foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Від наївного (механічного) матеріалізму, французька просвітницька філософія переходить на соціальний грунт - формується вчення про соціалізм і соціальні революції.
Тим не менше богословські питання ніколи не переставали хвилювати вчених найвищого рангу.
Паскаль (1625-1662) - французький математик і фізик, релігійний філософ. Заклав основи теорії ймовірності, обґрунтував методи експериментального природознавства, боровся проти папізму й інквізиції, одночасно боровся з атеїзмом, вів аскетичний спосіб життя.
Як філософ, Паскаль цікавився лише релігійно-аскетичними проблемами. Подвійність природи людини - таке основне положення його етики. Людина - поєднання двох субстанцій душі і тіла (в моральному плані - поєднання доброго і злого) Лише християнська релігія дає задовільне пояснення дійсності. "Ні одна релігія, окрім християнської - писав він в своїх "Думках", - не пояснила людині людину, не визнала в ньому найбільш довершеної і найбільш жалюгідної тварини". Лише з Богом людина позбавляється розпачу, набуває щастя і надію на спасіння і вічне блаженство. Бог пізнається серцем, а не розумом.
Вчення про пізнання. Паскаль вважав, що для пізнання однієї речі необхідно знати всі інші, а це неможливо, оскільки людина не в силах охопити нескінченне ціле. Однак почуття свідчить про об`єктивне існування зовнішнього світу і перших принципів буття - простору, часу, руху Але почуття залишає людину в незнанні стосовно всієї повноти буття.
Вольтер (1694-1778) - справжнє прізвище Аруе, Франсуа Марі) - один із вождів французького Просвітництва, двічі був ув`язнений в Бастилії. Головні твори: "Трактат про метафізику", "Трактат про віротерпимість", "Філософські листи", "Необізнаний філософ". "Усе в Богові", трагедія "Едіп" та ін.
Вольтер визнається і атеїстом, і пантеїстом, і деїстом на основі його творів, в яких, мабуть, відобразилось все, що було в французькому суспільстві.
Хто ж він насправді?
В творі "Необізнаний філософ" і в трактаті "Усе в Богові" він наближається до ідеї еманації божества в природі. В "Сповіді віри" він писав: "Наша релігія божественна, тому що закладена в наших серцях самим Богом, цим Володарем всесвітнього розуму", а в "Необізнаному філософі" ми знаходимо такі слова: "Кожне творіння вказує на Творця, ми, безперечно, творіння бога - ось те, що мені корисно знати. В моєму тілі все - засіб і мета, все - пружини, блоки, рушійні сили, гідравлічні механізми, баланс рідин, хімічна лабораторія. Отже, це влаштовано якимось інтелектом".
Вольтер сформулював деякі докази Божого буття.
1. Кожне буття і рух мусять мати причину. Послідовний ланцюг причин повинен привести до першопричини - Бога.
2.Боже буття доводиться доцільністю світу. "Якщо ми бачимо майстерно зроблену машину, ми робимо висновок про розумну людину, яка її створила".
3.Моральний доказ зводиться до тієї думки, що для загального блага потрібний Бог, без якого ми б залишились без надії "Якщо б Бога не було, Його потрібно було б придумати " "Якщо існуємо ми, існує й Бог".
Вчення про Бога і душу. За Вольтером, розум, а не одкровення призводить до пізнання Бога. Бог у нього - принцип життя, єдності, доцільності і першопричина, оскільки досвід говорить нам про можливість існування вищого розуму. Ми бачимо, що Божество в нього зливається з природою, і світ виникає в результаті еманації (витікання із Божества). Природа - храм Божий, але кожна людина має право створити свій вівтар; кожна розуміє Бога і уявляє Його властивості згідно своїх здібностей, звідси - велика кількість релігійних вчень.
Питання про душу Вольтер вирішує по різному: то визнає її безсмертя, то вважає її матеріальною і смертною. Свідомість, за Вольтером, - властивість матерії, але Бог наділив матерію здатністю мислити. В "Трактаті про метафізику" він висловлює пропозицію, що душа є властивістю матерії і залежить від чуття ми думаємо головою так, як ходимо ногами. Але в іншому місці він говорить інакше: "Якщо Бог вклав в людину непохитну Монаду, то я не бачу ніякого безглуздя у твердженні, що ця монада може мати свій ідеал і почуття, коли руйнується тіло".
