foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

У перших розділах цієї книги говорилося про ті нові дані, збуті медичною наукою, які показали, що після смерті тіла існування особистості триває. Факти безсумнівні, стосуються кожного з нас, і дуже актуальні без винятку для всіх. Проте більшість людей проявляють до цього дуже мало інтересу. Якщо ви спробуєте поговорити про це з ким-небудь із ваших знайомих, то швидше за все почуєте: "Я в таке не вірю". Чому? Як це виходить, що він заявляє це о так відразу й притому дуже авторитетно? Про те, що потрібно купити нове плаття, - думає, про маленьку сімейну сварку або неприємність на роботі буде турбуватися, і безліч разів переказувати, а подумати про смерть немає ні бажання, ні часу. Але ж питання не дрібне. Чи буде це кінець всім його прагненням і мріям, кінець всьому або, навпаки, якась чи настане якась вирішальна зміна, більш важлива, ніж все його життя до цього моменту? І навіть ще не це саме головне. Якщо є безсмертна душа, виходить, є Бог. А віра, пізнання того, що ми в цьому холодному світі не одні, що є всемогутній і люблячий нас Господь, що піклується про нас, адже це опора, і світло, і радість. Тому, хто нарешті побачив і зрозумів, відразу відкривається сенс життя, набагато яскравіший і світліший.
Віра робить людей кращими й щасливішими. Зникає багато непотрібних дрібних страхів і побоювань, які отруювали існування, приходять мир, спокій і любов - любов ваша до оточуючих, і оточуючих до вас. Багатьом з нас вірити було важко. Ми не вміли, сумнівалися, за щоденною суєтою не було часу заглибитися в себе. І жили важко. І зараз ще живемо важко, особливо ті з нас, для яких "такого бути не може". Жаль таких людей; людина не відчуває, не бачить, як сліпий проходить повз скарб, що тепер відкритий, видимий, і доступний. Поміть, подивися й візьми ж нарешті цю дорогоцінну знахідку, що тобі дарують й яка зробить тебе кращим й щасливішим. Що тебе стримує, що заважає? Зараз уже не потрібно "вірити", а досить не полінуватися, подивитися й трохи подумати, і розуміння - "віра" - прийде неминуче, але ж може людина прожити все життя й померти, так і не довідавшись, який скарб він упустив. Чому? Насамперед, все нове, радикально нове, таке, котре може змусити нас переглянути наш світогляд, завжди приймається повільно і з труднощами. Нове народжує не тільки недовіра, але й ворожість.
Люди звикли до чогось; звичне знайоме й безпечне, і його зберігають. Захищаючись від нового, свідомість, насамперед, не пускає його в себе. Нове не зауважують або, помітивши, проходять мимо й більше не згадують. Дуже легко дивитися й не бачити або навіть бачити, але не зауважувати. Ця людська властивість добре відома. Коли християнська релігія входила в світ, Ісус Христос й апостоли постійно призивали людей подумати й зрозуміти: "Хто має вуха нехай чує"; і все-таки залишалося багато людей, що зустрічали нове вчення вороже й з недовірою. Людське мислення дуже консервативне й набагато лінивіше, ніж ми звичайно вважаємо. Є гарна книга - "Мистецтво мислення", написана А. Дімне. Автор думає, що тільки одна людина з десяти здатна на відсторонене мислення. Більшість людей живе день за днем щоденними турботами - як бути ситим, як нагодувати родину, і тому подібним. Думають ще про розваги й, якщо залишається вільний час, думають про те, як змарнувати його. Одним людям ніколи думати, інші бояться думати. І так живуть до того часу, коли прийде смерть і думати буде пізно. До нового, якщо воно йде врозріз із загальноприйнятим, ставляться з підозрою. Особливо важко приймається абстрактне.
