foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Про життя цього апологета ми маємо дуже мало відомостей, в основному, сповіщаючі ним самим. Так, в своїй “Промові до елінів” Татіан говорить про себе як про “послідовника варварської філософії”. Ранньохристиянські письменники – Климент Олександрійський, св. Єпіфаній Кіпрський і блаж. Феодорит Кирський – називають Татіана “сирійцем”. Судячи з висловлювань як самого Татіана, так і християнських письменників, народився він в області, розташованій на схід від річки Тигр. Встановити дату народження Татіана, навіть приблизно, дуже складно, але скоріше всього, він був молодшим за св. Юстина, а тому необхідно орієнтуватись на двадцяті роки ІІ ст. Його батьки розмовляли на сірійській мові. Незважаючи на “сірійське” походження, Татіан отримав належну на той час освіту і для вдосконалення в ній багато подорожував. Сам він говорить: “я багато подорожував по багатьох країнах, був вчителем вашої софістики, знайомився з мистецтвами і винаходженнями” (Пром. 35). Зацікавленість Татіана розповсюджувалась і на сферу релігії. За словами самого апологета він був посвячений і в язицькі містерії і “брав участь в містеріях і випробував всі види богошанування” (Пром. 29). Духовний шлях Татіана багато в чому аналогічний св. Юстину в пошуках істини, який в кінцевому рахунку привів його до християнства. Вірогідно, саме навернення Татіана відбулося в Римі, куди він прибув в пошуках істини. Можна передбачати, що після навернення Татіан познайомився із св. Юстином, який став його наставником. У всякому разі св. Іриней Ліонський називає його “слухачем”, а Євсесвій – “учнем” св. Юстина. По всій вірогідності, в Римі Татіан входив в число учнів св. мученика і після його мученицької кончини продовжив справу св. Юстина. У Євсевія (V, 13) є свідчення, що Родон, уродженець Азії, вчився в Римі у Татіана. однак важко сказати, чи збереглось приємство “шкільної традиції” між викладанням св. Юстина і Татіана. За словами св. Іринея, після кончини св. Юстина, Татіан “відпав від Церкви”, ухилившись в гностицизм (Прот. Єрес. 1, 28). Безумовно, що розрив Татіана з Церквою не міг відбутися раптово і скоріше всього мав достатньо тривалу історію, але для міркування про цю передісторію немає достовірних свідчень. Відомо тільки, що він став одним із засновників єретичної секти енкранитів. Можна передбачати, що остаточний розрив Татіана з Церквою відбувся після його повернення з невідомих нам причин на Схід в Сірію (приблизно в 70-ті роки ІІ ст. ). Про останні роки життя Татіана практично нічого невідомо; приблизно датою його смерті вважають 185 рік.
Із всіх творів Татіана збереглись тільки апологія під назвою “Промова проти елінів” і твір “Діатесарон”. Крім цього є відомості і про інші його твори. Сам автор говорить, що до свого навернення в християнство написав два трактати: “Про тварин” і “Про демонів”. В апології Татіан зауважує (Пром. 40), що збирається написати твір під назвою “Проти міркуючих про Божественне”, але чи вдалося йому здійснити цей задум, залишається невідомим. Климент Олександрійський цитує невеликий фрагмент із твору Татіана, який називається “Про досконалість відповідно до заповідей Спасителя”, в якому він намагається обґрунтувати свій енкратизм, опираючись на 1 Кор. 7, 5. Крім того, Євсевій Кесарійський посилається на розповідь учня Татіана – Родона, який говорить, що його вчитель трудився над книгою під назвою “Спірні питання”, де обіцяв “пояснити темне і приховане (таємниче) в Св. Писанні”. Накінець, той же Євсевій посилаючись на усне передання, говорить, що Татіан “насмілився викладати думки апостола Павла іншими словами під приводом виправлення стилю” (V, 13). Про два останні твори Татіана важко сказати що-небудь конкретне, але скоріше всього, вони відносяться до “єретичного періоду” його життя.
 

