foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

ЧАС І МІСЦЕ НАПИСАННЯ
Час написання послання до филипійців можна визначити з того, що св. Павло висловлює в ньому надію на швидке звільнення з ув’язнення і прибуття до филипійців: „ І оце знаю певно, що залишусь я, і пробуватиму з вами всіма вам на користь та на радощі в вірі, щоб ваша хвала через мене примножилася в Христі Ісусі, коли знову прийду я до вас”(Фил.І:25—26). Про те, що св.Апостол знаходився в цей час у Римі у в’язниці, дізнаємося із згадки про Преторію: „бо в усій Преторії та всім іншим стали відомі кайдани мої за Христа”(Фил.І:13). А те, що ув’язнення перше, видно з того, що Апостол перебуває разом з Тимофієм, котрого не було під час другого ув’язнення: „Павло й Тимофій, раби Христа Ісуса до всіх святих у Христі Ісусі, що знаходяться в Филипах, з єпископами та дияконами” (Фил. I:1). Отже, послання до филипійців було написане у Римі наприкінці 63-го початку 64-го року після Різдва Христового.
ЗМІСТ І ПОДІЛ ПОСЛАННЯ
Послання містить чотири розділи, котрі поділяються на такі відділи:
1. Звичайне привітання з попереднім словом і надписом.
2. Повідомлення про себе, якраз — про успіхи благовістя, про власні досягнуті результати і про надії (І: 12—26). Є також настанова про достойне життя (згідно благовістя): „Тільки живіть згідно з Христовою Євангелією, щоб — чи прийду я й побачу вас, чи й не бувши — почув я про вас, що ви стоїте в однім дусі, борючись однодушно за віру євангельську” (Фил.І:27).
3. Повідомлення про свої наміри: про посилання до филипійців Тимофія, про відправлення назад Епафродита (II: 19-30).
4. Попередження про юдействуючих (III: 1—3), вказівка на власний приклад для наслідування (III:4—16). Наприкінці апостол настановляє деяких осіб і дає всім загальну настанову, як проявляти у своєму житті характерні риси життя християнського (IV: 2—9). У звичайній післямові апостол згадує про надіслану йому допомогу, вітає всіх і дає благословення (IV: 10—23).
ЕКЗЕГЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПОСЛАННЯ ДО ФИЛИПІЙЦІВ
У третьому розділі св. Апостол, намовляючи филипійців радіти у Господі, застерігає їх від юдействуючих. Юдействуючі з презирством називали усіх язичників і євреїв, котрі з ними спілкувалися, — псами. Апостол вбачає за справедливість вжити цю кличку до самих юдеїв, котрі мають тяжіння до тілесного. Він пише:
„Зрештою, браття мої, радійте у Господі! Писати вам те саме не прикро мені, а для вас це навчальне. Стережіться собак, — стережіться працівників лихих, стережіться обрізання!” (Фил. 3:1—3). Далі апостол говорить про себе, що він міг би похвалитися тілесними перевагами юдейськими не менше за кого-небудь, але все це він полишив з однієї причини: „Тож усе я вважаю за втрату ради переважного пізнання Христа Ісуса, мого Господа, що я заради Нього відмовився від усього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа” (Фил. 3: 8). Але апостол не вважає досягнуте Ним за достатнє і продовжує служити, не згадуючи про минуле: „Браття, я себе не вважаю, що я досягнув. Та тільки, забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду, я прагну до мети за нагородою високого поклику Божого в Христі Ісусі”(Фил. 3: 3—14).
Слід звернути особливу увагу на подальші слова апостола в 15—16 віршах, бо на них часто посилаються містичні секти, котрі відкидають церковну ієрархію і покладаються в усьому на внутрішнє осінення і повчання від Святого Духа. „Тож усі, хто досконалий, думаймо про це; коли ж думаєте ви щось інше, то Бог вам відкриє й це” (Фил. 3: 15). Це не означає, що кожному, хто мислить і міркує, як йому заманеться, Бог відкриє істину. Тут апостол розуміє власне і думки про праведне, і смиренний образ думок про незначність своїх добрих справ порівнянне із заслугами Христа Спасителя. А, взагалі, не; про земне, а про небесне повинні міркувати істинні християни, привчаючи себе до правил і законів Царства Небесного. Тож не варто християнам приліплятися до землі і до земного: „Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа” (Фил. 3: 20). Отже, йдучи вузьким шляхом християнського життя, маємо очікувати Бога нашого:
„Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібним до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі” (Фил. 3: 21).
Четвертий розділ складають прохання-настанови:
„Отож, мої браття улюблені, за якими так сильно тужу, моя радосте й вінче, — так у Господі стійте, улюблені!” (Фил. 4: 1).
У кінці апостол дає загальні для всіх настанови: благає завжди радіти Господу, бути тихими, не перейматися житейськими піклуваннями, а відкривати у молитві свої бажання перед Богом. Все це — характерні риси життя християнського. Наслідок такого життя:
„І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі” (Фил. 4: 7). Учить апостол наприкінці мислити про всяку добру справу: „Чого ви від мене й навчилися, і прийняли, і чули та бачили, — робіть те! І Бог миру буде з вами!” (Фил. 4: 9).
У післямові святий апостол згадує про допомогу, яку він прийняв: „Та все я одержав, і маю достаток. Маю повно, прийнявши від Епафродита, що ви послали, як пахощі запашні, жертву приємну, Богові вгодну!” (Фил. 4: 18). Наприкінці св.Апостол велить: „Вітайте кожного святого у Христі Ісусі. Вітають вас браття, присутні зі мною” (Фил. 4:21), тобто кожного християнина, і подає звичайне благословення.
Після третьої проповідницької подорожі св.ап.Павло прибув до Рима, де його зустрів Епафродит із фінансовою допомогою від филипійців, котрого вважав за брата: „Але я вважав за потрібне послати до вас брата Епафродита, свого співробітника та сподвижника, вашого апостола й служителя в потребі моїй” (Фил. 2:25). Від Епафродита Апостол дізнався, що серед филипійців розповсюдилися тяжкі роздуми про долю гнаної віри Христової, внаслідок чого з’явилися слабкодуха боязнь перед ворогами і нестача одностайності у боротьбі з противниками. Дізнався апостол Павло і про те, що серед деяких різноплемінних членів филипійської громади з’явилося марнослів’я одного поперед одного і любов до диспутів, внаслідок чого виникли взаємні незгоди. Врешті Епафродит повідомив св.апостола Павла про деяких осіб, котрі служили спокусою для филипійців. Усе це, разом узяте, і спонукало св. ап. Павла написати послання до филипійців.
Як і природно було б очікувати, головною метою послання є висловлення почуття любові і вдячності филипійцям, а разом з тим і похвала тим, котрі вірують щиро і нелицемірно. Не могло, однак, послання обійтися і без настанов у вірі й моральності, але ці настанови викладені без звичної логічної послідовності. Немає у посланні звичного поділу на догматичну і повчальну частини; воно носить особистий, а не офіційний характер і нагадує швидше батьківське дружнє послання.

 

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2