foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

З 5 cт. починається період в розвитку людського суспільства, який називається середньовіччям, і продовжувався він до 17 cт. До цього часу християнське вчення сформувалось як релігійно-філософська система. Витримавши всі гоніння, воно перейшло в наступ і стало панівною релігією в Європі. Але разом з тим це був час великих спокус для земної церкви, час помилок і навіть злочинів ієрархії, які призвели до страшних і важко виправних наслідків. Забігаючи вперед, скажемо, що причини майбутньої антирелігійної епохи і боротьби певних сил з церквою, лежать саме там, в середньовіччі. Мабуть, коли люди захищаються, вони роблять набагато менше моральних помилок, ніж тоді, коли йдуть у наступ, тому що випробування переносяться легше, ніж спокуси. Християнство перейшло в наступ в усіх сферах життя, і багато із Заповідей Божих було порушено саме тими, хто покликаний був берегти їх.
В період середньовіччя почалась найбільш важка спокуса для християнської церкви - спокуса владою, і необхідно сказати, що ні західна церква, ні східна не витримали цієї спокуси. Західна церква зазіхнула на державну владу і стала силою утверджувати свою гегемонію, цю тенденцію можна виразити кількома словами - релігійна агресивність і папецезаризм. Східна церква, навпаки, стала рабою державної влади, її служницею і впала в цезарепапізм - коли царі фактично очолювали церкву.
Ми вже говорили, що Західна церква в особі папства прагнула встановити гегемонію в усіх сферах суспільного життя, так як і поширити свою адміністративну владу на весь християнський світ.
Зрозуміло, що вплив християнської ідеології не міг не позначитися в галузі філософії, і тут розвиток богословської думки пішов в двох напрямках: один із них став на шлях крайнього догматизму в науці, підтримуючи застарілі традиційні положення науки і переслідуючи прогресивні погляди, другий утверджував думку, що немає і не може бути суперечностей між наукою і релігією, тому що ці дві сфери людської діяльності здійснюють різні завдання: одна прагне до пізнання оточуючого нас фізичного світу, друга ставить перед собою мету спасіння людського роду. Боротьба цих двох течій часто закінчується трагічно про що ми будемо говорити далі.
Проте, загальне положення суспільства в цей період можна виразити так: якщо в соціально-економічному плані ієрархія підтримувала феодальний уклад життя, то духовною орієнтацією були погляди, що утверджували панування теологи над філософією.
Між іншим, прихильники догматизму можуть заперечити, що середньовічна ієрархія захищала догми християнського вчення і в цьому його заслуга. Але справа в тім, що середньовічна ієрархія захищала не догми віри, а догматизм в науці, тобто переносила свій вплив в сферу наукової діяльності, а церква не повинна була цього робити, тому що в неї інші завдання.
Та й що таке догма в релігійному вченні? Адже догма лише формула, яка потребує наукового обґрунтування, якщо хоче бути науковою версією. Сама догма завжди правильна, тому що базується на Св. Писанні, але її інтерпретація може бути неправильною. Не слід забувати, що Біблія наповнена символами, і не все в ній слід розуміти буквально. Наприклад, в Біблії сказано, що Бог створив світ за шість днів, а наука доводить, що розвиток однієї лише Землі тривав мільярди років. Справа в тому, що "день" - ще символічний відрізок часу, і в єврейському тексті книги Буття стоїть не "день", а "ем", тобто епоха. І таких прикладів багато.
Помилка середньовічної ієрархії полягала в тому, що біблійні символи розумілись ними буквально і переносились в науку як аксіоми. Адже ніде в Біблії не сказано, що Земля пласка, що вона є центром Всесвіту, що Всесвіт має кінець і т.д.
Лише диким фанатизмом можна пояснити поведінку середньовічної ієрархії, а фанатизм, як відомо - це віра без розуму, але це так само небезпечно, як і розум без віри. Віра без розуму призвела до інквізиції, розум без віри призвів до фашизму і більшовизму.
