foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Суперечка між Берклі і матеріалістами стосовно духовної і матеріальної субстанції виникла ще на початку епохи просвітництва і продовжує хвилювати розум людей до тепер. І сьогодні на жаль, ми маємо більше питань, ніж відповідей: як тіло діє на душу, як душа діє на тіло, тобто як виникає сприйняття? Якщо душа сприймає копії предметів, то в який спосіб передаються ці копії? Отже, яким чином дві неподібні сутності (матерія і дух) діють одна на одну?
Звичайно, що ці питання не пройшли повз німецьких мислителів періоду просвітництва, повз ту країну, де сконцентрувалась класична філософська думка.
Лейбніц (1646-1716) - німецький філософ - об`єктивний ідеаліст, в фізиці передбачив закон збереження енергії, в біології захищав вчення про еволюцію, але розумів її як розгортання і згортання вічно існуючих зародків.
Лейбніц протиставив пантеїзму Спінози вчення про світ, як творіння Всемогутнього, Премудрого і Благого Творця , атеїстичним теоріям протиставив філософське обґрунтування доказ) буття Божого і безсмертя душ, прагнув узгодити віру і розум Лейбніц називав себе еклектиком (еклектик - людина, яка поєднує суперечливі, несумісні погляди). Досліджуючи філософські системи, він не заперечував їх, а знаходив в них щось нове, прийнятне для себе, тому своє вчення він називав "перспективним центром", в якому закладено, на його думку, поєднання всіх філософських течій.
Релігійно-етичне вчення. Лейбніца цікавили питання релігії, і тут він теж залишився відданим еклектизму: скрізь шукає правду в усіх релігіях прагне знайти щось добре. Християнство досконалий прояв природної релігії, в ньому немає нічого нерозумного. «На Сході - писав він, є прекрасні і великі уявлення про Божество, греки додали до них умовиводи і наукову форму. Отці церкви усунули все нерозумне, що знайшли в грецькій філософії».
В своїй книзі "Система богослов`я", Лейбніц намагався примирити протестантизм з католицизмом.
Він також написав апологетичний твір "Теодицея" (боговиправдання), в якому дав космологічний доказ буття Божого. Все мусить мати причину і достатню основу свого існування, що виходить ланцюг кінцевих речей, який повинен, нарешті, мати кінцеву причину, ні від чого не залежну. Такою причиною є Бог.
Доцільність в світі доводить Боже буття. На питання скептика-філософа Бейля: "Але якщо є Бог, то звідки зло?" Лейбніц відповідає: зло від недосконалості світу, від його обмеженості, довершений лише Бог, Він допустив зло, щоб виразити добро. Зло в світі - як тіні на картині, як гроза для очищення повітря. Фізичне зло часто приносить благо. Страждання - покарання за гріхи і засіб виправлення. Без зла не було б перешкод, без перешкод не було б боротьби, а без боротьби зі злом не було 6 моральної доброчинності. "Все слугує для кращого в найкращому з можливих світів" - говорив він.
Монадологія або вчення про буття. Лейбніц, як і інші філософи, прагнув розкрити сутність буття і визначити поняття субстанції. Визначаючи це поняття, він виходив із того, що кожна діяльність є сила, а сила не має протяжіння, і тому вона є дещо духовне. Сила і є субстанція, а сутність - монада (одиниця).
Що ж таке монада? Лейбніц розкриває сутність буття в формі вчення про монади, щоб відшукати останню "цеглину світобачення", створити універсальний принцип, який дозволяє пояснити джерело руху в природі. Заперечуючи матеріалістам, Лейбніц вказує, що першоелементом буття не може бути фізична точка, оскільки вона подільна. Субстанція, як вихідне начало всього сутнього, повинна відрізнятися абсолютною простотою, неподільністю і самостійністю. Це і є монада - духовна одиниця. Монади - вічні, неподільні духовні субстанції, з яких складається весь Всесвіт.
