foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

1. Два значення Причастя
З-поміж богослужбових правил, пов`язаних з Великим Постом, потрібно з`ясувати одне найважливіше, оскільки воно, будучи прикметною ознакою Православ`я, нерідко слугує ключем для тлумачення його богослужбового Передання. Це правило — заборона правити Божественну літургію в буденні дні тижня впродовж Великого Посту. Статут чітко проголошує, що ні в якому разі не слід звершувати Божественну літургію від понеділка до п`ятниці включно, за винятком коли Благовіщення випадає в один із цих днів. Однак по середах і п`ятницях правиться сполучене з вечірнею особливе богослужіння, що має назву Літургія Ранішосвячених Дарів, на якій можна приймати Причастя.
Значення цього правила було достоту забуто в багатьох парафіях, і зокрема тих, що тривалий час перебували під західним, латинським впливом, отож його просто припинили дотримуватися, і за суто латинським звичаєм приватні, замовлені чи заупокійні літургії звершуються протягом усього Великого Посту. Та навіть там, де це правило виконується з суто формальною покірністю, рідко хто пробує зрозуміти його духовне значення, аби збагнути внутрішню логіку Посту. Через те вважаю за конечне більш детально вияснити сенс цього правила, яке хоча стосується лише Посту, освітлює ціле богослужбове передання Православ`я.
Загалом тут знаходить свій вираз і застосування один з головних принципів богослужіння: здійснення Євхаристії несумісне з постом. В цьому православна традиція вельми відрізняється від євхаристійного богослов`я західного католицтва; в Православній традиції чин Євхаристії завжди — свято й радість. Це передусім — таїнство явлення Христа, Його присутності серед учнів, і тому святкування — дуже реальне — Його Воскресіння. Безумовно, поява і присутність Христа в час Євхаристії є для Церкви доказом Його воскресіння. В радості і "паланні сердець" прибули учні до Еммаусу, де Христос відкрив їм Себе в ламанні хліба (Лк. 24:13-35); для Церкви — це вічне джерело "реального" й "істотного" пізнання Воскресіння. Ніхто не бачив безпосередньо Воскресіння Спасителя, проте учні повірили в нього, не тому що хтось навчив їх цьому, але тому, що вони бачили воскреслого Господа, Котрий з`явився їм при зачинених дверях ("дверем заключенним"). Він з`явився їм і взяв участь з ними у трапезі.
Євхаристія існує як те ж саме з`явлення і присутність, та ж радість і "палання сердець", незбагненна для розуму і водночас абсолютна впевненість, що Воскреслий Господь явив Себе в "ламанні хліба". І така велика це радість, що у першохристиянській Церкві день Євхаристії не був одним із днів, але Днем Господнім, днем поза часом, оскільки в Євхаристії вже передбачається Царство Боже. Під час Таємної Вечері Христос Сам сказав Своїм учням, що заповідає їм Царство, щоб вони "їли й пили за столом (трапезою) із Ним в Його Царстві" (Лк. 22:30). Отож присутність на Євхаристії Воскреслого Спасителя, що вознісся на небеса і сидить одесную (праворуч) Отця, — є участю в Його Царстві, що прилучає нас до "радості і миру у Святому Духові". Причастя — "пожива безсмертя", "небесний хліб", і ми, наближаючись до Святої Трапези, насправді возносимося на небо. Відтак, Євхаристія — Свято Церкви, або, це ліпше, — сама Церква як свято, як радість від яви Христа, як передвістя вічної радості у Царстві Божому. Щораз, коли Церква здійснює Євхаристію, вона — на небі, в своїй небесній вітчизні; вона сходить туди, куди вознісся Христос, щоб нам "їсти і пити із ним в Його Царстві". Відтак стає зрозуміло, чому Євхаристія несполучна з постом; адже коли ми постимося, то, як побачимо нижче, в очах Церкви ми є подорожніми на шляху до Царства Небесного. "Хіба можуть гості весільні сумувати, — як мовив Христос, — поки з ними ще є молодий?" (Мт. 9:15).