Як нам відомо, Христос не дав соціального вчення, тобто не вказав нам конкретно на якийсь ідеальний соціально-економічний лад, який відповідав би християнському вченню і справедливість та достаток для всіх. Він дав нам лише моральну основу життя, вінець якої - Любов. Мабуть, виходячи з етичного вчення Спасителя, люди самі повинні працювати в цьому напрямку. Деякі богослови стверджують, що якщо ми виконаємо моральне вчення Xриcтa, основою якого є любов, то така форма соціальних стосунків, як, наприклад, рабство, зникне саме по собі, тому що зникне насильство.
Але найбільша помилка середньовічної ієрархії полягала в тому, що феодальний лад був сприйнятий офіційною церквою як відповідний духу християнського вчення. Вона бачила в феодальному устрої життя суспільну гармонію, нібито санкціоновану божественною владою, чого насправді не було.
Але якщо Христос говорив, що раб не вище пана свого, то він мав на увазі не соціальні стосунки між людьми, а етичні. Користуючись поняттями того часу, Христос говорив про духовну перевагу однієї людини над іншою, в даному випадку про те, що людина не може бути вище Боголюдини. Згодом цей помилковий погляд закріпився в свідомості людей, а Церква стала на сторону інтересів панівного класу, і всі прогресивні соціальні зрушення пройшли повз неї, тобто проповідями соціальної правди почали займатись люди далекі від церкви, а часто і ворожі стосовно до неї.
Середньовічна церква на Заході прагнула побудувати свою теократію, а точніше ієрократію на основі феодальної економічної формації. Звичайно, були протести зі сторони багатьох богословів, були навіть повстання, очолювані духовними особами (Савонарола, Ян Гус, Т. Кампанелла, Т. Мюницер).
Християнство поставило в центр світобудови цінність людської особистості, і це, мабуть, одна із причин того, що і Земля, як місце проживання людства, стала розглядатися як центр Всесвіту в астрономічному значенні. Але в Св. Писанні немає стосовно цього жодних вказівок, і якщо ми в тексті, скажімо, розповідь про те, що Господь зупиняє сонце (тобто час), то цей факт можна пояснити спираючись на астрономічні явища, які були згадані в Біблії. Про те, що день під час битви Ісуса Навина з народами землі Ханаанської під горою Гаваоне був значно довшим від звичайного, свідчать грецькі, єгипетські та китайські історики. Так, відомо, що це відбулося під час правління китайського імператора Іо. Слід пам`ятати, що Біблія - унікальний твір, де в приховано-символічних образах розкриваються істини історичні, філософські й навіть наукові.
Сприймаючи ж багато текстів Св. Писання буквально і повіривши в те, що Земля знаходиться в центрі Всесвіту, ієрархи почали війну з наукою. Середньовічний морок опустився на землю, лише час від часу освітлюваний вогнищами інквізиції в яких разом з людьми горіла свобода. Хтось із письменників вірно сказав: "В пеклі смажать грішників, а в Римі - праведників".
Інквізиція - це витвір тоталітарного режиму, тобто режиму всезагального, в першу чергу, духовного контролю над суспільством. Цією ідеєю всезагального контролю над людським духом, ідеєю запланованого суспільно-політичного залізного порядку захопився в свій час Сен-Сімон, а потім і Маркс. Ситість і ланцюги лаштував Великий Інквізитор людству, ланцюги і злидні дали народам колишнього Союзу більшовики.
Потьмянів лик Божий в цей час, чиста ідея християнства стала тьмяною, і потрібно ще буде багато сил, щоб відокремити правду Христову від тієї історичної брехні, котра увійшла і закріпилась в церкві.
Весь уклад життя середньовічного християнства був роздавлений безрадісним тягарем духовного ярма, про що говорить Спаситель: "Вони ж в`яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на людські рамена, самі ж навіть і пальцем своїм не хочуть їх порушити.., (Мф. 23.4). Суровий аскетизм проповідується нормою життя не лише монахів, але і серед мирян, і як наслідок порушується регуляція між духом і плоттю; тілесні радощі засуджуються, тіло вважається темницею душі. А в цей час вища ієрархія насолоджується розкошами життя, розпустою. Наприклад, папа Олександр Борджиа живе зі своєю дочкою, як із жінкою, потім з нею живе його син Цезар. В решті решт цей римський первосвященик помер від отрути, яку він приготував для кардинала Адріана. А Великий Інквізитор посилав на вогнище тих, хто чинив опір диявольській машині.
