, молився Богові, сподівався на Нього, покорявся Його волі, каявся перед Ним, намагався жити по заповідях Його, то душа його після смерті радісно відчує присутність Божу, прилучиться відразу, у більшій або меншій мірі, до життя божественного, відкритого їй... Якщо ж померлий у земному житті втратив люблячого Отця небесного, не шукав Його, не молився Йому, святотатствував, служачи гріху, то душа його після смерті не знайде Бога, не здатна буде відчути любов Його. Позбавлена буде божественного життя, заради якого була створена богоподібна людина, незадоволена душа її почне тужити, мучитися в більшій чи меншій мірі... Очікування воскресіння тіла й Страшного Суду буде збільшувати радість благочестивих і скорботу нечестивих". Про те саме, але іншим словами пише архієпископ Лука, він же великий учений, хірург, професор Валентин Феліксович Войно-Ясенецький. Він народився в 1871 році, помер в 1961.
Як учений, він був добре відомий у СРСР і за кордоном, а його праця "Нариси гнійної хірургії", нагороджена Сталінською премією першого ступеня, була настільною книгою російських хірургів. Войно-Ясенецький був рукоположений у єпископи в 1923 році. Через 10 днів його заарештували, і потім він провів 12 років у засланнях і таборах. Під час війни, коли нестаток у хірургах був особливо гострим, про нього згадали й призвали для роботи з пораненими. Він організовував госпіталі, учив лікарів, оперував; блискучий хірург, як і завжди раніше, він сполучав церковне служіння з хірургічною роботою в госпіталях. Іноді перед небезпечною операцією він проводив коротку службу в операційній. Глибокий мислитель і фахівець в області фізичних хвороб людини, він кинув свій допитливий погляд і на загробне життя душі. Він написав невелику книгу з дуже глибоким змістом "Дух, Душа й Тіло". Він пише: "Між тілом і духом існує постійний зв`язок і взаємодія. Все те, що відбувається в душі людини протягом її життя, має значення й необхідне тільки тому, що все життя нашого тіла й душі, всі думки, почуття, вольові акти (...) найтіснішим чином пов`язані з життям духу. У ньому відображаються, його формують й у ньому зберігаються всі акти душі й тіла. Під їхнім формуючим впливом розвивається життя духу і його спрямованість убік добра або зла.
Життя мозку й серця й необхідне для них сукупне, дивно скоординоване життя всіх органів тіла потрібні тільки для формування духу й припиняються, коли його формування закінчене або цілком визначився його напрямок". Ці слова архієпископа Луки говорять про найголовніше - що дає людині життя на землі. Зверніть ще раз увагу: "Життя всіх органів тіла потрібне тільки для формування духу й припиняється, коли його формування закінчене або цілком визначився його напрямок". Так само розуміє життя духу й тіла Ікскуль, про якого ми писали вище. Він не був ні архієпископом, ні філософом, він був простою тверезомислячою людиною. Знання своє він одержав не із книг, а з особистого досвіду, переживши стан тимчасової смерті. Після повернення до життя на землі він сказав: "Душа... є дух, але дух, створений для життя з тілом... тіло є законно надане їй житло, і тому вона з’являється в новий світ у тому ступені свого розвитку й зрілості, яких досягла в спільному житті з тілом, у належній їй нормальній формі буття. Звичайно, якщо людина була при житті духовно розвинена, духовно настроєна, її душі багато чого буде зрозуміліше в цьому новому світі, ніж душі яка до цього жила, ніколи не думаючи про це..." Святий новомученик Герман пише про те ж: "Коли людина повністю стає на шлях вічної правди або, навпаки, повністю відвертається від неї, вона більше не живе й повинна умерти. Вона пройшла через усе, що може їй дати це життя, і вона дозріла для майбутнього". Якщо тут на хвилину зупинитися й подумати, то стане ясно, що це дає відповідь на питання про сенс життя й про мету, до якої ми повинні прагнути, живучи за землі. Це та відповідь, яку багато хто, - й прості люди й філософи, - шукали й не знаходили. Не даремно один з отців Церкви, говорячи про філософів, що будували різні складні теорії, називав "жалюгідними розумниками".