 

 

 

Зміст апології “Промова проти елінів”

 

“Промова проти елінів” представляє собою достатньо великий (42 гл.) апологетичний твір. Він володіє стройною композицією і характеризується енергійним, часто доходячи до різкості стилем. Дату написання твору визначити важко. Скоріше всього Апологія датується часом смерті св. Юстина, або періодом безпосередньо слідуючим за його кончиною, Євсевій (ІV, 29) характеризує цей твір так: “Цей твір, кажеться, кращим і корисним за всі його твори”. Текст його зберігся в трьох грецьких рукописах ХІ–ХІІ стт., але він в деяких місцях зіпсований, в зв’язку з чим місцями представляється достатньо темним. Навряд чи даний твір представляє собою запис правдивої усної “Промови” проголошеної перед язицькою аудиторією; скоріше він являється твором написаним і “виданим” автором, який висвітлює світогляд Татіана в той період його життя, коли він ще не відійшов від Церкви.
Зміст цієї апології по відношенню до елінської культури і філософії різко відрізняється від творів св. Юстина Філософа. Різкий тон, часті відступлення від викладення вчення християн і їх захисту до критики всього язицького, елінського, прямі насмішки порушують інколи послідовність думки і стройність композиції і зближають його апологію з творами Терту ліана і з “Осміянням язицьких філософів” Єрмія Філософа.
Філософія елінів протирічна, красномовство продажне, мистецтво служить низьким пристрастям, науки запозичені від “варварів”. Тому апологія починається так: “Не будьте, еліни, вороже настроєні до “варварів” і не майте ненависті до їхнього вчення”.
Після критики Татіан переходить до викладення християнського вчення про Бога. “Бог був спочатку... Господь всього, будучи засновником всього, до створення світу був один; поскільки ж Він є сила і засновник видимого і невидимого, то разом з Ним було все; з Ним існувало як розумна сила і Саме Слово, яке було з Ним. Волею Його простого єства повстало Слово, і Слово повстало недаремно – Воно становиться перворожденним ділом Отця. Воно, як ми знаємо, є початком світу” (гл. 5). Вчення Татіана про Логоса співпадає в головних деталях з вченням св. Юстина. Але він ні разу не називає імені Христа. В космології він рішуче виступає проти поглядів деяких філософів про співвічність матерії Богу (гл. 6). За словами Татіана, демони видумали долю, тобто вчення про попереднє визначення, яке залежить від розташування планет; вчення про фатум, рок і т.п. “Але ми вище долі, – говорить автор, – і замість блукаючих демонів знаємо Господа незмінного;  і не підкоряючись долі, відкидаємо її законоположників” (гл. 9).
З насмішкою говорить Татіан про міфічні перетворення богів і заперечує всі спроби алегоричного тлумачення таких міфів. Ті, що відкидають істину готовлять собі тяжкі покарання. “Душа, яка не знає істини, помирає і руйнується разом з тілом, а після, при кінці світу, воскресає разом з тілом і отримує смерть через нескінченні муки”. “Ми знаємо два види духів, із яких один називається душею, а другий вище душі і є образ і подобство Боже (глл. 12–13). Татіан вважає, що душа сама по собі не безсмертна, але досягає безсмертя через з’єднання з Божественним Духом і возходить туди, куди возводить її Дух (гл. 13).
Дуже сильні прямі звернення і заклики Татіана: “Помри для світу, відкинувши його безумство; живи ж для Бога і пізнавши Його, відкинь древнє народження. Ми створені не для того, щоби помирати, але помираємо по своїй вині. Свобідна воля погубила нас: бувши свобідними, ми зробились рабами, продали себе через гріх Богом нічого злого не створено, – ми самі породили зло, а хто породив зло, може знову відкинути його” (гл. 11). “Прийміть наші догмати”, – говорить Татіан (гл. 12). Це одне із перших використань цього терміну по відношенні до християнського віровчення. Татіан стверджує, що наша філософія древніша вчення елінів, тому що Мойсей древніше Гомера. В доказ цього він приводить хронологічні розрахунки, які схожі з розрахунками св. Феофіла Антіохійського.
 Цікаві ті свідчення, які Татіан сповіщає про себе і своє навернення в християнство. “В той час, як мій розум розглядав все найкраще, я попав на ті книги варварські, котрі древніші елінських вчень і настільки божественні, що не можуть бути порівняні з їх заблудженнями, і повірив цим книгам по простоті їх мови, зрозумілості пояснення всього творіння, передбаченню майбутнього, перевазі правил, і, накінець, вченню про Єдиного Властителя над всім” (гл. 29). “Будучи просвітленим пізнанням їх, я вирішив відкинути язицькі заблудження як дитячі вигадки” (гл. 30). “Те, що мною викладене, я взнав не від інших: я подорожував, вивчав... нарешті, пізнав Бога і Його творіння, і готовий предстати перед вами для дослідження вчення і не зраджу переконанням відносно Бога” (гл. 42).
“Промова до елінів” не була, звичайною “юридичною” апологією, написаною з якогось  окремого приводу. Це твір, написаний для переконання всіх його читачів в істинності християнства.
 