Одним словом здійснювався великий гріх Середньовіччя - спотворення істини Христової. Цей гріх небезпечний тим, що духовно вбиває тисячі і тисячі людей. Ось чому Спаситель вибачав великих грішників, але не вибачав фарисеїв, які перекручували божественну правду.
І не дивно, що вороги нашої віри, особливо марксисти, прагнуть використовувати факт інквізиції в боротьбі з церквою. Ми повинні бути правдивими до кінця і давати правильну оцінку не лише світлим сторонам нашого християнського життя, але і сумним - ось тоді люди будуть нас слухати. Ми повинні відверто сказати, що пережили важку хворобу, яка ввійшла в церкву, завдяки діяльності темних сил, але проходимо шлях очищення і, сподіваємося, що церква Божа не загине.
Слід зауважити, що не марксистам докоряти Західній церкві жорстокості, тому що більшовики самі створили таку систему духовного придушення і фізичного знищення мільйонів людей, якої не знала історія. Велике вчення Христа спотворили люди, марксизм же ніхто не перекрутив, тому що його теорія і практика базуються на насильстві.
Який же підсумок багатовікової боротьби Західної церкви за панування над світом?
Філософія вирвалась з-під опіки теології, і тривалий час деякі її школи займали ворожу позицію стосовно церкви.
Справу соціального звільнення взяли в руки люди, які стояли в опозиції до церкви. Так ієрархія втратила ініціативу - гасла християнства - братство, рівність, свобода - були перехоплені іншими силами.
Контроль над наукою закінчився тим, що сьогодні Ватикан змушений анульовувати свої давні заборони, знімати прокляття і вибачатися перед тими вченими, які давно залишили світ: Галілеєм, Коперником, Бруно, а Жанна Д`Арк, спалена на вогнищі за вироком "святої інквізиції", тепер зарахована до числа святих.
Тілесні насолоди залишились в житті, як і раніше, і це не перешкода для тих, хто обрав собі життя інока й здатен на більш високий подвиг, хто може підкорити своє тіло духу.
Папам так і не вдалось підкорити весь християнський світ. В надрах Західної церкви прийшли в рух відцентрові сили, які призвели її до розколу. У 16 ст. антипапський рух в Німеччині очолив Лютер, в Швейцарії - Кальвін і Цвінглі, внаслідок чого виник протестантизм, а в Великобританії - Англіканська церква.
Перед нами два приклади історії, які допомагають нам зробити наступний висновок: не можна робити зло в Ім`я Боже (інквізиція) і неможливо зробити добро без Бога (влада атеїстів). Східна церква уникнула таких страшних явищ, як інквізиція, але вона, як ми вже вказували, поринула в іншу крайність – цезарепапізм (влада царів над церквою), що принесло негативні наслідки в життя суспільства. Один із західних богословів-емігрантів писав: «Земні царства спокусили церкву і заволоділи нею, паралізували її волю, позбавили незалежності, а потім перетворили в орган державного апарату... державна влада стала між церквою народом. Внаслідок цього церква могла розвиватись лише в сторону крайнього обрядовір`я на шкоду своєму універсальному вченню. Так форма замінила дух. Як частина державного апарату, церква мовчазно визнавала найпонуріші явища суспільного життя» (згадайте кріпосне право, торгівлю людьми, шпіцрутени в армії, порушення таємниці сповіді на користь державної влади).
Справа ще більше погіршилась, коли Московська Патріархія стала підтримувати атеїстичну владу. У 1927 р. патріарх Сергій виступив з промовою, в який обіцяв, що відтепер радощі безбожної держави будуть нашими радощами, її горе - нашим горем, а патріарх Алексій I називав Сталіна "великою моральною силою, богопоставленим вождем". Російська Православна Церква була скута диявольськими ланцюгами і до останнього часу вірою і правдою служила більшовицький владі. Лише невелика частина духовенства і прихожан пішла в підпілля, організувалась в незалежну церкву патріарха Тихона і продовжувала боротьбу.
