foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Валентин Петрик,
 кандидат наук з державногоуправління,
доцент Київського національного
лінгвістичного університету
 
Країни розвинутої демократії, насамперед європейські, не порушуючи одного із найважливіших прав людини - права на свободу совісти та релігії, намагаються цивілізовано розв’язати проблеми, якими нерідко супроводжується діяльність релігійних організацій, що виникнули у них набагато раніше ніж в Україні. Законодавчими та виконавчими органами різних держав застосовуються такі форми державного втручання: створення відповідних законодавчих рамкових умов, просвітительська діяльність, інформування громадськості про діяльність релігійних організацій, в разі необхідності, попередження про їх небезпеку, допомога особам, які зазнали негативного впливу внаслідок їх діяльності, впровадження відкритої (Греція, Великобританія, ісламські країни та ін.) або завуальованої (Німеччина, Франція, Іспанія, Бельгія та ін.) протекціоністської політики стосовно традиційних церков як носіїв національної культури.
Законодавство Іспанії встановлює певне обмеження релігійних свобод, а саме обмеження релігійної діяльності, пов’язаної з психічними або парапсихічними феноменами, а також поширення пов’язаних із ними “гуманістичних або духовних (спіритуалістичних) цінностей”, що суперечать релігійним цінностям.
Якщо говорити про правове визнання відповідно до закону, то існуюче законодавство виділяє декілька типів релігійних об’єднань, що володіють цілком відмінним статусом:
 
1) Католицька церква.
2) Достатньо “глибоко укорінені” церкви, що можуть, відповідно до закону, вступати в угоду з державою.
3) Інші церкви і релігійні співтовариства, що не володіють статусом “укорінених”, але з визнаним законом статусом релігійного співтовариства або конфесії, що містяться в описі порядку реєстрації релігійних об’єднань.
4) Релігійні групи, що не володіють подібним статусом і названі сектами або новими релігійними рухами, оскільки вони не відповідають вимогам закону, і частіше всього мають статус не релігійних, а приватних об’єднань або асоціацій.
Угоди між Римо-католицькою церквою (далі - РКЦ) і державою відрізняються від угод з іншими церквами. Іспанським урядом угоди з РКЦ прирівнюються до міжнародних договорів, і укладаються на основі принципів міжнародного права, що є визнанням державою міжнародного статусу католицизму. Всі інші угоди держави з іншими конфесіями мають характер звичайних державних законів. Крім цього на практиці є істотні розбіжності між католицькою церквою та іншими церквами, котрі виражені в існуванні особливих правил і юридичних положень, що стосуються тільки РКЦ, що пояснюється її особливою соціальною і культурною роллю в іспанському суспільстві. Католицькою церквою підписані чотири головних угоди з питань: правового регулювання, освіти і культури, фінансів та релігійного обслуговування збройних сил.
Як було зазначено, ключовими словами, при застосуванні положень про релігійну свободу, є: богопоклоніння і релігійна ціль. Вважається, що діяльність, пов’язана з психічними або парапсихічними феноменами, поширенням гуманістичних або “спіритуалістичних” чи інших подібних цінностей, цим критеріям не відповідає. Для релігійних груп, що не мають особливого правового статусу, відповідно до закону, нерелігійних груп, оскільки вони не можуть довести наявність релігійної цілі, залишається вибір: або відповідно до права на свободу переконань обмежитися статусом приватної асоціації чи об’єднання (ст. 22 Конституції 1978 р.) або ж громадяни можуть просто скористатися правом на свободу спілок і свободу слова, не претендуючи і на цей статус.
Тільки окремі новітні релігійні організації (далі – неокульти) в Іспанії зареєстровані як релігійні громади. Як правило, Державна дирекція з релігійних питань відмовляє їм у реєстрації, оскільки висуває достатньо суворі вимоги, але іноді змушена реєструвати за рішенням суду. Проте і суди нерідко відмовляють їм у праві на реєстрацію, а крім того, багато хто з них самі не прагнуть одержати правовий статус. Таким чином, державна влада витискує ці групи з юридичного простору.
Італійський закон про церкву створює систему, що має три шари. Найбільш міцні позиції утримує РКЦ, яка користується переважним становищем, гарантованим конкордатом (угодою між державою і церквою, котрий надає останній певні права) та іншими численними постановами. Відносини між державою і РКЦ будуються через конкордати, котрі розглядаються як такі, що мають юридичну силу, як і міжнародні угоди. Проміжне положення займають ті церкви, які досягли угоди з державою. Ці конфесії існують в Італії на протязі довгого часу. Їм гарантовано становище подібне до стану РКЦ (п’ятидесятники, адвентисти, іудеї, баптисти і лютеранці). В самому низькому шарі розташовуються групи, які сприймаються як такі, що знаходяться в конфлікті з громадським порядком. Серед громад нижчого шару знаходяться, наприклад, мусульмани і “Свідки Єгови”, що лише нещодавно прибули до Італії. Їх діяльність регулюється у відповідності до закону № 1150 від 1929 р. і загальними законами про асоціації. Найнижчі групи позбавлені деяких важливих привілеїв, які надаються церквам, що мають угоду з державою.
Спецслужби Італії, з урахування зростання кількості злочинів, скоєних сектантами, проводять відповідні запобіжні заходи із залученням поліції та спецпідрозділів “ДІА” і “РОС”. Водночас боротьба проти зловживання релігією здійснюється шляхом ретельного збирання інформації про антиконституційні вияви з боку релігійних організацій. Якщо встановлюється, що керівництво тієї чи іншої конфесії забороняє своїм адептам зустрічатися зі своїми близькими та друзями, якщо дітей намовляють проти батьків або держави, а від членів релігійної спільноти вимагають робити значні фінансові внески, передавати майно, заповідати гроші тощо, тоді у дію вступає Кримінальний кодекс.
Законопроект, що у даний час розглядається у Португалії, для реєстрації релігійного об’єднання передбачає введення тридцятилітнього строку, але звільняє від нього ту організацію, що існувала в іншій країні протягом шістдесят років. Ідея, яка лежить в основі цього положення, полягає в тому, що релігійні традиції стабілізуються протягом одного покоління. Якщо релігійна організація діє у країні тридцять років, передбачається, що воно подолало цей бар’єр. Відповідність умові існування протягом шістдесяти років в іншій країні або країнах є альтернативним свідченням довгострокової стабільності.
У Великобританії статус державної мають дві церкви: Англіканська церква Англії та Пресвітеріанська церква Шотландії. Король (королева) Великобританії оголошується Конституцією Верховним Правителем Церкви Англії на Землі. Королівська влада освячується Церквою Англії під час коронації. Єпископи призначаються монархом з обов’язковою висвяченням собором єпископів. Статус державної дозволяє англіканській церкві перебрати на себе і певні державні функції, отримувати фінансування з державного бюджету та зберігати безумовно домінуюче становище.
Традиційні церкви Англії мають у власності велику кількість приватних шкіл. До того ж значна частина державних початкових шкіл належать традиційним церквам. Наприклад, Англіканській церкві належить 25 відсотків усіх державних початкових шкіл, а РКЦ - 10 відсотків. Програма релігійної освіти в державних школах Англії схвалюється місцевим управлінням освіти та погоджується з Англіканською церквою.
Британська спецслужба “МІ-5” попереджала поліцію та вищі керівні кола про загрозу масових самогубств і організованого насильства з боку адептів “Сонячного храму”, “Воріт Раю” та “АУМ сінрікьо”.
У ФРН існує два різних юридичних статуси для церков. Найбільші з них, а також деякі не чисельні - всього близько 15 - мають спеціальний статус. Ці релігійні організації мають бути виключно релігійними, а не комерційними асоціаціями; мати достатньо визначену і відмінну від інших організацій релігійну доктрину; чисельність їх членів, грошові прибутки організацій і структура повинні бути цілком достатні для існування в межах державних законів. На практиці федеральні землі Німеччини встановлюють ценз у межах одного відсотка від загальної кількості населення федеральної землі і така кількість членів дозволяє церкві претендувати на особливий статус. Не чисельні за кількістю членів релігійні організації не мають особливого статусу.
Німецька поліція користується переліком потенційно небезпечних деструктивних релігійних організацій, за керівниками та активістами яких ведеться особливе спостереження. Якщо про діяльність будь-якого релігійного угруповання Німеччини з’являються численні свідчення, що в цій організації відбувається жорсткий тиск на його членів або вони залучаються до проведення антидержавної діяльності, то Федеральне міністерство сім’ї, осіб похилого віку, жінок та молоді поширює інформаційні матеріали, де звертає увагу громадян на викриті факти, попереджаючи їх про небезпеку, що завдає членство у тому чи іншому культі. Переважна більшість державних органів, деякі політичні партії та структури ділових кіл вимагають від своїх нових членів або співробітників заявляти при анкетуванні, чи належать вони до будь-якого культу тоталітарного спрямування.
Роль держави у ФРН полягає, зокрема, й у тому, щоб захищати громадян та підтримувати соціальний мир. У зв’язку з конфліктами у сфері неокультів виникають чотири форми державного втручання:
 