 

Зміст твору “Діатесарон”

 

“Діатесарон” слід вважати першим текстом Євангелій, які з’явились не тільки на сірійській, але і на грузинській і вірменській мовах. Твір був написаний близько 173 р. після повернення Татіана із Риму до Сірії, який представляє собою гармонію євангельського тексту, викладеного в хронологічному порядку. Свідчення східних джерел про цей твір багаточисельні і хоч цілий текст “Діатесарона” не зберігся, основі риси його вповні можна встановити. В сірійсько-мовних Церквах “Діатесарон”  був в богослужбовому використанні до самого кінця V ст. Саме цим текстом користувався в своїх творах один з  перших християнських сірійських письменників – Афраат Персидський Мудрець, а св. Єфрем Сірин пише своє “Тлумачення на Четвероєвангеліє” також опираючись на текст “Діатесарона”. І лише починаючи з V ст. цей твір витісняється із богослужбової практики, хоча в сірійців цей твір існував до VІІІ–ІХ ст. під назвою “Євангеліє змішаних”. Велику роль у витісненні цього твору із вживання зіграв блаж. Феодоримт Кирський. За його словами, серед його пастви було велике число приходів, де служба велась на сірійській мові і багато із цих християн користувались “Діатесароном”. Він помітив ряд єретичних моментів в цьому творі (відсутність родоводу Господа нашого Ісуса Христа, замовчування народження Ісуса Христа по плоті з роду Давидового), звелів зібрати в общинах екземпляри “Діатесарона”, а їх набралось 200 екземлярів і спалити їх. Після V ст. “Діатесарон, в основному, зникає із церковного використання сірійсько-мовних християн і замінюється сірійським перекладом “Пошитою”. На грецькому Сході твір  також залишив свої сліди, які доходять до Романа  Сладкоспівця, який використовував “Діатесарон” в свої кондаках. Особливо сильний вплив мав даний твір на Заході, де він був відомий починаючи з ІІІ ст. (Новаціан). Але пізніше твір Татіана почав витіснятися текстом Вульгати, однак сама структура “Діатесарону” наклала відбиток на “Гармонію” єпископа Віктора Капуйського (VІ ст.) і інші середньовічні західні “Гармонії” подібного змісту.
В основу свого твору Татіан поклав свідчення св. ап. Іоана Богослова про земне служіння Ісуса Христа протягом трьох Пасх і між ними  помістив весь синоптичний матеріал свв. Євангелій. Вступом до “Дітесарону” служить Пролог св. ап. Іоана Богослова. Потім йдуть повістування про дитинство, хрещення, спокуси Господа Ісуса Христа і покликання Апостолів. Повіствування про суд, хрестні страждання, смерть, воскресіння і вознесіння складають закінчення. В разі не погодження євангелістів Татіан слідує тексту якого-небудь одного, а решту пропускав. При відсутності хронології об’єднував розповіді в однорідні групи. Апокрифічних повіствувань він не вносив. Але зате пропускав деякі місця євангельського тексту в дусі своїх гностичних заблуджень: родовід Господа Ісуса Христа, місця, які засвідчують народження по плоті Господа від роду Давида. Робив він це під впливом погляду на шлюб, як блудодіяння.
Сам факт написання Татіаном євангельської гармонії для богослужбового використання за чотирма канонічними Євангеліями на думку патрологів і вчених богословів має надзвичайно важливе значення, який засвідчує про абсолютно виключний авторитет цих останніх в другій половині ІІ-го ст.
 