Але чому ж тоді, запитується, в дні Посту все ж таки дозволено причащатися на Літургії Ранішосвячених Дарів? Чи не суперечить це сказаному вище? Щоб відповісти, маємо розглянути друге значення Причастя у Православ`ї, його розуміння як джерела і головної сили, що підтримує людину у її духовному подвигу. Коли Причастя, як ми щойно говорили, є завершенням усіх наших подвигів, мета, до якої ми прагнемо, найвища радість кожного життя у Христі, то воно також невід`ємне джерело і первень самого духовного подвигу, божественний дар, через який з`являється сама можливість пізнати, бажати і прагнути "досконалого причастя у невечірньому дні" (нескінченному дні) Царства Божого. Бо хоча Царство уже прийшло і входить у Церкву, все ж воно повинне бути сповнене і завершене в кінці часів, коли Бог наповнить усе Собою. Ми живемо в передчутті цього дня, ми беремо участь у Царстві, яке колись має прийти. Ми передбачаємо і передчуваємо його славу і щастя, проте ми є на землі і наше земне існування — це тривалий і тяжкий шлях до завершального Дня Господнього. На цьому шляху ми потребуємо допомоги, підтримки, сили і розради, адже "князь світу цього" ще не ослаб, навпаки, знаючи, що Христос його переміг, він розпочинає останню несамовиту боротьбу супроти Бога, намагаючись відірвати від Спасителя якомога більше людських душ. Така виснажлива ця боротьба і таку сильну владу мають "Ворота Пекельні", що сам Христос застерігає нас про "шлях вузький", який небагатьом під силу. І в цій боротьбі саме Тіло і Кров Христові — головний наш порятунок та насущна пожива, яка підтримує життя нашого духу і завдяки їй, незважаючи на всі спокуси і підступи, ми йдемо за Христом. Ось тому, причастившись, ми молимося: 
..дай, щоб вони (Святі Дари) і мені стали на зцілення душі і тіла, на відігнання всякого супротивника, на просвітлення очей серця мого, на спокій душевних сил моїх, на віру неосудну, на любов нелицемірну, на виконання премудрости, на додержання заповідей Твоїх, на примноження Божественної Твоєї благодаті і Царства Твого осягнення...
...не спали мене, Творче мій. Але пройми члени мої, всі суглоби, нутро, серце. Спали
терня провин моїх, душу освяти... Учини мене оселею Твого Духа Єдиного, а вже не оселею гріха, щоб по Причасті від мене, як від дому Твого і як від вогню, втікали злочинець усякий і всяка недоля... 
Якщо Великий Піст означає посилення цієї боротьби, то так є тому, що, згідно з Євангелієм, в цей час ми лицем до лиця зустрічаємося зі злом і всією його силою. Отож саме в цей час ми потребуємо допомоги і сили Божественного Причастя Ранішосвячених Дарів, тобто Дарів, освячених у попередню неділю, що зберігаються на престолі у вівтарі для причастя в середу і п`ятницю.
Звершення Євхаристії — це безперестанна, нескінченна радість, тому її не здійснюють у дні Посту, та однак у Церкві завжди присутні плоди Євхаристії — Святі Дари. Подібно до того як Христос зримо вознісся на небо, та разом з тим незримо присутній у світі, так само як Пасха, що святкується раз на рік і в той же час промінням своїм освітлює все життя Церкви, подібно до того як Царство Боже має ще настати, але вже тепер — посеред нас, так існує і Євхаристія. Як Таїнство і торжество Царства, як свято Церкви вона несполучна з Постом і не служиться у час Великого Посту; проте як благодать і сила Царства, що діє у світі, як дар "істотної поживи" та зброї в нашій духовній боротьбі, вона правдива небесна манна, якою ми живемо в дні нашої подорожі пустелею Великого Посту.
 
2. Два значення посту
Тепер виникає запитання: якщо Євхаристія несумісна з постом, то чому вона здійснюється по суботах і неділях Великого Посту і це не означає порушення посту? Тут нібито є суперечність в церковних канонах: тоді коли одні забороняють піст по неділях, інші забороняють його порушувати протягом сорока днів. Однак суперечність тут лише гадана, позаяк обидва правила, які немовби виключають одне одного, насправді стосуються двох різних значень слова. Зрозуміти це винятково важливо, бо йдеться про православну філософію посту, надто істотну для нашого духовного життя.