- створення законодавчих рамкових умов;
- просвітительська діяльність, інформування громадськості про діяльність нових релігійних угруповань і, в разі необхідності, попередження про їх небезпеку;
- допомога “жертвам” або особам, які зазнали шкоди внаслідок діяльності нових релігійних груп або після тривалого членства в одній закритій групі, і шукають можливості встановити контакт з суспільством;
- у разі необхідності - посередництво на випадок виникнення конфліктів між окремими релігійними угрупованнями або між окремими громадянами та громадами.
Провідним органом Федерального Уряду ФРН з питань неокультів є Федеральне міністерство у справах родини, людей похилого віку, жінок та молоді. Воно видає також інформаційні матеріали, призначені для громадськості. Крім цього, в усіх федеральних землях пропонуються інформаційні послуги. В більшості федеральних земель створено підрозділи (реферати), які поряд з роботою з громадськістю, відповідають і за поширення внутрішньої інформації.
Федеральний Уряд впроваджує заходи з інформування про нові релігійні та ідеологічні угрупування в межах своїх конституційних обов’язків та прав. Так, з цього приводу Федеральний Конституційний Суд 23 травня 1989 року ухвалив рішення, в якому визначено, що на підставі своїх конституційно-правових обов’язків щодо інформування та роз’яснювальної роботи для громадськості, уряд має право поширювати інформацію про нові релігійні угруповання та висловлювати попередження, не порушуючи водночас принципу нейтралітету.
Роз’яснювально-освітня робота державних установ, що мають інформувати окремих осіб та спілки про неокульти, має на меті:
- відвернення небезпеки;
 
- забезпечення індивідуальної релігійної та світоглядної свободи шляхом освітніх заходів, що дає можливість ухвалювати рішення на основі достовірної інформації;
- забезпечення свободи думки в релігійно-світоглядній полеміці шляхом створення сприятливих рамкових умов;
- сприяння мирному співіснуванню різних релігійних та світоглядних угруповань і, в разі необхідності, їх інтеграції у суспільство.
Перші два пункти (відвернення небезпеки та релігійно-світоглядна освіта) мають особливе значення у сфері освіти та захисту молоді. Необхідною залишається роз’яснювальна робота державних установ про окремі групи, що здійснюється шляхом видання брошур, підготовки заяв для преси, проведення конференцій тощо.
Однак, вона має зосереджувати свою увагу на особливо поширених групах, потенціал небезпеки, пов’язаний з якими, добре доведений та може бути чітко визначений. У цілому, роз’яснювальна робота державних установ має орієнтуватись на конкретні конфлікти, наприклад, на конфлікт між громадянськими правами та потягом особистості до самовизначення, з одного боку, намаганням певної релігійної групи запровадити жорстке дотримання якихось життєвих правил - з іншого боку.
Якщо громадськість відчуває потребу в інформації, то деякі особливо конфліктні групи проводять політику дезінформації, а окремі з них (“Універсальне Життя” і особливо “Церква Сайєнтології”) - ще й політику залякування щодо критиків, хай навіть шляхом здійснення психологічного тиску та подання скарг та позовів. З цієї причини участь державних установ у розширенні інформаційного потоку розглядається як внесок у забезпечення вільного формування громадської думки.
Додатково проводиться просвітительська робота й всередині самих державних установ. Вона може здійснюватись у формі відомчих заходів з підвищення кваліфікації. Особливо це стосується таких державних установ, як органи правосуддя та слідства, відомства у справах молоді та охорони здоров’я.
На Федеральне адміністративне відомство при цьому покладаються такі завдання:
 
