foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Вироблення нового уставу 1867 – 1869рр і його характер.
Незадоволення реформою графа Протасова ще в 1859р пробудило думку про корінну переробку духовно-навчальних закладів. Скаржилися головним чином на багатопредметність і різноманітність предметів, які виснажували учнів. За височайшим повелінням 1858р виключення із семінарського курсу геодезії не обмежило природничих наук, тільки частково скоротило, але не усунуло шкідливу багатопредметність. Але насіння протасівської реформи з намаганням наблизити наша духовно-навчальні заклади до вищого клерикального типу католицького, все лягли на сприятливий грунт. Митрополит Григорій написав особливу записку про переробку духовної школи, пішов у своїх проектах ще далі Протасова – вузькопрофесійний тип школи він хотів довести до того, щоби учні вищих класів ходили в підрясниках і камілавках. Висловлювалася в той час пропозиція і про те, щоби допускати в семінарію тільки тих, хто дав обіцянку залишатися в духовному сані. Проти такого укладу гаряче протестував високопреосвященійший Філарет Московський. [30., с. 81]
Перш за все, вони намагалися не допустити в науку і на навчальні кафедри сучасні методи критичного дослідження, до яких мали схильність викладачі богослов’я. Неможливість простого повернення до ідей реформи 1808-1814рр була очевидна навіть для тих, хто відносився до них з глибоким розумінням; часи настільки змінилися, що необхідні були вже якісь нові підходи до реформування як навчальних програм, так і всієї системи виховання. Крім того, через недостатність фінансування, тяжким став і матеріальний стан духовних шкіл. Це стосувалося, в першу чергу, і тих, хто потребував державної стипендії і стану навчальних корпусів семінарій, і повітових духовних училищ, і низьких окладів учителів, котрі покидали свої місця в пошуках іншої роботи, і інших багаточисельних недоліків. За обер – прокурорства Протасова різко посилилася бюрократизація системи духовної освіти.
Останнім поштовхом до реорганізації духовної освіти стали докорінні реформи світських навчальних закладів, що почалися в 60-х роках, і зробили відставання застиглих на миколаївському рівні духовних шкіл особливо помітним. З 1866р Д.А.Толстой поєднав у своїй особі посади міністра народної просвіти та обер-прокурора Св. Синоду. На початку правління Олександра 2 були пом’якшені цензурні приписи. Почали виходити нові журнали, в тому числі і церковні, котрі відразу виступили з критикою недоліків духовно-училищної системи. [61, с. 452].
Нова реформа духовних училищ обговорювалася з 1860 до 1866р двома спеціальними комітетами – єпархіальними архієреями, ректора , академічними конференціями і навіть тогочасною пресою, чого раніше ніколи не було. На допомогу виступив сам уряд, фінансував казенну допомогу в розмірі 1,5 млн. рублів сріблом [46., с. 411].
Нарешті, коли було зібрано достатньо підготовленого матеріалу, Св. Синод для обговорення близької реформи, сформував на початку 1860р особливий комітет із духовних і світських осіб під керівництвом херсонського архієпископа Димитрія Муретова. Члени комітету висловлювали самі різні думки стосовно реформування духовно-навчальних закладів, зокрема, семінарій.
В 1862р комітет виробив проект реформування семінарій, який був розісланий на обговорення єпархіальним архієреям. Обговорення тривало близько 4-х років (1863-1866рр), як у місцевих єпархіальних комітетах, так і в духовній і світській літературі. Більшість голосів висловилися проти цього проекту. В 1865р на посаду обер-прокурора був призначений граф Д.А.Толстой. Він взявся за справу духовно-навчальної реформи, випросивши в 1866р височайший дозвіл на формування нового комітету з питань реформування духовно-навчальних закладів.
Комітет цей, під керівництвом Митрополита Київського Арсенія Москвіна, якого невдовзі змінив Нижегородський архієпископ Нектарій, складався із 4-х духовних і 4-х світський осіб. Комітет швидко виробив загальні положення про реформування семінарій і нижчих училищ, і зі згоди Св. Синоду, одразу зайнявся детальною їхньою розробкою. Вироблені комітетом проекти уставу духовних семінарій і училищ були втілені в 1867р. До перегляду уставу духовних академій взялися ще до запровадження уставу семінарій 1867р, де обер-прокурор Толстой запропонував конференціям академій подати свої думки. [8., с. 282-285].