У 1991 р. Україна стала незалежною державою, а разом з нею піднялась і Незалежна Українська Православна Церква, в свій час незаконно підпорядкована Москві, а тепер вільна від співробітництва з безбожною владою і виражає духовні і національні інтереси свого народу.
***
Серед філософських шкіл і течій Середньовіччя слід відзначити, перш за все, схоластику, середньовічний реалізм і номіналізм.
Схоластика (від грец. - школа). її вплив тримався в Європі з 9 по 15 століття. Схоласти прагнули дати теоретичне обґрунтування релігійному світогляду; вони вбачали осягнення Бога в логіці і міркуванні, а не в надчуттєвому спогляданні (як у містиків), Представники схоластики: Іоанн Скот Еригена, Ансельм Кентер-берійський, Альберт Великий, Фома Аквінський, Іоанн Дуне Скот, Вільгельм Окамський та інші.
Іоанн Скот Еригена (810-877) стверджував, що між справжньою філософією і релігією не може бути суперечностей, і що всякий сумнів стосовно відношенню до релігії може бути відкинутий розумом.
Християнський догмат про створення світу Богом Еригена пояснював в дусі пантеїзму і християнського монізму одночасно. Цей процес здійснюється у нього за наступними шаблями:
1. Бог - найвище буття - природа, яка творить, але не створена (це Бог
Отець).
2. Сукупність ідей в Божественному розумі, Логос, посередник між
Богом і світом - природа, яка творить і яку творять (це Син Божий).
3.Природа, яка не творить, але яку творять - це реальний світ
Світ, людина - це прояв Божества, тобто "богоявлення". Ми бачимо, що
тут проповідується єдність Бога з породженими ним "богоявленнями" - природою і людиною; Бог ототожнюється з природою, а це пантеїзм.
Пантеїстичні погляди цього філософа знаходились в суперечності з християнськими догмами, і тому його вчення було засуджене Паризьким собором в 1201 році.
Схоласти були представниками середньовічного реалізму, або номіналізму.
Реалізм середньовічний - це об`єктивно-ідеалістичне вчення, згідно якому загальні поняття (універсали) мають реальне існування і передують поодиноким предметам. Ці принципи, як бачимо, відносяться до вчення Платона про ідеї як первинну реальність. Ідеї - це образи, які знаходяться в розумі позаприродного Бога-Творця, а конкретні речі є лише копіями цих ідей. Розрізняють три види середньовічного реалізму:
1. Крайній реалізм ( універсали існують "до речей").
2. Помірний реалізм ( універсали існують "в речах", як форми
Аристотеля).
3. Концептуалізм ( універсали існують лише "в думках, після речей...".
Номіналізм (від лат, - слово) - напрямок в середньовічній філософії, згідно якому загальне (універсали) не має жодного онтологічного змісту. Реально існують лише окремі речі. Загальне - імена поодиноких предметів. Крайній номіналізм заперечував навіть існування загальних понять в голові суб`єкту, який пізнає. Світ, таким чином, перетворюється в них в суму різноманітних предметів. Номіналізм близький матеріалістам, оскільки визнавав первинність речей і вторинність понять (ідей), але він не влаштовував матеріалістів в тому плані, що відділяв поодинокі речі від загального, не визнавав загального, а отже, не визнавав і поняття матерії. З огляду на це відхилялось існування субстанції, оскільки воно не є предметом безпосереднього знання. Звідси можна зробити висновок, що матерія - теж універсалія. Представники номіналізму: Дунс, Скот, Росцеллін.
По суті йшла суперечка навколо старої проблеми: наші почуття (відчуття) здатні сприймати лише певні предмети, але не загальну сутність (ми ж не сприймаємо почуттями субстанцію). Тому номіналізм робить висновок: загального немає, є окремі предмети.
