foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Патрологія – це богословська наука про отців Церкви та їх церковно-богословську писемність. Необхідно помітити, що слово “патрологія” не можна розуміти у вузькому значенні слова, тобто як науку, яка займається виключно вивченням творів одних отців Церкви. В поле зору даної науки попадають життя, творча діяльність і богослов’я всіх церковних письменників, які належали до Церкви і свідомо висловлювали православне віровчення. Тому поняття “патрологія” являється практично тотожнім висловленню “древньоцерковна писемність”. Не слід “патрологію” ототожнювати з “патристикою”, хоча між собою вони тісно пов’язані, але між ними спостерігаються деякі суттєві відмінності. Хоча терміни “патрологія” і “патристика” довгий час використовувались як взаємозаміняємі, однак їх треба чітко розділити.
Різницю цих понять ясно сформулював патролог, проф. СПБДА Н. Сагарда. “Патристика, – за словами проф.. Н. Сагарди, – являється переважно наукою богослівською, яка збирає розсіяні в творах отців Церкви докази для догми, моралі, церковного устрою і церковної дисципліни і намагається викласти їх за їх внутрішнім зв’язком. Вона не дає образу життя і літературної діяльності богословських письменників, опускаючи біографію і бібліографію, викладаючи догматичне вчення на основі головних елементів віровчення в творах церковних письменників. Таким чином в “патристиці” індивідуальні особливості того чи іншого церковного письменника знецінюються.
На відміну від “патристики” – “патрологія” містить в собі не тільки біографічний і бібліографічний розділ, але і екзегетичний, в якому викладається зміст окремих творів того чи іншого письменника і повний образ його вчення з відтінком саме його індивідуальних особливостей, що і складає суттєву частину науки, яку не може передати “патристика”. В патрології історія християнських догматів викладається в хронологічному порядку, в тісному зв’язку з самим життям Древньої Церкви, тобто в такому порядку, в якому християнські догмати розкривались в дійсності. З іншої сторони, в “патрології” кожний  християнський догмат розглядався в зв’язку зі всією системою віровчення тих церковних письменників, у яких розкривається цей догмат; між тим як “патристика” залишає цей зв’язок в стороні і бере із вчення відомого отця тільки те, що він говорить про той чи інший догмат окремо.[1] На основі всього цього проф.. Сагарда чітко робить різницю між “патрологією” і “патристикою”.
Термін “патрологія” вперше використав протестантський вчений Герхард в своєму творі († 1637).
В коло вивчаючих Патрологією християнських письменників входять не тільки одні “отці”, але і інші автори християнської писемності. Ця богословська наука названа Патрологією не тому, що вона зобов’язує говорити тільки про одних “отців” Церкви, – вона охоплює всіх древніх церковних письменників, але так як “отці” були носіями, свідками, захисниками і тлумачами одкровенної істини в такому виді, в якому вона збереглася в Церкві, – то вони складають основу Патрології. Поскільки ця наука вивчає в історичному аспекті поступовий розвиток і розкриття церковної думки, висловленої чи то “отцями”, “вчителями” чи просто “письменниками” церковними, то для правильного її напряму необхідно завжди мати на увазі головну рухому силу і  натхнення в цьому процесі – саму Церкву. Звідси виникає запитання: як встановити межу часу для цієї науки? Чи може взагалі Патрологія обмежитись якимось історично-церковним періодом?
Відповідь на це запитання дає архієп. Філарет:
“Як Церква Христова буде існувати до кінця світу, так до кінця світу будуть являтися в ній для потреб Церкви вибрані знаряддя Духа Божого... Таким чином у всіх віках можуть бути мужі з якостями, необхідними для отців Церкви, і думки людей визначаючі то VI то ХІІІ вік, не мають існування собі в цьому”.[2]
Іншими словами можна сказати, так як Церква Христова постійно живе сакральним і містичним життям Боголюдського Тіла Христова, то і церковна і богословська думка не зупинилася в ній, а продовжує свій розвиток і буде продовжувати до кінця світу.
Патрологія є наука, яка має своїм завданням історичне вивчення розвитку церковної писемності та поступового розкриття в ній християнського віровчення, моралі та церковної практики. Вона головним чином займається вивченням:
1) особою самого письменника;

2) каталогом його творів;

3) встановленням їх автентичності;

4) виявленням можливих впливів або запозичень від інших письменників.

