foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Релігійно-політичні течії та стремління епохи зішестя на землю Господа Ісуса Христа знайшли своє вираження в діяльності тогочасних релігійних партій або сект. Головними з них були фарисеї та саддукеї, до них можна прилучити і ессеїв.

Найбільше значення мала секта фарисеїв. Саме слово «фарисеї» означає «відособлені», або «відокремлені» в значенні, звичайно, кращої або вибраної частини юдейського народу, справжніх охоронців усіх істинних релігійно-національних традицій.

Фарисеї вважали, що порятунок юдеїв у тому, щоб як можна суворіше дотримуватися правил своєї віри, ні в якому разі не піддаватися чужоземним поганським впливам. Виходячи з цього, вони міцно берегли основні початки справжньої віри, які відкрив Господь своєму вибраному народові. Фарисеї вірили в безсмертя душі, у вічну нагороду, у воскресіння, в усякому разі, праведних, в існування ангелів і демонів.

Одначе до цих істин додавалися і помилки і, передусім, неправильне вчення про майбутнього Месію, якого вони уявляли в образі войовничого монарха-переможця: він звільнить від влади поганів, закладе підвалини майбутньому Божому царству на землі та прожене звідти грішників. Єдиними справжніми спадкоємцями цього Царства фарисеї вважали себе.

Моральне вчення фарисеїв відзначалося вузьким формалізмом і дріб’язковістю; вони вважали за необхідне не тільки дотримання всіх правил і постанов Закону Мойсея, але також і легенд усіх книжників, котрі тлумачили Закон. Ці легенди, за тлумаченням деяких із них, вважалися навіть більш обов’язковими, ніж сам Закон. А втім вони містили в собі незліченну кількість розпоряджень із неймовірними подробицями: можна було, наприклад, не порушуючи спокою суботнього дня, працювати однією рукою, а не обома, дозволялося прив’язувати відро біля криниці поясом, а не мотузкою і т. ін.

Релігійність фарисеїв обмежувалася однією обрядовістю суто зовнішнього характеру. Якщо зовнішні приписи виконані, то людина нічого більше не винна Богові. Фарисеям були байдужі внутрішні імпульси душі — смиренна і щира молитва, щиросердне покаяння. Дріб’язковість переказів заслонювала перед ними найважливіші основи Божого Закону.

«Сліпі вожді, які відціджують комара, а верблюда поглинають» (Мф. 23;24), — говорив їм Спаситель. Звідси випливало те, що моральне обличчя фарисеїв подається в дуже невигідному для них висвітленні, і не тільки в Євангелії, але також і в Талмуді, де, наприклад, у Трактаті Беракот сказано, що із семи фарисеїв лише один діє за велінням любові.

Риси, з яких складається це моральне обличчя, можуть бути зведені до трьох: лицемірство, незміренна гордість і зневага до «юрби». Під маскою доброчинності фарисеї нерідко приховували найнижчі пороки: «Уподібнюєтесь до пофарбованих гробів, які зовні здаються гарними, а всередині повні мертвих костей і всілякої нечисті» (Мф. 23;27).

Релігійна заздрісність фарисеїв мала цілковито зовнішній характер. Правда, збоку складалось враження, нібито вони живуть і діють виключно задля Божої слави. Одначе насправді вони шукали слави й честі тільки для самих себе. Врешті-решт уся їх діяльність мала в основі лише одну керівну ідею: ми, фарисеї, — діти Авраама; Бог повинен займатися тільки нами, інакше Його обіцянки не зможуть здійснитися. Уся ця фарисейська зарозумілість виразно висвітлена в євангельській притчі про митаря та фарисея (Лк. 18; 9—14).

Ця гордість і надзвичайна самооцінка наповнювали душу фарисея презирством до кожного, хто не був фарисеєм, хто був «невіглас», тобто не вивчав закону й не дотримувався всіх дріб’язкових правил переказів.

Величність ідеалу, який фарисеї ставили метою своєї діяльності, їх національ-норелігійні спрямування і, особливо, постійно прищеплювана ними ворожнеча до римлян, зміст їх учення, дріб’язкове дотримування Закону і зовнішня суворість і строгість їх життя, гордість і достоїнство в манері себе тримати, більша, ніж у саддукеїв, уважність до потреб простого народу — усе це сприяло зростанню значення фарисеїв і їх впливу на маси. Вони дуже ревно ставилися до свого авторитету. Тому природно, що вони ставали ворогами всякого, хто міг здобути любов і повагу народу. У молодому Пророкові з Назарету, Котрий проповідував учення, що йшло в розріз із їхнім ученням, викривав їхню фальшивість і перевищував їх за величчю своєї моральної особистості й силою Своїх чудес, вони не могли не побачити суперника. Визнати Його за посланого Богом Месію вони не могли, тому що Він з’явився перед ними в бідності й приниженні, а це в основі своїй суперечило їхнім месіанським уявленням і сподіванням. Залишалося місце лише для двох почуттів — заздрості й породженої нею ненависті. Злоба їх до Христа була задоволена лише в той день, коли вони побачили, як Він умирав на хресті між двома розбійниками.

Проте, незважаючи на все це, з трьох релігійних партій чи сект юдейського народу найближчими до Христа були все-таки фарисеї. У Христа були навіть друзі серед них — Никодим, Йосиф Ариматейський і, можливо, інші, котрі приховували свою близькість до Нього, «страх ради юдейська». Із членів сінедріону один лише фарисей Гамаліїл радить юдейським начальникам зупинити переслідування Апостолів, котрі проповідували Христа, щоб раптом «не стати богоборцями» (Діян. 5;39).

