foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату
 
Дорогі браття і сестри!
 
Цього року ми відзначаємо Різдво Христове після святкування 1000-ліття Хрещення Русі. Визначна подія нагадала нам, який вплив мало православіє на нашу історію і культуру. Тисячу років Руська Православна Церква святкує Різдво Христове, і щоразу християни переконуються, що Бог не лишає світ і кожну людину без Своєї любові і Промислу.
Різдво Христове, або втілення Сина Божого, стало основним хри­стиянським догматом, спільним для всього християнського світу. Його сповідував ап. Петро від імені всіх апостолів, від усієї Церкви, ко­ли на запитання нашого Спасителя: “А ви за кого визнаєте Мене?” – вигукнув: “Ти Христос, Син Бога Живого!” Це було предметом апо­стольської проповіді від дня зішестя Святого Духа на апостолів. Ісус Христос є Сином Божим, Який прийняв людське єство нероздільно і незлитно. Він, істинний Бог і істинний чоловік, Який прийшов у світ задля спасіння людини, прийняв вільні страждання і хресну смерть, воскрес, вознісся на небеса і сидить праворуч Отця і знову прийде для останнього суду і вічного царства.
Догмат про Христа, або христологічний догмат, для Православ`я і в наші дні є таким же сучасним, як і в епоху вселенських соборів. Для Православ`я є абсолютно неприйнятним мудрування деяких протестантських богословів, які вихолощують з повноти віри у Христа дорогоцін­не зерно.
Віра у жертовну любов Бога до Свого творіння, любов, що пройшла через прийняття людської плоті і хресну смерть, а також вчен­ня про Ісуса Христа, через Якого Бог навічно з`єднався із створеною Ним людиною і підніс її через боговтілення до стану обожен­ня, є найважливішою істиною православної віри.
Віра у Христа, як Сина Божого, для православного християнина не є вченням у звичайному розумінні, вона – саме життя. Віра пронизує все його єство і проходить через усе його життя. Ця віра повергає його до ніг Спасителя і благає: “Господе мій, Боже мій!” З нею християнин присутній при Його Різдві, страждає Його хресними муками, воскресає разом з Господом і з тремтінням чекає на Його славне пришестя. Без цієї віри просто немає християнства. Деякі сучасні християни на За­ході, прагнучи “онаучити” релігію, дійшли до того, що позбави­ли християнство духа і вогню і зробили його нудним та нежиттєвим.
У Різдві Христовому Бог став людиною, народившись від Свя­того Духа і Марії Діви, без плотського зачаття, і через те з`єднав у Своїй Особі Божественну і людську природу. У Своєму зем­ному житті Він явив Божественну всемогутність через чудотворіння і Божественну мудрість як пророк і учитель. Це була істинна і доскона­ла Людина, вільна від усякого гріха. Його покірність волі Отця Не­бесного була безмежна і сягала хресної смерті. Він зробив Свою люд­ську волю згідною з волею Божественною і тим підняв Свою людську природу до стану найвищої духовності й безсмертя. У Своїх душевних страждан­нях у Гефсиманії і тілесних на Голгофі Він взяв на Собе весь тягар людських гріхів і тим самим, перемігши смерть, дарував нам вічне життя.
У спасінні людини виявилась творчість материнської любові Ісуса Христа. У ній Він приймає горе і скорботу людей, як Свої власні, і несе їх до кривавого кінця.
У цьому подвигу любові проявилось щось абсолютно нове і непов­торне в історії людства. У спасительному подвигу Ісуса Христа вияви­лась людяність людини так глибоко і так високо, що кожен може ска­зати: якщо є десь місце, де він може знайти умиротворення і заспоко­їти свою душу, так це – у Христі Ісусі.
Піднесений Дух невичерпної величної любові звів Ісуса Христа з сонячної висоти осяйних думок у низину брудної сірої людської повсяк­денності. Євангелісти постійно підкреслюють: “йому жаль народу” (Мк. 8, 2; Мф. 9, 36; 14, 14; 15, 32; Лк. 7, 13). “Він змилосердився над ними, бо вони були, як вівці, що не мають пастиря” (Мк. 6, 34).