Етика. В питаннях моралі Вольтер проповідує епікуреїзм насолоду життям. На першому місці - особисте задоволення, на другому - користь суспільства і держави, оскільки люди легковажні В поемі "Світська людина" він оспівує гедонізм - насолоду культурним життям. Основний принцип моралі: "Не роби іншим того, чого не бажаєш собі".
Що ж дало багатьом людям підставу вважати його атеїстом?
Справа в тому, що Вольтер вів боротьбу з ортодоксальними формами релігії, особливо з католицизмом. Щоб краще засвоїти цю проблему, нам необхідно зрозуміти, що ж таке ортодоксія, деїзм і теїзм.
Ортодоксія - це неухильне дотримання певних принципів, догм і положень у будь-якій галузі, яке не піддається жодним сумнівам. В даному випадку - неухильне дотримання релігійних догм.
Теїзм - релігійне вчення, яке визнає існування Бога як особливу особистість, яка володіє розумом і волею, яка створила світ і керує ним.
Деїзм - релігійно-філософське вчення, яке допускає існування Бога як першопричину світу і заперечує Його втручання в життя природи і суспільства.
Погляд на християнство викладено Вольтером в "Поемі про природну релігію" Релігія, за Вольтером - таємничий голос Бога і вона повинна всіх об`єднати. Але він проповідує свою "природну релігію" - релігію всесвіту і закликає схилятися перед верховною істотою.
А як же він ставився до християнства? Вольтер вважав: що християнство своїми розбратами принесло людям не менше страждань, ніж найбільші спустошливі війни, а боротьбу з фанатизмом і нетерпимістю вважав своїм головним завданням Саме в католицькій церкві бачив він джерело фанатизму. "Я не християнин, - сказав він одного разу, - розчавіть гадину!" В ні роки він писав "Орлеанську діву", де від критики католицького духовенства прийшов до найстрашнішого богохульства. З позиції деїзму Вольтер нападав на існуючі види релігій, на інститут духовенства, на релігійні таїнства: з особливим пафосом піддавав критиці католицьку церкву. Ось його висновки: Мойсей - міф його книги - арабські казки. Христос - галілейський Сократ якого духовенство перетворило в Боголюдину, християнське богослов`я - суміш грецької філософії та іудейської релігії. І в той же час він писав міністру: "Я хочу сказати перед Богом, який мене чує, що я благонадійний громадянин і щирий католик ".
Проповідуючи свою «природну релігію», Вольтер прагнув побудувати церкву, про яку він з гордістю говорив, що її " Богу спорудив Вольтер". Він писав з цього приводу: "Краще я збудую храм Пану, аніж слугам". І він спорудив в своїй філософії цей храм деїзму - безособову першопричину світу.
Перед смертю він, однак, писав: "Я вмираю з вірою в Бога, любов`ю до моїх друзів, не відчуваючи ненависті до ворогів і з ненавистю до забобонів".
 
Французький матеріалізм 18 століття
 
Матеріалізм, як ми вже знаємо, це метафізичне (умоглядне) припущення, що матерія є єдиною основою буття, а свідомість (дух) - це всього лише властивість матерії. Детально про види матеріалізму ми будемо говорити в окремому розділі, а тут розглянемо вчення деяких французьких матеріалістів 18 століття як етап розвитку цієї філософської системи.
Ламетрі (1709 - 1751) - французький філософ-матеріаліст, лікар. Уже в самих назвах його творів розкрита суть його вчення. "Природна історія душі", "Людина-машина", "Людина-рослина", "Система Епікура".
Ламетрі заперечував дуалізм і доводив, що існує єдина мате­ріальна субстанція. Матерія вічна, вона не виникає і не знищується, а тільки міняє форми свого існування. Свідомість і дух вторинні щодо тіла, але здатність відчуттів є властивістю не кожної матерії і "проявляється" лише в організованих тілах. Основними властивостями матеріальної субстанції вважав простір і рух (внутрішню активність).
Матеріальна субстанція, за Ламетрі, існує в трьох формах, Що складають три царства природи: неорганічне, рослинне і тваринне. Між твариною і людиною Ламетрі бачив лише кількісну відмінність: людина володіє більшою чутливістю і більшою кількістю розуму. Отже, він зводив фізичні явища до механічних і Уподібнював людину машині. "Людське тіло, писав він, це самостійно заведена машина".