- збір та обробка матеріалів, важливих для оцінки тенденцій розвитку неокультів, а також організацій, пов’язаних з такими угрупованнями в правовому чи економічному плані або релігійними та ідеологічними цілями;
- інформування державних органів на рівні Федерації та федеральних земель, а також всіх публічно-правових корпорацій, які поставили перед собою завдання надавати допомогу людям, чиї інтереси постраждали;
- видання інформаційних брошур та інших матеріалів, що роз’яснюють громадськості небезпеку з боку неокультів.
Експерти Федерального та земельних відомств захисту конституції (контррозвідувальних органів ФРН), вважають, що агенти (інформатори), які використовуються для розробки “Церкви Сайєнтології”, потребують психологічної підготовки та реабілітації. Передбачається навіть залучення до розробки сайєнтологів кадрових працівників Федерального та земельних відомств захисту конституції, для яких організовують спеціальне психологічне обслуговування. Крім того, для попередження переслідування з боку сайєнтологів, приймаються заходи спрямовані на повне прикриття співробітника, який бере участь у розробці секти, включаючи його сім’ю та друзів. Представники німецької контррозвідки спрямовують свої зусилля на просування оперативних джерел у керівні структури секти. Для цього передбачається виділення додаткових коштів. На думку фахівців, для успішного просування агента у керівні ланки секти знадобиться близько 500 тисяч німецьких марок.
Уряд та Національні збори Франції піддають аналізу саме явище існування новітніх релігійних рухів та вивчають питання доцільності прийняття окремих законодавчих актів стосовно регламентації діяльності неокультів у Франції. Загальним положенням при визначенні заходів щодо запобігання негативним наслідкам від діяльності певної частини неокультів є теза про доцільність “підвищення пильності держави та суспільства до сект і їх діяльності”. У цьому плані вважається необхідним вести ретельне вивчення самого феномену новітніх релігійних рухів і поширення інформації про їх діяльність; більш суворе застосування чинного законодавства у випадках порушення цими угрупованнями прав людини на свободу, працю, громадський порядок, податкового та економічного законодавства. Також передбачається можливість надання допомоги колишнім членам сект у моральному та психологічному плані.
Як захід для поліпшення контролю за діяльністю релігійних організацій з боку держави, пропонується створити підпорядкований безпосередньо Прем’єр-міністру Франції Міжміністерський координаційний орган, котрий мав би відповідні адміністративні та правові засоби, а також окреме фінансове забезпечення. На такий орган планується покласти вивчення та відслідковування усіх аспектів діяльності релігійних організацій у взаємодії із зацікавленими інституціями: МВС, Служба загального розвідінформування (далі - СЗР), Міністерство юстиції (далі - Мінюст), Міністерство соціальних справ, Міністерство закордонних справ (далі - МЗС), Міністерства фінансів та ін. За результатами своєї роботи він мав би складати щорічний звіт для інформування Прем’єр-міністра та керівників інших державних органів, а також вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи державних установ з протидії небезпечній діяльності окремих релігійних організацій.
Нині у Франції для захисту населення від шкідливих наслідків діяльності певної частини неокультів створено Комісію при Прем’єр-міністрові, робочу групу в МВС та мережу громадських організацій. Вони розробили ряд рекомендацій і як наслідок - останнім часом до розпуску було оголошено вісім релігійних груп, серед них “Церква Сайєнтології”, “Трансцендентальна медитація”, “Міжнародний хрестовий похід” та ін.
Після масової загибелі членів “Ордену сонячного храму”, що сталася в грудні 1995 року у Франції, СЗР провела детальне вивчення діяльності 173 неокультів, котрі діють у країні. Результатом вивчення стала двотомна доповідь, що була опублікована. При цьому начальник зазначеного підрозділу І.Бертран заявив, що метою його служби була не “інвентаризація сект”, а ґрунтовний аналіз того, яку шкоду суспільству може заподіяти кожна з них.
Французький антикультовий закон від 30 травня 2000 року був підписаний усіма членами Соціалістичної партії – депутатами Національної Асамблеї й ухвалений нею 22 червня і в цьому ж році затверджений Сенатом. Він передбачає розпуск корпорації або асоціації, активність котрої спрямована на встановлення психічної залежності осіб, які беруть участь у діяльності таких організацій, і порушує права людини та фундаментальні свободи; якщо ці асоціації або їхні функціонери будуть неодноразово спіймані на брехні, нелегальній медичній діяльності та кримінальних правопорушеннях. Причому з преамбули закону стає зрозумілим, що такий контроль над свідомістю й кримінальними діями і є визначенням “секти” або “культу”, котре від тепер може стати юридичною категорією. Процедура розпуску є судовою, хоча її може розпочати не лише прокурор, але й будь-яка фізична особа, котра має інтерес до цієї проблеми. Особам, які братимуть участь у спробах відновлення розпущених асоціацій, загрожує трирічне ув’язнення та штраф у сумі 300 тис. франків.
Утворення будь-яких офісів, церков, установ, рекламна діяльність асоціацій, що підпадають під визначення “сект”, забороняється на відстані 200 метрів від шкіл, лікарень, будинків перестарілих тощо. Порушення цього припису карається дворічнім ув’язненням і 200 тисячами франків штрафу. Культи й секти також можуть бути позбавленні дозволу на користування приміщеннями; за будь-яку пропаганду, спрямовану на молодь, накладається штраф - 50 тис. франків, який може бути стягнутий як з організації, так і з особи. Спеціальна стаття встановлює покарання за “маніпуляцію свідомістю” (дворічне ув’язнення та 200–тисячний штраф і 5 років ув’язнення та 500 тис. штрафу, якщо таке маніпулювання призведе до хвороб, розладів тощо).
Цьому законопроектові передували складні дискусії і робота спеціальної парламентської комісії, яка підготувала доповідь з критеріями належності релігійної групи до категорії “сект”. Серед них: психологічна дестабілізація, надмірні фінансові вимоги, ізоляція, протизаконна медична практика, антисоціальна риторика, сексуальні зловживання, порушення громадського спокою тощо. До категорії проблемних релігій тоді потрапило 172 організації.
У Греції оголошується державною релігією православ’я. Статут православної церкви має статус державного закону, закріплює за церквою, її єпископами, парафіями, монастирями та іншими церковними інститутами положення корпоративних суб’єктів публічного права. Державою встановлені гарантоване утримання і пенсія для дияконів і парафіяльних священиків, а з 1969 р. почався перехід на державне утримання ієрархів, з 1980 року - державне забезпечення в цій галузі стало нормою.
Для побудови неправославного храму, синагоги, мечеті, поряд з іншими формальними вимогами додатково передбачається отримання дозволу від місцевого православного митрополита. І хоча відмова митрополита не носить характеру адміністративної заборони, відповідні органи міністерства освіти і культів завжди в подібних випадках відкидають прохання з боку неправославних. Що ж до свободи богослужінь, то тут є певні обмеження і згідно статті 13 параграфа 2 Конституції, релігія повинна бути “відомою”, “визнаною” і не вміщувати таємних догматів і культових практик. І, звичайно, не порушувати громадський порядок і мораль. Прозелітизм в Греції визнається кримінальним злочином, якщо він скоюється систематично і під тиском, прямим чи непрямим чином, із застосуванням незаконних і аморальних засобів, включаючи насилля над совістю віруючих різних релігій, що спонукає їх до зміни релігійної віри.
В Австрії привілейоване право надане дванадцяти офіційним релігіям. З 1997 року австрійське законодавство вимагає для реєстрації релігійної громади триста засновників. До того ж щоб стати релігійному об’єднанню офіційною церквою необхідно мати два відсотки населення держави згідно останнім переписом.
Бельгійське законодавство визнає теоретичну рівність між усіма релігіями, але в країні існують достатньо різні підходи до певних релігійних організацій. Ряд релігійних організацій користується офіційним визнанням, підставою для якого є соціальна цінність релігії в служінні народові. Зараз таким статусом користуються шість конфесій: РКЦ, протестанти, іудеї, англіканці, мусульмани, Грецька православна церква та Руська православна церква, але РКЦ є першою серед рівних. Ці конфесії, крім скромної зарплати для священнослужителів з державного бюджету, мають також певні інші привілеї. Серед них право просити державні субсидії на будівництво і реставрацію церковних споруд, право на радіо- і телевізійний час, право призначати армійських і тюремних капеланів, чия діяльність фінансується державою, відшкодування місцевими органами влади витрат церковної адміністрації.
Крім вказаних конфесій в країні існує ряд інших, що не мають описаного вище статусу. Найбільша з них – “Свідки Єгови” (близько 20 тис. членів) та мормони (близько 3 тис. членів); чисельність членів інших деномінацій не перевищує тисячі осіб в кожній. Вони не користуються привілеями і інколи навіть не вважаються релігійними організаціями. Юридичної дефініції “релігія” не існує, і трактування цього поняття лишається прерогативою судів. При визначенні товариства як “релігійного”, суди беруть до уваги велику кількість обставин, зокрема існування храмів, культово-обрядові сфери, молитовні тексти та ін. Виходячи з цього, деякі організації (наприклад “Церква Саєнтології” і теософські спілки) не визнаються релігійними організаціями.
Бельгійський Консультативний центр з вивчення шкідливих сектантських організацій (CIAOSN) був створений Законом від 2 червня 1998 року, котрий у свою чергу, став результатом рекомендації парламентсько-слідчої комісії виробити політику боротьби з нелегальною практикою культів і попередження небезпек, які вони становлять для суспільства. Під “шкідливими сектантськими організаціями” бельгійський закон розуміє такі спільноти, які мають філософське чи релігійне призначення або претендують на наявність такого і які своєю структурою та практикою залучені до протиправної діяльності, що завдає шкоди особі чи суспільству або принижує людську гідність. Комісія пропонує 13 критерії критеріїв шкідливості:
 
