foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Незалежність кожної країни має кілька складових: політичну, економічну, духовну й інші. Україна і досі зустрічається зі значними проблемами в галузі не тільки економічної, а й духовної незалежності. Російська Православна Церква ще й донині не хоче випускати зі своїх рук Українську Православну Церкву, розглядає її як невід\'ємну складову релігійно-політичного концерну, що іменується "Московська Патріархія".

Водночас у новітній історії нашої країни важко знайти постать, яка б зробила більше, ніж Патріарх Філарет, аби духовна незалежність нашого народу стала не паперовою фікцією, а реальним явищем. Постать, у особистому житті якої факт сприйняття України як держави важив би так багато та потяг би за собою такі кардинальні зміни. Патріарх є прикладом того, яку велику роль може відігравати особистість у житті нації, її історії. Більше як тридцять років усі значимі події в релігійному житті України так чи інакше пов\'язані з ім\'ям спершу архієпископа, потім митрополита, екзарха, а нині – ПАТРІАРХА ФІЛАРЕТА.

 

Патріотичний вибір

Його прихильники та вороги, попри різницю в оцінках, майже одноголосно визнають непересічність постаті предстоятеля Української Православної Церкви Київського Патріархату, яка яскраво відрізняється від низки православних ієрархів. Вірні УПЦ КП іменують Святійшого "духовним пастирем нації", а представники конкуруючих релігійних структур, зокрема із УПЦ МП – "вездесущим й непотопляемым Филаретом". Навіть у словах заклятих ворогів відчувається певна повага до організаційного таланту українського владики. Більше того, коли говориш із батюшками, колишніми підлеглими владики Філарета, які зрадили його, пішовши не за ним, а за Московською Патріархією, часто можна почути гірке і навіть ностальгічне зітхання: як був Філарет митрополитом, усюди в церкві був порядок, він священиків знав на ім\'я, хто і де служить, хабарництва, як оце тепер, не було... Зрозуміло, що це думка не всіх із МП, бо більшість якраз і пішла до ставленика Москви митрополита Володимира (Сабодана), сподіваючись робити свої темні справи в каламутній воді недисциплінованості.

Нині дехто хоче представити бунт Патріарха Філарета проти церковної системи, що його виховала, якою він не один рік фактично керував (за немічного та тяжко хворого Московського Патріарха Пимена керівництво РПЦ здійснював саме Київський митрополит), як якийсь сімейний конфлікт, до якого іншим не може бути діла. Із уст пропагандистів Московської Патріархії можна навіть почути щось у дусі гоголівського: я тебе породив, я тебе і вб\'ю! Саме за такою логікою вигадувалася абсурдна анафема – відголос середньовічних інквізицій. Але ні світ, ні тим паче український народ не пройнялися прокльонами російських церковників. Чому? А дуже просто – цивілізовані люди у відважному кроці тоді ще митрополита вбачають не побутову кухонну сварку, а патріотичний вибір сина своєї землі. І тут проблема не простої інтерпретації. Можна довго блукати світами, навіть дослужитися на чужині до високих посад, але настає час вибору, коли розумієш, що Батьківщина кличе, що ти потрібен їй. Тоді одні стають зрадниками, бо не мають відваги та сил ризикувати особистими благами заради вищих ідеалів, а інші – борцями. Такі доленосні кроки вчиняли свого часу російські офіцери: вірний син фінського народу генерал Карл Маннергейм і українець – гетьман Павло Скоропадський. Щоправда, Патріарха Філарета нині більше порівнюють із іншим українським гетьманом – Іваном Мазепою. Схожість тут не лише зовнішня – в анафемстві обох Російською Православною Церквою. Обидва вірою та правдою служили Москві, дбали за Православну церкву, виступали за національні інтереси свого народу, після чого миттю стали ворогами номер один як для тої держави, так і для церкви,