Дійсно, є два види чи способи посту, обидва закорінені у Святому Письмі і Священному Переданні. Перший вид можна назвати досконалим постом, бо він полягає насправді в цілковитому утриманні від їжі і питва. Другий вид можна означити як аскетичний піст, оскільки він полягає в утриманні від декотрих видів їжі та загалом в зменшенні її вживання. Досконалий піст за самою своєю природою триває недовго, зазвичай один день або навіть частину дня. Від самого початку християнства піст розглядається як приготування і чекання, як вияв духовної зосередженості на тому, що мусить відбутися. Фізичний голод тут відповідає очікуванню звершення, приготуванню всієї людської істоти, що відкривається назустріч усе ближчій радості. Ось тому в церковному богослужбовому переданні ми знаходимо цей досконалий піст як завершення і вершину приготування до великого свята, тобто особистої духовної події. Такий піст буває зокрема, напередодні Різдва, Богоявлення, та найпаче — як приготування до духовного бенкету за трапезою з Христом Спасителем у Його Царстві. Досконалий Піст, більш чи менш тривалий, завжди передує Євхаристії і є конечною умовою для того, хто приступає до Святого Причастя. Часто люди не розуміють цього правила, вбачають у ньому лише застарілий звичай і дивуються, чому приступати до Святого Причастя належить з порожнім шлунком. Коли розглядати це правило з погляду фізичного або просто фізіологічного, як щось дисциплінарне, то воно звісно втрачає своє значення. Тому недивно, що в Римо-Католицькій Церкві, де духовне розуміння посту давно замінене дисциплінарним, юридичним (приміром, можливість отримати "дозвіл", звільнення від Посту, як ніби піст потрібен Богові, а не людині), піст перед Причастям фактично скасовано. Проте в своєму істинному значенні цей досконалий піст є виразом того ритму, приготування і звершення, яким живе Церква, що чекає приходу Христа у цей світ і водночас Преображення світу цього в грядущий. Варто додати, що в першохристиянській Церкві досконалий піст означався словом, запозиченим із військового словника; він називався statio, що означає військо в стані воєнної тривоги і мобілізації. Церква постійно "на варті", вона чекає пришестся Нареченого, вона приготована і чекає радісно Його! Відтак досконалий піст — це не лише піст вірних Церкви, але й Церква сама як піст, як очікування Христа, що приходить до неї в Євхаристії і прийде у славі в кінці часів.
Зовсім інший духовний сенс того вид)` посту, що його ми назвали аскетичним. Мета цього посту — звільнення людини від беззаконної тиранії плоті, від підкорення духу тілові і його потребам, що є трагічним наслідком первородного гріха, гріхопадіння людини. Лише після довгих і терплячих зусиль ми осягаємо, що "не хлібом єдиним жива людина" і відновлюємо в собі провідну роль духу. За самою своєю істотою це має бути тривалий і наполегливий подвиг. Чинник часу в ньому дуже важливий, адже насправді потрібно доволі багато часу, аби з коренем вирвати загальну і звичайну хворобу, що її люди почали трактувати як нормальний стан. Наука аскетичного посту, що здобула досконалість у чернечій традиції, визнана
всією Церквою. Тут ми бачимо справдження слів Христа, що сили пекла, які поневолюють людину, можуть бути подолані лише молитвою і постом. Це піст, заснований на прикладі Самого Христа, Котрий постився сорок днів і потім зустрівся віч-на-віч із сатаною; в цій зустрічі було повалено схиляння людини перед самим лише хлібом і започатковано її духовне визволення. Церква визначила для такого аскетичного посту чотири періоди: Великий Піст перед Пасхою, Різдвяний — перед Різдвом, Петрівський — перед днем пам`яті святих апостолів Петра і Павла, і Успенський — перед Успінням Божої Матері. Чотири рази на рік Церква кличе нас очиститися, звільнитися від рабства тіла святим зціленням посту, і щоразу результат цього лікування залежить від декотрих головних правил, насамперед це — безперервність і тривалість посту.