 

Вчення про Бога і про творіння світу

 

Що торкається богослів’я Татіана, то воно трохи відрізняється від вчення про Бога св. Юстина та інших ранніх отців. Для Татіана само собою зрозумілим являється те, що Бога “не можна бачити тілесними очима” і “пізнавати при допомозі  мистецтва”; Бог не міг виникнути в часі, поскільки тільки Він один являється безпочатковим і є Початок всього. Сутність Божу Татіан, посилаючись на Ін. 4, 24, називає “Духом” причому цей “Дух”, за його словами, “не проникає в матерію”, будучи Сам “Влаштувачем матеріальних духів і форм”. Поєднання апофатики і катафатики також прослідковується у Татіана: Сам по Собі Бог – непізнаваючий, але, будучи “Отцем почуттєвих і видимих речей”, пізнається через діяння і творіння Свої.
Вчення апологета про другу Особу Св. Тройці викликає деякі сумніви. Розвиток думок його в цьому плані виникає слідуючим чином: фразу про те, що Бог “був  на початку” (Ін. 1, 1), він розуміє в такому значенні, що під “початком” слід розуміти “силу Слова”. Тому що Бог, являючись Владикою всього, до створіння світу “був один”; а тому все буття видимих і невидимих речей потенційно перебувало в Ньому. Він містив в Собі це буття посередництвом “Розумної Сили”, т.б. Логоса (Розуму), який також був в Бозі. Потім “з волі Простоти Божої” Логос як би “виступив” із Бога і став “первородним Ділом” Отця або “Початком світу”. Дане походження Логоса від Бога Отця є “Початком світу”. Дане походження Логоса від Бога Отця за словами апологета, було “по співпричастю”, а “не по відсіченню”, тому що “відсічення” означає відокремлення від свого джерела. В зв’язку з цим висловлюванням Татіан приводить аналогічний приклад запалення багатьох факелів від одного палаючого факела. В цілому можна констатувати, що Татіан, як св. Юстин, намагається притримуватись ідеї “єдиносущності”, або “єдинства по суті”, двох Осіб Св. Тройці. Але  незважаючи на те, спостерігається і достатньо суттєва відмінність Татіана від свого вчителя: Татіан довільно чітко розмежовує два етапи буття Логоса – він передбачає, що початково Слово Боже було як би “іманентним” Отцеві, являючись Його потенційною “Розумною Силою”. Потім Воно ради створіння світу “виступило”, набуваючи форми самостійного Божественного Буття – Божественної Особи. Ця думка, як і деякі некоректні вирази, зокрема, “первородне Діло, надають тріадології Татіана не зовсім православного відтінку.
Даний відтінок помітно “звужується” внаслідок того факту, що в апології Татіана ніде не згадується імені Христа, а тому христологія тут практично відсутня. Це дало привід деяким дослідникам називати богослів’я Татіана “християнством без Христа”. Але не зважаючи на це, побічні натяки на христологію в Татіана все ж таки є, тому що він говорить про “постраждавшого Бога” (Пр. 13), що “Бог народився в образі чоловіка” (Пр. 21).
Що торкається космології, то вона витримана у Татіана,  в загальному, в руслі православної традиції. За його словами, Слово, народжене на початку, створило для Самого Себе матерію. Ця матерія не була “вічною”, подібно Богу, і не являлась “рівною за силою” Йому,  а створена єдиним Творцем всього. Сам акт творіння Татіан мислить як би відбувашимся в два етапи: спочатку Логос творив “із нічого” матерію, яка була “безликою і не мала межі”; потім відбулося “розділення” тобто, вірогідно, “диференціація” матерії на різні елементи, після чого створене буття повстало “прикрашеним і впорядкованим” (Пр. 12).
 

