foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Пастирське богослів’я, на відміну від інших дисциплін, займається діяльністю самого священнослужителя. Коло діяльності пастиря є перш за все пастирське служіння. Але при цьому вся богослужбова діяльність пастиря не відноситься до галузі Пасторології, бо вона складає предмет зовсім інакший і відмінний від Літургіки. Проповідь вивчається Гомілетикою, обов’язки і права пастиря, як члена Церкви, розглядаються канонічним правом. Отже Пасторологія займається, перш за все, позабогослужбовою діяльністю. Також пасторологія вміщує в собі виклад догматичних і віроповчальних основ пастирського служіння. Хоча необхідно зазначити те, що для вирішення своїх завдань пасторологія завжди основується і посилається на Святе Письмо, Церковну історію, Патрологію, Моральне богослів’я і на інші богословські дисципліни, в тому числі на Літургіку та Гомілетику. До Гомілетики вона звертається тоді, коли говорить про проповідницьку, повчальну сторону діяльності пастиря. Літургіка приходить на допомогу, коли мова йде про тайноводчу дію пастиря, про чинопослідування Таїнств і обрядів та всього храмового богослужіння взагалі. З канонічним правом воно співпрацює, коли розглядає норми і Церковне життя, як вони склалися історично. Святе Письмо і Церковна історія дає йому приклад істинних пастирів, починаючи з Ісуса Христа, святих апостолів, великих мужів Древньої Церкви. В Догматичному богослів’ї Пасторологія черпає вчення про основи і мету пастирської діяльності, про сутність священства, про тайни християнського життя і віри. Тісніше всього вона пов’язана з Моральним богослів’ям, котре вчить що повинен робити кожен християнин, щоб виконувати волю Божу по відношенню до Творця і ближнього, однак і в цьому випадку в Пасторології є своя особлива галузь – галузь духовного керівництва. Близько вона знаходиться і по відношенню до Аскетики, але вивчається нею не піст, молитва, але наука про піст, але школа молитви. Отже пастирю під час своєї душпастирської діяльності необхідно використовувати і втілювати всі ті істини котрі містяться у вищезгаданих дисциплінах.
На відміну від інших богословських дисциплін, Пастирське богослів’я тісно пов’язане із звичайним, змінним, більш складним і нелегким життям людей. Тому для того, щоб краще виконувати роль духовного наставника, щоб бути пастирем добрим, за думкою Ісака Сірина, пастир повинен мати: “і серце милуюче, і тверду віру, і розвинутий розум, і живу совість, і нелицемірну любов до людей, і ревність про їх спасіння і нарешті інтерес до тутешнього їх земного життя”.1 Пасторологія не може дати відповіді на всі життєві питання, котрі виникають перед священиком, але вона дає йому ключ для їх вирішення, слугує для нього тим земним посохом, на котрий він може спертися в своїй пастирській практиці. Архієпископ Херсонський Никанор говорить: “Йдучому попереду пастви пастирю необхідно мати посох”.2 Але цей земний посох ніяк не може замінити для нього посох небесний – благодать Божу і старанну молитву.
 
І.2. Джерела Пасторології.
Пастирське богослів’я, як і всі богословські дисципліни, основується на авторитетних джерелах, в котрих знаходяться корисні поради і настанови для душпастиря. В них зображується істинний образ Пастиря в особі Ісуса Христа, з якого повинні брати приклад всі священнослужителі, а також прагнути до того, щоб відповідати цьому образу, образу Пастиря Доброго. Джерелами Пасторології є: Святе Письмо Нового і Старого Завіту, Святе Передання, яке вміщує в собі погляд Древньої Церкви на пастирське служіння і пастирську практику. Виразником Святого Передання перш за все служать правила святих апостолів, правила Вселенських і Помісних Соборів, правила Отців Церкви. Творіння отців і вчителів Церкви, а саме: послання Ігнатія Богоносця, святого Климента Римського, святого Полікарпа Смирнського, святого Кіпріана Карфагенського, святого Афанасія Великого, “Шість слів про Священство” святого Івана Златоустого, “Апологія” святого Григорія Богослова, “Про пастирське піклування”, “Книга пастирських правил” святого Григорія Двоєслова, “Про життя кліриків і священиків” блаженного Ієроніма, “Про обов’язки священнослужителів” святого Амвросія Медіоланського.