Розрізнення двох видів посту має допомогти зрозуміти позірну суперечливість канонів, що визначають порядок посту. Статут забороняє піст у неділю, і це буквально означає, що піст порушує здійснення Євхаристії, бо вона сама є власне метою і його завершенням. Це означає, що неділя, день Господній, — поза постом, оскільки він якби і поза часом. Інакше кажучи, неділя як день Царства Небесного, не належить тому часові, що його сенс, як мандрування, і виражає піст; неділя, отже, залишається днем не посту, а духовної радості.
Однак, порушуючи досконалий піст, Євхаристія не порушує аскетичного посту, котрий, як ми раніше з`ясували, вимагає постійного подвигу. Це значить, що у Великий Піст і по неділях їжа залишається пісною. Точніше, м`ясо і молочне заборонені лише з погляду на психо-соматичний характер аскетичного посту, оскільки Церква знає, що для підкорення тіла духові потрібне терпеливе і довгочасне стримання. В Росії монахи, приміром, ніколи не вживають м`яса; та це не означає, що вони постують на Великдень та в інші великі празники. Можна ствердити, що певною мірою аскетичний піст є притаманністю християнського життя, і християни повинні його дотримуватися. Однак люди, котрі гадають — і то, на жаль, часто, — що на Великдень якраз годиться об`їдатися і пити без міри, перемінюють правдивий дух Пасхи на сумну і потворну карикатуру. Воістину трагічно, що в декотрих церквах люди на Пасху не бажають отримати Причастя, розтлумачивши, вірогідно, чудове повчання святого Івана Золотоустого "Трапеза приготована, насолоджуйтеся усі, Тілець відгодований; нехай ніхто не залишиться голодний" — як буквальний опис великоднього столу. Великдень — духовна реальність, і для того, щоб вірно його відчути і пережити, потрібна тверезість, подібна до духовної зосередженості Посту.
Отож, немає суперечності в тому, що Церква наполягає на утриманні від скоромної їжі по недільним дням Великого Посту і разом з тим засуджує піст у дні Євхаристії. Бо лише дотримуючись обох цих правил, виконуючи всі умови приготування до Євхаристії і не послаблюючи подвигу "душеспасительної чотиридесятниці" (сорока днів Посту), ми досягнемо духовної мети Великого Посту. Все сказане вище переконливо вказує на особливу роль у Великому Пості Літургії Ранішосвячених Дарів.
 
3. Вечірнє Причастя
Перша і основна характеристика Літургії Ранішосвячених Дарів — це вечірнє богослужіння, точніше, Причастя після вечірні. У ранні часи церковної історії це богослужіння не мало своєї теперішньої урочистості, і його зв`язок з вечірнею був ще більш очевидним. Як відомо, православне передан-ня вимагає досконалого Пост}` перед Євхаристією. Цей загальний принцип показує, що Євхаристія, на відміну від інших богослужінь, не має свого визначеного часу, бо час її здійснення залежить головним чином від дня, в котрий вона служиться. Так, у великі свята за Типіконом належить правити Літургію дуже рано, бо Всенощна (Всенощне бдіння) замінює піст для тих, хто готується до Причастя. Проте коли свято менш значне і не буває Всенощної, Євхаристія звершується пізніше: бодай теоретично у звичайні дні тижня вона закінчується опівдні. Нарешті, у дні суворого чи досконалого посту до Причастя ("порушення посту") підходять уже після полудня. Шкода, але нині ці правила забуті і знехтувані, хоча їх значення дуже просте: Євхаристія завжди є завершенням приготування до неї, як справдження очікуваного, ось тому її час абсолютно співвідноситься з постом, який до неї готує. Цей піст або ототожнюється з Всенощним бдінням, або ж має бути витриманий індивідуально. А оскільки у Великий Піст середа і п`ятниця суть дні цілковитого отримання, то Причастя, як завершення посту, здійснюється на вечірньому богослужінні. За цією ж логікою на Святвечір Різдва і Богоявлення, два дні досконалого посту, Євхаристія звершується після вечірні. Проте якщо передодень цих свят трапляється в суботу або неділю, тобто в євхаристичні дні за православною традицією, досконалий піст переноситься на п`ятницю. Інший приклад: коли Благовіщення припадає на один із цих буденних днів Великого Посту, літургія правиться після вечірні. Ці правила, всупереч думці про їх застарілість та другорядність, насправді являють основоположний принцип православної богослужбової духовності: Євхаристія завжди — закінчення приготування і завершення очікування, а через те що в Церкві Піст є найголовнішим виявом приготування, то досконалий піст увінчується Причастям після вечірні.
