foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

1. Онтологія і глибина понять.

Перед тим як перейти до безпосереднього розгляду проблеми, винесеної у заголовок цього розділу, маємо пояснити, на якому матеріалі вона розглядатиметься, і чому саме на ньому. На часі визначитись зі змістом та обсягом цих понять – ключових категорій нашої розвідки. В противному разі ми ризикуємо, потрапивши в пастку термінологічної плутанини, не мати чітко визначеного об\'єкта досліджень.

Почнемо з основного поняття, винесеного у заголовок розділу, в його онтологію . Що таке віра ? На перший погляд немає нічого складного у визначенні цього зрозумілого і відомого всім почуття, але це тільки на перший погляд . Чи до кінця відоме воно нам, і чи вповні ми його розуміємо .

Насамперед потрібно сказати, що віра - це властивість людської природи. Вона є основним фактором, що забезпечує формування розвиток і всю життєдіяльність людини . Звучить дещо дивно, але якщо розглядати значимість всіх складових , що забезпечують функціонування людської природи, то віру можна з упевненістю назвати основною. І як складова властивість людської природи вона притаманна абсолютно всім, всьому людству. А тому поняття невіруючий, або ототожнене з ним у наш час атеїст є відносним терміном, який виражає стан віри в людині, але аж ніяк не виражає наявність чи відсутність віри у певної людини. Бо у цьому випадку означується не відсутність у людини віри як такої, а відсутність віри у  Бога, наявність віри релігійної, тобто це поняття стосується предметності людської віри. Але про це пізніше. А зараз за допомогою перехресних понять визначимо саму природу віри. Насамперед звернемось до Святого Письма. Ап. Павло говорить: „Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому“ (Євр. 11, 1). Так визначає сутність віри ап. Павло. Отже, віра є, по-перше, та духовна сила в християнині, що може забезпечити йому осягнення бажаного, і, по-друге, – упевненість у тім, що не дано йому пізнавати безпосередньо, через його зовнішні органи почуттів .Жити без віри людина узагалі не може, як би вона не запевняла себе у своєму безвір\'ї. От як пише про це архієпископ Іоанн Шаховський: „Шлях високої віри є напрямок, даний усім людям... Навіть невіруючі в Бога, самі того, не розуміючи і не бажаючи визнавати, живуть вірою у своєму житті. Вони вірять свідченню інших; довіряють іншим, і в історичному сенсі, і в особистому своєму житті.

Так ми, люди, не сумніваємося, що наша мати є саме наша мати, хоча впевненість наша не спочиває на досвіді власних знань, а тримається на вірі, на довірі до близьких людей... Віра є те, що живе Богом, а не собою. Віра є деяке нове повітря, через яке предмети світу ми бачимо по-новому й усе по-новому бачиться. Віра, достовірніша всякої реальності цього світу; вона є не тільки переконання, але і стан; і не тільки стан, але і сходження „від слави в славу“ (2 Кор. 3, 18). Віра є добра дійсність, а невір\'я – дурний сон... Невір\'ям жити не можна, як не можна жити тільки сьогоденням на цій землі. І тому невір\'я, по суті, немає. Є тільки віра, і є маловір’я.

„Людина ходить подібно примарі“ (Пс. 38, 7). Минулого вже немає, майбутнього ще немає, а сьогодення – де воно“?6 Яким чином забезпечується сприйняття сьогодення, існування в ньому. У вірі, найвищому акті душі людської, є дві сторони: одна, так би мовити, матеріальна, основна, первісна, інша — духовна, похідна. По-перше, віра є довільне прийняття істини, без допомоги очевидності, скоренням розуму свідченню одкровення; по-друге, віра є вільне зречення самого себе, тобто абсолютне підкорення своєї волі волі Того, Чийому одкровенню скорив себе розум.7 І це підкорення відбувається повсякчасно, кожної миті нашого існування, в залежності від того кому чи чому ми підкоряємо свою волю, і відбувається через віру. За словами ап. Павла : “ ... кому ви віддаєте себе в раби на послух, того ви і раби, кому покоряєтесь... “ (Рим. 6,16) .Підкорення волі йде через віру, а від волі залежить всі інші вчинки людини, протікає вся її життєва діяльність.

2. Значення предметності віри.

Чи є різниця, у що вірити, і чи багато у нашому житті залежить від предмета віри. Узагалі весь навколишній світ є предметом віри, оскільки він не даний нам безпосередньо, а через систему понять, які утворюються нашим розумом за допомогою сукупності пізнавальних функцій душі при безпосередній участі віри. Для одного відстороненого мислення щось сутнісне взагалі недоступне. Тільки сутність  може доторкатися до сутнісного. Відсторонене мислення має справу тільки з границями і відносинами понять. Закони розуму і речовини, що складають його зміст самі по собі не мають сутності, але є тільки сукупністю відносин. Тому що сутнісною у світі є тільки розумно-вільна особистість.8  У своїй сукупності поняття, речі і явища особистістю вибудовуються у певну градаційну шкалу цінностей, і слід зрозуміти, що без усвідомлення деяких з них вісі інші втрачають, або нівелюють свій зміст. Основним з найнеобхідніших є наявність усвідомлення поняття Бога у цій шкалі, тобто життєво необхідним  є для нас усвідомлення існування Бога,  Бога як сущності яка має конкретні якості, властивості і визначену природу, і знаходиться у певних стосунках з людиною. Дуже в багатьох системах раціональної філософії ми бачимо, що догмати про єдність Божества, про Його всемогутність, про Його премудрість, про Його духовність і всюдисущність, навіть про Його троїчність, — можливі і доступні розуму невіруючому. Він може навіть допустити і пояснити всі чудеса, що сприймаються вірою, підводячи їх під яку-небудь особливу формулу. Але все це не має релігійного значення, тільки тому, що раціональному мисленню недосяжне усвідомлення  про живу особистість Божества і про Її живі відносини до особистості людини.