“Навчальний комітет при Св. Синоді створюється для обговорення питань навчально-педагогічної частини і для нагляду за станом цієї частини в духовно-навчальних закладах через ревізій”. Комітет складався з президента і 9-х духовних і світських членів, із яких 6 були постійними співробітниками, а 3 інших – ревізорами, і тому звільнялися від участі в засіданнях. Духовних членів призначав Св. Синод, світських – за рекомендацією обер-прокурора. Головна відмінність від Духовно-навчального управління часів Протасова полягала в тому, що діяльність комітету обмежувалася освітою і вихованням. Інспекції і адміністративна кореспонденція переходили в відання канцелярії обер-прокурора. [61., с. 455]
До перегляду уставу духовних академій приступили, але щодо запровадження уставу семінарій і училищ в 1867р 24 січня, обер-прокурор Граф Д.А.Толстой запропонував конференціям академічним подати свої думки. Для перегляду пропозицій академічних конференцій і для вироблення нового уставу духовних академій, був запроваджений в 1868р Навчальний комітет під керівництвом архієпископа Нижегородського Нектарія. Вироблений проект був розісланий для обговорення до митрополита Київського і Московського, архієпископа Литовського Макарія, Казанського Антонія, Могилівського Євсевія, колишньому інспектору академії – єпископу Подільському Леонтію. [73., с. 112]
Преосвященний Макарій запропонував реформувати академію в спеціальні богословські училища і зробити деякі предмети обов’язковими, інші богословські дисципліни розділити на 3 відділення – богословське або церковно-теоретичне, церковно-історичне і церковно-практичне. [8., с. 284]
Реформування духовних училищ і семінарій почалося в 1867 – 1868рр і закінчилось 1871р. Послідовність визначалася попереднім розподілом на академічні навчальні округи. Спочатку в 1868р були реформовані повітові духовні училища Петербурзького і Київського округів, потім – Московського і Казанського. Після цього на черзі і в тій же послідовності були семінарії (1870-1871рр). Устави 1867р приписували, щоб у кожній єпархії було відкрито таку кількість духовних училищ, яка б відповідала місцевим потребам. Програма духовних училищ була розрахована на 4 роки. Приймалися студенти із всіх станів, після закінчення училища вони мали право поступали не лише до семінарії, але і до світських навчальних закладів.
Сутність духовно-навчальної реформи 1867-1869рр. торкнулася всіх аспектів училищного життя – адміністративної, навчальної, морально-виховної і економічної полягала в наступному: духовно-навчальне управління було замінене в 1867р духовно-навчальним Комітетом при Св. Синоді і за своєю організацією нагадувало Комісію духовних училищ. Зовнішні академічні правління були скорочені, а духовно-навчальні заклади були безпосередньо підпорядковані єпархіальному архієрею. Для внутрішньо управління в академіях були запроваджені ради по навчально-виховній частині і правління по економічній. Рада під керівництвом ректора академії складалася з 3-х його помічників – інспектора, і двох професорів від кожного з 3-х відділень. [8., с. 285-286]
Філіпов говорить: “Досвід достатньо показав, що змішування в семінарській програмі стількох багатьох і різних предметів (богословських, класичних і корисних) є противним здоровому розумінню про засвоєння навчальних курсів, і не принесе добрих наслідків у навчанні, воно вже призвело навчальну частину в семінаріях до повного розладу”. [4.6, с. 13] Тому було зроблено по-іншому – у навчальному плані був зроблений такий розподіл – дворічні академічні курси, семінарські училищні класи замінені однорічними; в академіях призначено 4 курси, із яких останній був переважно практичним; в семінаріях – 6 класів, із них 4 перших загальноосвітнього характеру, а 2 останніх – спеціально-богословського; в духовних училищах – замість попередніх дворічних класів запроваджено 4 однорічних, з приєднанням до них підготовчого класу. Круг наук скорочений, і із академічного курсу були вилучені предмети фізико-математичні, а які залишилися, за виключенням предметів загальноосвітніх, були розділені по 3-х відділеннях: богословському, церковно-історичному і церковно-практичному. Із курсу семінарій вилучені були природничі науки, сільське господарство, медицина, катехитичне навчання, біблійна історія, патристика, полемічне богослов’я, церковна археологія, герменевтика, а замість них введені основне богослов’я і педагогіка, а вивільнені навчальні години було наказано використати на посилене вивчення класичних мов, математики, філософії, Святого Письма, вивчення однієї з нових мов. Духовні семінарські курси були зрівняні в правах з гімназіями, і тим, хто закінчив загальноосвітній семінарський курс, було надано право поступати до вищих світських навчальних закладів. Із курсу духовних училищ була виключена громадянська історія, в економічному відношенні було покращено утримання учнів і вчителів через призначення нових окладів. [8., с. 287-289]
Всі семінарії були зобов’язані організувати гуртожитки як для казенно-коштних, так і для своєкоштних учнів. Складання випускного екзамену надавало право на місце священика. Кращим учням надавалася можливість продовжити навчання в академії. Поступити до семінарії могли юнаки у віці від 14 років, які закінчили духовне училище; ті, хто отримали домашню освіту, повинні були здавати вступні екзамени, але в старший клас вони не приймалися.