У Великий Піст, згідно з церковним статутом, по середах і п`ятницях слід повністю утримуватися від їжі до заходу сонця. Саме тому ці дні Великого Посту визначені для Причастя, котре, як уже було сказано, є найголовнішою зброєю у великопісній духовній боротьбі. Ці дні напруженого фізичного і духовного подвигу освячені чеканням Причастя Тіла і Крови Христових, і це чекання зміцнює нас у нашому подвигу, як духовному, так і фізичному; мета його стає радістю сподівання вечірнього Причастя: "Свої очі я зводжу на гори, звідки прийде мені допомога" (Пс. 120).
Яким великим і вагомим робиться день, що його я маю провести серед звичайних справ, але він весь триває у світлі наближення зустрічі з Христом; усе звичайне і незначне, що заповнює моє повсякденне існування, те, до чого я звик і не звертаю особливої уваги, набуває відтепер значення. Будь-яке слово, сказане мною, кожна дія і думка, що приходить у голову, стають важливими, неповторними, незаперечними; вони в суті своїй або пов`язані з чеканням Христа, або суперечать йому. Сам час, що зазвичай витрачається непомітно, здобуває своє справжнє значення як час спасіння чи загибелі. Ціле моє життя стає тим, чим його вчинило пришестя на землю Христа: вознесінням до Нього або відпаданням від Нього у пітьму і погибель.
Дійсно, ніде краще і повніше не пізнати значення посту, ніж у ці дні вечірнього причастя, і не тільки Великого Посту, але й усієї Церкви і загалом християнського життя. У Христі ціле життя, час, історія, сам космос стали чеканням, приготуванням, надією, вознесінням. Христос уже прийшов, та Царство Його ще попереду! На землі, "у світі сьому", ми можемо лише передчувати славу і радість Царства Небесного; одначе в Церкві ми полишаємо світ цей і духовно зустрічаємося з Христом на Його трапезі, споглядаючи в тайниках свого серця Його нетварні світло і славу. Це передчуття дається нам, щоб ми, возлюбивши Царство Боже, чаяли найдосконалішого спілкування з Богом в грядущому "невечірньому дні". І щоразу, немовби наперед зазнавши "миру і радості Царства Небесного", ми повертаємось в земне життя, де перед нами знову довгий, вузький і тернистий шлях. Із свята ми повертаємося в реальність посту, в життя, що є приготуванням і чеканням. Ми чаємо вечора цього земного життя, коли будемо учасниками "Світа Тихого святої слави Безсмертного Отця Небесного" — початку, якому не буде кінця.