Росцеллін ( 1050-1120 ) - богослов, представник середньовічного номіналізму. За Росцелліном, дійсним існуванням можуть володіти лише поодинокі речі, а загальні поняття - лише назви. В питанні про сутність Божественного триєдинства привело Росцеліна до визнання кожного лику Св. Трійці самостійним і окремо існуючим Божеством, а сутність, що об`єднує їх в одному Богові, не більш як назвою. Собор в Сусоні засудив його вчення.
Фома Аквінський (1225-1274) - італійський філософ і богослов монах домініканець. Головні твори: "Сума теологій", "Сума проти язичників..."
Філософія Ф. Аквінського сформувалась внаслідок злиття аристотелізма з християнським віровченням. Він розділяє галузі філософського і теологічного роздумів за предметом: філософія спрямована на суще (те, що нас оточує), теологія - на спасіння; і за джерелом: філософія виростає з розуму, теологія - з віри.
Основний принцип філософії Ф. Аквінського - гармонія віри і розуму: розум здатний раціонально довести буття Бога і відхилити заперечення проти істин віри. Догми віри він поділяє на раціонально осягнуті (Бог існує, Бог єдиний, душа безсмертна) і раціонально неосягненні ( Триєдність Бога, створення світу, догма первинного гріха, втілення Логосу). Ці істини надрозумні, але не проти розумні.
Як і Аристотель, Ф. Аквінський описує Бога як першопричину світу і кінцеву мету нині існуючого, як "чисту форму". Взагалі, у вченні про матерію, і форму він солідарний з Аристотелем: матерія - спадкоємниця форм, є "чистою потенцією" (можливістю) і не існує поза формою.
В суперечці про універсали Ф. Аквінський стояв на позиціях помірного реалізму, тобто визнавав існування загального, однак лише в кінцевих предметах як форми і як думки Божества. Всезагальні універсала існують троїсно:
1."До поодиноких речей" - в розумі Бога, як ідеї майбутніх речей;
2."В самих речах" - як ті ж ідеї, що отримали конкретне здійснення (як загальне в одиничному);
3.І "після речей" - в мисленні людини, як результат абстракції Людині притаманні два способи пізнання: почуття (відчуття) і інтелект. Пізнання починається з почуттєвого досвіду, але в нас закладені деякі зародки знань (перші поняття).
Душа не матеріальна, проте сама по собі не є цілою людиною і отримує своє повне розкриття лише через тіло. Лише дві потенції зберігаються в душі, що залишає тіло - це мислення і воля (бажання).
Етика Ф. Аквінського спирається на наступні принципи:
1.На визначення волі людини як вільної.
2.На вченні про Бога як абсолютного блага.
3.На вченні про зло як позбавлення блага. Зло, за Аквінським, є лише менш досконале благо; воно допускається Богом заради того, щоб у Всесвіті "здійснились всі ступені досконалості". Блаженство існує в пізнанні абсолютної істини, тобто Бога. Але досконале пізнання Бога можливе лише в раю.
Іоанн Дунс Скот (1265-1308) - філософ схоластик і богослов. Вважав, що предмет богослов`я - Бог, предмет філософії - буття.
Бог. Доказ буття Божого можна отримати із досвіду. Йдучи від наслідку до останньої і вищої причини, ми неминуче приходимо до ідеї Бога, тобто до першопричини буття. Люди не здатні осягнути природу Бога, тому що Бог - абсолютна свобода. Бог - чиста форма; всі інші істоти або речі складаються не лише із форми, але і з матерії. Душа є форма матерії.
Буття. Завдяки поєднанню з різноманітними формами, матерія здатна набувати різних способів буття або модуси. Матерія - одна і та ж, змінюються лише способи її оформлення. Матерія - умова єдності і загальності, форма - умова уособлення і визначеності всіх речей, тобто речі стають формою. Всі форми (ідеї) споконвічно існують в розумі Бога. При цьому загальне існує не лише до речей (як ідеї Бога), але також і в самих речах (як Їх сутностей) і після речей (як поняття в нашій душі).Вчення про пізнання В людині над усіма видами її діяльності владарює не розум, а воля. Людина робить лише те, що бажає; розум лише вказує на можливість вибору, вибирає ж воля.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2