Дімне пише, що людині з не дуже високорозвиненим інтелектом буває важко усвідомити що-небудь абстрактне, він вірить тільки безпосереднім сприйняттям своїх органів почуттів і глибше не вникає, забуваючи, що ними пізнається далеко не все існуюче в природі. Відкриття Коперніка й Ньютона показали, що Земля обертається, а не стоїть на місці, і що не Сонце ходить навколо Землі, а Земля - навколо Сонця. Однак більшістю жителів нашої планети це знання довго не сприймалося. Люди, у тому числі й вчені-астрономи, бачили на власні очі, що Сонце сходило й заходило, рухаючись навколо Землі, а Земля стійко стояла під ногами, а не вертілася. І зараз, у наш час, відбувається щось схоже, Вчені-медики й біологи показали й довели, що життя особистості триває й після смерті тіла, але люди, у тому числі й лікарі, бачать, що людина перестала рухатися, дихати, що зникли всі ознаки життя, і роблять висновок, що вмерла вся людина, знов-таки не думаючи про те, що доступно нашим органам почуттів і що ні. Нове часто може здатися дивним і неправдоподібним. Описано два типи людей, які особливо несприйнятливі й ворожі до всього нового.
Одні відрізняються великою самовпевненістю при малій обізнаності. Із серйозною наукою вони не знайомі. "Я це вже знаю", а знають вони тільки матеріальне й навіть це тільки поверхово. Інші бояться думати самостійно, вони не сміють йти від добре знайомого, щоденного, матеріального. Їхню психологію добре описує розумний єврейський письменник Моріс Самюель у книзі "Ви, не євреї" ("You Gentiles"). "Думаючій людині, для того щоб бачити Бога, не потрібні ні телескоп, ні мікроскоп. Саме життя, одним дивом свого існування, повністю заповнює в сприйнятливої людини здатність дивуватися. Ті, для кого існування стало буденно звичним, або ті, хто ніколи не схилявся перед великою таємницею існування, нічого не зрозуміють... Людина маси своє вульгарне знайомство з навколишнім приймає за розуміння. Він їздить в автомобілі, щодня користується телефоном й уявляє, що він мудріший варвара дикуна. У дійсності він нижче варвара, тому що у своїй безсоромності він не бачить своєї власної обмеженості.
Безумець, що вирішив у своєму серці, що Бога немає, це той міський божевільний, котрого більше ніщо не дивує, а ті, які нічому не дивуються, не знають Бога". От ще кілька цитат, що відносяться до того ж: "Обмеженій людині легше жити у звичному. Нове змушує думати, переглядати. І от для нового явища знаходять слово, яке приймають за пояснення, і на цьому розумовий процес закінчується. Повторення цього нового слова робить його звичним, і вже ніяких питань більше не виникає. У цьому помітна дивна здатність людини йти від проблеми, не бачити її". "Це - здатність не бачити власного дефіциту. Звідси - презирство до всякої духовності й гордість власною обмеженістю. Неприйняття нового - захисний механізм психіки - не бачити власної обмеженості". "Блаженні люди, для яких все просто і ясно. Їм нема чого стомлювати своє поверхневе мислення. Вони завжди пояснюють нове й незвичайне тільки старим і звичайним. Для них безумовно авторитетна тільки наука, причому тільки звичні наукові дані, і вони не зауважують, як старі теорії падають, а все що не вміщається в наукові рамки вони просто відкидають як марновірство й байки. Нове приймається тільки тоді, коли до нього звикли. І коні перестали шарахатися від автомобілів, коли звикли". "Рабство думки, легкодухий страх переступити за рису кола, обкресленого тим, що вважають наукою". Більші вчені осягли нове, бачать світло й засмучені людською обмеженістю, що заважає людям здійнятися на більше високий рівень існування. А можливість ця, особливо тепер, є в кожного, хто зуміє відкинути помилкова зарозумілість і не побоїться думати своєю головою, а не звичними шаблонами. Усвідомити нове завжди не дуже легко, прийняти ж ідею безсмертя деяким людям особливо важко, тому що ця ідея неминуче приведе до думки про відповідальність за все зроблене при житті на землі. Для людини поганого життя така думка неприйнятна. Щоб вона його не тривожила, він буде заперечувати очевидне й буде охоче вірити будь-яким "науковим" доводам про неможливість загробного життя.
