foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Ми розглянули основні напрями античної філософії, трохи ширше, ніж передбачено об`ємом Основного богослов`я, але ми виходили з того факту, що саме в цей період формувались основні вузли філософських проблем і побудов.
Необхідно віддати належне мислителям давнини, які не маючи під рукою даних науки, часто висловлювали теоретичні положення, що потім отримали підтвердження експериментальної науки. Але разом з тим ми повинні відзначити неспроможність язичницького світу відповісти на головні питання, які хвилюють людство: що таке буття, як ми пізнаємо світ і навіщо живе людина?
Ті відповіді, які давала антична філософія, не могли задовольнити навіть сучасників. Філософія, будучи керівником язичників в духовному житті, знаходила заспокоєння душі людської або в самозадоволенні тваринного хотіння (епікуреїзм), або в цілковитій байдужості до радощів і бід життя (стоїцизм), або, нарешті, в скептицизмі, який в усьому сумнівається і яким завершується дохристиянська філософія стародавнього світу.
Моральне життя суспільства в цей час повністю деградувало. Світ дійшов до такого стану, що устами своїх мудрих покликав на допомогу Бога. І Бог прийшов через маленький ізраїльський народ - єдиний народ, що зберіг віру в Єдиного Істинного Бога.
В світ прийшов Христос Спаситель, про якого сказав праведний Семіон: "Цей лежить на падіння і повстання багатьох". Багато хто віддав життя за Христа і багато хто ще віддасть. Багатьох великих людей прославило людство, але немає образу вище Спасителя, оскільки, як сказав Ф. Достоєвський: "Ні мудрість їх, ні жар серця їх не в силах були створити іншого вищого образу людини та гідності її, як образ вказаний раніше Христом".
Християнство не виникло в результаті теоретичних побудов як плід якоїсь колективної творчості, і не стало результатом соціально-економічних відносин, як це стверджують марксисти, - це вчення приніс Син Божий. І якщо були мислителі, випереджували деякі ідеї християнства, то не тому, що крок за кроком формували християнське вчення, як думають натуралісти, а тому що крок за кроком наближались до тієї істини, яка була закладена Творцем в підвалини світу і в душу людини. Це був голос душі християнки, що пробивається крізь товщу язичницьких оман, в яку потрапило людство після гріхопадіння. Люди шукали істинного Бога, йшли до нього різнила шляхами, і не завжди вони були найкоротшими.
Християнство дійсно слід вважати явищем чудесним і уні­кальним. Всього за три з половиною роки проповідь Спасителя не лише сколихнула античний світ, але живить духовне життя людства до сьогодні, і це зробила не блискуча когорта мислителів, а бідний столяр із поневоленої Галілеї з купкою неосвічених рибалон.
Християнство - це релігія спасіння: єдина людська душа для християнства дорожча, ніж весь природний космос. Згідно з догматом троїстості, єдина Божественна сутність всередині себе є особистісним відношенням трьох "іпостасей": Отця (безначального першопочатку), Сина (Логоса, тобто абсолютного змісту) і святого Духа (животворного початку життєвої динаміки). Іпостасі християнської Трійці - це не взаємозамінні двійники або маски безособової стихії (як боги буддистів) - ці іпостасі незлиті, тобто безумовно особистісні стани (є особис­тостями, а не властивостями однієї сили), але саме в якості особистостей нероздільні і єдиносущні, тобто абсолютно прозорі і проникаючі в один одного в любові, що об`єднує їх. Любов складає внутрішню сутність Бога. Яка ж це любов? Це arapi, тобто жертовна воля. Бог Отець - вічно перебуває, Син Божий (Логос) - вічно народжується, святий дух - вічно виходить.
Три іпостасі беруть участь в створенні і бутті космосу: все від Отця (оскільки наділене від Нього буттям) через Сина (оскільки ввійшло в буття через Його змістову оформленість) і Дух (оскільки утримується його благодаттю).
Християнство абсолютно по-новому трактує відношення Бога до світу і світу до Бога. Страждання Христа - це вільний акт любові зі сторони Божества, що спокутує рід людський і той дає безумовну етичну норму для людського самовизначення в світі.