Усвідомлення про відношення живої Божественної особистості до особистості людської служить підставою для віри, чи, вірніше, віра є тією самою свідомістю, більш-менш ясною, більш-менш безпосередньою. Вона не складає чисто людського знання, не складає особливого поняття в розумі чи серці, не вміщається в одній якій-небудь пізнавальній здатності, не відноситься до одного логічного розуму, чи сердечному почуття, чи переконання совісті; але обіймає всю цілісність людини і виявляється тільки у хвилини цієї цілісності і співвимірно до її повноти. Тому головний характер віруючого мислення полягає в прагненні зібрати всі окремі частини душі в одну силу, відшукати той внутрішній осередок буття, де розум, і воля, і почуття, і совість, і прекрасне, і істинне, і дивне, і бажане, і справедливе, і милосердне, і вся повнота розуму зливається в одну живу єдність, і в такий спосіб відновляється сутнісна особистість людини в її первозданній неподільності.9 Віра є великою силою, через яку може об’єднати в одне ціле і реалізуватися весь духовний і творчий потенціал людини.

Віра — це двері через які у людині фіксується, аналізується і утверджується будь яка інформація, тобто через віру відбуваються всі пізнавальні процеси.

Усі вищенаведені тези розкривають функціональні можливості віри.

Як бачимо , віра у людині є рушійною силою, але має велике значення у якому напрямку вона буде реалізована. Ця сила, притаманна всім, і реалізується вона по різному. Напрям реалізації залежить від предмета віри.

3. Віра і розум.

В останні десятиліття двадцятого віку в основному все було підпорядковане розуму і все покладалось на силу розуму. Але упустили основне, що сила розуму живиться існує і реалізовується через силу віри. Після розумового аналізу речей настає момент дії віри, і ця співпраця йде постійно. Розум усе підкоряє логічному осмисленню, самий хід мислення відбувався зовнішнім зчепленням понять. А віра дає всьому цьому цілісність реалізацію. Відділене від інших пізнавальних сил, логічне мислення складає природний характер розуму, відділеного від своєї цілісності. Весь порядок речей, що відбувся внаслідок цього роздвоєного стану людини, сам собою тягне її мислення до цієї логічної відокремленості. Тому-то віра і перевищує природний розум, що він опустився нижче свого первозданного рівня.

Не для усіх можливі, не для усіх необхідні заняття богословські; не для всіх доступно заняття філософією; не для всіх можлива постійна й особлива вправа в тій внутрішній увазі, що очищає і збирає розум до вищої єдності; але для всякого можливо і необхідно зв\'язати напрямок свого життя зі своїм корінним переконанням віри, узгодити з ним головне заняття і кожну особливу справу, щоб усяка дія була вираженням одного прагнення, кожна думка шукала однієї підстави, кожен крок вів до однієї мети. Без того життя людини не буде мати ніякого змісту, розум його буде обчислювальною машиною, серце — збором бездушних струн, у яких свище випадковий вітер; ніяка дія не буде мати морального характеру, і людини власне не буде. Тому що людина — це її віра.10

4. Значення і сила християнської віри.

І немає такої нерозвиненої свідомості, яку б не під силу було перейняти основним переконанням Християнської віри. Тому що немає такого тупого розуму, який би не міг зрозуміти своїй незначності і необхідності вищого одкровення; немає такого обмеженого серця, яке б не могло розуміти можливість іншої любові, вище тієї, котру збуджують у ньому предмети земні; немає такої совісті, яка б не відчувала невидимого існування вищого морального порядку; немає такої слабкої волі, яка б не могла зважитися на повну самопожертву за вищу любов свого серця. А з таких сил складається віра. Вона є жива потреба спокути і безумовна за нього подяка. У цьому вся його сутність. Звідси одержує своє світло і зміст весь наступний розвиток віруючого розуму і життя.11 Віра релігійна, є особливий таємничий стан душі, чи здатність душі, що проникає одночасно розум, серце і волю, діюча сила, початок, здатний панувати над усім щиросердечним життям, початок усього, що оживляє, підбадьорливий, керівний. Віра є вогник, що піднімається над рівнем душевного життя, свідчення духу, тобто вищого ладу душі.12

Отже від об\'єкта віри залежить зміст життя людини. А хто краще може розкрити цей зміст, наповнити його істинними цінностями, істинним смислом, як не Той, Хто дарував це життя людині і постійно Своїм промислом піклується про життя кожної людини. Але ворог роду людського постійно намагається відвернути людину від Бога. І робить він це вишуканими способами. І найбільше неправдою, якій надає виду правдоподібності. Тобто всі його намагання спрямовані в область віри людини, і як колись спокусив він прародичів наших Адама і Єву в раю, запропонувавши їм повірити у інше, ніж вчить Бог, так і сьогодні він продовжує підносити такого ж роду сурогат людині. І цей сурогат проникає і в церковне середовище, не кажучи вже про людей, що далекі від Церкви. Ми розглянемо причини виникнення надзвичайно широкого поширення  марновірств у людському суспільстві.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2