foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Життя та діяльність св. Іринея, як і більшості інших ранніх письменників маловідомі. Народився в Малій Азії, за походженням, вірогідно, був греком, хоча деякі дослідники висловлювали припущення, що він був сирійцем. Час народження також визначають приблизно: від 130 до 150  року. Його можна визнати представником “третього покоління християнства”, починаючи від свв. апостолів так як він був учнем св. Полікарпа Смирського, який був учнем свв. апостолів.
Крім знання Св. Писання Старого Завіту і християнського вчення, св. Іриней, добре знав язицьку літературу і філософію. В його творах є багато цитат, які вказують на його широкі освітницькі пізнання. Тертуліан називає його самим допитливим дослідником всякого вчення, а блаж. Єроним представляє його “зразком” по вивченню філософії.
В ІІ ст.. існували тісні зв’язки між християнськими общинами  Малої Азії і Галії (Франції). Навіть початок проповіді християнства в Галії  передання приписує учневі св. ап. Павла – Дионисію Ареопагиту. Тому не викликає здивування, що більшу частину свого життя св. Іриней провів в Галії, м. Ліоні. Зі сходу св. Іриней був посланий в Галію св. Полікарпом Смирським, вірогідно для допомоги св. Пофину, єпископу ліонському в проповідані віри. Тут св. Пофином він був посвячений в пресвітера. В 177 році в Галії почались жорстокі гоніння на християн, під час яких мученицьки скінчився св. Пофин єп. Ліонський. Гоніння породили спори, появу гностиків та монтанистів. В 178 р. св. Іриней посвячується на єпископа Ліонського і стає приємником св. Пофина. В сані єпископа він діяв з великою ревністю, в короткий час, завдяки своїй проповіді  він місто Ліон повністю перетворив на християнське. В 196 році їздив до Риму, де вів спор з єп. Віктором про святкування дня Пасхи. В жорстоке гоніння Септимія Севера в 202 році Ліонська церква зазнала великих страждань, під час яких мученицьки скінчив своє життя св. Іриней Ліонський. Про кончину святителя під час цього гоніння засвідчує Євсевій Кесарійський.
За  свідченням Євсевія, св. Іриней Ліонський написав багато творів; йому належать:
1. Коротка апологія “Про пізнання”; 2. “Про єдинобутність Божу”; 3. Послання з приводу пасхальних спорів; 4. Послання до папи Віктора; 5. Послання до Олександрійського єпископа та інші. Але ці твори або зовсім втрачені, або дійшли до нас у відривках. Збереглись тільки “П’ять книг проти єресей” і відкритий в 1904 р. у вірменському перекладі твір “Доказ апостольської проповіді”. Друковані видання творів св. Іриней Ліонського почали виходити з ХVІ ст. В 1917 р. була видана монографія А. Федченка про св. Іринея, в якій міститься детальний показник літератури про твори св. Іринея, а також науково-критична література відносно даної особи та його літературної діяльності.
 

 

Зміст твору “Проти єресей”

 