 

 

 

Пневматологія і антропологія Татіана

 

Ці два аспекти світогляду Татіана тісно взаємопов’язані і тут зустрічаються ідеї, не зовсім звичні для богослів’я православних отців Церкви, взагалі з цього приводу в апологета достатньо багато неясного. По-перше, у нього відсутнє чітке розрізнення між “Духом” як божественною сутністю і “Духом” як Особою Св. Тройці. По-друге, немає чіткого розділення між другою і третьою Іпостасями Св. Тройці. Крім цього, у Татіана існує незвичайне розмежування “Духа Божого” і “матеріального Духа”. Зокрема, він говорить, що світ (“космос”) з волі Творця і дякуючи могутності його “отримав матеріальний Дух”, а тому “є Дух в зірках, Дух – в ангелах, Дух – в рослинах, Дух – в людині, Дух – в тваринах; будучи одним і тим же Духом, Він володіє сам в собі відмінностями (Пр. 12). Такі специфічні міркування Татіан взяв із пневматології стоїків, але на відміну від них, він “матеріальний Дух” не вважає за Божество.
Про існування “двох духів” апологет говорить і в антропології, із яких один називається “душею”, а другий – більше душі і є образ і подоба Божа (Пр. 12). Вищий “дух” людина отримала при творінні: “Небесне Слово, або Дух, народжений від Духа і розум, який походить із розумної Сили, створило людину образом безсмертя, щоби як Бог володіючий нетлінням, так і людина, причастна участі Бога (схожим чином) володіла би безсмертям” (Пр. 7). Таким чином, “образ і подоба Божа” в людині є той “вищий Дух”, якому співпричасний дух людини. Поскільки Татіан притримується так званої “трихотомічної антропології”, то він крім духу, виділяє в людині ще душу і тіло. Особливо помітні його міркування про душу в 13 гл. “Промови”, де говориться, що сама по собі душе не володіє безсмертям, хоча, в той же час, вона може і не вмирати. Та душа, яка не знає Істини, руйнується разом з тілом, а потім, при кінці світу, знову ж воскресає разом з тілом і отримує як би “другу смерть” у вічних муках. Однак якщо душа набуває пізнання про Бога, то не помирає, навіть якщо вона і “руйнується тимчасово”. Сама по собі душа, за словами Татіана, являється “темрявою” і спасається лише Духом, або Логосом і “Світлом Божим”, котрий “охопив темряву”. Тому якщо душа “живе одна”, без єднання з Божественним Духом, то вона неминуче впаде вниз до матерії і помирає разом з плоттю; однак якщо вона як би “вступає в шлюб” з Духом Божим, то возноситься Ним в небесні місця. Тому що душа має нижче походження, а Дух, навпаки, перебуває вгорі. Правда, спочатку дух жив разом з душею, але вона не захотіла слідувати за Ним і Дух покинув її. Незважаючи на свою “покинутість” (самотність), душа все ж таки зберегла в собі якусь “іскру” сили Духу”, якої було недостатньо, щоби споглядати “досконалі речі”.
Така суть антропології Татіана. Вона ґрунтується на уяві про душу, яка володіє “субстанцією” “матеріального Духу” і “вищого Духу; тіло же є третій елемент, який входить до складу людини, але воно у Татіана асоціюється з явно негативними уявленнями про матерію. Тому пневматологія і антропологія Татіана явно переступають ту тонку межу, яка відділяє “ортодоксію” від єресі. В Римській церкві, де вже зформувалась стійка православна традиція, його вчення, навряд чи могло знайти підтримку серед православних християн, а можливо, воно зіткнулось із міцною опозицією.
Можливо цією обставиною, крім інших, і був викликаний від’їзд Татіана на сірійський Схід: в молодій Сірійській церкві, в якій було відсутнє стійке православне Передання, його ідеї могли і скоріше всього знайшли собі підтримку.
 