Важко втриматись, щоб ознайомлюючись з вченням цього велителя не зробити зауваження. Між людиною і твариною, твердив Ламетрі, існує лише кількісна відмінність. Можна Думати, що розум можна зважити або підрахувати. Що ж стосується того, що нібито людина володіє більшою чутливістю, ніж тварини, то це не відповідає дійсності. Всім відомо, що слух зір, і взагалі багато органів тварин більш досконалі, ніж у людину Отже, не підвищеною фізіологічною чутливістю людина відрізняється від тварини, а чимось іншим, що неможливо пояснити з позиції матеріалізму.
Вчення про пізнання. Ламетрі - прихильник матеріалістичного сенсуалізму (чуттєвий досвід основа будь якого пізнання ), світ можна пізнати, зовнішній світ відображається на "мозковому екрані".
І знову дозволимо собі зауваження: а що, невже в мозку є такий екран? І як Ламетрі уявляє собі процес цього відображення? За аналогією з дзеркалом? Дзеркало відображає, але не сприймає значить, сам процес відображення ще не є властивістю мислення Поняття "відображення " - це матеріалістичний штамп, який не має нічого спільною з наукою.
Етика. По-перше, Ламетрі вважав, що знищення релігії було б щастям для людства, по-друге, він заперечував наявність абсолютних моральних цінностей. Критерієм моральності він вважав суспільний інтерес, тобто, те що відповідає інтересам більшості, однак одночасно підкреслював всезагальне прагнення людей до чуттєвих насолод. За Ламетрі люди народжуються злими і лише виховання покращує їх внутрішню організацію Джерелом доброчинності є суспільне благо. Звідси: необхідність справедливого законодавства, яке відображає суспільний інтерес Як ми вже сказали, кінцева критика матеріалізму буде подана нами в окремих розділах. Тепер зробимо кілька логічних викладок стосовно етичного вчення французьких матеріалістів. По-перше Ламетрі вважав, що знищення релігії було б щастям для людства по-друге, критерієм моральності він вважав те, що відповідає інтересам більшості. Але ми вже знаємо, яке щастя приніс людству більшовизм, котрий знищив і церкву і абсолютні моральні цінності; і все це робилось на користь суспільного інтересу. Що ж до аргументу "більшості", то необхідно відзначити, що істина не затверджується більшістю голосів. Саме більшість громадян санкціонувала звірства фашизму в Німеччині, а більшовизму - в Росії. Загалом, так званим "суспільним інтересом" прикривається будь-який тоталітарний режим, який в ім`я того ж "суспільної інтересу" порушує права і свободи особистості, тобто "в ім`я людства" вбивають людину. Життя показує, що там, де порушуються права особистості, не можуть здійснюватись вищі ідеали. Насильство стосовно однієї людини містить аналогічні небезпеку щодо інших. Якщо скоєне зло одній людині, то значить скоєно зло всім. Істинна демократія - це право меншості не погоджуватись з більшістю. Тому християнство займається не соціально-суспільними системами, а моральним відродженням кожної людини.
Дещо по іншому мислив ще один французький матеріаліст та енциклопедист, про якого ми скажемо кілька слів.
Дідро Дені (1713-1784) - французький філософ-матеріаліст. Твір "Філософські думки", "Лист сліпих в науку зрячим", "Сон Даламбера" та інші.
В онтології Дідро поділяв погляди Ламетрі, Гельвеція і Гольбаха, тобто вважав матеріальну субстанцію єдиною основою буття. Але в питанні про спосіб, за допомогою якого механічний рух матеріальних частинок може породжувати психічний зміст відчуттів, Дідро вирішує на користь думки про всезагальну чуттєвість матерії (гілозоїзм). До того ж він не зводив, як Гельвецій, мислення до відчуття. Він справедливо вважав, що ні судження, ні почуття не можна зводити до відчуттів, що найпростіша чуттєвість (відчуття) не сутність, а лише умова розумової роботи.
Як бачимо, французькі матеріалісти не сказали нічого нового, їхні аргументи на користь матеріалізму дуже примітивні та наївні.
Енциклопедисти - упорядники і автори "Енциклопедії або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел" (1751-1780). "Енциклопедія" дала систематичне зведення наукових досягнень свого часу. В укладанні "Енциклопедії" брали участь Дідро, Воль-тер, Гольбах, Гельвецій, Руссо, Дюкло, Тюрго і ін.
