foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Не так давно у Києві почав виходити квартальник “Синопсис”, де вміщуються статті з богослов”я, філософії та культурології. Судячи з грифу, його видавцями є грецька парафія св.вмц.Катерини м.Києва (не зазначено однак, що вона належить до УПЦ Московського патріярхату) та малознані навіть у Києві київське наукове товариство ім.Петра Могили ( не сказано, що Петро Могила є святим!) та київське братство православної інтелігенції. Видання квартальника здійснюється за сприяння директора православного видавництва п. К. Стиліаноса із Салонік (Греція) і з благословення митрополита Володимира (Сабодана). ”Синопсис” ще не набув чіткого обличчя і не випадково значну частину його обсягу займають статті головного редактора журналу - священика Петра Зуєва (УПЦ МП). Тому утримаємося поки що від загальної рецензії і зупинимося тільки на одній маленькій (всього 2 сторінки) замітці ”Еволюція нових релігійних рухів: тенденції до соціалізації та ізоляції”, написаній членом редколегії журналу п.Дмитром Бондаренком (“Синопсис”-К.,2000.-№ 2.-С.177-178).
Пафос цієї статті полягає в удоводненні того факту, що деякі з нових релігійних рухів “мають виразні тенденції до соціалізації”, інакше кажучи вони зазнають певних еволюційних змін, починають краще вписуватися в сучасне життя (муністи, кришнаїти), а деякі секти –навпаки. За думкою автора навіть АУМ синрикьо на тиск з боку держави і громадськості відреагувала “структурними змінами і демонстрацією лояльності до… суспільства”, хоча деякі з сект (“віссаріонівці”) загострюють “конфлікт із секулярним сітом” і творять поселення поза цивілізвацією, тощо.
Читаючи дану статтю, ловиш себе на думці, що написана вона у давно знайомій тональності. Ця тональность притаманна колишнім атеїстам, котрі сьогодні величають себе релігіознавцями і пишаються своїм нібито об”єктивним та неупередженим підходом да сучасних релігійних проблем. Говорити з ними про християнський погляд на ці проблеми даремно, бо для них Біблія не є Святим Письмом, а лише джерелом певної ідеології, не гіршої і не кращої, ніж всі інші. Так і тут. Автор не вживає терміну тоталітарні (деструктивні) секти, до котрих відносяться й згадувані ним наприклад горезвісні “Аум синрикьо”(ця секта до речі діяла також у Москві й Києві), “Біле братство”,”віссаріонівці” та ін., видно не поділяючи такої оцінки. Він навіть не згадує різко негативні висновки щодо тоталітарних сект, дані Православною Церквою , не знає ( чи замовчує?) глибокі дослідження з цієї проблематики ряду авторів, (наприклад Олександра Дворкіна), присвячені тим же мунітам, псевдоіндуїстським сектам, “віссаріонівцям”, тощо. В результаті картина постає неповною і викривленою, висновки автора і деяких його однодумців виглядають необгрунтованими. Д.Бондаренко не ставить питання про об”єктивність досліджень , скажімо Т.Кузнецової. Але ж тоталітарні секти є закритими структурами і здобути про них якусь дійсно об”єктивну інформацію неймовірно важко. Лише коли сектантами чиняться жахливі злочини, вибухають резонансні скандали, починається поліцейське й судове розслідування, тоді суспільство ( на жаль, уже пізно) довідується про справжнє обличчя нібито благопристойних досі “товариств”, “центрів духовності” “оккультних семінарів” і т.д. Ось Д. Бондаренко пише: “тиск з боку держави і громадськості сприяв переходу Великого білого братства до напівпідпільного стану, Аум синрикьо відреагувала на нього структурними змінами і демонстрацією лояльності до того ж суспільства.”(с. 178). Автор навіть не говорить чим же був спричинений цей тиск, не згадує, що це була вимушена відповідь держави й громадськості на жахливі злочини Аум синрикьо, “діяння” “Білого братства”! А що ж виграло суспільство від того, що “Біле братство” зовні стало благопристойнішим ? А наскільки щирими є заяви нових лідерів Аум синрикьо? Чи може ці секти лише тимчасово “залягли на дно”, вичікуючи поки вщухне скандал, щоб з новими силами зайнятися своєю чорною роботою. Припустимо, що деякі секти дійсно стали не такими агресивним, як раніше. Але чи ця зміна тактики не призведе до посилення їх ролі у суспільстві, щоб з більшою ефективністю вербувати своїх нових адептів і губити людські душі? І що взагалі треба робити, щоб запобігти цьому? На всі ці питання марно шукати відповіді у статті Д.Бондаренка...
Деякі висновки автора просто дезінформують читача. Так, проблему “віссаріонівців” автор вбачає у тому, що вони внаслідок конфлікту з секулярним світом (хіба тільки з секулярним?) творять поселення поза цивілізацією. Але ж смт. Курагіно під Мінусинськом не є “загубленим світом” Конан-Дойля і взагалі там знаходиться лише “столиця” лжехриста Сергія Торопа, який, до речі, зовсім не позбавлений благ цивілізації! А як же бути з тим фактом, що філії секти “віссаріонівців” активно діють у Києві, Москві, Петербурзі, а сам Тороп уже в якості лжехриста “ощасливив” своїм приїздом киян?
Слід підкреслити, що автор зовсім не торкається питання про те, наскільки несумісним є вчення новоявлених сектантів з віровченням Православної Церкви, яку величезну шкоду вони завдають християнському світу в цілому. Якби ця стаття була надрукована у якомусь світському виданні, то ряд питань до автора були б зняті. Надто добре ми знаємо сучасну похмуру дійсність в Україні, коли майже в кожному виданні друкуються антихристиянські матеріали, коли майже в кожній газеті можна знайти гороскопи, коли реклама гадалок та “цілителів” всіх мастей не сходить з екранів телевізорів, а держава з поблажливістю, гідною кращого застосування, крізь пальці дивиться на існування в Україні відверто антигуманних сект, із сатаністами включно. Але ж стаття надрукована в журналі, який претендує бути православним богослівським часописом, його головним редактором є священик УПЦ МП, а видання в цілому благословив сам предстоятель української філії РПЦ митрополит Володимир!! Оце така хвалена “канонічна” Церква?! Оце така її вірність духу і літері Святого Письма?! Мимоволі думаєш собі: якби той ентузіазм , енергію та матеріальні ресурси, з котрими УПЦ МП пробує викорчувати все українське в Україні, з якою веде затяту боротьбу проти УПЦ Київського Патріярхату, обернути проти тоталітарних сект, то мабуть питання про нашестя сектантів на християнську Україну було б куди менш актуальним…

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2