foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

ЗАСНУВАННЯ СОЛУНСЬКОЇ ЦЕРКВИ
У древності місто Солунь називалось Ферма. В 315 році до Р.Х. зять Филипа Македонського Кассандр побудував на місці попереднього міста нове місто і назвав його на честь своєї дружини Фессалоніки, зведеної сестри Олександра Македонського. В 168 році до Р.Х. місто було завойоване римлянами. Через деякий час воно стало столицею Македонії. У громадянській війні місто стало на бік Октавія і Антонія і за це отримало привілей вільного міста. Фессалоніки зв’язували східні провінції Римської імперії з Римом. Це був великий торговий центр.
Апостол Павло заснував церкву у Фессалоніках під час другої місіонерської подорожі. В заснуванні церкви брали участь Сила і Тимофій. Слідуючи своєму звичаю, апостол Павло три тижні проповідував Євангеліє спочатку у синагозі. Але все ж успіх проповіді посеред язичників викликав незгоду з боку євреїв. Вони збунтували натовп, звинувачуючи апостола Павла і його супутників у тому, що вони чинять проти повелінь кесаря, вважаючи царем Ісуса. Тому апостол Павло разом з Силою і Тимофієм змушені були вночі покинути місто і податися до Верії, а звідти до Афін і, нарешті, до Коринфу.
ПРИВІД ДО НАПИСАННЯ ПОСЛАННЯ
Знаходячись у Коринфі, апостол Павло отримував через Силу і Тимофія свідчення про Солунську церкву. Солунська церква, процвітаючи, зробилася зразком для усієї Македонії і Ахаї (1: 7). Але все ж віруючі зазнавали утисків з боку одноплемінників, але не в цьому виявилася небезпека для церкви. Посеред солунян знайшлися вороги Апостола, які говорили на нього всяку неправду. Вони звинувачували святого Павла в людино догідливості і в ганебному боягузтві, яке виявилося в тому, що він залишив паству в найкритичніший момент (2: 3—12; 17—18); і не тільки в цьому виявилася небезпека для солунських християн. Деякі з них стали сумніватися в тому, що померлі брати будуть брати участь у Царстві Слави. Вони говорили, що померлі не ввійдуть разом з живими на зустріч Грядущому на хмарах зі славою Христу. Це викликало у серцях солунян глибоку скорботу. Всі ці повідомлення і подали привід апостолу Павлу написати перше послання до солунян.
МЕТА НАПИСАННЯ ПОСЛАННЯ
Мета написання послання полягає в тому, щоб по-перше, розсіяти неправду і утвердити свій апостольський авторитет, по-друге, утішити солунян у скорботі — через спростування неправильного вчення про участь покійних братів.
ЧАС І МІСЦЕ НАПИСАННЯ
На початку послання Апостол посилає вітання від себе, а також від Сили і Тимофія. З книги Дій святих апостолів відомо, що після відбуття з Солуні Апостол знаходився разом з Силою і Тимофієм тільки у Коринфі. Ця обставина дає можливість визначити місце написання послання — є місто Коринф..
Апостол Павло, за свідченням книги Дій, знаходився у Коринфі близько двох років приблизно у 52—54 роках.
У змісті послання відчувається близькість розлуки (1:5; 2,1—2; 2:17). Тому потрібно вважати, що перше послання до солунян було написано на початку перебування апостола Павла у Коринфі 52 року.
ЗМІСТ ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ ДО СОЛУНЯН
Апологія апостольського авторитета (1:2 - 3,4)
Апостольський авторитет Святого Павла підривали прихильники іудейства. Язичники не могли цього зробити тому, що благовістя апостола Павла їм було мало відоме. Іудаїсти шляхом підриву апостольського авторитета мріяли звести нанівець його благовісні праці.
Апостол Павло після вітання відразу переходить до захисту свого авторитета. Поштовхом до цього були не честолюбство чи славолюбство. Не самолюбство вимусило апостола Павла захищати свій авторитет. Апостол Павло був всією душею відданий справі проповіді Святого Євангелія. Коли принижували його авторитет, разом з ним принижувалося благовістя. Ревнуючи за благовістя, апостол Павло змушений захищати свій авторитет, від якого багато в чому залежав успіх благовістя.
Апостола Павла звинувачували у розповсюдженні пустого вчення, у переслідуванні корисливої мети, у славолюбстві і марнославстві і, нарешті, у ганебному боягузтві, саме в тому, що у критичну хвилину він залишив свою паству напризволяще.
Спростовуючи звинувачення, що зводилися до того, що його вчення пусте, апостол Павло говорить, що наша до вас євангельська проповідь була не тільки у слові, а й у силі і в Дусі Святім та повнім переконанні (1:5). Це до сить переконливий доказ. Підтвердженням істинності благовістя апостола Павла були чудеса, у звершенні яких виявлялася сила Святого Духа. Вірогідно, апостолом Павлом у Фесалоніках було звершено багато чудес тому, що він говорить про „багато посвідчень”. При цьому Апостол посилається на те, що фесалонікійці самі про це знають (2:5).
Важливим доказом істинності благовістя апостола Павла є успіх проповіді посеред фессалонікійців. Апостол Павло говорить, що їх віра зробилася зразком для усієї Македонії і Ахаї. Слава про віру фессалонікійців пройшла не тільки у Македонії, але дійшла навіть до далеко розміщеної Ахаї. Коли апостол Павло приходив у ці області, віруючі самі розповідали про успіх його проповіді посеред фесалонікійці в (1: 6 — 10).