Легше всього, звичайно, просто не думати й жити, як колись, але щастя це не приносить. От як один із християнських філософів описує стан розуму й душі такої людини: "Людина порочна не бачить Бога й світла й починає стверджувати, що їх немає. Його розум - раб його страстей. Не переконуйте його, нічого не вийде. Такі люди не хочуть бачити істини. Вони тупіють - не можуть відрізнити істини від неправди й вірять тільки тому, що їм вигідно, а все вище вони ненавидять і борються з ним. Їхнє знання приземлене й дріб’язкове. Найнебезпечніші люди, породженні наукою, але віддані страстям. Закінчують вони божевіллям або самогубством". Солженіцин, говорячи про таке явище, уживає слово "образованщина". Є дуже гарне визначення невір`я: "Невір`я не продукт мислення, а навпаки, відчуття плюс небажання вірити". Англійське прислів`я говорить: "Люди вірять у те, чого бажають".
Деякі філософи-богослови вважають, що для відчуття духовного світу людина, крім природних п`яти органів почуттів, повинен мати ще і якесь "шосте відчуття" і що деякі люди повністю позбавлені цього почуття духовного. Навряд чи це вірно. Відчуття духовного, присутності духовних сил у світі є в кожного, але, як і всяке інші почуття, без використання, без розвитку воно може згаснути. У сучасних умовах, при безперервній суєті, багатьом ніколи не спадає на думку, що слід потурбуватись про духовну сторону життя.
Отці Церкви вчать, що для того, щоб сприйняти те, що вище матерії, потрібні знання й досвід. Невір`я ніколи не буває результатом знання. Навпаки. Якщо ви поговорите з ким-небудь із "переконаних невіруючих", то довідаєтеся, що він ніколи не читав священних книг, навіть Євангелія, нічого не знає про вчення Христа й взагалі цими "легендами" не цікавиться. Але ж для того щоб "вірити" або "не вірити", потрібно все-таки знати, про що мова йде. Адже якщо ми щось вирішуємо, нічого про цьому не знаючи, то яка ціна нашій думці й нам самим? Однак одним відстороненими знаннями, одним вивченням не можна засвоїти істину, особливо істину духовну. Крім знання, потрібний і досвід. Молитва - це досвід пізнання Бога. Якщо ви сумніваєтеся й хочете перевірити, чи існує духовне, потрібно звернутися до нього. Церква радить почати молитися, навіть якщо ви не вірите. Молитва - це звертання до духовних сил, які вище людини. Прохання допомогти. І ви можете одержати відповідь. Є ще досвід християнського життя. Один з отців Церкви радить: "Спробуйте жити по завітах Христа, і ви перестанете боятися смерті; ваше життя стане повним і щасливим, зникне порожнеча, відійде невдоволення, неясність і страх майбутнього". Не відриватися від природи - теж шлях до Бога. Просто дивитися й зауважувати чудеса навколишнього світу, і думати, і намагатися пояснити їх. Галина Заречняк помістила в "Російському відродженні" статтю про Пирогова. Микола Іванович Пирогов - великий учений і батько хірургії. Він уважно вивчав природу й життя в ній. От як він сам виклав своє світорозуміння: "Усе в природі тому і дивне для нас, що в ній початок або сила життя пристосувала всі механічні й хімічні процеси до відомим цілей буття... Головна суть всесвіту є прояв творчого плану в речовині, а речовина піддається зміні". І далі: "...намагався насамперед пізнати, що таке "Я" ...почав убачати самого себе не тільки в собі, але й у всьому світовому житті без участі мозкової м`якоті... Так мій розум відкрив вищий початок свідомості й думки". Закінчує він наступними словами: "Мозок окремої людини служить органом мислення світової думки. Потрібно визнати ...існування, крім мозкової думки, іншу, вищу, світову". Самота теж може бути досвідом. Це те, чого не вистачає багатьом з нас, - усамітнитися в тиші, залишитися зі своїми думками й віддатися їхньому вільному плину. Самота, відхід усередину самого себе, цей кращий засіб для спасіння від дрібних турбот і тривог, і тоді можуть прийти інші, більш високі почуття й думки.