 
4. Порядок богослужіння
В першохристиянській Церкві, коли вірних було ще небагато і віра їхня була засвідчена і випробувана, існував звичай роздавати після недільних літургій Святі Дари вірним, щоб вони, принісши їх додому, могли щоденно причащатися; відтак спільна радісна Євхаристія недільного дня продовжувалася протягом цілого життя. Одначе звичай цей вивівся, коли зросло число вірних Церкви, коли християнство поширилося і неминуче знизився рівень духовної напруги життя, притаманний першим християнам, і церковній владі довелося вжити заходи для попередження можливого зловживання Святими Дарами. На Заході це допровадило до причастя на кожній літургії; це характерна риса західної літургічної традиції і благочестя, та водночас і причина значної зміни в розумінні сенсу Євхаристії, що перестала бути святковою, святом Церкви, і зробилася невід`ємною частиною денного кола богослужіння, зокрема, були створені так звані "приватні" меси, які в свою чергу дедалі більше змінювали всі інші частини богослужіння. На Сході, навпаки, основне есхатологічне, радісне осягання Євхаристії, спрямоване до Царства Небесного, ніколи не змінювалося; і навіть тепер Божественна літургія, принаймні в теорії, не є однією зі служб денного кола. Звершення літургії — завжди свято, і день, коли вона правиться, неодмінно набуває духовного значення неділі. Як уже наголошувалося, цей день несумісний з постом, і тому Євхаристія не здійснюється в буденні дні Великого Посту. Отож коли буденне домашнє причащання було відмінено, його не замінили на Сході щоденним звершенням Євхаристії, але виник новий спосіб причащання — Святими Дарами, освяченими на святковій недільній літургії. Дуже вірогідно, що Літургію Ранішосвячених Дарів служили не лише у Великий Піст, але й впродовж інших постів церковного року. Та позаяк число свят, більших і малих, зростало, Євхаристію почали звершувати значно частіше. Літургія Ранішосвячених Дарів стала характерною притаманністю лише Великого Посту, і поволі, під впливом великопісного богослужбового духу, тієї "світлої туги", про яку ми вже мовили, вона здобула ту неповторну красу і урочистість, що становлять духовну вершину великопісного богослужіння.
Богослужіння розпочинається з великої вечірні, однак перший поклик священика той же, що і на літургії: "Благословенне Царство Отця й Сина і Святого Духа..."; отже все богослужіння звернене до надії Царства, воно є тим духовним очікуванням, яке визначає також собою увесь Великий Піст. Далі, як заведено, йде вечірній псалом (103): "Благослови, душе моя, Господа...", велика єктенія і 18-та кафизма (частина) Псалтирі. Ця кафизма читається кожного дня тижня Великого Посту і складається з псалмів 119-133, що їх називають "піснями сходження". Ці псалми співали на сходах Єрусалимського храму, піднімаючись ними; як пісню людей, що зібралися для молитви й готуються до зустрічі з Богом: "Я радів, як казали мені: ходімо до дому Господнього.." (Пс. 121:1) — "Благословіть нині Господа, всі раби Господні, що по ночах у домі Господньому ви стоїте! Ваші руки здійміть до святині, і Господа благословіть! Нехай благословить тебе із Сіону Господь, що вчинив небо й землю!" (Пс. 133).
Під час читання цих псалмів священик бере Агнця (Святі Дари), освячені попередньої неділі, і кладе його на дискос. Потім, після перенесення дискосу з престолу на жертовник, він наливає вино в чашу і покриває Святі Дари, як це звичайно робиться перед літургією. Слід зазначити, що все це чиниться мовчки, без жодних молитов священика. Статут наголошує цю особливість: всі молитви вже були прочитані на недільній літургії.
Після малого входу і співу "Світе Тихий" читаються дві вказані на цей день паремії, тобто читання із Старого Заповіту, взяті з Книги Буття і Притч. Поміж цими читаннями (пареміями) здійснюється обряд, що нагадує нам ті часи, коли Великий Піст головним чином був присвячений приготуванню оголошених до Хрещення. Під час читання першої паремії з Книги Буття священик ставить запалену свічку на Євангеліє, що лежить на престолі; після закінчення читання священик бере свічку і кадило й благословляє молільників, проголошуючи: "Світло Христове просвітлює всіх!" Свіча — символ Христа, Світла світу. Те, що свічу ставлять на Євангеліє під час читання Старого Заповіту, означає, що все пророцтво справдилося у Христі, Котрий просвітив Своїх учнів, щоб вони "розуміли Писання". Старий Заповіт веде до Христа, так само як Великий Піст веде до просвічення тих, хто охрещується. Світло Хрещення, що поєднує оголошених з Христом, відкриває їх розум для осягнення науки Христової.