Історія на загал не любить відповідати на запитання: "А що було б, якби...?" Але спробуємо поекспериментувати та уявімо, що було б, коли б тодішній екзарх Філарет не взяв ще 1991 року курс на автокефалію УПЦ, а сидів собі спокійно, приміром, так, як тепер митрополит Володимир (Сабодан). Порівняйте постанови Собору УПЦ від 1–3 листопада 1991 року, яким тоді керував митрополит Філарет, і рішення соборчиків УПЦ МП митрополита Володимира останніх кількох років. Собор десять років тому постановив чітко: "Релігійна ситуація, що склалася в Україні в умовах проголошення незалежності Української держави, вимагає від Української Православної Церкви нового статусу. Собор вважає, що таким статусом мусить бути повна самостійність і незалежність, тобто автокефалія, як подальше вдосконалення самостійності УПЦ у дусі постанов вищезгаданих соборів, заради уникнення розколів від Вселенського Православія, без порушення священних канонів, в ім\'я збереження любові та миру між нашими церквами". Зараз єпископи УПЦ МП чомусь (і це на десятому році незалежності України!) вважають, що церковна автокефалія українцям ні до чого, а ціла РПЦ відмовляє Президентові України навіть в автономії, яку він просив для УПЦ. Теоретично і митрополит Філарет міг би "гнути" вірнопіддану Москві церковну політику. Тоді він і досьогодні для "білокам\'яної" залишався б "найулюбленішим братом во Христі", стяжав би скарби земні, роз\'їжджав по світах і отримував нагороди від влади. Так, до речі, вчинив тезка нашого Патріарха, митрополит Мінський Філарет (Вахромєєв). Тому бідолашні білоруси навіть не мають Білоруської Православної Церкви, а моляться в Білоруському екзархаті Російської Православної Церкви! Історія розвитку УПЦ не пішла білоруським шляхом не через те, що ми не маємо свого Лукашенка (такого добра вистачає), а тому, що у нас є Патріарх Філарет (Денисенко).

 

Його гартував Донбас

Коли пильніше придивляєшся до патріаршої постаті на тлі релігійних процесів останніх п\'яти десятків років, розумієш, що в його житті були непересічними не тільки крок до автокефалії та створення Київського Патріархату – фундаменту майбутньої єдиної Помісної УПЦ. Усе життя владики стане справжньою знахідкою для майбутніх істориків церкви.

Вони, віддалені від тонкощів теперішньої суспільно-релігійної ситуації, змушені будуть, скажімо, відповідати на нелегке запитання: чому виходець із зросійщеного Донбасу (народився 23 січня 1929 року в селі Благодатне Амвросіївського району) митрополит Філарет таки очолив рух за помісність церкви, править службу Божу українською мовою та нею перекладає Святе Євангеліє, а подолянин Володимир Сабодан ледь інтерв\'ю навчився давати рідною мовою? Ще й дотепер благословляє друкувати "Життя святих" Святителя Димитрія Ростовського російською. Чому буковинці, галичани, з яких переважно укомплектований єпископат Московської Патріархії, не можуть розлучитися з благодаттю російського розливу? Не схильний узагальнювати та закидати щось національносвідомим регіонам нашої країни, але те, що в конкретній церковній ситуації є, те є.

Гадаю, те, що майбутній третій український Патріарх народився на Донеччині, не було звичайною випадковістю, яка не мала подальшого впливу на розвиток юнака. Дитинство без батька (загинув на фронті), у багатодітній родині ще й під час війни та післявоєнних злигоднів, у краю, який славиться твердістю характерів, загартувало Мишка Денисенка. Він був старший, а тому, як водиться в селянських родинах, мусив ще змалку брати на себе тягар турботи про своїх молодших братів. Величезна працелюбність є визначальною рисою Патріарха й нині.

Трагічна, хоч і геройська, загибель батька спонукала сина замислитися над сенсом життя. Пізніше владика Філарет завжди про свій прихід до священичого служіння розповідав так: "1943 року на фронті під Запоріжжям загинув мій батько, і ця подія стала переломним моментом мого світогляду. Смерть є кінець буття? – запитував я себе. Любов до батька жива, а його самого не існує? У моїй дитячій душі виникав протест проти життєвих постулатів, які не залишають людині жодної надії". Те, ще дитяче прагнення зрозуміти, для чого ми, власне, приходимо у цей світ і куди йдемо з нього, а ще бажання осягнути глибину людської душі, зберіг назавжди. Недаремно, крім Святого Письма та богословської літератури Святійший із художньої літератури любить твори Федора Достоєвського, книжки про війну. "Ці твори через страждання героїв розкривають таїну людської душі", – пояснює свої літературні вподобання Київський Патріарх.