Твір “Проти єресей має велике богословське значення. Його цитують послідуючі письменники (св. Іполіт – учень св. Іринея, Євсевій Кесарійський, св. Єпіфаній Кіпрський та інші), але зберігся він не в грецькому тексті, а в латинському перекладі.
Приводом до написання твору “Проти єресей” послужило прохання одного друга св. Іринея написати твір проти розповсюдженої в той час єресі Валентиніана. Початково св. Іриней розраховував написати свій твір в двох книгах, із яких одна містила би викладення і розкриття вчення Валентиніана, а друга же містила би заперечення його. Але пізніше він розширив свій план і включив сюди і інші гностичні єресі, виклав християнське віровчення Церкви, що має для послідуючих періодів набагато більше значення. Всі книги св. Іриней писав окремо і відсилав своєму другу з відповідними передмовами. Весь твір, вірогідно, він написав протягом 180–190 рр.
Безпосередня мета твору – заперечення гностицизму, яка і визначила його форму, метод і викладення матеріалу: спочатку викладаються погляди гностиків, після цього слідує їх заперечення і християнське вчення, яке викладається в полемічній формі.
В першій книзі св. Іриней викладає вчення гностиків-валентиніан про еони Плерому і про походження світу від впавшого еону; про розділення людей на духовних, душевних і плотських; викладає іх докази і розбіжності; послідовно викладає дану єресь, яка бере свій початок від Симона-волхва. Викладення гностичних лжевчень св. Іриней завершує зауваженням, що завдання його наполовину виконане, тому що виявлення і відкриття їх вчення є вже перемогою над ними.
В другій книзі автор переважно діалектично розбирає гностичні положення, вказуючи на їх протиріччя здоровому глузду. Тут також заперечується вчення гностиків про еони і людину: розділення на духовних, душевних і плотських; повне знищення плоті і переселення душ. В кінці книги автор говорить про чудеса, які звершуються в Церкві заради спасіння язичників.
В третій книзі св. Іриней переходить до позитивних доказів християнського вчення із Св. Писання і Передання. На першому плані він ставить вчення про Єдиного Творця всього і потім переходить до христології. Вчення про Єдиного Творця всього Церква отримала від свв. апостолів і їх учнів, наприклад, від св. Климента Римського і св. Полікарпа Смирського. Тому тільки в Церкві істина в гностиків її немає. Говорячи про Сина Божого, він доказує єдинство Особи Христа і істинність Його Божества, і людства і показує ціль пришестя Христового на землю (глл. 16–25).
Четверту книгу автор присвячує доказу сказаного вище, головним чином торкається вчення про єдинство Боже і єдинство  Старого і Нового Завіту. Останні чотири глави книги автор присвячує питанням антропології. Він захищає свободу людини і вирішує питання: чому Бог спочатку не створив людину незмінною, а схильною до добра і зла? (гл. 37–40). В протилежність гностикам св. Іриней доказує, що людина абсолютно свобідна, і не має людей добрих і злих від природи.
В п’ятій книзі після коротенького зауваження про те, що Христос Єдиний наш Вчитель, дійсно став людиною, щоби викупити нас стражданнями, розкриває вчення про воскресіння тіла і торкається питання Євхаристії. Після цього св. Іриней переходить до есхатології, говорить про майбутній суд Христовий, спілкування праведників з Богом і вічні муки невіруючих, зображує антихриста і Царство Христове.
Завершує свою книгу автор вказівкою на різницю обителей для святих і на кінцеве покорення всього Богові.
Джерелами для написання цього твору за словами автора були: особисте спілкування з бувшими єретиками; їх література; твори попередників по викриттю гностиків. Джерелами для заперечення вчення гностиків і для позитивного розкриття християнського віровчення були: Св. Писання; Церковне передання, в якому він бачив єдину опору для правильного розуміння Св. Писання; між іншим, він часто апелює до передання малоазійських пресвітерів; богословська література попереднього часу (св. Климент Римський, св. Полікарп, св. Папій, св. Юстин Філософ).
 

 

 

 

Твір “Доказ апостольської проповіді”

 

Даний твір був відкритий архім. Карапетом в 1904 р. у вірменському рукописі в Єревані в бібліотеці церкви Богоматері. “Рукопис відноситься до VІІ–VІІІ стт. В журналі “Христианское  Чтение” за 1907 р. поміщений російський переклад даного твору проф.. Сагарди. Як за зовнішніми, так і за внутрішніми ознаками схожість твору повністю належить св. Іринею Ліонському. Поскільки в цьому творі цитується книга “Проти єресей”, то написання його відноситься до більш пізнього часу – останнього десятиліття ІІ-го століття.
Про Маркіана, якому присвячується твір, відомо тільки, що він був другом св. Іринея і в момент написання його не було в м. Ліоні.
Зміст твору. Твір, який   містить 100 глав, представляє собою тип катихизичної настанови без спеціальних полемічних завдань. Нових думок в порівнянні з твором “Проти єресей” в ньому ми не зустрічаємо, але даний твір св. Іриней важливий для характеристики його особистості, так як, вказує наскільки твердо і визначено сформулювались його погляди і переконання. Автор на основі Біблії викладає історію домобудівництва, починаючи із створення людини і закінчуючи пришестям Христа, звершенням Ним нашого спасіння і всесвітньою проповіддю свв. Апостолів. Автор говорить про необхідність дотримуватись чистоти душі і тіла через збереження істини і виконання заповідей. Св. Іриней також викладає “Правила віри”, які торкаються тих пунктів, в яких погрішили гностики.
Накінець, св. Іриней детально зупиняється на доказі проповіді свв. апостолів, підтверджуючи її старозавітними пророцтвами: якщо все виконалось так, як давно вже Духом Святим через пророків сповіщено, то цим утверджується віра наша і  твердо встановилось Церковне Передання.
Виклавши і доказавши дорогоцінність проповіді “Істини”, св. Іриней застерігає від захоплення сучасними йому єресями.
 

