foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

На наших очах, за час одного-двох поколінь, життя на землі прийняло новий вигляд. Наші матеріальні успіхи перевершують будь-яка уяву, але одночасно йде вгасання духовного життя. Матеріальне збагачення при зубожінні духу. Ріст знання при втраті мудрості. Основна причина нового способу життя - у втраті віри в усе духовне. Криза європейської християнської культури. Чи є надія?
Ця книга про сучасне розуміння смерті. Давно відомо, що для того, щоб велике наукове відкриття стало надбанням широких людських мас, повинно змінитися мінімум два або три покоління. Це, звичайно, не відноситься до якого-небудь маленького технічного вдосконалення. Але якщо сьогодні один зі світлих розумів людства побачив і зрозумів що-небудь нове, важливе для перегляду всього нашого світорозуміння й нашого способу життя, то тільки наші онуки або правнуки зможуть освоїти зміст і значення цього нового. Людське мислення багато консервативніше й лінивіше, ніж ми уявляємо. Є, звичайно, люди живого розуму, що думають своєю головою, які зможуть відразу, з першого знайомства, засвоїти нове знання або нову ідею або хоча б зацікавитися ними. Але дуже багато хто сліпо, не думаючи, приймають все, чим дихає в цей час їхня епоха - її наукові й соціальні теорії, її мораль, етику й вірування. Їхнє світорозуміння створюється школами й університетами, газетами й журналами, популярними лекціями, радіо й телебаченням. Почуваючи себе на рівні епохи, вони вже все знають, у новому не мають потреби й приймають нове надзвичайно повільно й тяжко, поки не бачити його буде вже неможливо. Ми живемо в дуже цікавий і важкий час. Можливо ще ніколи не було такої переваги матеріального над духовним. Світ не стоїть на місці. Ще філософи Древньої Греції знали, що "все тече, усе змінюється", але ніколи в минулому ці зміни не були такими глибокими й такими швидкими. На наших очах, за час одного-двох поколінь, життя на землі приймає новий вигляд. У світ входить щось нове, міняється не тільки спосіб життя людей, міняються й самі люди. Ми бачимо феноменальний і швидкий ріст матеріальних знань і матеріальних можливостей, освоєння й, можна сказати, скорення матеріального світу людиною. Але поряд із цим губляться духовні цінності, розвивається й підсилюється зневага до світу духовного й відхід від нього. Матеріальне збагачення при зубожінні духу. Ріст знання при втраті мудрості. У найкоротший час ми освоїли сили пари, електрики, прихованої енергії атому. Ми пануємо не тільки над тваринним і рослинним світом, але тепер і над світом мікроорганізмів. Наша медицина буквально творить чудеса. Ми почали освоєння космосу. Наші матеріальні успіхи перевершують будь-яку уяву. Одночасно із цим іде вгасання духовного життя, росте байдужність, а іноді навіть ворожість до всього духовного. Губиться, іноді зовсім загублена віра не тільки в Бога й безсмертя душі, але й в усе, що вище матерії. Норми поводження, дані всіма великими релігіями, ідуть у минуле. Рекомендуються й приймаються нові норми, більше легкі й приємні, ніж ті, котрими люди жили кілька тисячоліть. У людей усе більше прав й усе менше обов`язків. Усюди у світі вмирає воля - політична, економічна й особиста. Воля потрібна людині для здійснення її вищих духовних творчих запитів. Для користування матеріальними благами творча воля не потрібна. Є багато людей, які волю не цінують й у ній не мають потреби. У країнах, що стали тоталітарними, та або інша форма рабства вводилася відкрито, причому нерідко при схваленні, навіть радості більшості населення. У країнах, що ще не зовсім втратили волю, майже всі нові прийняті закони збільшують залежність жителів країни від її правителів. Без волі жити легше. Усе більше людей охоче віддають свою волю в обмін на зручне й спокійне життя. Не потрібно приймати які-небудь рішення. Менше відповідальності, можна навіть виховання власних дітей передати в руки держави. Нізащо не відповідаючи жити легко, але при цьому губиться саме головне - життя без відповідальності завжди бездуховне. Явно знижується моральний рівень багатьох наших вождів і правителів. У ряді країн правлять люди, головна мета яких - збереження й розширення своєї влади, а не добробут підвладного їм населення. У всій історії людства, аж до двадцятого століття, не бувало, щоб заради зміцнення власної влади диктатор знищував терором або штучно викликаним голодом мільйони жителів своєї власної країни. Правителі ж демократичних країн, знаючи й розуміючи, що відбувається, піклуються головним чином про вигідні угоди з будь-якими режимами. Цей порядок речей став звичкою й нікого більше не дивує. Війни стали більше кривавими й безжалісними, ніж раніше. Тепер бомблять далекі від фронту міста, знищуючи все