 

Перший українець на київській кафедрі

Після закінчення Благодатнівської середньої школи сімнадцятирічний Михайло Денисенко вступає до Одеської Духовної Семінарії (це був виняток із правил, з огляду на палке бажання юнака присвятити себе служінню церкві, бо до семінарії брали з вісімнадцятирічного віку). Далі його церковна кар\'єра склалася напрочуд вдало – церкві бракувало кадрів, а молодий і здібний семінарист, який до всього вирішив піти шляхом чорного духовенства, подавав неабиякі надії. 1950 року Михайло Денисенко пострижений у ченці, прийняв ім\'я Філарет. Уже через два роки він викладач Московської Духовної Семінарії, виконує обов\'язки благочинного у Троїце-Сергієвій лаврі. 1958 року підноситься до сану архімандрита, стає ректором Київської Духовної Семінарії. Водночас призначається настоятелем Володимирського кафедрального собору в Києві. Мабуть, ще відтоді Владика має велику любов до цього храму. Він може довго розповідати про історію собору, постійно дбає про його стан, а в ті комуністично-атеїстичні часи, вже будучи єпископом, сміливо виступив проти його закриття.

Єпископська хіротонія Філарета відбулася в тодішньому Ленінграді 4 лютого 1962 року, і очолив її майбутній Московський Патріарх, а тоді ще митрополит Пимен (Ізвєков). Того ж року Філарет призначається єпископом Віденським і Австрійським. Пізніше повертається з закордону та стає ректором головної школи Російської Православної Церкви – Московської Духовної Академії та Семінарії. Між іншим, свого часу, але значно пізніше, цю посаду обіймав і митрополит Володимир (Сабодан). І таких моментів, коли життєві шляхи митрополитів Філарета та Володимира перетиналися, чимало.

Ми згадуємо лише основні віхи біографії Київського Патріарха. Серед них саме таким було призначення 1966 року архієпископом Київським і Галицьким, екзархом України. З того року Філарет перебуває на київській кафедрі. Це була досить висока посада для тридцятисемирічного архієрея, хоча б з огляду на те, що український екзархат становив 60 відсотків від парафій всієї Московської Патріархії. Митрополит Філарет став першим українцем, який за довге століття посів київську православну кафедру. До нього Москва пильнувала, аби київськими митрополитами були лише етнічні росіяни.

Владика в Україні розпочав активну діяльність з налагодження, підірваного зусиллями влади, церковного життя. Він ніколи не належав до численної когорти єпископів РПЦ, які заплющували очі на те, як влада поступово ліквідовує Церкву, закриває храми, духовні навчальні заклади, не дослухався до "порад" органів зменшити активність. Тому не випадково, значно пізніше, заступник голови Ради у справах культів при Раді Міністрів СРСР В. Фуров у звіті для членів ЦК КПРС стверджував, що митрополит Філарет належить до групи архієреїв, які стоять на "лояльних позиціях до держави", "стараються активізувати служителів культу, церковного активу, виступають за підвищення ролі Церкви в особистому, сімейному і суспільному житті". Ясна річ, це не була з точки зору тодішнього режиму добра характеристика, бо влада прагнула якраз зменшити роль Церкви.

Нині дехто навіть закидає Патріархові, що в ті часи він співпрацював із комуністичною владою. Це справді була співпраця в інтересах Церкви, а не вірнопіддане служіння. У тих умовах необхідно було йти на компроміси заради більшого – збереження Церкви.

Єдиною функцією, де тодішня держава визнавала та підтримувала Церкву, була миротворча діяльність. Влада прагнула на очах світу бути цивілізованою та потребувала таких адвокатів, як представники Православної Церкви. Натомість, останні також бачили у цій діяльності можливість вирішувати конкретні питання, пов\'язані з церковним життям. Зрозуміло, що тодішній Київський митрополит став досить поважною постаттю в миротворчому русі. Дехто стверджує, що дипломатичність, вміння знайти з людиною спільну мову, толерантність Святійшого Патріарха вишколена саме тоді. Постійні диспути, діалоги з іновірцями, представниками інших поглядів навчили його вмінню чітко та впевнено викладати свою позицію та відстоювати її.