 

 

 

Богослів’я св. Іриней Ліонського

 

Св. Іриней опирається завжди на Одкровення, внаслідок чого богослів’я його відрізняється позитивним характером. В боротьбі з гностицизмом він опирається на Св. Передання, в якому бачив істину, і яке вважав нормою для богослів’я. Завдання богословської науки, на думку св. Іринея, полягає “не в зміні самого змісту, не в тому, щоби видумувати іншого Бога, крім Створителя, Творця і Промислителя всієї Вселенної, нібито не задовольняючись Ним, або іншого Христа, чи іншого Єдинородного; але в тому, щоби детально дослідити думку сказаного в притчах і погодити із змістом віри, – в тому, щоби розкрити їі і домобудівництво Боже відносно роду людського” (Пр. єр. 1, 10).
Таким чином, богослів’я св. Іринея Ліонського виділяється строгим церковним напрямом. В історії догматів св. Іриней має важливе значення як представник церковного передання і перший його теоретик. Важливим в полеміці з гностиками було твердо визначити джерела пізнання християнського вчення, щоби протипоставити його пізнім видумкам вчителів єресей. Такими джерелами являються Св. Писання і Апостольське передання, яке зберігається в Церкві.
Св. Писання. Гностики, хоч і визнавали Св. Писання Нового Завіту, однак самовільно розширювали або обмежували об’єм його. Св. Іриней намагається точно встановити об’єкт, тобто канон книг Нового Завіту. Його міркування, головним чином, торкаються свв. Євангелій. Він високо цінує їх, як слова Божі і Божественні Писання. По числу їх чотири і не більше і не менше їх бути не може (чотири сторони, стовпи, херувими).
Крім свв. Євангелій, св. Іриней цитує і посилається на авторитет всіх новозавітних книг (за винятком 2 Петра, 3 Іоана і пос. до Филимона). Стверджуючи єдинство Старого і Нового Завіту, св. Іриней Ліонський вказує на розкриття образів і символів старозавітних в новозавітних подіях.
Св. Передання. Так як Св. Писання гностики в основному не заперечували, то важливо було встановити основи правильного тлумачення і розуміння Св. Писання. Ці основи знаходяться в Апостольському Переданні. Підкреслюючи кафоличність Церковного Передання, тобто, те, що всією Церквою сповіщається одна і та же істина, в той час як гностики до протилежності розходяться один з одним і вчення їх представляє поєднання різноманітність думок, св. Іриней дає важливе і точне визначення передання: “Істинне пізнання є вчення Апостолів і початковий устрій Церкви у всьому світі і ознака тіла Христового, яка полягає в приємстві єпископів, яким Апостоли передали сущу повсюди Церкву, і вона у всій повноті дійшла до нас відповідно до Св. Писання, не приймаючи ні прибавлення, ні убавлення; тут читання Писань без перекручень, і правильне і детальне, без всякого богохульства тлумачення Писань; і величний дар любові, який ціннійший пізнання і славніше пророцтва і перевершує всі інші дарування” (пр. єр. ІV, 33).
“Тому належить слідувати пресвітерам в Церкві тим, які мають приємство від Апостолів і разом з приємством єпископства з благовоління Отця отримали відоме дарування істини, інших же, які ухиляються від початкового приємства, мати їх в підозрі як єретиків і лжевчителів, чи як розкольників, гордих і самовгодних, чи як лицемірів, поступаючи так ради користі і марнославства. Всі ці відпали від істини” (ІV, 26).
Таким чином, св. Іриней вказав на неперервність приємства в житті Церкви, як на найбільш ясну ознаку істинності передання і вчення, а разом з цим і на “дарування істини”. Тому він же вказав на апостольські Церкви, де неперервність апостольського приємства найбільше очевидна, переданням або вченням яких слід перевіряти всяке нове вчення. Ці вказівки св. Іринея Ліонського зберігають своє значення і до теперішнього часу.