Гріхопадіння зруйнувало богоподібність людини, виник розпад буття, після чого і стало необхідним боговтілення. Іреней Ліонський говорить: "Як ввійти в Бога, якщо Бог не ввійде в людину?".
Сходження Бога до людини є одночасно вимога підняття людини до Бога.
Зовсім по-іншому християнство відноситься до стану людини в цьому житті і до матеріальної сторони його сутності; воно проповідує не духовну анестезію (повна байдужість), як у буддистів але "серце стражденне", напругу боротьби з собою і страждання за інших. За формулою візантійського теолога Максима Сповідальника, до життя слід відноситись не чуттєво (догоджаючи плоті) і не байдужо (вбиваючи бажання), але із співчуттям. Потрібно жити так, щоб кожен член суспільства із любові до ближнього прийняв би частину соціальних бід на себе і тим самим пом`якшив би соціальну структуру ("один одного тягар носите"). Але для нього потрібна певна жертва, тобто християнська Любов. І ще: Платон вважав тіло - темницею душі; християнство ж дуже бережно відноситься до тіла, називаючи його храмом душі.
Невидима церква - це суспільство тих, хто через віру досягнув єдності з Христом; видима церква - це організація, до якої входять всі, хто прийняв хрещення і на чолі якої стоїть ієрархія, незалежно від святості або гріховності її членів. Недосконалість видимої церкви і є та "немічність", всередині якої здійснюється "сила Божа".
Гностицизм (гр. гносис - знання) представляє собою поєднання християнського вчення з релігійним світоглядом іудеїв, але головне - з філософськими поглядами язичників. Основна тенденція гностицизму полягала в тому, щоб створити таке вчення, яке, об`єднавши християнство, язичництво та іудейство, було б вище їх, спираючись на філософську основу.
Гностицизм не лише вчення про віру в буття Бога, але й про той шлях, за допомогою якого відбувається безпосереднє пізнання Бога - тобто шлях одкровення.
Матерія - самостійне начало і є джерелом зла в світі. З цього твердження виникає дуалізм, як основна риса гностицизму. Матерію гностики розуміють: одні як грубий, без життя хаос (гносис олександрійський), інші як живу силу, направлену у зло і яка ототожнюється з сатаною (гносис сирійський).
Від верховного Бога, як з переповненої посудини, витікають інші створіння - еони; всі еони в своїй сукупності складають «плерому», тобто повноту духовного життя. Перші еони (ті, котрі ближче до Бога), досконаліші. Останній еон сам впав на матерію (як вчили александрійці), а у сирійців дещо інше вчення: зле царство сатани напало на царство світла і втягнуло один еон, котрий, коли потрапив в царство хаосу намагається навести порядок. Він є творцем видимого світу, або "деміургом"; він - душа світу, що намагається звільнитись від пут матерії j з`єднатись з своїм першоджерелом. Через це в світі точиться боротьба між добром і злом.
Александрійці стверджують, що "деміург" сильніший матерії, він проявляє у людини все добре і має перевагу над злом, а сирійці вважають, що "деміург" став рабом матерії та сатани і вся його діяльність спрямована на підкорення духу матерією,
Христос - виший еон, посланий Богом для кінцевого звільнення духовного начала з матерії. Він поєднується з Ісусом-людиною під час хрещення, а під час страждань залишає його. Так вчать александрійці.
Сирійці: еон лише прийняв образ людини і примарно страждав. Виший дух не міг прийняти матеріальну оболонку, тому що вона зло. Мета пришестя "еона" не спокутування, а вчення для боротьби зі злом. Аскетизм - один із засобів боротьби зі злом і повернення в "плерому".
Головні представники гностицизму - Василіад (Сирія) і Валентин (Єгипет).
Коротко вчення гностицизму можна виразити так: Бог -"плерома" (повнота буття), проявляє себе у витіканні (еманації), причому наступний ступінь завершення є менш досконалим, ніж попередній, а остаточне повернення всіх духовних істот в лоно божества проходить через спокуту. Завдання людського духу - вирватись із гріховного матеріального світу.
Гностики поділяли людей на три категорії:
1) пневматики - духовні люди, які перемогли плоть;
2)психіки - люди, в яких відбувається боротьба душі з матерією;
3)саматики - люди, котрих приборкало матеріальне начало.
