foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Богослів’я свв. отців та вчителів Церкви ніколи не було  абстрактним розмірковуванням на релігійні чи філософські теми. Воно завжди тісно пов’язане з життям Церкви, яке визначало напрям в розвитку святоотецької думки. Це є очевидністю і ясно проявляється в розглянутих творах церковних письменників перших трьох століть життя Християнської ,Церкви.
Вповні звичайно, що в період, безпосередньо примикаючий до віку апостольського, перші церковні письменники розкривали в своїх творах вчення про Єдиного Бога і про спасіння людини втіленим Сином Божим, тобто ті істини, котрі були особливо важливі для продовження проповіді серед язичників і юдеїв. В цей же період необхідно було засвоїти і важливість окремих Таїнств серед яких були Таїнства Хрещення, Євхаристії і Покаяння.
В послідуючий період, коли усилились переслідуваня, як внутрішні (єресь) так і зовнішні (гоніння) головним завданням був прямий захист християнства і заперечення звинувачень зі сторони язичників. Це завдання успішно виконали християнські апологети.
Письменники цього періоду також розкривали ті істини, котрі були особливо важливі для філософського розуміння християнського вчення: про абсолютність і непізнанність Бога в Його Сутності і про одкровення Його у Христі (Логосі), про спасіння світу і людини, про свободу людини – проти античного поняття про перед визначення долі, яка важким тягарем тяжіла над людиною, про безсмертя душі, воскресіння і про відповідальність людини за своє життя, справи і поступки.
Після цього наступив період боротьби з гностицизмом, в який церковні письменники (св. Іриней Ліонський і Тертуліан) засвоюють значення церковного передання і неперервності апостольського приємства, як головних гарантів збереження чистоти християнського віровчення.
В період виникнення розколів більш чітко формується (св. Кипріан Карфагенський) вчення про єдинство Церкви і її ієрархічний устрій.
З пливом часу все більше виникає питань, які розглядали церковні письменники: про джерела церковного передання про методи тлумачення Св. Писання; мають спроби встановлення богословської термінології і створення цілих систем церковного богослів’я. Не тільки виникаючі єресі, але і окремі думки породжують богословську полеміку.
До кінця третього століття необхідність встановлення точної термінології для вираження основних істин християнства в філософських поняттях становиться невідкладним завданням богословської думки, а це приводить до зародження наукового богослів’я.
Разом з  особливостями богослівствування окремих письменників виявляються різні напрями богословської думки, які оформлюються в різні “богословські школи”.
Крім вказаних раніше шкіл Олександрійської та Антіорхійської, можна для початкового періоду говорити ще про Малоазійську школу (св. Ігнатій Богоносець та св. Іриней Ліонський), яка була безпосередньо пов’язна з учнями свв. апостолів в Малій Азії. Особливістю цієї школи була вірність переданню.
Накінець, слід  звернути увагу на відомі особливості західного “латинського богослів’я, на яке було вказано при розгляді творів Тертуліана і св. Кипріана.
На початку четвертого століття в житті Церкви відбуваються різкі зміни і закінчуються гоніння і наступає більш свобідний розвиток всіх сторін церковного життя. Звичайно, що це приводить до такого ж всестороннього розвитку свято- отецької писемності. Наступає період, який в історії Церкви дослідники називають “золотим віком отців”. Вивчення цього періоду складає послідуючий курс Патрології.
 

 

 

БІБЛІОГРАФІЯ

 

1. Джерела:

 

1. Афинагор Афинянин. Предстательство за христиан. Вестник Древней Истории, – 1993.
2. Св. Григорий Чудотворец. Творения. – Петроград, 1916.
3. Евсевий Памфил. Церковная история. – М., 1993.
4. Св. Ириней Лионський. Творения. – М., 1868.
5. Св. Иустин Философ. Творения. – М., 1892.
6. Св. Климент Римский. Два окружных послания о девстве. ТКДА, – 1869, Т., 2.
7. Св. Киприан Карфагенский. Творения. – К., 1891.
8. Ориген. «О началах», «Против Цельса». Казань, 1912.
9. Преображенский  П., прот. Писания мужей апостольских. М., 1860.
10. Ранние отцы Церкви: Антология. – Брюссель, 1988.
11. Тертулиан. Творения. – СПБ., 1847.
12. Учение двенадцати апостолов. Символ. – 1993, № 29.
 

 

ІІ. Посібники:

 

1. Болотов В., проф. Учение Оригена о Св. Тройце. – СПБ., 1879.
2. Гусев Д. Введение к чтениям по Патрологии. Православний Собеседник. – 1895, № 1.
3. Він же. Св. Иустин Мученик и Философ. – Казань, 1898.
4. Він же. Св. Феофил Антиохийский. – Казань, 1898.
5. Епифанович С., проф. Патрология. Курс лекций. – КДА, 1910–1911.
6. Карашев А. О новооткрытом памятнике «Учение двенадцати Апостолов». – М., 1896.
7. Колоссовский П. Введение в Патристику. СПБ., 1848.
8. Крестников И. Афинский философ Аристид и его сочинения. – Казань, 1904.
9. Лебедев Н. Сочинение Оригена против Цельса. – М., 1878.
10. Мартинов А. Св. Поликарп Смирский и его послание. Вера и Разум. – 1894. – № 1.
11. Мироносицкий П. Афинагор, христианский апологет ІІ века. Казань, 1894.
12. Налимов Т. Записки по патристике. – СПБ., 1898.
13. Остроумов С. Разбор сведений Евсевия Кесарийского и бл. Иеронима о греческих апологетах второго века. М., 1886.
14. Петрушевский П. Св. Климент, еп. Римский. – К., 1897.
15. ПокровскийА. Философ Аристид и его апология. Сергиев Посад, 1898.
16. Попов И. Конспект лекций по Патрологии. Сергиев Посад, 1916.
17. Попов К. Учение двенадцати Апостолов. – ТКДА, 1884, Т., 11.
18. Приселков А. Обозрение посланий св. Климента Римского к Коринфянам. – СПБ., 1888.
19. Реверсов И. Защитники христианства (Апологеты). СПБ., 1898.
20. Сагарда А. «Ипотип
 

сы» Климента Александрийского. ХЧ. – 1913, Ч., 1.
21. Сергиевский А. Отношение апологетов Восточной Церкви ІІ века к языческой философии. Вера и Разум, 1886. – Т., 2.
22. Флоровский Г. Отцы первых веков. – Кировоград, 1993.
23. Хитров М. Св. Иустин Философ-Мученик и его время. Странник, 1878. – Т., 1.
24. Щеглов. Апологетика Тертулиана, К., 1891.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2