Крім цього, св. Іриней вказує на “Правило віри” – чи сповідання при хрещені, яке містить короткий виклад віри, передане свв. апостолами (Пр. єр. 1, 10). Слід зауважити, що це сповідання з метою його збереження від посторонніх зберігалося в якості строгого передання. Звичайно, що ніякі секти не могли представити доказів в своєї приємності від свв. апостолів. “Цього вчення не передали тобі бувші до нас пресвітери, які спілкувались з самими апостолами”, – ось самий сильний аргумент проти всіх єретичних вчень. Необхідно помітити, що вчення про єпископат у св. Іринея вводиться в якості аргумента для доказу збереження передання в Церкві. В св. Кипріана воно розвивається в цілісну систему, причому розкривається ідея приємства від свв. апостолів не тільки у вченні, але і у ієрархічній владі (забороняти і вирішати).
Церква – являється хранителькою Апостольського Передання “При таких доказах не потрібно шукати у інших істини, котру легко отримати від Церкви, тому що апостоли, як багач в скарбницю, вповні поклали в неї все, що відноситься до істини, так що всякий бажаючий бере із неї пиття життя. Вона саме є двері життя, а всі інші вчителі є злодії і розбійники. Тому повинно уникати останніх, але з великою берегливістю вибирати те, що відноситься до Церкви, і приймати передання істини” (Пр. єр. ІІІ, 4). В Церкві перебуває благодатний дух, який оберігає її на шляху істини.
Викладаючи вчення про кафоличність Церкви, св. Іриней віддає перевагу Церквам, які були засновані свв. апостолами, і особливо – Римській, “найвеличнішій, древнішій і всім відомій” (кн.. 3, 2). Тут не визнання першості влади як бачать в цьому римські богослови, а тільки честі, як Церкві, єдиній на Заході, яка безсумнівно заснована свв. апостолами і яка являється матір’ю для інших Церков Заходу.
Вчення про Бога. Дане вчення розкривається вже не в порівнянні з політеїзмом язичників, але в порівнянні з вченням гностиків про плірому і еони. Гностики, виходячи із абстрактної уяви про трансцендентність Бога, приписували творіння світу особливому низчому божеству і властивості Божі перетворювали в посередницькі божественні істоти – еони. В протилежність гностикам, св. Іриней вчить: 1) про єдинство Бога і Св. Тройці; 2) про властивості Бога як Його проявах. В першому і другому випадку він основується на біблійному вченні. “Бог не такий, як люди, і Його думки не такі, як думки людей, тому що Отець всього дуже далекий від почуттів і пристрастей, які бувають у людей; Він простий, нескладний, завжди Собі рівний і подібний, весь будучи розумінням, весь Дух, весь думка, весь почуття, весь розум, весь слух, весь  око, весь світло і весь джерело всякого блага, як властиво богобоязненим і благочестивим людям говорити про Бога. Але Він вище всього цього і тому невимовний і хоча Він по любові називається такими іменами, але відчувається, що Він по величі вище цих висловлень” (Пр. єр ІІ, 13). Але як не високий і величний Господь, однак Він жива Особа. Так люди знають Бога із Його Одкровень, тому що “неможливо без Бога пізнати Бога” (ІV, 5).
Одкровення – єдине джерело богопізнання. Свідченнями його необхідно задовольнятися і не треба задаватись спробою осягнути недосяжними тайнами. Питання, на які не дано відповіді в Писанні, краще представити вірі, тим більше, що  для нас недосяжний не тільки Бог, але і  сам Богом створений світ. Для богопізнання необхідна чистота життя. Бог відкривається людям по любові до них, а людина пізнає Бога по любові до Нього.
Вчення про Св. Тройцю. Захищаючи істину єдинства Божого, св. Іриней, однак, представляє Бога троїчним. З Богом завжди присутнє Слово Премудрість, Син і Дух. Так як св. Іриней вважав неприпустимим займатися дослідженням високих тайн віри, за те про Особи Св. Тройці говорить мало. На відміну від апологетів у нього “відтінюється не момент розрізнення, але момент  єдинства”.
