foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Відгук на працю протопресвітера Степана Ярмуся “Православне Богопочитання як досвід віри”
 
Багато людей зараз цікавляться життям Церкви, багато людей хочуть глибше зрозуміти суть її вчення, внутрішній зміст її піснеспівів і молитов. Такі люди перебувають у шуканнях, вони прагнуть пізнати істину, суть вчення. Слід сказати, що в наш час мало джерел, з яких можна почерпнути всю необхідну інформацію, а тому праця протопресвітера Степана Ярмуся “Православне Богопочитання як досвід віри” являється досить корисною в цьому плані. В цій книзі читач може знайти багато цінного стосовно Церкви, стосовно основних її положень, стосовно богослужінь... Безумовно, відчувається досвід автора, а тому відрадно, що він передає цей досвід читачеві.
Світ поглинутий бездуховністю. Я думаю, що кожному корисно буде подивитись на Церкву не ззовні, а зсередини, відчути те, що відчуває кожен віруючий, перебуваючи у православному храмі. Ми живемо в молодій державі, наша держава знаходиться на шляху становлення, також і Церква переживає складний час. Позаду залишився період атеїзму, але не загоїлись ще спричинені ним рани. Наш народ забув про Бога, забув про дім Божий, яким є Церква, стовп і твердиня істини, а тому усугубляється цінність даної праці. Мудрість приходить з досвідом, а досвід здобувається з часом. За плечима автора немалий пастирський досвід, з цим ніхто не буде сперечатися. Хочеться просто подякувати за раціональне використання ним цього життєвого і богословського надбання, адже в своїй праці протопресвітер доступною мовою пояснює читачеві про служби добового кола, які готують людину до найголовнішого – до Святої Євхаристії. Автор гарно тлумачить духовно-містичний зміст Літургії, її молитви, говорить про участь мирян, про їх значення в історії і житті Церкви.
В перші віки християн умертвляли за одне сповідання Ісуса Христа Богом. Тисячі мучеників, сповідників, чоловіків і жінок, старих і дітей, багатих і бідних йшли на катування і смерть але не зрікалися віри. Для залякування народу влаштовувались чисельні публічні страти, проте, не зважаючи ні на що, кількість християн зростала з кожним днем і жорстокий язичницький світ був переможений християнським смиренням і любов’ю.
Сьогодні християн ніхто не переслідує, їх не позбавляють громадських прав і свобод. Але де ми живемо? Який він, сучасний світ, чим він дихає, до чого прагне? Чи можна примирити християнські ідеали з цінностями сучасного світу? Напевне ні, адже ревний християнин не може відчувати себе своїм у цьому світі (Ін.15,19). Світ егоцентричний, а в основі християнства стоїть самозречення. Світська людина живе для себе, християнин же повинен зректися самодогоджання заради служіння ближньому, все це видається нелогічним і тільки в Церкві отримує позитивне забарвлення, а тому так корисно кожному віруючому знати особливості вчення Церкви, знати її обряди і таїнства, знати внутрішній духовний зміст, який закладений у всяке послідування.
В православній Літургії мирянин має свою безпосередню роль і служіння. Єдиний звершувач Вечері Господньої – Христос; єпископ чи священик – тільки свідок, гарант присутності Господа. В момент освячення Святих Дарів, тобто хліба і вина Євхаристії, перетворення звершує не священнослужитель через проказування встановлених слів; священик від імені віруючих молить Духа Святого звершити це перетворення. Він звертається до Бога зі словами: “і просимо, і молимо, і благаємо, пошли Духа Твого Святого...”. Отже, з однієї сторони присутній Бог, Христос, Дух Святий, з іншої – спільнота, від імені якої священнодіє служитель, він тільки свідок, таїнство ж звершує сам Бог. Все це дуже гарно розкриває автор у згадуваній праці.
Щоправда, хочеться сказати і про деякі неточності. В розділі “Великий вхід: що жертвоприноситься” протопресвітер говорить про євхаристійні хліб і вино як про зображення Тіла Христового, як про зображення чоловічості Христа. Ми знаємо вчення Церкви про євхаристійний хліб і вино, яке зводиться до того, що за Літургією вірні під виглядом хліба і вина причащаються істинного Тіла і Крові Спасителя. Безумовно, автор це і мав на увазі, коли вказав, що “хліб і вино – це зображення Тіла Христового, Його Святої Церкви”, – це зрозуміло нам, священнослужителям, це зрозуміло мирянам, які стійкі у вірі і близькі до церковного передання, але по відношенню до тих, хто “стоїть перед воротами Церкви”, хто відчув на собі атеістичне виховання комуністичного періоду, хто був байдужим до Церкви, але вирішив змінити свій світогляд, такий вираз може викликати певні непорозуміння а то й протиріччя. Я ж зовсім не берусь осуджувати о. Степана, оскільки впевнений в його великих богословських знаннях і досвіді, просто не хотілось би, щоб хтось зрозумів його слова неправильно.
Отже, ще і ще раз хочеться наголосити на тому неоціненному багатстві, яке може почерпнути всяка християкська душа, читаючи цю книгу. Хочеться подякувати автору за вагомий внесок у розиток моральності і духовності в сучасному секуляризованому суспільстві. Життя людини надто коротке, але вона може багато добра зробити для своїх нащадків. Без сумніву, до таких надбань і належить запропонований труд протопресвітера Степана Ярмуся.
 
Священик Ярослав Романчук

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2