В 1868р був опублікований і новий Устав єпархіальних жіночих училищ. Їхні навчальні програми були дещо ширшими, ніж програми духовних училищ, і розраховувалися на 6 років. Викладалися загальна і російська історії, грецька і латинська мови були вилучені, а замість Священного Писання вивчалася біблійна історія і т.п., додатковим предметом вводилося рукоділля. Додатково дозволялося відкривати підготовчі і педагогічні класи, якщо духовенство бажало цього і гарантувало додаткові засоби на утримання. [61., с. 452]
Згідно з Уставом 1869р, в академію могли бути прийняті особи будь-якого стану, якщо вони були православного сповідання, і представляли свідоцтво про закінчення семінарії чи класичної гімназії і витримували екзамен. Академічна рада мала право допускати до лекцій і вільних слухачів. Малозабезпечені студенти при хорошій успішності могли вчитися за казенний рахунок, а також жити в академії і отримувати стипендію. Після закінчення академії, вони повинні були відслужити вчителями по півтора року за кожен рік навчання, і тільки після цього могли переходити на службу в інше відомство. [61, с. 463]
Устав 1869р відкрив білому духовенству доступ до ректорства в академіях, ліквідувавши тим самим гегемонію вченого монашества. Обер-прокурор граф Д.А.Толстой, противник вченого монашества, сприяв призначенню білого духовенства і на посади ректорів. Суттєво збільшилось в академіях і кількість світських професорів. Спеціалізація вищої освіти дозволила професорам наперед готувати собі зміну із найуспішніших учнів, які після закінчення академії залишалися в ній спочатку в якості доцентів. Всі ці фактори значно послабили позиції вченого монашества в духовних академіях. [61, с. 464-465]
По уставу 1867р введено було виборне начало в семінаріях, як метод оздоровлення цих закладів. Застосування його дало достойних ректорів, протоієреїв і діяльних інспекторів. [23., с. 5]
По уставу 1869р були підвищені вимоги до ординарних професорів академій. Вони повинні були мати ступінь доктора богослов’я. Ті ординарні професори, яких застало в цьому званні введення уставу, повинні були придбати ступінь доктора. Для отримання звання доцента академії потрібно було по уставу мати ступінь магістра. Тому заміщення вакантних кафедр в академіях прямо магістрами або доцентами було з 1872р (в Казанській Духовній академії). [65., с. 34-35]
Реформа духовно-навчальних закладів – вказує професор КДА П.Ліницький, - проведена на початку 70-х років, виходила не стільки з ясної свідомості, задач і вимог духовної освіти, скільки із духу часу – то був час реформ. Самий характер реформи, в усякому разі, академічної освіти, відповідав духу часу. [50., с. 8]
Таким чином, в травні 1867р Духовно-навчальне управління було замінене Духовно-навчальним комітетом, і були затверджені нові семінарські і училищні устави, а в 1869р – устав академічний. Адміністрація духовно-навчальної частини отримала новий вигляд – вона була зосереджена в одному духовно-навчальному комітеті. Академічні округи були скасовані, і академії були звільнені від невластивих їм адміністративних турбот. У внутрішньому правлінні духовних шкіл проведено виборне начало і самоуправління. Перше виразилося у виборному характері всіх посадових осіб крім ректорів академії. Друге – особливе упорядкування академічних, семінарських та училищних правлінь, педагогічних зібрань і академічних рад. Академія, крім цього, отримала щось на зразок факультетського самоуправління, будучи розділеною на 3 спеціальні відділення з трьома помічниками ректора і особливим колом обов’язків і прав, що вирішувалися на зібраннях відділень. У справах семінарій та училищ покликано було до участі місцеве духовенство. Воно отримало право і обов’язок висувати зі свого середовище певне число виборних членів – депутатів. Навчальна частина семінарій та училищ організована була з більш строгим розподіленням предметів загальноосвітнього і спеціального курсів, хоча деякі богословські предмети були змішані з загальноосвітніми у нижчих класах. Важливим нововведенням в семінарських і академічних курсах було викладання педагогіки. Для посилення засобів духовного відомства, в 1870р свiчковий збір з церков був замінений процентами з усіх церковних доходів. Піднесення наукового рівня академій є наслідком уставу 1869р, був на користь усієї Православної Церкви, незалежно від того, чи це було метою укладачів тих уставів, чи ні.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2