Пізно ввечері, перед сном, можна вийти в поле або в парк, або просто в тихий куточок саду, подивитися на темне небо з іскрами зірок, послухати тишу, побути одному або вдвох, але мовчачи; помислити трохи над буттям й можна відчути щось таке, чого в штовханині дня не зауважував. Є ще один фактор, що сприяє розвитку невір`я, - наша надмірна довіра до так званої науки; звичайно, не до дійсної, об`єктивної науки, а до деяких вчень. Для багатьох слово вченого рівнозначно слову науки й приймається на віру. Це неправильно. Учені помиляються так само, як і всі інші, а іноді й більше нас із вами. У наш час бути універсальним "ученим неможливо; всі сучасні вчені - фахівці в якій-небудь одній області знання. Тут вони на вершині, але в інших областях часто знають менше, ніж простий смертний. Крім того, поглинені деталями своєї спеціальності, вони бувають схильні губити щось у відчутті загального. Універсальні вчені - це майже зниклий тип людей; мудрість і знання - різні речі. Кілька слів про те, що таке вчений. Це людина, що об`єктивно й без упереджених думок вивчає й досліджує який-небудь феномен, предмет або явище (матеріальне або нематеріальне) і приходить до висновків, що логічно випливають із результатів вивчення. Не все з того що ми, через довірливість, вважаємо вивченим, відповідає цим вимогам.
Далеко не всі професори й академіки - учені. Зовсім не обов`язково є об`єктивними вченими члени різних наукових спілок й інститутів або люди, що одержали звання й нагороди за наукові заслуги. Дуже добре пише про вчених Алексіс Каррел у книзі англійською мовою "Людина - це невідоме". "Зрештою, учені - це тільки люди... вони охоче вірять, що факти, які не можуть бути пояснені теоріями теперішнього часу, не існують. У цей час (він писав в 1930 - 1935 р. Прим. авт.) ті вчені, які займалися винятково фізичними, хімічними й фізико-хімічними аспектами фізіологічних процесів, усе ще дивляться на телепатію й інші метафізичні феномени як на ілюзію. Очевидні факти, якщо вони виглядають неортодоксально, не визнаються". Нове велике явище часто найважче сприйняти фахівцям даної сфери; їм важко визнати помилковість того, у що вони твердо вірили й чому вчили всіх інших. Вони можуть довго не визнавати навіть очевидне, затримуючи розвиток науки. Можна привести кілька прикладів. До XIX століття люди не вірили, що існують метеорити, хоча бачили їхні сліди на землі, а іноді бачили й самі метеорити. Сліпо вірили тодішній науці, що пояснювала людям, що "камені не можуть падати з неба, тому що там каменів нема". Наскільки за них логічнішими у висновках були древні мислителі, що пояснювали метеорити гнівом якого-небудь божества. Вони давали невірні пояснення, але визнавали факти; деякі мислителі нашого часу заперечують і самі факти. У минулому учені-техніки висміювали телефон Едісона, біологи й лікарі висміювали Пастера, а астрономи - Кеплера й Галілея. Заперечували, висміювали, замовчували. І в наш час так само спершу заперечували й висміювали, а тепер намагаються замовчати факт існування життя поза тілом. Каррел закінчує свої міркування про поклоніння людей теорії наступними словами: "Таким чином, нам потрібно повернутися до прямих, безпосередніх спостереженнь над нами самими у всіх аспектах, нічого не відкидаючи й просто описуючи те, що ми пізнаємо". Продовжуючи, він пише, що "всі містичні феномени теж доступні дослідженню, хоча й не прямому". Суть будь-якої науки не стільки в теоріях, скільки в знаходженні нових фактів, у їхньому освоєнні й у нагромадженні знань. Час від часу, коли виявляється щось нове, що йде врозріз із пануючими теоріями, ці застарілі теорії доводиться переглядати й перебудовувати, а іноді й зовсім відкидати. Це й відбувається зараз із тією частиною медичної науки, що вивчає смерть людського організму. Для прогресу науки потрібні й теорії, але вони мають тільки підсобне значення й міняються в міру потреби. Є два джерела пізнання - релігія й наука. Матеріалісти, створюючи свій науково обґрунтований лад, затверджують, що релігія й наука суперечать один одному, і багато з людей дотепер вірять їм, Насправді це не так.