У вченні про Логоса апологети, як відомо, дуже різко відрізняють Слово від Бога, представляючи Його якби зовнішнім знаряддям божественного світотворіння, отримуючи буття в часі, відмінним від Бога, за своїми властивостями і діяльністю і у всьому підпорядкованому Йому. Словом, апологети головною метою ставили відмінність і різницю слова від Отця. Св. Іриней, супроти, гностикам і їх  теорії про еманації окремих від Бога божественних істот (в тому числі і Логосі), намагається підкреслити єдинство Слова з Отцем. Він заперечує різницю між Логосом внутрішнім і висловленним так як це може ввнести антропоморфні представлення в поняття про Бога. Походження Логоса не можна пояснити “ніхто не знає цього походження або народження”.
Хоча св. Іриней і говорить про створення світу Богом через Слово, однак він мислить Його не як зовнішнє знаряддя, а як невіддільну від Бога і внутрішньо присущу Йому творчу силу. В творінні світу Логосом, єдиним з Отцем, св. Іриней вбачає доказ проти гностиків того, що Бог, а не деміург, являється Творцем світу. Він категорично не допускає вчення про народження Сина в часі і настоює на спів- вічності його з Отцем. Син вічно існує з Отцем. Сповідуючи вічність народження Слова Божого, св. Іриней разом з тим ясно вказує на Його Божество. “Отець є Господь, і Син – Господь, і Отець є Бог і Син – Бог, тому що від Бога народжений є Бог” (Доказ ап. проп. гл. 47).
Таким чином, св. Іриней Ліонський, захищаючи єдинство Отця з Сином, дуже близько підходить до вчення про єдиносущність. Хоча  він вперше вживає термін “омоусіос”, однак він не зміг повністю звільнитися від субординацизму апологетів. Це виражається насамперед в тому, що він приписує Логосу службове значення, наскільки спеціальним призначенням Його визнає одкровення Отця, а по-друге в тому, що вказує на особливі властивості, які відповідають стану його підлеглості:  а) отримує владу від Отця; б) з’являється в світі, тоді як Отець не може бути видимим.
Про тайні дії Логоса в дохристиянські часи св. Іриней вчить в погодженні з св. Юстином Філософом. Він називає Логоса завжди присущим роду людському і невидимо проникаючим весь світ у всіх його частинах на подобі хреста (Док. 34).
У вченні про Св. Духа автор представляє Його вічною Премудрістю Божою, яка існує вічно і яка являється подобством Отця. “Слово назване Сином, а Дух – Премудрістю Бога” (Док. 5). Дух Святий завжди був присутнім при всіх розпорядженнях Божих і сповіщав майбутнє. Разом зі Словом Він був “тими руками Божими”, котрими Бог створив людину.
Антропологія св. Іринея. Вченя про людину автор також викладає полемічним чином. Заперечуючи вчення гностиків про розділення людей на три категорії за природою, він вважає всіх рівними за природою Всі покликані до спасіння і якщо в житті люди можуть бути розділені на плотських, душевних і духовних, то кожна людина через покаяння може досягнути з допомогою Ісуса Христа стану духовності. Духовність залежить від праведності, поді як у гностиків “духовні”, “досконалі” між ними можуть звершувати і робити все.
Людина складається із фізичного тіла і душі. Ні душу, ні дух без тіла не можна вважати повною людиною, котра вся створена за образом Божим, досконала людина приймає ще благодатний дух від Бога. Як свобдіний Бог, так свобдіна і людина, яка створена за образом Його. Людина впала, зловживши свободою і вибравши зло. Таким чином, корінь зла в свободі волі. Початковий стан людини не був станом повної досконалості. Але призначення людини було високим: вона за словами автора, була створена для управління ангелами. досягнути цього вона могла через покору і виконання волі Божої. На перших порах, однак, вона була младенцем і тому так легко впала внаслідок спокуси диявола.