Архієпископ Лука, сказавши про зміст нашого життя на землі, продовжує, говорячи, що в безсмертній душі людській після смерті тіла триває вічне життя й нескінченний розвиток у напрямку добра чи зла. Найстрашніше в цих словах архієпископа те, що в момент смерті тіла вже визначився весь подальший розвиток душі в напрямку до добра або зла. У загробному світі перед душею дві дороги до світла або від нього, і душа після смерті тіла вже не може вибирати дорогу. Дорога визначена життям людини на землі. Двом різним дорогам відповідають і два різних стани душі після смерті тіла. От як це пояснює архієпископ Лука: "Вічне блаженство праведників і вічні муки грішників треба розуміти так, що безсмертний дух перших, прояснений і могутньо посилений після звільнення від тіла, одержує можливість безмежного розвитку в напрямку добра й Божественної любові, у постійному спілкуванні з Богом і всіма безтілесними силами. А похмурий дух злочинців і богоборців у постійному спілкуванні з дияволом й ангелами його буде вічно мучитися своїм відчуженням від Бога, святість якого нарешті пізнає, і тією нестерпною отрутою, що таїть у собі зло й ненависть, що безмежно зростають у безперестанному спілкуванні із центром і джерелом зла - сатаною, У вічних муках тяжких грішників не можна, звичайно, винити Бога й представляти Його нескінченно мстивим, караючим вічними муками за гріхи короткочасного життя. Усяка людина одержує й має дихання Духа Святого. Ніхто не народжується від духа сатани. Але як чорні хмари затемнюють і поглинають світло, так злі акти розуму, волі й почуття, при тривалому повторенні їх й захопленні ними, постійно затемнюють світло Христове у душі злої людини, і її свідомості та усе більше й більше позначається впливом духу диявола.
Хто полюбив зло, а не добро, той сам приготував собі вічні муки в житті вічному". Архієпископ Антоній говорить те ж саме й нагадує, що можливості душі після смерті тіла обмежені. От його слова: "Продовжуючи жити після смерті тіла, душа всією своєю сущністю володіє повнотою особистості й самосвідомості. Вона відчуває, усвідомлює, сприймає, мислить... Однак не будемо забувати те, що душа поза тілом - неповна людина, чому не все, можливе людям, можливе для їхні душ. Незважаючи на те, що душа після смерті тіла володіє повнотою особистості й у неї функціонують всі психічні функції, можливості її обмежені. Так, наприклад, людина, живучи на землі, може покаятися й більш-менш змінити сама своє життя, від гріха повернутися до Бога. Душу ж сама не може, хоча б і хотіла, докорінно змінитися й почати нове життя, яке б зовсім відрізнялася від її життя на землі, придбати те, чого вона не мала, будучи людиною. У такому саме змісті треба розуміти слова про те, що після смерті немає покаяння. Душа живе там і розвивається в тому напрямку, який вибрала на землі". Архієпископ Антоній все-таки залишає надію душі навіть і нерозкаяного грішника, додаючи, що "для її зміни необхідна допомога ззовні". Однак сама по собі темна душа грішника, що залишилася темною й після смерті тіла, змінитися вже не може. Це ж говорить і Сам Господь Ісус Христос: "Отець Мій - виноградар. Усяку... галузку, що не приносить плоду,. Він відтинає; і всяку, що приносить плід, очищає, щоб більше принесла плодів". Це з Євангелія від Іоанна (15,1-2). Для людини, що усвідомила, що її життя на землі - це тільки частина життя й що після смерті вона буде продовжувати розвиток, початий тут, все її тимчасове існування набуває особливого сенсу. Все саме головне з того, що є в цій главі, добре сказано словами одного християнського філософа: "Земне життя коротке й зникає зовсім перед нескінченною вічністю; але остання цілком залежить від першої. Запорука істинного життя має одержати свій початок тут, у місці смерті". "Тому що прийде Син Людський... і тоді віддасть кожному по справах його" (Матф. 16, 27). Стати на правильну дорогу, покаятися у своїх гріхах й одержати прощення ніколи не пізно. До цього призиває і євангельська розповідь про розбійника, розп`ятого на хресті поруч із Ісусом Христом. Щире каяття перед самою смертю принесло йому прощення гріхів і вічне життя із Христом. Останні хвилини нашого життя можуть виявитися й найважливішими.
ПЕРЕХІД Смерть є відділення безтілесної частини живої особистості – душі, від її матеріальної частини - тіла. Душа не піддана часу... Душа може зустрічатися й розмовляти з духами, з духом охоронцем. На шляху від землі до майбутнього життя душі проходять суд. Вищі істоти судять людей.
Платон

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2