Нечувано, щоб Чоловік, Який спрямовав усю Свою непохитну волю від землі на небо, йшов від людей у пустелю, брав на Свої руки дітей, голубив їх і благословляв; проливав сльози над приреченим на зруйну­вання Єрусалимом або над гробом Свого померлого друга Лазаря. Був час, коли Його серце особливо зворушувалось і ставало ніжним і м’яким, і з Його уст злітали ніжні слова і глибокі порівняння, як у притчах про блудного сина, про загублену драхму, про доброго пасти­ря і про милосердного .самарянина. Це бувало, коли Він знаходився серед хворих і грішних. Він не міг сказати “ні” там, де горе виходило до Нього, навіть якщо це було горе язичниці сирофінікіянки (Мк. 7, 26). Він зціляв недужих, навіть якщо Його за це зви­нувачували в порушенні суботи (Лк. 13, 14). Він спілкувався з мита­рями і грішниками навіть тоді, коли благочестиві і праведні обурюва­лись цим (Мк. 2, 16). Його жалість і любов до розп`ятого розбійника, що покаявся, змусила Його сказати, хоч Його власні страждання лед­ве дали змогу Йому це вимовити: “Сьогодні ж будеш зі Мною в раю” (Лк. 23, 43).
У подвигу любові повинна виявлятися віра християнина. Особисте спа­сіння – це духовне народження самого себе для вічного житія через на­слідування Христу. Тому Господь сказав: “Якщо хто хоче спастися, візьми хрест свій і йди за Мною” (Мк. 8, 34). Через віру і любов, виявлену у добрих ділах, християнин прилучається до Христа і Його спасительного подвигу і стає учасником вічного життя, заради якого Син Божий втілився.
Дорогі браття і сестри! Тисячу років тому Проведіння Боже привело і нашу країну до світла Христової віри і вказало шлях до спасіння, яким ми йдемо й нині. Багатовіковий процес становлення християнства на Русі завершився в 988 році за святого князя Володимира. Християнст­во мало велике значення в об’єднанні східнослов`янських племен у єдину державу, перебудувало давньоруську сім`ю на засадах християн­ської моралі, благотворно впливало на цивільне законодавство, сприя­ло розвиткові освіти і взагалі всіх сторін культурного життя.
Святкуючи 1000-ліття Хрещення Русі, ми не лише осмислюємо наше минуле, а й з надією на милість Божу дивимося у майбутнє. Протягом тисячолітньої історії наша Церква виховувала віруючих у дусі відда­ності православній вірі, високої духовності і моральності, патріотизму і миролюбності.
Ідеали Православ`я виявлялись у праведному і благочестивому житті, милосерді до людей, у житті по совісті, у дусі високої громадянськості, у самовідданій праці, у турботах про моральний стан суспіль­ства.
Нині Церква вважає за свій обов`язок турбуватися про збереження миру, бо мир має особливу цінність, коли людство і все живе опинилось перед загрозою загибелі від ядерної та екологічної катастроф. Руська Православна Церква закликає всіх людей не послаблювати зусиль для від­вернення небезпеки, щоб допомогти людству вступити у XXI вік без ядерної зброї на землі.
Щиросердно вітаю Вас, преосвященні архипастирі, боголюбиві пастирі, чесні іноки та інокині, улюблені браття і сестри, з Різдвом Хри­стовим і Новим Роком!
У це велике свято миру і любові піднесімо хвалу Богові за Його благодіяння, даровані нам у минулому році і впродовж нашої 1000-літньої історії, і попросимо благословення Божого на наші подальші тру­ди на благо нашої святої Церкви, на благоденственне життя нашої Вітчизни і миру на землі, щоб єдиними устами і єдиним серцем завжди співати ангельську пісню: “Слава в вишніх Богові і на землі мир, в людях благовоління!” (Лк. 2, 14).
Амінь.
 
1988/1989 р.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2