Після гріхопадіння людина  опинилась у відчужені від Бога, рабом диявола, підлягаюча смерті, так як початок безсмертя – Св. Дух – покинув людину. Душі безсмертя належить по милості Божій. Наслідки гріха перейшли на всі покоління, тому що Адам очолив все людство.
Сотериологія. Одна із особливостей богослів’я св. Іринея Ліонського полягає в тому, що він повертається від вчення про Бога до історії спасіння, від теології до сотериології. Милосердя боже предвічно визначило спасти людину і все дійство Промислу в історії людства направлено на досягнення цієї  мети. Так Господь заключив чотири завіти – з Авраамом, Ноєм, Мойсеєм і через Євангеліє. Перші два завіти містили в собі звичайні заповіді і хто виконував їх, той досягав праведності. Третій був даний спеціально для вибраного народу. Для пояснення істинного смислу закону Бог посилав пророків. Накінець, Старий Завіт був замінений Новий Завітом любові і свободи.
Христологія. В боротьбі проти гностиків, які розділяли еона Христа і людину Ісуса, св. Іриней з особливою енергією настоює на єдинстві Особи Христа. Невидимий став видимим, недосяжний зробився досяжним і непричетний стражданням – страждаючий. При єдинстві Особи Христа в Ньому два єства: “Христос – істинно людина і істинний Бог”; звідси св. Іриней сповідує Його Богом і твердо приймає Його людство. Таке ствердження обумовлюється у св. Іринея сотериологічними інтересами: Викупитель і посередник між Богом і людьми повинен бути і Богом і людиною. “Тому що, якщо би не людина перемогла ворога людського, то ворог не був би переможений законно. І якщо би не Бог дарував спасіння, то ми не мали би його міцно і назавжди, і якщо би людина не з’єдналась з Богом, вона не змогла би стати причасником нетління. Тому що посереднику  Бога і людей належало через Своє рідство з Тим і другим привести в дружество і погодження і представити людину Богові, а людям відкрити Бога. Тому що яким чином ми могли би бути причасниками усиновлення Йому, якщо би не знову отримали від Нього через Сина спілкування з Ним, якщо би Слово Його, зробившись плоттю, не з’єдналось з нами” (Пр. єр. ІІІ, 18).
Складну проблему про образ єднання двох єстеств у Христі, св. Іриней майже не займає. Сотериологічне висвітлення христологічної проблеми св. Іринея має важливе значення і особливо вплинуло воно в епоху догматичних спорів ІV–V стт. – коли всі спори велись з цієї точки зору.
Викуплення. Людина, попавши під владу гріха і смерті, не могла сама спастись і відновити себе. Це зробило Слово, Син Божий. Ставши людиною, “Другим Адамом”, Христос зробився “тим, що і ми, щоби тлінне було поглинене нетлінним і смертне безсмертям, щоби ми отримали усиновлення” (Пр. єр. ІІІ, 19).
Людина не перейшла би в Бога, якщо би Бог не перейшов в людину. Але Господь “по безмежній благості Своїй зробився тим, що і ми, щоби нас зробити тим, що Він є” (Пр. єр. V). Тобто за словами св. Іринея Ліонського: “Бог став людиною, щоби людина стала Богом”, – тобто по благодаті уподобилась Богові. Це основне антропологічно-сотериологічне положення в послідуючі часи повторюється майже всіми східними свв. отцями при викладенні вчення про спасіння.
Христос як би очолив все людство: виконав все, що повинна була виконати людина; втілившись від Діви, Він пройшов всі літа зростання як людина, перетерпів смерть, щоби перемогти її і стати начальником нового життя, зійшов у пекло і воскрес із мертвих. Як Новий Адам, голова і представник нового людства, Господь почав боротьбу з дияволом і переміг його у всіх спокусах, якими, як і Адама, спокушав Його диявол у пустелі. Умилостивляючи Отця і руйнуючи неслухняність людини, Христос був послушним до смерті хресної. Таким чином “Господь викупив нас Своєю Кров’ю і дав Свою душу за душі наші, і Свою плоть за плоті наші”.