- нечесні методи рекрутування до своїх лав;
- використання маніпуляції свідомістю;
- фізичний або психологічний тиск на послідовників або членів їх сімей;
- схилення до відмови від необхідної медичної допомоги;
- застосування насильства, особливо сексуального характеру;
- дії, які призводять до розпаду сім’ї;
- викрадання дітей, розлучення дітей і батьків;
- відмова у праві вільно полишити рух;
- непомірні фінансові вимоги, зловживання на фінансовому ґрунті;
- експлуатація праці членів руху;
- повне відокремлення від демократичного суспільства, яке оголошується злом;
- оголошення метою руйнацію суспільства на догоду рухові;
- застосування незаконних методів для зміни влади.
У Бельгії для відстеження процесів у сектантському середовищі, створено спеціальну службу “Сюрте де Л’Ета”, яка збирає і видає інформацію про порушення законодавства на релігійному ґрунті.
Крім того, правоохоронні органи значної частини країн Західної Європи з дозволу та фінансової підтримки уряду створюють псевдоструктури неокультів з метою позитивного впливу на адептів або компрометації їх лідерів та припинення функціонування сект згідно з чинним законодавством.
У 1999 році при Прем’єр-міністрові Республіки Польщі (далі - РП) створено спеціальну експертну раду з представників зацікавлених міністерств, відомств і католицької церкви, основним завданням якої є координація діяльності державних органів по протидії розповсюдженню сектантства у державі. Мінюсту РП доручено виробити чіткі юридичні визначення понять релігійних сект, груп і рухів, а також надати уряду пропозиції щодо внесення відповідних змін у чинне законодавство. Наглядовій раді по телебаченню та радіомовленню дано вказівку напрацювати спеціальні внутрішні інструкції по запобіганню пропаганди сектантства в електронних засоби масової інформації (далі - ЗМІ). Польський єпископат РКЦ, на випадок можливих спроб захисту нових деструктивних віровчень в Європі з боку США, погрожує застосуванням авторитету всієї РКЦ.
У 2000 році про намір створити спеціальний відділ, котрий би займався нетрадиційними для РП релігіями, оголосило МВС цієї країни. Завдання цього відділу - підготовка допоміжних і випереджувальних програм, а також зміни в законодавстві та координація дій державних органів і співпраця з неурядовими організаціями. Начальник міжміністерської групи, котра займається новітніми релігійними рухами, повідомив кореспондента Кестон-коледжу, що він оцінює кількість найбільш небезпечних груп у діапазоні від 10 до 12; кілька десятків інших деструктивних груп, на його думку, не загрожують суспільству. Міжміністерська група визначає “секту” як соціальну групу деструктивного характеру з використанням фізичних, психічних та матеріальних засобів, яка порушує основні права людини і принципи співіснування в суспільстві.
В Угорщині з 1993 року до теперішнього часу у відповідних державних органах обговорюється питання щодо встановлення мінімуму - десять тисяч осіб, необхідного для реєстрації релігійної організації.
У США існує практика вивчення через ФБР діяльності релігійних організацій у випадку, коли до муніципальних органів або поліції надійшло декілька скарг, як правило не менше п’яти. Політика запобігання можливим негативним наслідкам діяльності певних релігійних організацій будується переважно на впровадженні широкої інформованості суспільства. Будь-яка інформація такого характеру підлягає оприлюдненню через всі засоби масової інформації до комп’ютерної мережі включно. У США діє закон про відповідальність за психонасилля і майже 2000 правових норм, що регулюють взаємини держави з релігійними організаціями.
Законодавство Японії надає право правоохоронним органам здійснювати трирічний нагляд за діяльністю релігійних організацій, члени яких протягом останніх десяти років були звинувачені у масових вбивствах. Поліції також дозволяється проводити обшуки за місцем розташування секти, а вказані культи зобов’язані щоквартально надавати доповідь про свою діяльність до органів влади і управління.
Закон РФ “Про свободу віросповідань та релігійні організації” 1997 року вимагає узгодження діяльності релігійних структур з чинним законодавством шляхом державної реєстрації і обмежує права церков, котрі діють в Росії менше п’ятнадцяти років. Крім того, незареєстрованим конфесіям забороняється відкривати навчальні заклади, виховувати дітей у релігійному дусі, що виходять за межі освітніх програм. Вони не мають права проводити релігійні обряди у лікарнях, дитячих закладах, будинках для літніх людей та інвалідів, місцях позбавлення волі чи запрошувати з-за кордону гостей для релігійної діяльності. Реєстрація релігійної громади з центром за кордоном у Росії можлива тільки за умов надання відповідному державному органу сертифікату про визнання цієї структури у країні перебування. У РФ активно протидіє неокультам “Комітет захисту молоді від псевдорелігійних організацій” та створена у травні минулого року при Академії наук Росії Спеціальна комісія по боротьбі з псевдонауками. Такі правові заходи у Російській Федерації були вимушеними, оскільки держава, рухаючись до загальноєвропейської інтеграції, намагається зберегти національну самобутність народу.
У 1995 році прес-служба Федеральної служби контррозвідки (на сьогодні - ФСБ) РФ поширила заяву, в якій визнала діяльність неокультів як таку, що становить загрозу національній безпеці держави. Спеціально створена мерією м. Москви у 1995 році комісія з медико-психологічної та юридичної оцінки діяльності окремих релігійних організацій рекомендувала створити при уряді Москви постійно діючу експертно-консультативну групу у складі представників основних традиційних для Росії конфесій, психіатрів, психологів, релігієзнавців, юристів, на яку покласти функції державного контролю над діяльністю релігійних об’єднань на території Москви.
Законодавство Латвії вимагає для заснування релігійної громади десять засновників, а Литви - п’ятнадцять, але цього недостатньо для одержання юридичного статусу. Крім того , для його одержання потрібно мати у Латвії десять громад, а Литві - дві.
Згідно з положеннями Закону Литовської республіки “Про релігійні общини і співтовариства”, держава визнає тільки дев’ять релігійних конфесій із статусом традиційних. Отримання подібного привілею іншими конфесіями можливе тільки за рішенням Сейму і не раніше 25 років після їх первинної реєстрації. Президент Латвії запропонував доповнити закон про релігійні організації та кримінальний кодекс статтями щодо відповідальності незареєстрованих релігійних структур за нанесені громадянам фізичні та психічні збитки. Весною 1996 року Міністерство юстиції Латвії відмовило у реєстрації “Свідкам Єгови”.