Потім Апостол говорить про страждання, які йому і його учням довелося витерпіти у Филипах. Апостол згадав про це не випадково. Цей факт красномовно свідчить, що вчення апостола Павла не пусте, бо який пустий мрійник згодиться страждати і ризикувати своїм життям за оманливе вчення (2: 1—3).
Далі Апостол відкидає звинувачення його у користолюбстві. Іудаїсти говорили, що немовби апостол Павло проповідує Євангеліє заради користі (3—5). На це він відповідає: „Ви пам’ятайте, браття, труд наш і виснаження: вночі і вдень працюючи, щоб не обтяжити кого з вас, ми проповідували вам благовістя Боже” (2:9).
Не могло встояти проти доказів апостола Петра і третє звинувачення: немовби він проповідує заради людської слави (2: 6). Апостол говорить, що якби він і його учні шукали людської слави, то явилися б до них з поважністю Апостолів Христових, чого в дійсності не було. Вони були посеред фессалонікійців тихі, схожі до годувальниці, яка ніжно обходиться з дітьми своїми (2: 7). Порівнюючи себе з матір’ю-годувальницею, Апостол підкреслює свою особливу любов до фессалонікійців. Він говорить, що ми із прихильності до вас, захотіли передати вам не тільки благовістя Боже, але й душі наші тому, що ви стали нам любі (2: 8). Врешті, спростовуючи звинувачення у боягузтві Святий Павло говорить, що він двічі хотів прийти до них, але тому перешкодив сатана (2: 18). Своє піклування про фессалонікійську паству Апостол проявив у тому, що посилав апостола Тимофія, який повинен був утвердити і утішити їх у вірі. Крім того, Апостол, знаходячись далеко від своєї пастви, старанно молився про те, щоб бачити лице фессалонікійців і доповнити чого не вистачало у їхній вірі (3:10).
ВЧЕННЯ ПРО ВОСКРЕСІННЯ МЕРТВИХ І ПРО ДРУГЕ ПРИШЕСТЯ ХРИСТОВЕ (4:13 -5:4)
Деякі фессалонікійські християни переймалися скорботою. Вони вважали, що померлі не будуть брати участі у царстві слави, яке настане після другого пришестя Ісуса Христа (4:13). Апостол стверджує, що померлі в Ісусі, тобто віруючі, воскреснуть. Доказом воскресіння мертвих є воскресіння Ісуса Христа (4:14). Фессалонікійці могли подумати, що якщо навіть мертві і воскреснуть, але все ж вони не удостояться радісної зустрічі Ісуса Христа, іншими словами воскреснуть після пришестя Христового. Апостол посилаючись на одкровення Господнє, говорить, що ті, які лишилися в живих до пришестя Господнього не випередять померлих (4:15).
Мертві у Христі воскреснуть „при голосі Архангела і трубі Божій”. Ці слова не можна розуміти буквально. Образ Божої труби взятий із Старого Завіту. Подорожуючи по пустелі, євреї після трубного звука переходили з одного місця на інше. Перед пришестям Христовим мертві у Христі також повинні перейти з одного стану в інший, — із стану мертвеності в стан життя. Під голосом Архангела і трубою Божою потрібно розуміти який-не-будь зовнішній знак, який буде даний Богом перед воскресінням мертвих (4:16).
Апостол говорить, що „мертві у Христі воскреснуть першими”. Деякі тлумачі неправильно розуміють це місце. Вони пояснюють це так, що перед другим пришестям відбудеться воскресіння праведників і грішників, що праведники воскреснуть „попереду”, тобто раніше грішників, що між воскресінням праведників і грішників буде якийсь проміжок часу.
Але все ж з контексту промови Апостола витікає інакше тлумачення. Апостол слово „попереду” використав у тому значенні, що спочатку воскреснуть мертві, а потім відбудеться зміна тіла тих, які залишаться в живих.
Згадуючи про воскресіння мертвих у Христі, Апостол не заперечує воскресіння грішників. Він говорить про воскресіння мертвих у Христі тому, що за їхню долю уболівали фессалонікійські християни.
Потім, тобто, після воскресіння мертвих ті, які залишаться у живих, зміняться (4:17).
Нарешті, як померлі, так і ті, які дожили до другого пришестя являться в час зустрічі Господньої у повітрі і завжди будуть перебувати разом із Христом (4:17).
Солуняни з нетерпінням очікували пришестя Ісуса Христа, це побуджувало у них бажання знати час його пришестя. Апостол на це відповідає, що „про часи і строки немає потреби писати” тому, що вони самі добре знають, що день Господній прийде, як злодій, вночі (5:1). Злодій приходить вночі, але ніхто не може знати, в яку конкретно хвилину він прийде. Якщо точний час приходу злодія невідомий нікому, то тим більше час пришестя Ісуса Христа, про який не відають навіть ангели.
Поряд з цим Апостол вказує ознаки другого пришестя. До таких він відносить „кажуть мир і безпека”, тобто люди скажуть в розумі своєму і серці, що основи благоденства і безпеки тверді. Вони не будуть думати про друге пришестя, їх стан можна порівняти з настроєм нерозумного багача, який мовив у душі своїй: „їж, пий, веселися”.
„Тоді їх раптом досягне пагуба”, тобто бідування. Раптовість другого пришестя Апостол порівнює з жінкою, яка повинна родити. Жінка не може знати точного часу народження своєї дитини.
Але для віруючих друге пришестя Христове не може бути раптовим тому, що вони завжди готові до його зустрічі. Той, хто відчуває постійну готовність, ніколи не може бути захоплений зненацька. Раптовість можлива тільки для тих, хто не очікує, не готується.
Життя віруючих Апостол порівнює з днем, а грішників — з ніччю, тому що дню притаманні справи благодійні, а ночі — справи темні.. Позаяк переступи звершуються у пітьмі (5: 4—8).

 

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2