Даламбер (1717-1783) - фр. математик і просвітитель. Твори: "Досвід походження і розвитку науки", "Елементи філософії" і ін. За Даламбером, мислення не є властивістю матерії, а душа має незалежне від матерії існування заперечував можливість пізнання Речей визнавав Бога як творчу субстанцію існують незмінні, н^ залежні від суспільного середовища, моральні принципи
Ж. Ж. Руссо (1712-1778) - фр. політичний мислитель, революційний демократ, педагог, філософ, драматург, композитор, теоретик мистецтва. Твори: "Роздуми про науки і мистецтва", Про причину моральності", "Юлія або Нова Елоїза", "Сповідь", «Роздуми про походження і основи моральності серед людей», Суспільний договір" і ін.
Вчення про буття. Руссо визнавав об`єктивність матерії, визначав її як те, що дане в відчуттях, але, за його вченням, матерія інертна і не здатна породити розум. Ось докази проти атеїзму: "Природа поза мною - це матерія. її природний стан . спокій. її привів у рух Бог. Бог поза матерією, Бог існує як світова воля, світовий розум і джерело добра. Світ доцільний, людину складається із смертного тіла і безсмертної душі. Саме свобода думки доводить, що крім матерії є душа.
Вчення про пізнання. Руссо абсолютизував сенсуалізм: почуття безгрішні, а розум призводить до помилок до теоретичного мислення ставився негативно. Єдиний шлях до істини - безпосереднє чуттєве знання...суб`єктивна впевненість вийде логічних доказів (це відповідь Берклі і Юму).
Етика. Руссо визнавав вродженість моральних ідей. "Добро є все те, що я відчуваю як добро", говорив він. Мораль базується на ідеї рівності і свободи. Шлях до щастя - обмеження надлишку бажань. Виховання має дві мети - розвинути силу людини і обмежити її бажання. Доброчинність - це любов до людей, співчуття. Сильні люди - більш доброчинні, слабші - егоїсти, які задовольняють свої бажання. Улюблена думка Руссо: моральність розвивається із сили, тобто надлишок сил людина витрачає на співчуття. Руссо вірив у всемогутність виховання, котре він розумів як процес розвитку природних задатків і здібностей дитини, але вимагав, щоб дитина була ізольована від впливу поганого навколишнього середовища, оскільки душа дитини до виховання - чиста таблиця.
Якими ж філософськими дорогами йшов цей палкий та обдарований мислитель, які ж докази привели його до Бога, як він розумів Його і в чому він бачив мету людського життя ?
В епоху гуманізму домінувала точку зору, що головною силою людини є розум, за допомогою якого людина створила культуру Перемагаючи природу, культура підкорила її бажанням і волі людини; вона вдосконалила життя людей.
Руссо ж твердив: "Все виходить прекрасним з рук Творця і все псується в руках людини". Науки і мистецтва вдосконалюються, а люди стають все більш нещасними.
Діжонська академія запропонувала питання: чи сприяв розвиток науки та мистецтв покрашенню людської природи? Руссо відповів однозначно: науки не сприяють зростанню моральності; тому радив людям повертатися до природного стану.
Якщо Вольтер проповідував розкіш та насолоду культурним риттям, то Руссо виступав проти розкоші вищого суспільства, і це було як свіжий ковток повітря в задушливому приміщенні.
Звертаючись до вчених, він писав: "Я не нападаю на науку, я лише захищаю доброчинність перед доброчинними мужами". Що спонукало Руссо з таким запалом таврувати розкіш? Франція в цей час переживала кризу - йшла зміна соціально-суспільного ладу: феодалізм сходив з історичної сцени, на зміну прийшов ранній капіталізм з його хижацьким накопиченням первинного капіталу. Жахлива економічна нерівність роздирала нижчі верстви суспільства. Виникла необхідність приборкати капіталізм демократичними реформами.
Руссо вирішив питання про реформу життя масштабно - шляхом повернення до життя поблизу природи: "Простого життя, у гармонії з природою і розумом". Хоча такий об`єм робив цю реформу утопією, академія визнала її корисною, як протидію розкоші, перенасичення і розпусти вищого суспільства.