В кожній монаді - все теперішнє і майбутнє, в своїх діях вона залежить лише від Бога і від самої себе Існують безперервні шаблі (ієрархія) монад. На нижчій сходинці - безсвідомі, сплячі або голі монади - це неорганічна природа; на наступній - монади з відчуттям і пам`яттю (тварини). На наступному шаблі - самосвідомі розумні монади - люди Народження організмів є розвиток (еволюція) існуючих монад. Смерть - не знищення, а втрата монад, згортання форми - (інволюція), тому що монади -безсмертні.
Всі ідеї вже дані в монаді. Душа - внутрішня мета тіла, а тіло - засіб душі, узгодженість і єдність між монадами є результат гармонії, передбаченої Богом. Від Бога виникає випромінювання еманація нових монад.
Теорія пізнання. В теорії пізнання Лейбніц ставить те ж традиційне питання: чи існують ідеї, притаманні розуму, або ж всі ідеї набуваються розумом? Чи дійсно наша душа порожню наче табличка? Душа, за Лейбніцом, містить в собі началу різноманітних понять, які лише пробуджуються зовнішніми об`єктами. Емпіричне (досвідчене) пізнання відіграє роль лише поштовху для діяльності природжених ідей, але не є істинний родом пізнання. В формулу емпіризму - "немає нічого в інтелекті чого не було б раніше в почуттях", - Лейбніц вніс застереження "окрім самого інтелекту", адже до надходження чуттєвого матеріалу в мозок інтелект вже існує.
Вольф Христіан (1679-1754) - німецький філософ-ідеаліст, систематизував вчення Лейбніца, перший із німецьких філософів визначив завдання наукової апологетики.
В "Діях вчених" він визначив найголовніші пункти богословської апологетики і вони зводяться до наступного:
1. Обґрунтування ідеї особистого Бога.
2. Розуміння відмінності між буттям кінцевим та безкінечним і докази
Божого буття.
3. Розкриття ідеї доцільного влаштування світу.
4. Створення і призначення розумних істот.
5. Відмінність між первинним і сучасним станом світу і людини.
6. Боговиправдання (недосконалість світу виводиться із ідеї
досконалості Бога).
7. Постійна допомога Бога людині.
8. Ідея особистого безсмертя людини.
Вчення про Бога. Бог - самостійна істота, яка володіє абсолютною могутністю і розумом Всезагальний зв`язок, гармонії буття пояснюється цілями, які встановлені Богом.
Вчення про душу. Психологію Вольф поділяв на емпіричну т» раціональну. Перша розглядає душу через її зв`язок з тілом. Друга ж займається незмінною, безсмертною душею. Поєднання тіла і душі Вольф пояснював дивом, зводячи психічні явища до особливі здібностей душі.
Мендельсон Мойсей (1729-1786) - німецький філософ-ідеаліст презирливо ставився до вчення Спінози, вважав Бога першоосновою всього існуючого. Усі явища поділяються на три класи: Бог, душа, тілесний світ. Душа є первинною по відношенню до тіла, а здатність мислити дана людині Богом.
Вчення про пізнання. Те, що пізнає (душа, розум) завжди передує пізнаному, отже дух первинний, а матерія вторинна. Чим більше пізнання залежить від почуттів, тим воно темніше - лише душа здатна пізнати істину. Кінцева мета знання – пізнання Бога.
Якобі (1743-1819) - німецький філософ-ідеаліст, представник так званої філософії почуття і віри, вороже ставився до матеріалізму і атеїзму. Діяльність розуму не виходить за межі чуттєвого досвіду. Розум має справу лише з суб`єктивними поняттями і безсилий довести буття речей. Тому реальне існування оточуючого нас світу можна довести лише вірою, Релігійне почуття не можливо зрозуміти з позицій раціоналізму (з позицій розуму). І взагалі розумова філософія веде до атеїзму.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2