Apologet

Зі змісту послання видно, що приводом до написання стала поява у Фрігії якихось лжевчителів, котрі загрожували чистоті християнської віри, і бажання ап. Павла застерегти колосян від захоплення цими лжевчителями. Метою послання було застерегти колосян, щоб вони не спокусилися улесливими словами теософів, немовби можна на кого-небудь чи на що-небудь, крім Христа Господа, спертися надіями своїми. Бажав також ап. Павло переконати їх триматися, як незмінної істини, того вчення, котре було сповіщене їм Епафрасом, „вірним служителем Христа”: „Отак ви і навчилися від Епафраса, улюбленого співробітника нашого, що за вас він вірний служитель Христа” (Кол. І: 7), „Поздоровляє вас Епафрас, що з ваших, раб Христа Ісуса. Він завжди обстоює вас у молитвах, щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею. І я свідчу за нього, що він має велику горливість про вас та про тих, що знаходяться в Лаодикії та в Гієраполі” (Кол. IV: 12-13).
ЧАС І МІСЦЕ НАПИСАННЯ ПОСЛАННЯ ДО КОЛОСЯН
У посланні св. ап. Павло двічі згадує, що він знаходиться у путах: „Моліться разом і за нас, щоб Бог нам відчинив двері слова, – звіщати таємницю Христову, що за неї я й зв’язаний. Привітання моєю рукою Павловою.
Пам’ятайте про пута мої! Благодать Божа нехай буде з вами! Амінь” (Кол. 4: 3, 18). Це було перше ув’язнення у Римі, оскільки з ап. Павлом знаходився Тимофій: „Павло, із волі Божої апостол Христа Ісуса, і брат Тимофій” (Кол. І; 1), котрого не було у другому ув’язненні. Відповідно, місцем написання був Рим, а час — вірогідно, близько 61 чи 62 року.
ЗМІСТ І ПОДІЛ ПОСЛАННЯ ДО КОЛОСЯН
Послання до колосян містить у собі чотири розділи. Головна тема послання — спростування лжевчителів, котрі намагалися довести, що можна прийти до Бога і спастися без Господа Ісуса Христа. Послання до колосян можна поділити на такі частини:
1) передмова — І розділ, вірші 1—11;
2) віроповчальна частина — І розділ, 12 вірш; II розділ, 23 вірш;
3) морально-повчальна частина — III розділ і IV розділ, 6 вірш;
4) післямова — IV розділ, 7—18 вірші.
ЕКЗЕГЕТИЧНИЙ РОЗБІР ПОСЛАННЯ ДО КОЛОСЯН
Послання починається привітанням від імені ап. Павла і брата Тимофія (Кол. І: 1). Подавши колосянам благодать і мир, св. ап. Павло говорить, що з того часу, як він почув від Епафраса про їхню віру і любов до всіх святих, тобто до християн, не перестає він молитися за них, щоб вони все більше і більше духовно удосконалювалися (Кол. І: 1-11).