Предметом вивчення Патрології являється церковна писемність – твори свв. отців та вчителів Церкви. В цих творах, як і в житті їх авторів, розкривається церковне вчення про віру і життя християн.
Завданням науки являється наукове вивчення творів церковних письменників з двох сторін: за змістом і літературною формою. Як історія церковної писемності православна Патрологія виходить із того принципу, що ця “писемність” різко відрізняється від світської своїм релігійним, богословським характером, своїм церковним змістом – в ній саме суттєве не форма, а зміст. Тому розрізняти твори християнської писемності необхідно саме за специфічним богословським змістом, з  точки зору її богословської значимості. Загальна історія літератури або історія літератури якої-небудь нації відображує насамперед художньо-естетичну сторону. Твори церковної літератури – не художні твори і не намагаються бути такими; церковна література – це зображення життя і страждання, віри і надії Древньої Церкви. Автори її – не “письменники” і “літератори” а церковні мужі і богослови, які турбувалися не за літературну форму своїх творів, а за їх зміст. Який цінний для нас як в історичному відношенні, тому що відображує стан церковної свідомості в сфері християнського віровчення, моралі, церковної дисципліни і практики в зазначений період, так і в догматичному, поскільки  зберігає в собі Священне Передання, в чому найбільша їх цінність. Церковна писемність переважно поставляє матеріал, який відноситься до Св. Передання, яке зберігалося в Апостольській Вселенській Церкві. Звідси завдання Патрології повинне витікати і полягати в оцінці змісту церковних творів за ступенем вірності і точності існування і належності в них Св. Передання.
Зі сторони форми церковна писемність може вивчатись як всяка літературна пам’ятка. В такому разі вона підлягає звичайним принципам історично-літературного вивчення: визначається об’єм досліджуваної літератури, час її виникнення, встановлюється автентичність творів і правильність дійшовшого до нас тексту.
Для правильного розуміння церковної літератури необхідно вивчити умови, середовище і обставини, серед яких вона виникла, зокрема, ознайомитись з особою авторів, їх життям, характером, духовно-моральною атмосферою, в якій вони жили і впливами, під якими вони знаходились.
Це завдання церковно-історичне. Звідси в розробці і вивченні Патрології необхідно виділити три головних моменти по відношенні до кожного церковного письменника:
1) біографічний (його життя);

2) бібліографічний (його твори);

3) систематичний (його богословські погляди).
Тому Патрологія є наука переважно історико-критична. Висвітлення особи автора і вплив середовища і епохи часу мають в Патрології особливо важливе значення.
Метод Патрології історико-критичний: кожний літературний факт повинен бути точно встановлений, з вказівкою ступені його достовірності та історичної цінності.
Значення науки обумовлюється важністю її предмета – церковною писемністю. Церковні письменники виступали зі своїми творами в ту пору, коли в темряві язицтва і гріха кожну душу людську вперше оросило благодатне слово Св. Євангелія. Для них християнство не було чимось повсякденним, звичайним; вони глибоко в душі відчували і усвідомлювали всю його благодатність, а тому із їх творів краще всього зрозуміти силу і велич християнства і проникнутись його духом. Читаючи твори свв. отців і вчителів Церкви підноситься дух людський не тільки віруючих, але і невіруючих, вони надихають жити і мислити в погодженні зі Вселенською істиною, яку вони приняли від свв. апостолів і в своїх творах донесли до наших днів.
Велике значення церковна писемність має і для інших богословських дисциплін – вона являється їх джерелом. В ній можна знайти багатий матеріал для екзегетики, тлумачення Св. Писання як в буквальному, так і в духовно-алегоричномузначенні. Важлива церковна писемність для систематичного богослів’я – Догматичного і Морального; для церковної історії, тому що проливає світло на внутрішню духовну сторону життя Древньої Церкви. І, накінець, на практичне богослов’я у всіх його різновидностях: Церковне право, Пастирське богослов’я, Літургіку і Гомілетику.

--------------------------------------------------------------------------------

[1] Сагарда Н., проф.. Лекции по патрологии. СПБ., 1912, сс. 105–106.
[2] Філарет (Гумилевский), архиеп. Историческое учение об отцах Церкви. Т., 1, СПБ., 1859, с. 14.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2