населення, включаючи жінок і дітей. Військова доктрина яка говорить, що потрібно зломити мораль супротивника, знищуючи його мирне населення, народилася в XX столітті. Міняється лик самої людини, міняються відносини між людьми й самі люди. Губляться глибинні зв`язки й розуміння між чоловіками й жінками, між батьками й дітьми. Основою гідного людського життя завжди була родина. У наш час родина швидко руйнується. Часта зміна так званих "партнерів". Протизаплідні засоби з 14-літнього віку. Аборти сприймаються суспільством як щось природне. Молода подружня пара не квапиться мати дітей: спершу потрібно забезпечити собі повний комфорт, а діти - це тягар, нові обов`язки, скоріше труднощі, ніж щастя й радість. Усе більше чоловіків і жінок здобувають багатий досвід статевих відносин, жодного разу не відчувши дійсної любові. Потрібно вміти одержати задоволення, не зв`язуючи себе ніякими зобов`язаннями. Ми перестаємо поважати себе й інших, навіть близьких нам людей. Міняється наше відношення до праці й творчості. Усе більше людей не люблять трудитися. Праця, навіть творча, не приносить радості. Будь-яке зусилля неприємне й здається непотрібним. Життя зводиться до безперервної погоні за розвагами й пошукам все нових відчуттів, нехай навіть скороминущих і нікчемних. Однак життя, позбавлене внутрішнього змісту, виявляється непотрібним й порожнім. Звичайно, не все на землі тільки погане, є й гарне. Є багато людей, які знайшли якусь опору й зберегли істинний спокій. Живуть по-людськи, трудяться на благо собі й іншим. Але таких усе менше. Потік бруду, пороку, байдужності до добра або зла затоплює нашу планету. При пишному розквіті матеріальних можливостей ми живемо в епоху моральної дегенерації й втрати духовності. З миру йдуть любов, турбота про інших, щирість у відносинах, чесність, достоїнство людини. Жити стає холодно й самотньо. Чому? Що трапилося з людьми? Можна, звичайно, пояснити по-різному, але основна причина очевидна - це втрата віри в усе духовне. Якщо немає безсмертної душі, взагалі немає душі, а є тільки тіло, то в чому тоді зміст мого життя на землі? Справді, адже якщо зі смертю закінчується моє існування, так що більше не буде нічого для мене, ні мене самого, так для чого ж тоді щось планувати, трудитися, намагатися створити щось нове й постійне? Заради чого здобувати нові знання, виховувати в собі нові якості, навіщо взагалі думати про майбутнє? Поки ще є час, потрібно взяти від життя все, що вона може дати - потрібно пити, "любити", домагатися влади й пошани й так далі. Потрібно не думати ні про що важке і неприємне і, звичайно ж, не допускати думок про смерть. Так багато хто й робить. Індустрія розваг у небувалому розквіті. Розваг і відволікань усякого роду зараз більше, ніж коли-небудь, раніше. Можливо, під час занепаду римської імперії було стільки ж.Однак щастя, радості, спокою й рівноваги це не приносить. Звідси - алкоголізм, наркоманія, витончена розпуста, безглузді злочини й самогубства. А із цього глибокий інстинктивний страх смерті - не пам`ятати про неї, не думати. Зовсім не думати про сенс життя все-таки неможливо. Кожен, хоч іноді, задасть сам собі питання: "Ну, а далі що? Чим це все скінчиться? А мої діти? У якому світі будуть жити наші діти?" В історії народів бували періоди, схожі на наш час. Пересичення життям і занепадом моралі, розбещеністю й бездуховністю вело до втрати життєвої сили й грозило народу загибеллю, виродженням або завоюванням менш цивілізованим, але сильним і життєздатним ворогом. Досить почитати Біблію або історію Риму, щоб зрозуміти, як або чому гинули великі цивілізації. Причиною була хвороба народу - втрата духовності, за котрою ішла неминуча загибель. Губили не стільки пороки й розпуста самі по собі, скільки терпимість і байдужність народу до будь-якого пороку. Бувало й інакше. Уже на краю прірви народ знаходив у собі живі сили й переборював хворобу. У світ входило щось нове. У давнину й у середні віки пророки й святі призивали людей одуматися й відмовитися від порочного способу життя. До їхніх закликів прислухалися державні діячі, уводилися закони, що суворо карали розповсюджувачів пороку й допомагали тим, хто виходив на вірну дорогу. Знаходилось досить людей, що відгукнулися на заклики, і народ відновлював підірвані життєві сили. Ніч знову перемінялася на день. Чи можемо ми, люди кінця двадцятого століття, сподіватися, що ми знайдемо в собі сили перебороти кризу, що загрожує знищити європейську християнську культуру? Недавно Солженіцин опублікував свій заклик "Жити не по неправді". Усе ще живуть християнська й інші релігії з їх вічними, світлими заповідями. Є ще чимало чесних пастирів Церкви, письменників, учених, які кличуть нас подумати, зупинитися й зробити висновки. Але крупиці істини