Після другого читання із Старого Заповіту за вказівкою статуту мають співатися п`ять віршів із вечірнього псалому (140), що починається словами: "Хай стане молитва моя як кадило перед лицем Твоїм...". Цей псалом уже співали перед входом; то яке ж значення співу тих самих віршів удруге? Можна припускати на підставі декотрих посилань, що повторний спів цих віршів сягає у найраніший період служіння Літургії Ранішосвячених Дарів. Вірогідно, що в ті часи, коли ця Літургія ще не набула теперішньої урочистості і полягала в здійсненні Причастя на вечірні, ці вірші співали під час причащання. Нині ж вони є ніби чудесним покаянним вступом до другої частини богослужіння, тобто до самої Літургії Ранішосвячених Дарів.
Ця друга частина починається з Літургії Оголошених цілою низкою особливих мо-литв і прохань за тих, хто готується до Хрещення. В половині Посту, в середу на четвертому тижні, додається ще єктенія про "просвічуваних", тобто "вже готових до просвічення (осяяння)". Тут ще раз наголошується головне значення Великого Посту як приготування до Хрещення. Після виходу оголошених на початку Літургії Вірних промовляються дві молитви. У першій ми просимо очистити нашу душу, тіло і почуття:
 ...і око хай уникає всякого погляду лукавого, і слух хай не прихиляється до слів пустих, і язик хай буде чистий од слів непристойних. Очисти уста наші, що хвалять Тебе, Господи, учини, щоб руки наші від злих учинків здержувалися, лише угодне Тобі діяли, зміцнюючи всі наші члени й помисли благодаттю Твоєю.
 Друга молитва готує нас до перенесення Ранішосвячених Дарів.
 ...Бо ось Пречистеє Його Тіло і Животворча Кров, що в оцю годину входять, що їх проводить невидимо множество воїнства небесного, будуть подані на цій таємній трапезі; дай нам неосудно причастится їх, щоб просвіщаючи ними духовні очі, ми стали синами світла і дня.
 І ось настає урочиста мить перенесення Святих Дарів на престол. Зовні цей вхід подібний на великий вхід у Літургії, але за сутністю і духовним значенням він, звісно, інший. У повному євхаристійному богослужінні великий вхід — це перенесення (приношення) ще не освячених Дарів: Церква приносить себе, своє життя, життя своїх вірних і все творіння Боже у жертву Богу, включаючи цю жертву в єдину і досконалу Жертву Самого Христа. Згадуючи Христа, Церква згадує всіх тих, кого Він покликав для їх відкуплення і спасіння. На Літургії Раніш освячених Дарів немає ні пропонування, ні жертви, ні Євхаристії, ні освячення, проте нам відкривається і стає явною таємниця присутності Самого Христа!
Тут слід зауважити, що православне богослужіння не знає поклоніння Святим Дарам, окрім як під час Причастя; і це істотна відмінність від латинської Церкви. Проте в Православній Церкві, звичайно, заведено зберігати запасні Святі Дари для причащання недужих і для інших надзвичайних випадків. Як уже згадувалося, в перші часи Християнської Церкви існував звичай приватного причащання удома. Отже, у нас постійно триває присутність Святих Дарів і відсутність поклоніння їм. Зберігаючи одночасно обидва стани, Православній Церкві вдалося уникнути західного небезпечного сакраментального раціоналізму. Бажаючи ствердити — всупереч протестантам — об`єктивну, реальну присутність Христа в Святих Дарах, католики насправді відділили поклоніння Святим Дарам від Причастя. Цим вони відчинили двері небезпечному духовному відхиленню від правдивого призначення Євхаристії і навіть самої Церкви, оскільки мета Церкви і Таїнств — не сакралізація частини матерії, протиставлюваної в такий спосіб, як святої і священної, всьому решті — як профанному і нечистому. Навпаки, мета Православної Церкви в тому, щоб людина у своєму житті перебувала в постійному спілкуванні з Богом, пізнавала Бога, наближалась до Царства Божого; євхаристійні Дари — засіб цього спілкування, пожива цього нового життя, але не кінцева мета. Адже Царство Боже — "не їжа й не питво, але радість і мир у Духові Святому". їжа в людському житті виконує свою функцію лише коли вона спожита і перетворена у життя; подібним чином нове життя прийдешнього світу дається нам через Причастя "поживи безсмертя". Православна Церква послідовно уникає всілякого поклоніння Святим Дарам поза Таїнством Причастя, адже єдине справжнє поклоніння — коли ми, причащаючись Тіла і Крови Христових, чинимо "в світі сьому, як Він".