Мало хто знає, що Патріарх Філарет брав участь у роботі II спеціальної сесії Генеральної асамблеї ООН із роззброєння, був віце-президентом Всехристиянських мирних конгресів у Празі.

Смерть Московського Патріарха Пимена поклала на плечі митрополита Філарета обов\'язок бути місцеблюстителем патріаршого престолу. Це щось на зразок світського виконувача обов\'язків. Далі починається період, коли митрополит Філарет остаточно та безповоротно бере курс на автокефалію Української Православної Церкви.

З 1991 року активно виступає за канонічну автокефалію УПЦ. Під його проводом Помісний Собор УПЦ, що відбувся 1-3 листопада 1991 року, прийняв рішення просити в РПЦ повної канонічної автокефалії. На Архієрейському соборі РПЦ 1-2 квітня 1992 року відмовлено у наданні автокефалії. 11 червня 1992 року Архиєрейським Собором РПЦ позбавлений усіх ступенів священства. Вважає ці рішення незаконними, з червня 1992 вийшов з-під юрисдикції РПЦ. 25-26 червня 1992 р. на об\'єднавчому Всеукраїнському Православному Соборі УПЦ КП митрополита Філарета обрано заступником Патріарха; 22 жовтня 1995 р. став Патріархом Київським і всієї Руси-України. Такі лаконічні дані я взяв з одного біографічного довідника.

 

Достойний

Як би хто не казав, а попри певні прорахунки та вади, притаманні кожній людині, Святійший справді є найдостойнішою кандидатурою бути Патріархом Київським і всієї Руси-України. Постать Патріарха для нашого народу в духовному вимірі є набагато вищою навіть за посаду глави держави. Саме український патріарх може бути консолідуючою постаттю нашого суспільства, бо президентів обирають і переобирають, а глава церкви залишається. Він має стати авторитетом не тільки для українців в Україні, а й усіх наших земляків, розсіяних по світу.

Велика духовність Патріарха Філарета, що помітна кожному, хто хоча б погортає двотомник його проповідей, ще не оцінена належно суспільством. Влада часто хоче звести Патріарха на рівень керівника якоїсь релігійної конфесії, яких в Україні сотні, а то й тисячі. Натомість його глибока віра в Бога може бути зразком для багатьох. Про цю рису характеру Глави УПЦ Київського Патріархату досить оригінально сказав у своїй книжці колишній громадський активіст Дмитро Корчинський: "Філарет – "матьорий чєловєчіщє". Проте це єдиний з вищих служителів церкви, кого я знаю (а знаю я їх багато), хто серйозно ставиться до церковної відправи. Він годинами ходить своїм кабінетом, наспівуючи вибрані місця. Моменти відправи – найсвітліші моменти його життя".

Зараз, коли серйозно постало питання утворення єдиної Помісної Української Православної Церкви, дехто, аби загальмувати цей процес, намагається звести все до рівня особистостей. Мовляв, якщо б не було Філарета, ми об\'єдналися б.

... Зрозуміло навіть для непосвячених у тонкощі релігійної ситуації, що це елементарне лукавство, мета якого – виштовхнути з об\'єднавчих процесів головного їх ініціатора. Патріарха Єдиної Помісної УПЦ мусить обирати Собор, а хто ним стане – це воля Божа. Головне, що нинішній Патріарх Філарет повинен бути серед кандидатів, аби очолити об\'єднану Церкву, як достойніший серед достойних. Марні спроби певних представників влади розпалити в інших архієреїв двох національних церков амбіції стосовно патріаршества. Щоб бути достойним Владикою, мало, аби ночами снився білий патріарший кукіль. Слід мати виняткові підготовку та рівень усвідомлення вищої волі Господньої, промислу Божого, бо без цього все перетвориться на гру в предстоятелів, а не сильну духом, міцну Українську Православну Церкву, на яку вже давно заслуговує наш побожний народ.

Юрій ДОРОШЕНКО,
Газета "Столиця",
7-13 вересня 2001 року


Warning: Parameter 2 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

Warning: Parameter 3 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

Warning: Parameter 2 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

Warning: Parameter 3 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)


Warning: Parameter 2 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

Warning: Parameter 3 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2