 
І.3. Погляди видатних пасторологів кінця ХІХ – початку ХХ століть на Пастирське Богослів’я.
Перший посібник з Пастирського богослів’я під назвою “Книга про обов’язки пресвітерів приходських” визначає пастирство, як служіння, котре було передане Ісусом Христом своїм апостолам, в Новому Завіті, в проповіді Слова Божого і будування Таїнств, щоб усіма засобами можна було б примирити грішників з Богом, ствердити їх в вірі і святому житті, для отримання життя вічного. Професор Київської Академії В.Ф.Певницький дає майже таке ж саме визначення пастирському служінню, він говорить: “Священиче або пастирське є особливе, істотно необхідне служіння, Господа Ісуса Христа, котре доручене вибраним і освіченим особам, складається в будуванні Таїн Божих, проповіді Слова Божого і піклувальному керівництві людей в духовному житті”.3 По суті ці два визначення слід вважати тотожними. Серед православних пасторологів кінця 19 – початку 20 століть проглядалось багато поглядів і визначень на Пастирське богослів’я. Так перший за часом пастиролог архимандрит Антоній (Амфітіатров 1815 – 1879 рр.) розумів під Пастирським богослів’ям “систематичне викладання правил і настанов, керуючих до того, як найкращим чином проходити пастирське служіння в Церкві Христовій і через нього святійшу релігію християнську вжити на спасіння людей”.4 Майже так само розумів коло задач цієї дисципліни і митрополит Макарій у своєму “Введенні в Православне богослів’я”. На його думку Пастирологія – це “наука, яка керує пастирем, при проходженні ним свого служіння і виконанню обов’язків пасти словесне стадо Христове”.5
Складачі курсів Пастирського богослів’я дуже часто прагнули обмежити межі дисципліни її моральним аспектом. Архім. Кирил (Наумов) вважає, що Пастирологія – це “систематичне викладення моральних обов’язків пастиря Церкви”.6 Архім. Борис (Плотніков) дещо обмежує богослів’я моральними якостями пастиря. Митрополит Київський і Галицький Антоній (Храповицький)відносив Пастирологію до пастирської аскетики і говорив, що: “Предметом Пастирського богослів’я служить пояснення життя і діяльності пастиря, як служителя, котрий звершує благодаттю Божою духовне відродження людей і керівника їх духовної досконалості...”7 За вченням Святого Письма і Священного Передання, пастирське служіння – це внутрішнє налаштування обранця Божого. Коли Господь прощав Петра, котрий розкаявся, то в якості дару любові звелів йому бути пастирем духовного Його стада: “Чи любиш Мене, паси вівці Мої”( Ін 21: 16).
Святі отці вважали, що служіння пастиря повинно проходити у повному присвячення себе Богу і спасінню ближніх, а також повинно відповідати вченню Біблії, та Переданню Церкви. Отже, з цього можна зробити висновок, що Пастирське богослів’я‑ це богословська дисципліна, котра систематично викладає завдання і методи діяльності християнського пастиря з духовно-морального насичення пастви, що йому доручена. Пастирологія вміщує в собі елементи християнської етики, аскетики педагогіки та психології. В його склад входять також християнське життя про особистість людини, християнська антропологія, вчення про мету і сенс життя. Тому Пастирське богослів’я, на відміну від інших богословських дисциплін, є необмеженою наукою в сфері своєї діяльності. Слід зауважити, що в православному богослів’ї пастирологія не приведена в цілісну систему. Тому пастирологи ХІХ століття лише намічають шлях пастирського богослів’я, причому кожен із них по-своєму визначає проблематику дисципліни. Цей шлях основується на Переданні Православної Церкви. Завдання полягає в тому, щоб утворити справжню науково-життєву систему Пастирського богослів’я, а також воно покликано визначити сутність і основи пастирського служіння.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2