Протестанти, зі свого боку, лякаючись будь-якого магічного тлумачення Таїнств, намагаються "одухотворити" Святі Дари настільки, що заперечують присутність в них Тіла і Крові Христових поза моментом самого Причастя. В Православній Церкві, однак, запасні Дари зберігаються для причащання хворих, і цим знову відновлюється рівновага. Святі Дари даються для Причастя, але реальність Причастя залежить від реальності Святих Дарів. Церква не вдається в розміркування про те, яким чином Христос присутній у Святих Дарах, проте вона забороняє вживати їх для будь-чого іншого, крім Причастя. Церква, так би мовити, не виявляє їх присутності поза Причастям, але вона твердо вірить, що так само як Царство Боже, котре ще має прийти і разом з тим "уже серед нас", як Христос вознісся на небо і сидить одесную Отця і водночас перебуває з нами до кінця віків, — так і пожива безсмертя завжди присутня в Церкві.
Ця богословська інтенція знову відсилає до Літургії Ранішосвячених Дарів і до явлення уже освячених Дарів як до її вершини. Великий вхід виник з потреби перенесення Ранішосвячених Дарів, котрі до цього перебували не на престолі, а зберігалися в певному особливому місці, іноді навіть не в храмі. Перенесення Дарів, природньо, вимагає виняткової урочистости, адже в богослужінні воно символічно зображує явлення Христа і завершення Пасхи, молитви і чекання, наближення сподіваного порятунку, втіхи і радості.
 Нині сили небесні з нами невидимо служать, тут бо входить Цар Слави, а вони Жертву таємну звершеную з честю проводять. З вірою й любов`ю приступімо, щоб учасниками життя вічного бути. Алилуя, алилуя, алилуя.
 Святі Дари тепер перенесені на престол, а ми, готуючись до Причастя, прохаємо:
 ...освяти душі й тіла всіх нас освяченням неодійманим, щоб із чистим сумлінням, із не осоромленим лицем, із просвіченим серцем причащаючись цих Божественних Святощів і від них оживаючи, ми з`єдналися з Самим Христом Твоїм, Істинним Богом нашим, Який мовив: хто споживає Моє Тіло і Мою Кров, той у Мені пробуває і Я в ньому... щоб ми стали храмом Пресвятого і Поклоняємого Твого-Духа, визволившись од усякого підступу диявольського... та осягнули обіцяні нам блага зо всіма Твоїми святими...
 Далі йде Молитва Господня, яка завжди завершує наше приготування до Причастя: промовляючи молитву Самого Христа, ми тим самим приймаємо Дух Христа як свій власний, Його молитву до Отця як нашу, Його волю, Його бажання, Його життя як наші власні.
Розпочинається Причастя під спів причасного вірша: "Вкусіте і пізнайте, що Добрий Господь!"
Богослужіння закінчується і священик проголошує: "З миром ідімо!" Остання ("Заамвонна") молитва підводить підсумок значимості цього богослужіння, цього вечірнього Причастя в стосунку до нашого постового подвигу.
 Владико Вседержителю, Ти все творіння премудро сотворив і невимовним промислом задля Своєї доброти привів нас до цих священних днів на очищення душ і тіл, на втихомирення пристрастей, у надії воскресіння. Ти в сороковий день вручив угодникові Твоєму, Мойсееві, скрижалі, Богом писаний Закон; дай і нам, Милостивий, подвигом добрим трудитися, час посту завершити, віру непохитну зберегти, голови невидимих зміїв сокрушити і переможцями над гріхом стати, і щоб змогли ми неосудно поклонитися й Святому Воскресінню...
 Тепер за стінами храму темно, і ніч, у яку нам доведеться вийти, у якій доведеться жити, боротись, терпіти, може тягтися ще довго. Однак її вже осяює світло, яке ми бачили. Царство, що його присутність нібито нічим ще не виявилася у цьому світі, було дано нам "таємно"; і ми знаємо, що радість і мир Царства супроводжують нас, коли готуємося продовжувати "подорожування Посту".

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2