Гностицизм став філософською основою для визрівання псевдовчень, тобто єресі. Ми не будемо розглядати їх, оскільки єресі складають предмет історії, а зупинимося на маніхействі, оскільки це вчення викликає філософський інтерес.
Маніхейство. Засновник цього вчення Мані. Він жив у 3 cm. і написав "Книгу гігантів". Маніхейство зародилось в Персії, потім поширилось майже на всій території цивілізованого світу від Китаю до Іспанії і трималось в головах багатьох людей майже 10 століть; відгомін його впливу зустрічається і дотепер.
В основі маніхейства лежить уявлення про боротьбу двох самостійних першоджерел: добра і зла (іншими словами світла і темряви), що утворюють два окремих світи. Мані пов`язував зло з матерією (матерія - зле начало), добро з духом (дух - добре начало). В маніхействі царство темряви, як рівне, протиставляється царству світла. Світова історія - це боротьба добра і зла, Бога і диявола. Бог і диявол для Мані мають однакову вагу. Конкретним представником добра є першолюдина Адам, а представником зла - диявол . Як наслідок боротьби між ними відбулося зміщення протилежних елементів добра і зла; для добування із утвореного хаосу добра, був створений видимий світ, до якого Божество посилає час від часу своїх посланців: Будду, Зараастру, Ісуса і, нарешті, його - Ману. Після повного виділення світла із хаосу назавжди утвердяться межі двох світів, тобто Бог отримає свою половину світу, а диявол - свою.
Заперечити це вчення не складно. А хто ж створив наш видимий світ, якщо завжди існували дві однакові сили? І далі, якщо у всесвіті мали місце дві ворожі одна одній субстанції, два начала, то світ не вийшов би із стану хаосу, тому що творення потребує лише одного розуму, одного замислу, однієї творчої сили.
Впливу язичницького пантеїзму взагалі і гностицизму зокрема, зазнавали деякі богослови Сходу і Заходу, але ми розглянемо лише одного, найбільш яскравого.
Ориген (185-254) започаткував християнське богослов`я як наукову систему, автор першого зводу догматичного богослов`я, переклав Біблію на багато мов і рецензував її, багато зробив для захисту православ`я від язичників і єретиків. Написав велику кількість книг: "Шість книг проти Цельса", "Стромати", "Про начала" і ін.
Ориген - явище незвичайне з огляду на його талант. В 17 років став вчителем александрійської школи, потім був вимушений втікати в Палестину... прийняв рукоположення в пресвітери, але потім був позбавлений сану і засуджений на Константинопольському соборі за деякі погляди, несумісні з християнським віровченням. Під час гонінь Деція помер в тюрмі.
В своїй теорії Ориген спирається на Св. Писання, яке шанує, як богонатхненне, але припускає поряд з прямим та історичним тлумаченням, ще й алегоричне.
Ориген вчив: Бог - найвища духовна істота; найбільш ідеальний людський розум не може скласти про Нього належне уявлення. Господь всемогутній, але творення в часі неприпустимо, тобто творення проходило вічно. До творення справжнього світу існувало багато світів і будуть існувати після нього. Спочатку був створений світ духів, який був повалений і скинутий у матеріальний світ для очищення, яке досягається стражданнями, але страждання не можуть бути вічними. Буде час, коли все стане єдиним цілим з Богом і сам сатана покається. Крім цієї своєрідної космології і есхатології, в книзі "Про начала" ним була допущена помилка стосовно осіб Св.Трійці. Бог Отець - Вищий Бог, а Бог Син - підкоряється йому і Св. Дух - підкоряється Сину. Таким чином, Ориген третю іпостась поставив нижче другої, а другу - нижче першої. Тут ми бачимо вплив ідеї гностицизму про витікання від Бога еонів, тобто сутностей менш досконалих, ніж Бог; бачимо ідею поступового згасання: чим далі від істинного світла - тим еони є менш довершеними. Окрім того, Ориген не вважав зло самостійною силою, а лише послабленням божественного випромінення (еманації) в світі. Він також вчив про переселення душ.