Конституція Туркменістану не передбачає жодного обмеження свободи совісті та діяльності релігійних організацій, але уряд значно обмежує діяльність незареєстрованих релігійних об’єднань, яким заборонено проведення публічних богослужінь, розповсюдження релігійної літератури. Згідно закону про релігійні організації, релігійна група може бути зареєстрованою тільки якщо вона має не менш 500 членів у кожному районі держави.
Законом про свободу совісті та релігійні організації Узбекистану передбачаються всі релігійні свободи: совісті, богослужінь та ін., але на практиці вводяться суворі обмеження на релігійну діяльність. Закон забороняє релігійним групам без отримання ліцензії видавати та розповсюджувати релігійну літературу, а також не дозволяються прозелітизм, проведення богослужінь не зареєстрованими релігійними організаціями і викладання релігійних дисциплін у державних школах. За порушення цих заборон передбачаються притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності.
Згідно Указу Президента Республіки Вірменія “Про заходи з забезпечення законності релігійної діяльності на території Республіки Вірменія” від 21 грудня 1993 року, Державній раді у справах релігій необхідно ретельно вивчати діяльність зареєстрованих релігійних організацій, а у випадку виявлення порушень законодавства вживати заходів щодо зняття з реєстрації цих організацій. Впроваджувати заходи для припинення діяльності представників закордонних релігійних центрів, які займаються непередбаченою статутом діяльністю, а також провести відповідний контроль виробництва, продажу релігійної літератури та предметів культового призначення. Використовувати засоби масової інформації для проповідницької діяльності та орендувати приміщення для проведення релігійних церемоній дозволяється тільки зареєстрованим релігійним об’єднанням після узгодження з Державною радою у справах релігій. Релігійна освіта у державних навчальних закладах дозволяється після узгодження з Державною радою у справах релігій і тільки на теологічних основах Вірменської апостольської церкви. Генеральному прокурору рекомендується вжити заходів для посилення законності релігійної діяльності на всій території держави.
Формальні заборони певної організації, на думку значної кількості фахівців країн Заходу, призводять лише до підпільної релігійної діяльності та втрати можливостей контролю з боку правоохоронних і фінансових органів. Вважається, що заходи повинні вживатися не проти тієї чи іншої організації, а проти конкретного злочину. Водночас у країнах, де мали місце самогубства або терористичні акти під прикриттям релігії (Канада, Франція, Японія, Швейцарія та інші), дедалі частіше висловлюється думка про необхідність створення спеціального підрозділу попередження подібних трагедій - щось на зразок підрозділів боротьби з організованою злочинністю або поширенням наркотиків.
Проблеми протидії протиправним проявам, котрими супроводжується діяльність неокультів, стали об’єктом уваги не лише національних парламентських, державних і неурядових організацій, а й Європейського парламенту. У квітні 1984 року комітет Європарламенту в справах молоді, культури та спорту представив доповідь “Про активність деяких новітніх релігійних рухів у країнах Європейської співдружності” (за ім’ям доповідача отримала назву “доповідь Коттрела”). У ній згадано рухи, що викликали занепокоєність громадськості тими чи іншими діями. І хоча підкреслюється, що повна свобода релігії та думки є незаперечною цінністю і що Європарламент не має права засуджувати будь-які вірування, релігійні практики, доповідь Коттрела пропонує тринадцять критеріїв, котрі варто визнати країнам - членам Євросоюзу для визначення меж легітимності релігійної активності (для нашої держави треба враховувати ці вимоги тому, що вона претендує на повноправне членство в Євросоюзі).
Згідно цієї доповіді, неповнолітні не повинні примушуватися до членства в русі та приймати урочисті обітниці, котрі б визначали спосіб їхнього життя на тривалу перспективу. Слід надавати певний період для обдумування про майбутню участь у релігійній організації, а після приєднання до неї новонаверненому має надаватися можливість контактувати з родиною і друзями. Члени організації, які вже розпочали курс навчання, не повинні примушуватися до того аби його продовжувати. Також мають поважатися такі індивідуальні права, як право залишати організацію; право контактів з довкіллям (персонально або поштою чи телефоном); право на незалежну пораду щодо участі у русі, право у будь-який час звернутися за медичною допомогою.
Коттрел вважає, що нікого не можна примушувати порушувати закони, зокрема збирати гроші для організації жебракуванням чи проституцією, а також наполягати на виконанні постійних зобов’язань від потенційних рекрутів, наприклад, студентів чи туристів, які завітали до тієї чи іншої країни. Під час рекрутування до організації її назва і принципи повинні бути негайно правдиво повідомлені, а запит компетентних органів рухи повинні повідомляти адресу чи приблизне місцезнаходження своїх членів. Релігійні рухи повинні страхувати тих, хто перебуває на їхньому утриманні, а на тих, хто на них працює, повинні поширюватися всі закони про соціальне страхування відповідної країни. Якщо особа подорожує за кордоном в інтересах релігійної організації, остання повинна взяти на себе відповідальність за повернення її додому, особливо у разі її захворювання. Якщо рекрутований до організації має дітей, вона повинна зробити все від неї залежне для подальшого навчання цих дітей, уникаючи обставин, що загрожують їхньому добробуту.
Доповідь Коттрела пояснює, що йдеться не про спроби взяти під контроль релігійну активність або індивідуальне право сповідувати ту чи іншу релігію, але в ній підкреслюється те, що “коли особа зазнала соціальної або ментальної катастрофи внаслідок втягнення до новітніх релігійних рухів, чи не повинно суспільство допомогти їй? Якщо людину відібрали у її сина, доньки, родини чи друзів, чи можна це ігнорувати? Так само, якщо відібрали їхні гроші та майно, даючи натомість фальшиві обіцянки, чи не потрібно на це реагувати? У доповіді визначається, що наявні правові межі в кожній країні - члені ЄС є достатніми для розв’язання проблем, що виникають навколо новітніх релігійних рухів, проте автор рекомендував створити спеціальні парламентські комісії для дослідження цих проблем. Чотири країни ЄС вже створили такі комісії: Австрія, Бельгія, Німеччина і Франція.