У релігії є незгода з деякими теоріями, але не з об`єктивною наукою й не з отриманими наукою фактичними даними. Протиріч нема, навпаки, релігія й наука близькі й часто доповнюють одна одну. Лікар Вернер фон Браун, керівник американської програми з вивчення й освоєння космосу, пише: "Дві найбільш потужні сили у світі релігія й наука, визначають і формують нашу цивілізацію сьогодні. Через науку людина намагається проникнути в таємниці світобудови, через релігію вона намагається пізнати Творця. Жодна із цих сил не діє незалежно. Я не можу зрозуміти вченого, що не визнавав би Вищого Розуму у всій системі світобудови, так само як і не міг би зрозуміти богослова, що заперечував би прогрес науки. Релігія й наука є сестрами. Обидві вони прагнуть до створення кращого світу". "Людина також повинна навчитися розуміти, що її життя тут і у потойбічному світі залежить від того, як вона буде поводитися духовно, а не науково". От ще дві цитати, узяті із праць великих людей. Паскаль: "Останній крок розуму полягає в тому, щоб визнати існування безлічі таких речей, які виходять за межі нашого пізнання, і якщо розум не приходить до цього пізнання, то це слабкий розум". Роберт Майєр: "Якщо поверхневі уми хизуються запереченням існування вищого, нематеріального й надчуттєвого сприйняття світу, то таке жалюгідне висновки окремих умів не можна ставити за провину науки". Один із учених назвав поклоніння науці за рахунок релігії сучасним ідолопоклонством. Наука добуває нові дані двома шляхами - спостереженням і досвідом, а тепер учені, головним чином психологи й психіатри, говорять і про третій шлях. Знання, більш глибоке розуміння й навіть відкриття можуть іноді приходити до людини із загальної світової свідомості, з яким якось зв`язаний розум окремих людей. Ця концепція вже дуже близька до релігії; зокрема, саме існуванням "загальної свідомості" пояснюють той добре відомий факт, що іноді великі й, здавалося б, несподівані відкриття робилися в одночасно різними людьми в різних місцях земної кулі. Християнство пояснює ці несподівані відкриття Божественним одкровенням. Нове пізнається не в результаті вивчення, а як би само по собі. Іноді це не нове відкриття, а тільки раптове глибше осмислення чогось давно відомого. Найчастіше таке приходить людині, коли вона наодинці з Богом або природою.