Саме втілення знову з’єднує природу людини з Богом, і в силу цього з’єднання природ в Особі Ісуса Христа, людство може досягнути вищого розвитку, досконалості і богоподобства, усиновлення Богу через благодать Св. Духа. Засобом спасіння, або засвоєння плодів викуплення, служить віра, якою спасались і праведники Старого Завіту.
Вчення про Св. Таїнства. Особливе значення в житті християнина має Євхаристія. В зв’язку з цим вчення св. Іринея дуже близьке до вчення св. Ігнатія Богоносця. Євхаристія – запорука безсмертя і воскресіння тіла людини. “Наше же вчення погоджене з Євхаристією, і Євхаристія в свою чергу підтверджує це вчення. Так як хліб від землі, після призвання над ним Бога, не є вже звичайний хліб, але Євхаристія, яка складається із двох речей – земного і небесного, – так і тіла наші, приймаючи Євхаристію, не є вже тлінними, але мають надію на воскресіння” (Пр. єр. ІV, 18).
Ці важливі слова прямо і очевидно підтверджують повне погодження богослужіння Церкви (звершення Євхаристії) з її вченням. Св. Іриней ясно виділяє жертовний характер Євхаристії: це є “приношення Церкви, яке Господь навчив приносити у всьому світі, вважається у Бога чистою жертвою і вгодною Йому” (Пр. єр. ІV, 18). За словами св. Іринея Церква “однаково вірує, якби маючи одне серце, одну душу”. “Де Церква, там і Дух Божий, і де Дух Божий, там і Церква і всяка благодать” (ІІІ, 21).
Св. Іриней також приводить Символ або сповідання Віри, яке використовувалось з часів апостольських при звершені Хрещення над оголошеними: “Церква, хоча розсіяна по всій Вселенній аж до краю землі, але приняла від апостолів і від учнів їх віру в Єдиного Бога Отця Вседержителя, створившого небо і землю, і море, і все. що в них, і в Єдиного Христа Ісуса, Сина Божого, втілившогося для нашого спасіння, і в Духа Святого, через пророків сповістившого все  домобудівництво Боже і пришестя і народження від Діви, і страждання і воскресіння із мертвих і вознесіння з плоттю на небо возлюбленого Христа Ісуса Господа нашого, а також з’явлення Його з небес у славі Отчій, щоби “очолити” все і воскресити всяку плоть всього людства, щоби перед Христом Ісусом, Господом нашим і Богом, Спасом і Царем, по благоволінню Отця невидимого, приклонилось всяке коліно небесних і земних і преісподніх, і всякий народ сповідає його, і нехай створить Він праведний суд над всіми: духів злоби і ангелів, згрішивши і відпавши, а також і нечестивих, неправедних, беззаконних і богохульних людей Він пішле у вогонь вічний, напроти праведних і святих, виконуючих заповіді Його і перебувавши в любові до Нього від початку або після розкаяння, дарує життя, подасть нетління і створить вічну славу” (Пр. єр. 1, 10).
Есхатологія. На думку гностиків, зі смертю людини, випадково з’єднавшись, елементи розпадаються і повертаються кожен в своє місце, плоть гине назавжди. Св. Іриней протипоставляє цьому православне вчення.
1. Після смерті душі не зразу йдуть до Творця, а йдуть в невидиме місце і там перебуватимуть до воскресіння.
2. Плоть – тіло не гине зовсім, але буде воскрешене.
Св. Іриней говорить про з’явлення антихриста перед другим славним пришестям Спасителя. У вченні святителя очевидно прослідковується хиліазм – тисячолітнє царювання праведників на землі із Христом.
Вчення св. Іринея має важливе значення для православного богослів’я. Святитель поєднав в собі апостольське передання Сходу і Заходу, внаслідок чого його голос і богослів’я набуло особливого авторитету і значення. Він був свідком апостольської істини і в більшості випадків точним виразником віри Церкви свого часу. В творі св. Іринея Ліонського “Проти єресей” можна знайти першу богословську систему основних догматичних істин християнського віровчення, яка мала великий вплив на розвиток і формування доктрини Церки в послідуючі часи.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2