22 грудня 1995 року було оприлюднено доповідь Французької парламентської комісії з проблеми так званих “сект”; 670-сторінкова доповідь Бельгійської парламентської комісії з’явилася у травні 1997 року; Німецької - у червні того ж року. У всіх доповідях міститься спільний висновок: феномен нових культів є дуже складним для визначення; не менш складним виявився підрахунок членів цих організацій. Автори майже одностайні принаймні у п’яти пунктах: наявної інформації про “секти” і “психокульти” не достатньо для того, аби ухвалити якісь остаточні норми чи робити остаточні висновки; деякі групи є цілком небезпечними, деякі становлять потенційну небезпеку; уряд повинен дозволити більш ретельно дослідити діяльність деяких новітніх релігійних рухів; потрібна більша відповідальність з боку владних структур за можливі негативні наслідки з боку цих угруповань. Доповідь Бельгійської комісії містила перелік 189 релігійних організацій, і хоча пояснювалось, що сам факт включення до переліку ще не означає, що діяльність організації супроводжується негативними наслідками, але сама поява списку спричинила гострі дебати. Особливо бурхливу реакцію викликало внесення до списку чотирьох католицьких організацій (серед них відоме “Опус Деї”). Доповідь Французької парламентської комісії містила 172 “небезпечних культи”, і також згадувалась одна католицька спільнота, що викликало протести багатьох єпископів.
Обов’язок держави у сфері захисту прав і свобод своїх громадян від негативних виявів з боку певних культів полягає в тому, щоб забезпечити широким верствам населення доступ до інформації про різні релігії, сприяти вільному вибору релігії й утвердженню поваги до інших, а в разі порушення закону - вжити адекватних заходів усупереч тому, якою релігією прикриваються порушники.
Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи №1178 від 5 лютого 1992 року пропонує для країн-членів Ради Європи внести до базових освітніх програм об’єктивну всебічну інформацію про поширені релігії у світі та про права людини, елементи порівняльного релігієзнавства. Інформація про різні релігійні утворення, їхні особливості та реальну дійсність повинна бути доступна широкому загалу. З цією метою тим державам, котрі ще не ратифікували Європейської Конвенції про захист дітей, рекомендується утворювати незалежні інституції, які б накопичували і поширювали відповідну інформацію, а також ухвалити законодавство, котре б дало змогу реально запровадити цю Конвенцію в життя. Вже наявне законодавство про захист дітей має виконуватись більш послідовно. Вступаючи до того чи іншого культу, люди повинні бути інформовані про те, що вони можуть вийти з них. Нарешті, ті, хто працює в релігійних організаціях, мають бути зареєстровані в органах соціального забезпечення і на них повинні поширюватися всі соціальні гарантії, навіть в тому разі, якщо вони вирішать залишити організацію.
Резолюція Європарламенту від 29 лютого 1996 року ще раз підтверджує беззастережність визнання свободи совісті та релігії як фундаментальних свобод, зосереджує увагу держав-членів Ради Європи на певних елементах діяльності “асоціацій, котрі називають сектами”. Оскільки ці асоціації діють всередині Європейського союзу, вони можуть розраховувати на захист своїх свобод та індивідуальних свобод своїх членів. Проте, враховуючи, що деякі з них принижують особистість, порушують права людини і національне законодавство, культивують расистську ідеологію, практикують фінансові зловживання та ухиляння від сплати податків, вживають наркотики тощо, Європарламент був змушений ще раз повернутись до цієї проблеми. У зв’язку з цим державам-учасницям рекомендовано ефективно застосовувати чинне законодавство проти зловживань у релігійній сфері, забезпечити такі законодавчі - адміністративні, фіскальні, карні - заходи, котрі б виявилися достатніми для попередження незаконної діяльності “сект”. Урядам пропонується утримуватись від автоматичного надання статусу релігійних організацій і навіть передбачити можливість переглянути статус тих “сект”, що користуються з кримінальною метою правовими перевагами, наданими релігійним організаціям. Держави-учасниці запрошуються до більш інтенсивного обміну інформацією між собою із “сектантської” проблематики, а також до більшої пильності, аби субсидії Європейського співтовариства не були використані для незаконної сектантської діяльності.
Парламентська Асамблея Ради Європи прийняла Рекомендацію №1412 (1999) “Протиправні дії сект”, де висловлюється занепокоєння стосовно діяльності неокультів незалежно від того, називаються вони релігійними, езотеричними чи спіритуальними. У цьому документі виявляється крайня необхідність пересвідчитись, чи відповідають дії представників неокультів, незалежно від їх походження, принципам демократичного суспільства. Тому вкрай важливо мати достовірну інформацію про ці групи та розповсюджувати її серед широкої громадськості з тим, щоб зацікавлені особи та організації змогли надати свої коментарі з приводу об’єктивності згаданої інформації. Рекомендація наголошує на необхідності внести до навчальних програм, зокрема для підлітків, спеціальні відомості про історію окремих віровчень та філософські погляди їх представників. Надається велика увага захисту найбільш вразливих груп населення, зокрема дітей, які є членами неокультів. Передбачається впровадження рішучих заходів щодо відстоювання їх прав у разі поганого ставлення, ґвалтування, існування розгорнутої системи заборон, індокринації через “промивання мозків”, заборони відвідувати школу та вчинення дій, що заважають соціальним службам здійснювати відповідний нагляд.
Парламентська Асамблея Ради Європи закликає уряди держав-членів у разі необхідності створювати та підтримувати незалежні загальнонаціональні та регіональні інформаційні центри для неокультів, а також внесення відомості про історію окремих віровчень та філософські погляди їх представників до навчальних програм загальноосвітніх шкіл. До того ж необхідно застосовувати відповідні заходи, передбачені кримінальним та цивільним законодавством даної країни, щодо неправомірних дій, вчинених від імені неокультів, гарантувати суворе дотримання законодавства про обов’язкове відвідування школи дітьми та втручання відповідних органів у разі їх недотримання. У разі необхідності вжити заходів щодо створення неурядових організацій жертв або родин жертв неокультів, особливо у країнах Центральної та Східної Європи (зокрема в Україні - прим. авт.).
Крім того, Асамблея рекомендує Комітету Міністрів у разі необхідності вживати заходи щодо створення інформаційних центрів для вивчення діяльності неокультів у країнах Центральної та Східної Європи (зокрема в Україні - прим. авт.) в межах програм допомоги цим країнам. Також передбачається створення Європейського Центру спостереження за діяльністю неокультів з метою полегшення обміну інформацією між національними центрами.
Аналізуючи світову практику виявлення, попередження і припинення протиправної діяльності неокультів, нами зроблено висновок, що її умовно можна поділити на три рівні:
 