Мета послання — застерегти колосян від лжевчителів. Тому у віронавчальній частині послання св. ап. Павло, перш за все, зображує домобудівництво спасіння людей. Для цього він передусім дякує Богу за те, що Він звільнив нас від влади темряви і ввів у Царство улюбленого Сина Свого: „дякуючи Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спадщині святих у світлі, Ідо визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина, в Якім маємо відкуплення і прощення гріхів” (Кол. І: 12—14). Після цього ап. Павло починає розмірковувати про саму особу Божественного Спасителя: „Він є образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива” (Кол. І: 15). „Образ”, говорить єп.Епифан (Феофан), вказує на єдину сутність з Отцем: чому? Через те, що народженим є. Оскільки народжений — значить єдиносущний, а будучи єдиносущним, є „образом”. „Роджений перш усякого творива” — тут вказується, що Син Божий народженим є, а не являється творінням Бога Отця. „Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, — усе через Нього й для Нього створено!” (Кол. I: 16). Тут міститься важлива догматична істина про те, що Син Божий є Творцем всього, існуючого і, відповідно, Сам не може бути творінням. Цим не усувається участь у творінні Бога Отця і Бога Духа Святого. Ап. Павло, маючи на меті спростувати лжевчителів, котрі заперечували Божество Ісуса Христа, підкреслює лише цим твердженням Його Божественну гідність. Догматичне значення цього місця полягає ще й у тому, що тут вказуються різні щаблі ієрархії у світі ангельському: „А Він є перший від усього, і все Ним стоїть”(І: 17). Ці слова ап. Павла викривають юдеїстів, котрі заперечують Промисел Божий — світ не сам собою стоїть і не одними бездушними законами природи керується, а безпосередньою участю в його життя Творця. „Все Ним стоїть, — говорить св. І.Златоуст, — значить, якби щось було поза Його Промислом, то зруйнувалося і зникло б”. Сказавши про те, ким є Господь Ісус Христос за Божеством, ап. Павло переходить потім до того, ким Він є у домобудівництві нашого спасіння. Тут розкриваються дві важливі догматичні істини: висота Боголюдини, котра стала Главою Церкви, і як головна справа Його — примирення кожного з Богом. „І Він — Голова тіла. Церкви. Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першість” (Кол. І: 18). „І щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров’ю хреста Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне” (Кол. І: 20). Тут вказується на головну справу Боголюдини — примирення усіх з Богом. Гріхопадіння людей внесло ворожнечу між Богом і творінням; Хресна смерть Сина Божого внесла умиротворення, знявши з людини вину її гріха і примиривши з Богом. Це своєю чергою, примирило і ангелів з людиною, котрі як вірні слуги Божі не могли не вороже ставитися до людей. Тепер, після звершення Господом подвига спокути, ангели ставляться до нас, як старші брати до менших. У цьому полягає смисл слів „чи то небесне” (Кол. І: 20). Виклавши сутність домобудівництва нашого спасіння, св.ап. Павло застосовує викладене ним вчення, по-перше, до колосян (Кол. І: 21-23), а по-друге, до себе і до свого апостольського служіння (Кол. І: 24-29). Він говорить, що і колосяни можуть сподобитися плодів покутної справи Христової, якщо тільки будуть твердими і непохитними у вірі.
Зміст II розділу повністю спрямований проти лжевчителів, котрі лестощами спокушують колосян. Починає викривання ап. Павло посиланням на свій подвиг, бажаючи, немовби, схилити колосян до уваги і здобути їхню повну довіру. Хвалить їх за те, що серця їхні сприйнятні „для пізнання таємниці Бога, Христа, в Якому всі скарби премудрости й пізнання заховані” (Кол. II: 2-3). Перша думка тут та, що Господь Ісус Христос, як Син Божий і Бог, Сам все знає, якщо ж так, то в Нього треба просити все; Він дає премудрість і знання. І тут же ап. Павло попереджує про спокуси з боку філософів-неправдомовців і благає колосян:
„Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом” (Кол. II: 8).
Далі ап.Павло розглядає наболіле питання про обрізання: „Ви в Ньому були й обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні. Ви були з Ним поховані у хрещенні, у ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив” (Кол. II: 11—12). Ці слова, безсумнівно, направлені проти юдействуючих, котрі вимагали обрізання. Апостол Павло говорить, що християни обрізаються „нерукотворним обрізанням”, котре складається з „скидання людського тіла гріховного” і очищення від гріхів у Таїнстві Хрещення. У цих словах міститься важлива думка про те, що старозавітне обрізання замінене у Новому Завіті Таїнством Хрещення.
В останніх варіантах II розділу (з 16 по 23) св. ап. Павло застерігає від певних ухилів від істини.
Перша засторога полягає в тому, щоб остерігатися юдейських звичаїв, котрих дотримуватися християнам немає потреби: „Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи, бо це — тінь майбутнього, а тіло — Христове” (Кол. II: 16-17).
У другому застереженні ап.Павло вмовляє не спокутуватися поверховим смиренномудріем лжевчителів і службою ангелів. Лжевчителі, крім Глави Церкви — Христа Спасителя, вчили досягати єднання з Богом через посередництво ангелів, з котрими потрібно вміти входити у спілкування різними таємничими засобами, наприклад, знесилюванням плоті.