тонуть у масі найрізноманітніших і суперечливих думок і пропозицій з будь-якого питання. Екрани телевізорів, радіо, газети, популярні лекції - про що говорять і чому вчать всі ці засоби промивання свідомості? Багато неправди, багато закликів до насолоди, до всякого роду задоволення, а головне, що кількість така всі нових і нових думок й "відкриттів", що подумати й розібратися у всьому цьому немає ніякої можливості. Слово умаліло, і йому надають будь-який зміст, нерідко протилежний істинному. Все це приводить до того, що люди звикають не вірити нічому, крім того, що вони можуть перевірити своїми п`ятьма органами почуттів. Усе менше людей вірять "казкам" про безсмертя душі й у життя душі після смерті тіла. Сучасна людина маси вірить тільки у відчутну реальність, тільки фактам. Вона вірить науці або, точніше, тому, що вважає наукою, але він не вірить нічому нематеріальному, і вимоги релігії для неї несуттєві й необов`язкові. Світ для нього - це матерія, і притім матерія неодухотворена. Збувається те, про що пророкував апостол Павло: "…бо буде час, коли здорового вчення приймати не будуть, але за своїми примхами будуть обирати собі вчителів, які б тішили слух" (2 Тим. 4, 3). Людство котиться вниз до поганого кінця. Могло здаватися, що якщо не трапиться чудо й не з`явиться що-небудь нове й незаперечне, котре змусить людей переглянути своє матеріалістичне світорозуміння, то й християнство й вирослий з нього християнський спосіб життя незабаром назавжди зникнуть із лиця землі. І от раптом таке чудо трапилося, хоча багато хто його поки ще й не помітив. Нове, що ввійшло в світ, неминуче торкнеться кожного з нас. Воно важливіше всього іншого в нашому житті. Медична наука наочно показала нам, що після смерті тіла наша особистість, наше "Я" не вмре, а буде продовжувати існування, хоча й у зовсім нових умовах. Це існування не буде пасивним, особистість буде розвиватися або хоча б змінюватися подібно тому, як вона це робила під час свого земного життя. Цьому завжди вчило християнство, але багато хто, що дитинства вихований на матеріалістичних теоріях, звик не надавати релігії великого значення. Матеріалісти завжди протиставляли релігію й науку. І от раптом за останні 15 - 20 років наука підтверджує те, чого завжди вчило християнство. Нові методи реанімації, тобто повернення до життя недавно померлих людей, дозволили вченим-медикам привідкрити завісу над таємницею смерті й побачити трохи більше, ніж це було можливо дотепер. Виявилося, що смерть тіла ще не кінець існування особистості. Якась частина людини назвіть її якщо хочете - "особистість", "свідомість", "Я", "душа", справа не в назві, залишає померле тіло й продовжує жити в нових умовах. Дослідники були уражені отриманими результатами й спершу зустріли їх зі здивуванням, майже з недовірою. Але нові дані були не плодами фантазії, а незаперечними фактами, здобутими наукою. Християнському вченню можна було вірити або не вірити, християнський спосіб життя прийняти або відкинути й жити, як буде зручніше. З фактами так поводитись не вдасться. Від них можна відвертатися, але вони залишаться, і через якийсь час нове знання неминуче стане надбанням усіх. Чи змінить це що-небудь? Кожне велике відкриття в чомусь міняло спосіб життя людей. Використання сили пари, електрики, енергії атома зробило життя зручнішим, комфортабельнішим. Це були великі відкриття в матеріальній сфері, а тепер зроблене нове й велике відкриття в сфері життя духовного. Відбулося це саме в той час, коли все духовне було принижене, осміяне й майже забуте, а невір`я стало звичайним і звичним. Але от стає очевидним, що смерть - це не кінець існування особистості. Моє життя на землі - це тільки частина всього мого життя, тільки початок розвитку моїх властивостей і мене самого. Для широких мас сучасних людей ці відкриття настільки несподівані й величезні, що для розуміння й засвоєння їхнього значення буде потрібно час. Імовірно, повинні змінитися два або три покоління. Але нове знання вже з нами, і воно обов`язково охопить увесь світ. На зміну мертвому матеріалізму йде інше, більше повне й світле розуміння світу й долі кожної людини. Раз смерть не кінець, то сенс життя на землі буде сприйматися мною по-іншому, незалежно від моєї волі, навіть якщо я буду намагатися не думати про це. Спосіб життя на нашій планеті почне мінятися. Люди стануть більше відповідальними, будуть із більшою увагою ставитися до самих себе й до інших, і це зробить наше існування тут чистішим й кращим. Особистість, наше істотне "Я" продовжує жити й після смерті тіла. Розуміння цієї споконвічної істини входить у світ, і чим скоріше воно стане надбанням всіх людей, тим краще буде для нас і наших дітей й онуків.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2