1. Міждержавний;
2. Державний;
3. Недержавний.
Міждержавний рівень (Євросоюз, міждержавні стосунки) включає:
 
- підготовку декларацій, рекомендацій, резолюцій, конвенцій, закликів до урядів інших держав;
- обмін інформацією;
- укладання угод та спільні дії;
- створення та підтримка міжнародних центрів з вивчення діяльності неокультів і їх осередків у різних державах;
- створення та підтримка недержавних центрів жертв і родин жертв неокультів.
На державному рівні здійснюється розподіл функцій між:
 
1. Парламентською комісією, комісією при прем’єр-міністрі, урядом.
 
2. Міністерствами, міжвідомчими міністерськими координаційними органами.
3. Правоохоронними органами.
Парламентська комісія, комісія при прем’єр-міністрі, уряд спрямовують свої зусилля на:
 
- вдосконалення чинного законодавства;
- підготовку резолюцій, доповідей та рекомендацій;
- вивчення діяльності неокультів;
- координацію дій державних органів;
- розробку та впровадження протекціоністської державної політики щодо традиційних церков.
Міністерства, міжвідомчі міністерські координаційні органи займаються:
 
- розробкою пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства, підготовка відповідних внутрішньовідомчих інструкцій;
- створенням та наданням допомогу загальноосвітнім програмам;
- збором інформації щодо порушення прав і свобод громадян та законів представниками неокультів;
- розповсюдженням серед населення інформації щодо діяльності окремих неокультів;
- внесенням відомостей про історію окремих віровчень та філософські погляди їх представників до навчальних програм загальноосвітніх шкіл і вищих навчальних закладів, видання відповідної навчальної літератури;
- підготовкою і проведенням науково-практичних конференцій та семінарів, зокрема міжнародних, з вивчення діяльності неокультів;
- координацією спільних дій державних органів, недержавних організацій та зацікавлених осіб;
- впровадженням протекціоністської державної політики щодо традиційних церков;
- зобов’язанням релігійних організацій надавати доповідь про свою діяльність;
- створенням та підтримкою незалежних інформаційних центрів, а також відділень Європейського Центру спостереження за діяльністю неокультів;
- відмовою або зняттям з реєстрації окремих неокультів;
- локалізацією негативних наслідків від самогубств, терористичних актів, втручання у внутрішні справи держави, масових заворушень та ін. протиправних дій неокультів.
У функції правоохоронних органів входять:
 
