foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Толерантність в розумінні сучасного релігієзнавства має декілька визначальних принципів:

- визнання рівності і свободи релігії та переконань суб’єкта спілкування;

- визнання права суб’єктів спілкування на власне розуміння істини, на власну правду, життєву й інтелектуальну позицію, світоглядні та релігійні орієнтири, цінності. Цей принцип коротко можна виразити правилом античності: про смаки не сперечаються;

- безумовна відмова від монополії на істину, відкритість та повага до інакшості.

На перший погляд дійсно може показатися, що застосування цих принципів гарантує позитивне вирішення міжконфесійних та міжсвітоглядних непорозумінь. Проте треба мати на увазі, що ідеї толерантності мають найбільше розповсюдження в максимально секуляризованих (нерелігійних) суспільствах. В житті яких релігійні істини відіграють далеко не провідну роль. Такі люди сприймають релігійне різноманіття лише як елементи різних культурних традицій, завдання яких робити життя цікавішим і різнобарвним.

Людей нерелігійних цікавлять в першу чергу проблеми матеріального характеру – фізичного здоров’я, економічного достатку і т.п. В такому контексті застосування ідей толерантності по відношенню до релігійних поглядів кого-небудь не складає жодної проблеми, але при цьому

Ці принципи чітко показують своє нерозуміння релігійної проблематики. На релігію і релігійні переконання продовжують дивитись як на певні пережитки, забобони, щось не серйозне хоч в очі цього і не кажуть. Саме такий підхід до релігії вимагається від толерантної людини. Адже лише за умови коли я бачу перед собою людину яка ще „не подорослішала” в своїх поглядах я можу зі зверхністю показати свою повагу до неї і її переконань, ну що з „дитини” візьмеш. Цікаво, чому ці принципи толерантності ми не застосовуємо до вбивць та терористів ? Вони теж мають свої погляди на цей світ. Погляди відмінні від наших, але що з того. Де повага до інакшості, де визнання права суб’єкта на власне розуміння істини?

Очевидною відповіддю може бути лише вказівка на реальне асоціальне спрямування таких поглядів. Як ми можемо спокійно ставитись до людини, яка прагне забрати наше життя, чиї погляди становлять загрозу нашому здоров’ю? І такий підхід вважається абсолютно законним, а вимога відноситись толерантно до поглядів, так би мовити, злочинців сприймається як дещо ненормальне.

Але чому при цьому не береться до уваги, що людина окрім тілесного здоров’я може мати ще й духовне здоров’я, духовне життя, які для більшості релігійних людей є не меншою реальністю за матеріальні речі ? І це життя можна також втратити. При такому сприйнятті дійсності з’являється зовсім інше ставлення до релігійних переконань і світоглядних орієнтирів іншої людини. Як людина може відмовитись від монополії на істину коли для неї ця істина пов’язана зі збереженням її власного життя і як така людина може поважати проповідь чужих переконань якщо вона знає про їхню небезпеку для здоров’я своїх близьких? Отже вимога толерантного ставлення до релігійних переконань тотожна вимозі толерантного ставлення до переконань всіх без винятку, в тому числі і переконань злочинців.

Такі висновки зовсім не закликають до агресії проти інакшості, ці уроки ми вже проходили. Вони лише свідчать про те, що поважати треба не погляди чи світоглядні позиції, а їх суб’єкта, саму людину. Треба відрізняти людину від її переконань і визнавати за цінність в першу чергу її саму. На таке спроможна лише глибоко релігійна людина чиї переконання дозволяють їй бачити в іншому цінність не меншу за себе саму. Такі погляди в найбільш повній мірі втілює в собі християнство. Лише в ньому є заклик до жертовної самовідданої любові іншої людини як образу Божого. Ставлення християнина до людини яка сповідує інші релігійні погляди це не толерантність, це любов до того хто не знає, що він творить. Вище згадувані принципи толерантності не сумісні з християнським поглядом на людину як на неповторну особистість яка одна може бути об’єктом любові. Тоді як її дії, і погляди можуть заслуговувати крайнього засудження.

Таким чином, як бачимо принципи толерантності є суперечливими в самих собі. Вимога застосовувати ці принципи лише до певних переконань є непослідовною і нівелює саму ідею толерантності. Крім того принципи толерантності вимагають лише терпимого відношення до „іншого”, що є небезпечним з двох боків:

по-перше, така толерантність ґрунтується на лицемірності, адже мені не треба на справді поважати погляди іншого, досить лише показати повагу;

по-друге, така толерантність призводить не до поваги чужих переконань, а до байдужого сприйняття їх.

Християнська любов зі своїм активним, небайдужим ставленням до долі людини не сумісна з холодною толерантністю. Людину можна або любити або терпіти. Коли ми терпимо біль це значить, що ми любимо дещо інше. В центрі любові людина, в центрі толерантності її погляди. Що важливіше вибирати вам.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2