Про містичне просвітління розуму знали ще в Древній Греції. Платон вірив у розум і його здатність пізнавати істину, але лише до певної межі. Він вважав, що вище знання можна одержати тільки містичним сприйняттям - прозрінням або освітою розуму. Ісак Сірин учив, що є бачення природне й бачення духовне. Про те ж писали Феодор Едеський - "можна пізнавати розумом тілесним і розумом безтілесним", і Симеон Новий Богослов - "є зовнішня мудрість і таємна премудрість". Релігія й наука по-різному називають джерело цього пізнання - Бог або загальна свідомість; це одне й теж тому що всеосяжний розум це - одна із властивостей Бога. Астроном і філософ Медлер пише: "Істинний вчений не може бути невіруючим, тому що природні закони й закони Бога це те саме". У наш матеріалістичний вік мало хто читає праці християнських філософів, і є дорослі люди, які жодного разу в житті не відкривали Євангелія. Це - дарма. У цих книгах не суха вченість, а глибокі почуття, ясність думки й абсолютна чесність. Захоплює й досконалість мови. Книги Священного Писання - найбільший скарб світової літератури. Це визнають тепер і радянські вчені. Доктор філософських наук Геннадій Батигін пише: "Біблія потрібна не тільки мільйонам віруючих, але й будь-якій культурній людині". Втрата віри сучасною людиною і її відхід від християнства неприродні сприяють цьому ненормальні життєві умови, у яких опинилась сучасна людина, в основному міські жителі. Відрив від природи, мурашник великого міста з його суєтою й безперервним потоком все нових вражень. Усамітнитися й заглянути в себе важко, а без цього більш серйозні думки не приходять. Це, однак, тільки одна причина, є й інші. До втрати віри й вгасання духовного життя веде діяльність певних кіл, які хочуть змінити на нашій планеті заповіді Бога своїми власними законами. У тоталітарних країнах це природно. Комунізм і будь-яка тоталітарна влада несумісні із християнством.
Диктаторові для повноти влади потрібно, щоб населення визнавало його найвищим авторитетом і підкорялося тільки його законам. Ми писали про це докладніше в попередній главі. У так званому вільному світі методи боротьби із християнством м`якіші, але не менш завзяті. Тут володарями умів є деякі академіки й професори - головним чином різних соціальних і гуманітарних факультетів, багато політиків, журналісти, персонажі телебачення, радіо й так далі - вся наша "прогресивна" й "ліберальна" еліта. Їхні головні зусилля спрямовані на створення в людей певного умонастрою ще з дитинства, а потім на утримання його протягом всього життя. Основний наголос робиться на вихованні й навчанні молоді й на обробці умів дорослого населення засобами масової пропаганди. Дитяче навчання ведеться так, що все, що може зародити думки про Бога або про душу, виключається зі шкільних програм. Публічні молитви в школах заборонені. Дітям зі шкільної лави, а іноді й у дитячому саду вселяють, що вірити потрібно науці, а не християнському вченню. Про філософів і вчених, що вірили в Бога й чому вірили, школяреві не скажуть. Ньютона представлять як ученого, що розгадав релігійні догми, а його праці про Бога не згадають. Теорію Дарвіна спростять до дурості й піднесуть як спростування Біблії. І так далі. Вийшовши зі шкільного віку, людина піддається безперервній обробці; майже всі доступні йому джерела знання й інформації б`ють в одну точку, вселяючи теорії бездуховного матеріалізму. Як приклад можна привести хоча б Нову Британську Енциклопедію видання 1986 року. Це широко відоме й поважне видання. У відділі "Макропедія", що означає глибоке вивчення, в 16 томі поміщена стаття "Смерть" на дванадцяти із половиною сторінках(25 стовпців) дрібного стислого шрифту. Стаття складена так, щоб у жодному разі не породити думок про духовну сторону смерті, не говорячи вже про безсмертя душі. У статті є все, крім головного. Немає ні слова про те, що ж таке смерть і що з нами буде після неї. От кілька цитат: "Смерть неминуче трапляється з усіма живими організмами... розуміння цього стану завжди покривалося таємницею й забобонами... смерть мозку є необхідною й достатньою умовою смерті індивідуума" Стаття перераховує строки смерті різних тканин після смерті мозку. Є велика стаття про смерть клітин. "У кожної культури, починаючи із Древнього