Застереження третє: не захоплюватися людськими мудруваннями про необхідність утримуватися від деяких речовин: „не дотикайся, ані їж, ані рухай” — очевидно, тут мова йде не про утримування, як таке, про подвиг поста, котрий завжди існував у християнській Церкві, а про якісь марновірні уявлення про їжу.
З третього розділу починається морально-повчальна частина послання. Тут ап.Павло спочатку показує християнське життя таким, яким воно повинно бути у християн при різних зовнішніх обставинах (Кол. III: 18-25 з продовженням до Кол. IV: 6). Моральні настанови св.ап.Павло починає з прохання:
„Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі. Бо ж ви вмерли, а життя ваше сховане в Бозі з Христом” (Кол. III: 2-3). У таїнстві Хрещення християни вмирають для гріха і воскресають з Христом до нового Боговгодного життя: тому вони повинні думати не про земне, а про небесне, і життя їхнє повинно перебувати у Бозі. Це — життя внутрішнє, духовне, сховане від інших. Плоди цього потаємного в Бозі життя відкриються, стануть явними для всіх „коли з’явиться Христос, наше життя, тоді з’явитеся з Ним у славі і ви” (Кол. III: 4) — при Другому Пришесті, відданні на Страшному Суді. Пам’ятаючи про славу, котра очікує праведників, християни повинні ухилятися від усякого зла, котре і перераховує ап. Павло у віршах 5—9. Призначення ж християнина — „віддалитися від стародавньої людини зі справами її, одягнутися у нову, котра оновлюється у пізнанні по образу Творця”, тобто „відкинути своє самоугодне єство з усіма пристрастями, і наважиться жити самозречено для однієї угоди Богу. Ця рішучість, котра обіймає все єство того, хто приступив до Господа і хрестився, і є новою людиною” (Єп.Феофан). „Не кажіть неправди один на одного, якщо скинули з себе людину стародавню з її вчинками, та зодягнулися в нову, що відновлюється для пізнання за образом Творця її, де нема ані геллена, ані юдея, обрізання та необрізання, варвара, скита, раба, вільного, — але все та в усьому Христос!” (Кол. III: 9-11). Ці слова ап.Павла свідчать, що „Благодать Божа Ісуса Христа всіх об’єднує, і із всіх утворює єдине тіло, тому „у Христі Ісусі” всі природні відмінності зникають” (Єп.Феофан). У 12-17 віршах ап.Павло перераховує добродійства, котрі мають бути притаманні християнам, а особливо підкреслює: „А над усім тим — зодягніться в любов, що вона — союз досконалости!” (Кол. III: 14). А засобами для успіху у добродійному християнському житті ап. Павлом вважаються: збагачення розуму введенням Божественної істини, молитва, виконання всіх справ в ім’я Боже (Кол. III: 16-17). У другій половині третього розділу (вірші 18-25) св.ап.Павло дає моральні настанови християнам залежно від їхнього становища: окремо дружинам, окремо чоловікам, дітям, батькам, рабам. У перших 6 віршах IV розділу закінчуються моральні настанови. Апостол Павло заповідує справедливе ставлення до рабів, а потім знову переходить до загальних настанов для всіх християн, незалежно від суспільного становища, наполягаючи на постійності молитви і духовному пильнуванні з подячністю. Апостол Павло заповідує поблажливе ставлення до „чужих”, тобто до невіруючих (поки-що) і просить:
„Поводьтеся мудро з чужими, використовуючи час. Слово ваше нехай буде ласкаве, приправлене сіллю, щоб ви знали, як ви маєте кожному відповідати” (Кол. IV: 5-6). Вірші 7-18 становлять післямову. Наприкінці ап.Павло передає привітання від тих, хто з ним, і заповідає прочитати це послання і в Лаодикійській Церкві. Закінчується послання звичайним апостольським благословенням: „Благодать Божа нехай буде з вами! Амінь!” (Кол. IV: 16-18).