- створення робочих груп при МВС та окремих підрозділів спецслужб;
- збір та аналіз інформації про протиправні дії представників неокультів;
- профілактика порушень чинного законодавства представниками неокультів;
- розповсюдження інформації про протиправну діяльність окремих неокультів через ЗМІ;
- інформування та консультування відповідних державних органів;
- притягнення порушників чинного законодавства до кримінальної чи адміністративної відповідальності;
- локалізація негативних наслідків від самогубств, терористичних актів, втручання у внутрішні справи держави, масових заворушень та ін. протиправних дій неокультів.
- оперативне супроводження релігійного середовища, контроль за окремими соціально-небезпечними неокультами.
На недержавному рівні громадські організації, традиційні церкви та зацікавлені особи вирішують такі завдання:
 
- підтримка та координація діяльності інформаційних центрів спостереження за діяльністю неокультів;
- підтримка і координація організацій жертв та родин жертв неокультів;
- консультування відповідних державних, зокрема правоохоронних, органів, внесення пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства;
- взаємодія з іноземними незалежними інформаційними центрами, Європейським Центром спостереження за діяльністю неокультів, а також з організаціями жертв та родин жертв неокультів;
- збір та обробка інформації про порушення прав і свобод громадян та чинного законодавства для розповсюдження його серед широких верств населення;
- підготовка матеріалів для науково-практичних конференцій та семінарів з вивчення діяльності неокультів;
- видання літератури щодо загрози суспільству та його окремим громадянам від діяльності неокультів;
 
- консультування зацікавлених осіб, родичі яких потрапили до “проблемних” неокультів.
Надання державного статусу окремим церквам, а також відкрита та цілеспрямована протекціоністська політика стосовно них (на взірець Великобританії, Греції, Франції, Туркменістану, Узбекистану, Вірменії та деяких ін. країн) суперечить українській ментальності і тому є несприятливою для нашої держави. До того ж така політика на українських теренах може спровокувати конфлікти на релігійному ґрунті, тиск міжнародних правозахисних організацій, а також введення санкцій щодо України деякими державами, насамперед США, що агресивно захищають інтереси релігійних об’єднань американського походження за кордоном з ідеологічних міркувань, вбачаючи в них інструмент духовної експансії, “експортування” американського способу життя та розробки механізму втручання у внутрішні справи інших держав. Законодавство та державна політика США не надають привілеїв ніяким конфесіям тому, що кожна з них не може бути традиційною для “країни емігрантів”. Україна має традиційні церкви, що стали одним із носіїв національної культури, тому досвід США хоч і цікавий, але для нашої держави не має великого практичного значення.
Більш корисним для України є досвід державно-церковних відносин Німеччини, Австрії, Італії, Іспанії, Бельгії, Литви, Росії та деяких інших країн. Наприклад, російське та литовське законодавства запроваджують часовий ценз для надання особливого статусу релігійним організаціям, а Німеччина – кількісний. Італійський закон про церкву створює систему, що має три рівня для різних релігійних організацій, а особливий статус традиційним церквам надається шляхом укладання конкордату з державою. На відміну від італійського, законодавство Іспанії розрізняє чотири групи релігійних організацій, що суттєво відрізняються у правах. У Бельгії шість традиційних конфесій мають значні привілеї порівняно з іншими релігійними організаціями, а в Австрії - дванадцять.
Європарламент рекомендував країнам ЄС створити спеціальні парламентські комісії для дослідження діяльності неокультів. Чотири вже створили такі комісії: Австрія, Бельгія, Німеччина і Франція. Було рекомендовано також захищати права і свободи громадян ЄС від негативних виявів з боку певних неокультів шляхом забезпечення широким верствам населення доступу до інформації про різні релігії, сприяти вільному вибору релігії й утвердженню поваги до інших, а в разі порушення закону - вжити адекватних заходів усупереч тому, якою релігією прикриваються порушники. Інформація про різні релігійні утворення, їхні особливості та реальну дійсність повинна бути доступна широкому загалу. Вступаючи до того чи іншого культу, люди повинні бути інформовані про те, що вони можуть вийти з них. Нарешті, ті, хто працює в культах, мають бути зареєстровані в органах соціального забезпечення і на них повинні поширюватися всі соціальні гарантії.
Європарламентом рекомендовано державам-учасницям ефективно застосовувати чинне законодавство проти зловживань у релігійній сфері, забезпечити такі законодавчі - адміністративні, фіскальні, карні - заходи, котрі б виявилися достатніми для попередження незаконної діяльності неокультів. Держави-учасниці запрошуються до більш інтенсивного обміну інформацією між собою із “сектантської” проблематики, а також до більшої пильності, аби субсидії ЄС не були використані для незаконної сектантської діяльності. Також розроблено такі заходи: 
- створення та підтримка незалежних загальнонаціональних та регіональних інформаційних центрів, а також Європейського Центру спостереження за діяльністю неокультів;
- внесення до базових освітніх програм країн ЄС об’єктивної всебічної інформації про поширені релігії у світі та про права людини, елементи порівняльного релігієзнавства.
- застосовування заходів, передбачених кримінальним та цивільним законодавством даної країни, щодо неправомірних дій, вчинених від імені неокультів;
- гарантування суворого дотримання законодавства про обов’язкове відвідування школи дітьми та втручання відповідних органів у разі їх недотримання.
Для службовців законодавчих та виконавчих органів України має практичне значення досвід країн Європи та ін. держав, що давно і ефективно застосовують цілий спектр форм державного втручання: створення відповідних законодавчих рамкових умов, просвітительська діяльність, інформування громадськості про діяльність неокультів, в разі необхідності, попередження про їх небезпеку, допомога особам, які зазнали шкоди внаслідок діяльності неокультів, впровадження протекціоністської політики стосовно традиційних церков як носіїв національної культури. При формуванні державно-церковної політики потрібно використовувати положення рекомендацій та резолюцій ЄС у зв’язку з європейською інтеграцією України. Доцільно також спрямувати зусилля на залучення коштів та ін. можливостей ЄС для створення державних і незалежних інформаційних центрів з вивчення неокультів та неурядових організацій жертв або родин жертв діяльності неокультів (зокрема ця допомога передбачена Рекомендацію Парламентської Асамблеї Ради Європи №1412 (1999) “Протиправні дії сект”).
 

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2