 

Ангеологія і демонологія Татіана

 

Вчення про ангелів і демонів займає значне місце в “Промові” Татіана. За словами апологета, Логос ще “до створення людини” став Творцем ангелів. Ці два види творіння були створені володіючими свободою волі, але не мали в собі “природи блага”, присущої одному лише Богу. Тому вони могли, внаслідок свобідного волевиявлення, становитись або добрими, або злими. І “первородний ангел”, хоча і був “розумніше” остальних, направив свою волю проти Бога, повстав проти Нього і перетворився в “начальника безумства”, ставши демоном. Послідуючі йому ангели, захопившись його “мріями”, організували “бісівську рать” і дали привід до відступництва від Бога людям, які також зловжили своєю свободою волі (Пр. 7–8). Винаходженням бісів, зокрема, являється астрологія і самий язицький політеїзм взагалі Татіан розглядає як поклоніння демонам. Звертаючись до елінів він говорить, що біси, самі впадаючи у велике зло, і їхні душі привабили не віданням і “фантазіями”. Далі Татіан робить цікаве зауваження: демони помирають зовсім не легко, тому що вони не мають плоті; але, поскільки їх існування полягає в творінні “справ смерті”, то вони помирають всякий раз, коли навчають гріхам послідувавших за ними людей. Тому видима “перевага” демонів, тобто відсутність тілесної смерті, становиться причиною великих мук: вони не можуть бути співучасниками вічного життя, і не отримають взамін смерті безсмертя, подібно праведним людям. Вони отримають в майбутньому замість безсмертя і вічності, свого роду “безумну безкінечність”, від якої немає визволення. Тому що біси, за словами Татіана, із-за “безмірності свого життя, грішать набагато більше за людей, а тому і спасіння для них неможливе (Пр. 14).
Розвиваючи далі цю “демонологію”, Татіан говорить, що біси, хоча і не володіють плоттю, але мають якийсь “духовний склад”, подібний вогню чи повітрю. Інакше говорячи, за його словами, демони мають якесь тіло, яке, по всій вірогідності, складається із “низчого духу”. Самій “сущності бісів” не доступне “місце покаяння”. Демонів Татіан називає “відблисками матерії і лукавства; вони тільки ведуть боротьбу посередництвом “низчої матерії” з подібною їм матерією, тобто нападають на душу людини, використовуючи в якості “знаряддя” тіло і всі тілесні немочі і пристрасті (Пр. 15–16).
Ангелологія і демонологія у Татіана тісно поєднуються з вченням про людину і сотериологією. Головним поєднуючим елементом їх, являється ідея свободи волі: саме свобода волі, за словами апологета, являється джерелом зла в світі, але вона ж і відкриває шлях до спасіння. Накінець, необхідно зауважити, що сотериологія у Татіана, як і у багатьох ранніх письменників. знаходиться у тісному зв’язку з есхатологією. Остання же витримана в дусі загально церковного вчення: після кінця світу буде воскресіння тіл, яке звершиться ради Суду над людьми, і Суддею буде сам Бог – Творець світу. Тайну воскресіння Татіан не намагається пояснити раціоналістичним шляхом, але наводить таке порівняння: до свого народження людина не знала саму себе, перебуваючи як би “в сущності плотської матерії”. Таким же чином вона перестає існувати після смерті, і “випаровану матерію” її тіла вміщує в собі світ (космос). потім людина воскресає, і це воскресіння в більшості нагадує народження людини на світ (Пр. 6).
Такі основні риси світогляду Татіана. В своїй “Промові” він торкається широкого кола питань християнського віровчення, але вони далеко не завжди знаходяться в строгому логічному взаємозв’язку. Татіан дуже часто слідує “особливій логіці мислення”, яка порою доводить його до самої  межі православної традиції, а інколи навіть переступаючи її. Накінець, в деяких місцях відчувається вплив філософії різних напрямків, а також  помітна прихильність Татіана до гностичних думок. Але не зважаючи на деякі протиріччя і неточні думки, богословське мислення Татіана пронизане глибокою християнською містичністю, яке заслуговує на повагу, як до його творів так і до його особи.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2