Час раннього християнства дав багато прекрасних богословів, таких як Іустин-філософ, Климент Александрійський, Тертуліан і ін., і важко віддати комусь з них перевагу, але вважаємо, що можна коротко зупинитися на вченні ще одного цікавого християнського мислителя.
Блаженний Августин (354-430) - головний представник західної патристики. Його вчення згодом систематизував Фома Аквінський.
Августин - родоначальник християнської філософії історії, тобто розвинув теологічне розуміння історії; він вкладає в розуміння історичного розвитку християнську ідею про божест­венний план спасіння людства. Головний твір "Про град Господній". Основними пунктами філософсько-догматичного дослідження Августина є вчення про Св. Трійцю, про гріх, благодать і призначення. Взагалі він перший в богослов`ї висунув так звані антропологічні питання відношення світу до Бога. Як відноситься світ до Бога? Ані дуалістично самостійно поряд з Богом (як цьому вчив, наприклад, Мані), ані пантеїстично в Богові, а скоріше за посередництвом Бога з нічого. За Августином, Бог не лише створив світ, але і творить його безперервно.
Основні богословські проблеми, які розробляв Августин, були обґрунтовані ним у вигляді наукової системи і включають в себе вчення про гріхопадіння і його спадковість, про волю людини, про відношення до неї Божої благодаті і про Божественне призначення.
Ось коротке викладення його богословсько-філософської системи: "Все є нічим іншим, як волею..., в процесі пізнання - воля... увага - справа волі, суть і засіб особистості - воля, сутність волі - свобода, перші люди володіли свободою волі, недобре скористались нею і загинули, це залишилось спадковим для всього людства".
"Людина так була створена, що можливість гріха була їй необхідна, а сам гріх лише можливий... Між гріхом і можливістю гріха велика різниця: гріх винен, можливість гріха природна".
Грішна людина, за Августином, не здатна до виявлення самостійної духовної діяльності... Людина потребує Божої допомоги... Основа спасіння - активна віра, вона необхідно збуджується благодаттю, але благодать не дає спасіння - необхідна і участь людини. Отже, благодать є посередником, її діяльність - розширення природно-моральних сил людини.
Засоби благодаті передбачені вічністю і Всюдисущність Божа побачила вплив цих засобів на вільну, природно-моральну силу людини, хто сприймає її - спасається, хто відкидає - самознищується. Це вчення не суперечить православ`ю.
Блаженний Августин називає божевільними тих єретиків, які в своєму вченні про призначення, стверджують, що Божественне хотіння - провина осуджених, тобто, що гріхи людини наперед визначені Богом.
Вчення Августина про призначення треба розуміти так: Бог визначив не тому, що примусив, а тому, що передбачив. Суб`єктивно людина діє вільно, але все, що вона робить, - робить через неї Бог. В цьому суть вчення про Божественне призначення.
В книзі "Про град Господній" автор освітлює всесвітню історію як реалізацію планів Божих, визначення Божественного призначення. В цій праці присутня ідея підпорядкування державної влади церковній.
Ми вже говорили про те, як виникла християнська релігія і в чому сутність її вчення. Тепер же потрібно сказати декілька слів про формування християнської філософії.
Хоч Старий і Новий Заповіти наповнені елементами світосприйняття, тобто, то в одному, то в іншому місці розповідається про створення світу, про сутність Бога, про таємницю Св. Трійці і т.д., сама проповідь Спасителя все-таки носила сто моральний характер і позбавлена філософських ознак.
Християнська філософія перш за все виникла як захист благої звістки від нападів язичників. Багато отців древньої церкви самі пройшли теоретичну підготовку в надрах античної культури і, знаючи філософські прийоми того часу, успішно вели боротьбу за чистоту віри Христової. Так, від Нагорної проповіді Спасителя - цього найвеличнішого етичного гімну, християнська думка прийшла до такого ж геніального філософського трактату - символу віри. В ньому є все: вчення про Св. Трійцю, про створення світу, про спокутування роду людського, про зміст і ціль світобудови взагалі і людини зокрема. Словом, Св. Писання, проповіді християнства пройшли крізь призму грецької філософії, прийняли філософську термінологію, прагнучи логічно обґрунтувати основи свого вчення.
Природно, перед нами постає дуже важливе питання: яку ж роль відіграла церква в наступний період людської історії?

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2