Цілком зрозуміло, що Руссо більше цікавили суспільні питання і свій твір на цю тему ("Суспільний договір") він починає словами: "Людина народжена вільною, разом з тим вона завжди в кайданах" Розвиток суспільства він уявляв собі так: спочатку існує "природний стан", коли люди вільні і рівні, здатність до вдосконалення веде до покращання засобів виробництва, на цьому ґрунті виникає приватна власність, а разом з нею і майнова нерівність, так виникає держава. Успіхи у господарській діяльності, науці і мистецтві пов`язані з втратою людьми свободи і щастя, з регресом в етиці і політиці. Тому люди повинні вирішити проблему яким чином залишатися вільними і разом з тим створити громадянську спільноту, тобто Руссо намагається розв`язати найбільшу соціальну проблему: взаємодію особистості і суспільства (держави). За Руссо, вона вирішується укладенням суспільного договору, зміст якого полягає в тому, що "кожен із нас віддає свою особистість і всю свою міць під керівництво загальної волі" Політичний ідеал Руссо - пряма демократія, при якій закони приймаються безпосередньо зборами всіх громадян, тобто він заперечував парламентарне правління виступав за Рівномірний розподіл власності.
В державі Руссо особливе місце займає релігія. Якою вона повинна бути? Встановлення державної релігії – завдання господаря-народу. Такою релігією не може бути католицизм, Скільки ставить авторитет духовенства вище державної влади; він виховує благочестя, але знищує громадянські почуття. Взагалі первинне християнство шкодить державі - це духовна антисуспільна релігія, тому що християнство нехтує земним заради небесного. Християнство, за Руссо, не радіє процвітанню країни, боїться національної гордості, тому що за християнський вченням усі - брати. Християнство не сумує з приводу загибелі держави, не чинить опір злу, підкоряється тирану. Отже, робить висновок Руссо, християнство скасовує необхідність держави.
Виходячи з усього цього, Руссо зробив такий висновок: потрібна така віра, яка б посилила в людях їх суспільні прагнення, зміцнила б почуття громадянського обов`язку і тому громадянин має право дотримуватися будь-яких релігійних поглядів, але його релігія не повинна суперечити державній релігії.
Ось короткі догми державної релігії:
1. Віра в Бога розумного, могутнього, турботливого.
2. Віра в майбутнє життя з відплатою.
3. Віра в святість держави.
4.Нетерпимість (хто не прийме такої віри, той буде вигнаним із суспільства). А це вже не що інше, як фанатизм в ім`я "суспільного договору" А втім, він сам не вірив в можливість такої релігії.
Руссо пропонує свій погляд на релігію в творі "Сповідь савойського священика", в якому виступає проти офіціальної церкви, матеріалізму та атеїзму. У вирі бурхливого революційного життя та філософських теорій великий француз болісно шукає Бога. Він писав: "Я бачу Бога в усіх Його творіннях, я відчуваю Його в собі самому, коли ж намагаюсь знайти де Він, - Він зникає, моя уява не в силах піднятися до такої висоти. Чим більше я намагаюсь осягнути Його нескінчену сутність, тим менше я її розумію, тим з більшим благоговінням я молюсь їй: хай буде воля Твоя "
Його ставлення до Христа складне і зворушливе. Ось цілий ряд його висловлювань: "Святість Євангелія мимоволі діє на мою душу книги філософів, з усією їх зовнішньою розкішшю, які вони жалюгідні і мізерні перед цією книгою. Де той філософ, який так діяв, страждав і вмер без слабкості і хизування? Де Христос навчився такої чистої, високої моральності. Серед найбільш дикого фанатизму пролунав голос вищої мудрості і простота найбільш героїчної доблесті засяяла серед приниженої нації". Руссо писав далі: "Так, якщо життя і смерть Сократа - це життя і смерть мудреця, то життя і смерть Христа, - це життя і смерть Бога Як же міг Ісус Христос створити таку високу мораль? Подібного не можливо придумати! "Хто ти - звертається Руссо до атеїста, - як ти можеш виміряти Божественну силу?!
В питаннях релігії у Руссо голос серця перемагає сумніви розуму. Релігія Руссо - це християнство без догм, яке базується на природному почутті і на трьох великих істинах: Бог, свобода, безсмертя. Він побудував свою філософію на почутті. В цьому була його сила, і в цьому ж була його слабкість.
Ведучи полеміку з атеїстами, що заперечували абсолютні моральні цінності, спираючись на факт, що різні народи на різних ступенях свого розвитку мали різні уявлення про добро і зло, Руссо писав: "Під дивовижним різноманіттям натур ви знайдете, проте, скрізь ті ж ідеї справедливості, ті ж поняття про добро і зло. Покажіть мені країну, де злочинно дотримуватись слова, бути милосердним, благочинним, великодушним, де чесного зневажають, а віроломний в пошані?"
Духовенство бачило в ньому ворога своєї віри і догм. Невіруючі відчули в ньому могутнього ворога атеїзму і матеріалізму. Таким був Жан Жак Руссо.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2