Єгипту, своє розуміння смерті" – і далі слідує опис різних застарілих вірувань й обрядів. Потім іде розбір біологічних і соціальних проблем у відношенні до індивідуума й суспільства (людина вмерла, а суспільство живе). "Людина" в енциклопедії - це завжди індивідуум, а не особистість. Душа згадується, але головним чином в історичному аспекті. Відповідно до енциклопедії християнські й інші доктрини описують душу по різному; існує душа вегетативна, чутлива, мисляча. А після 1672 року, у зв`язку з розвитком анатомії, душа і тому подібне пішли в минуле. І далі в тому ж роді. Немає жодного слова про вчення Ісуса Христа, про смерть й існування душі. Його воскресіння не заперечується, а більше цього - не згадується. Так, ніби епохи християнства в історії людства не було або, у всякому разі, знати про неї підростаючому поколінню не потрібно. Немає ніяких згадувань про досягнення науки про смерть за останні 15-20 років. Немає жодного імені, жодної цитати із праць тих учених, які пишуть про духовну сторону смерті. Британська енциклопедія духовності світу не визнає. Стаття енциклопедії розрахована на серйозного читача, але є достатньо статей і для менш розбірливих смаків. Описують радянського космонавта, що сказав, що під час свого польоту він уважно оглядався навколо себе, але ніде не бачив ні Бога, ні ангелів. От ще більш курйозний приклад: один з тих, що побував "за порогом" і був повернутий реаніматорами до життя на землі бачив й описав те ж саме, про що ми писали вище, але потім додав: "Нічого ангельського", тобто ніяких там ангелів немає: він не бачив ні чортів із хвостами, ні ангелів, що грають на арфах, і прийшов до висновку, що віра в життя після смерті помилкова.
Допомагають руйнувати релігію різні "комікси", брудні вигадки про життя святих, про Діву Марію, навіть про Самого Ісус Христа. Годиться все що завгодно, аби тільки похитнути віру. Про те, до чого веде втрата віри, добре пише А. Креслі-Морісон: "Повага, жертовність, сила характеру, моральні підвалини, уява не народжуються із заперечення й атеїзму - цього дивного самообману, що заміняє Бога людиною. Без віри культура зникає, порядок руйнується й переважає зло". Це, однак, гуманістів різної толку не зупиняє. Про вперте небажання деяких людей вірити добре пише єпископ Феофан Затворник у своїй книзі "Думки на кожен день року". "Люди не вірили свідченню Іоанна Предтечі, не вірили словам Самого Ісуса Христа, не вірили створеним Ним чудесам... так і завжди невіри не вірять, що їм не говори і як переконливо не доводь істину; нічого не можуть сказати проти, а все таки не вірують. Сказати б: розум у них паралічем розбитий, але ж про інші предмети вони мислять правильно. Тільки коли про віру зайде мова, починають плутатися в поняттях і словах. Плутаються також, коли протиставляють свої погляд взамін положень віри, даних від Бога. Незбагненна сліпота! Завзятість невіруючих можна ще пояснити небажанням вірити, але звідки саме небажання? І від чого воно бере в цьому випадку таку владу, що змушує розумну людину свідомо триматися нелогічного напрямку думок? Чи не батько тьми причина цьому?" Християнство пояснює невір`я в Бога й у духовне життя нашою гріховністю: " Таким стає людське серце, що опорочене гріхом: і така людина маючи вуха, не чує". Одна із заповідей блаженства, даних Ісусом Христом, говорить: "Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать". Було також сказано: "Добра людина відчуває Бога інтуїтивно, а гріх закриває Його. Зв`язок з Богом - через серце, а не через розум".
Матеріалістичні теорії щастя людям не принесли. Їхній темний чад усе ще огортає землю, для багатьох смерть - це гіркий і безглуздий кінець їхнього існування; її бояться, її намагаються не бачити, а якщо думають про неї, то з жахом і відразою. Не всі, було чимало й таких, які зберегли віру в Бога й у безсмертя душі. Зараз усе більше людей повертаються до християнства, занадто вже мінливі були висновки матеріалістичної науки, що стверджувала сьогодні одне, а завтра зовсім протилежне. Хмари розсіюються. Світ набагато більший, ніж тільки матерія. Ми не самотні; у світі існує Розум набагато вищий від нашого, і життя на землі буде світлішим, чистішим й щасливішим

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2