Треба вважати, що значну частину першохристиянської Церкви в Єрусалимі становили колишні фарисеї (Діян. 15;5), із фарисеїв був і учень Гамаліїла св. ап. Павло. З іншого боку, нам зовсім невідомі випадки звертання до Христа саддукеїв. Не можна не визнати й того, що до певної міри фарисейська пропаганда в усьому світі розчистила шляхи для пізнішої проповіді християнства: адже й фарисеї чекали на прихід Месії, вчили про безсмертя душі, воскресіння й майбутній суд, говорили про незалежність віри від держави.

Противниками фарисеїв були саддукеї. Саддукеї більше нагадували політичну партію, ніж релігійну секту. Вживаючи сучасну термінологію, її можна було б назвати ліберальною, або космополітичною партією. Вони вважали безглуздим звеличуватися перевагами юдейського народу, як вибраного Богом. Казали, що треба допустити й признати, що перший народ у світі — римляни і що єдина справжня цивілізація — це цивілізація грецько-римська. Якщо пристати на такий погляд, то можна буде, вони сподівалися, уникнути багатьох тяжких ускладнень. Через це основне твердження саддукеї прийшли до вільнішого — «ліберальнішого» тлумачення Святого Письма. Вони допускали узгодження різних місць Біблії з ученням грецьких філософів. Такі зіставлення приводили їх нерідко до того, що в їх висвітленні св. книги єврейського народу ставали новою формою вираження міфів і легенд, які зустрічалися й в інших народів.

Зрозуміло, що вчення саддукеїв повинно було корінним чином відрізнятися від вчення фарисеїв: саддукеї визнавали тільки писаний закон і відкидали перекази, заперечували існування ангелів і демонів, воскресіння мертвих, а, можливо, також і загробне життя й поклоніння, не вірили в Промисел Божий, будучи взагалі, врешті-решт, свідомими чи несвідомими матеріалістами.

За своїм складом партія саддукеїв охоплювала представників керівної юдейської аристократії. Первосвященики, які займали вище становище в синедріоні, були саддукеями.

Щодо моральності вони були ще нижче фарисеїв: уся мета їхньої діяльності зводилася до збереження за собою панівного становища в країні. Якщо фарисеї прагнули все таки триматися більш чи менш незалежно щодо римської влади, то саддукеї готові були завжди схилятися перед будь-якою владою, аби лише їхні особисті інтереси були захищені. Заперечуючи майбутнє життя й воскресіння, вони, природно, приходили до того, що єдиною метою існування може бути лише досягнення земних благ: необхідно влаштуватися найспритнішим способом, закріпивши за собою вигоди справжнього життя. Саддукеї були запеклими ворогами Христа (Мф. 16;1; 6—12; Мф. 22,23; Лк. 20;27). Засудження Господа на смерть було, головним чином, їхньою справою. Вони ж були потім і найзапеклішими ворогами Єрусалимської Церкви і перших християн (Діян. 4;11).

Фарисеї й саддукеї сперечалися, були суперниками й навіть ворогували між собою. Але в одному пункті обидві партії погоджувалися — у ненависті й ворожнечі до Христа.

Секта ессеїв була нечисленною (близько 4000 членів) релігійною громадою, що відокремилась від інших ізраїльтян. Вони встановили для себе обов’язкову без шлюбність; у них була спільна власність, і їжу вони споживали всі разом. Визначаючи безумовно необхідним дріб’язково суворе виконання усіх правил Закону Мойсея, ессеї, проте, відкидали принесення кривавих жертв. Формалізм ессеїв був ще більш дріб’язковим і суворим, ніж у фарисеїв: вони вважали споганенням не тільки стикання з поганами, але й з усіма, хто не належав до їхньої секти. (Про ессеїв див. Найважливіші археологічні відкриття в 1947 р. — С. 602.)

Іродияни не були релігійною сектою, а чисто політичною партією: так називалися прибічники династії Ірода. Визнаючи римське володарювання здійсненим фактом, вони виставляли напоказ свою лояльність і намагалися домогтися милостей від імператора, від якого вони сподівалися отримати коли-небудь і повну автономію. Ісус Христос здавався їм небезпечним, може, тому, що в Ньому вони вбачали чи перешкоду до здійснення своїх надій, чи претендента на трон Ірода. Як би там не було, але й іродияни були Його найлютішими ворогами.

В Євангелії книжники згадуються разом із первосвящениками (Мф. 2;4; 21;15) або з фарисеями (Мф. 15;1). Майже всі книжники були фарисеями, звідки, втім, зовсім не означає, що й усі фарисеї були книжниками. Книжники становили клас освічених людей, знавців закону; фарисеї ж — партію, що виражала певний релігійний напрям.
Книжники переписували книги Святого Письма, зберігали в пам’яті легенди. У синагозі книжник тлумачив лише прочитаний уривок із Біблії.

Книжники були також юристами, котрі тлумачили всі випадки використання приписів Закону й переказів. Книжники керували школами, в яких молоді люди вивчали Закон і перекази. Важливу роль грали книжники в Синедріоні, де вони були немовби суддями-експертами, указуючи в кожному потрібному випадку відповідні норми Закону й переказу. Отже, книжник був одночасно вченим, учителем, юристом і суддею.

Книжники додержувалися буквального тлумачення Закону, суворо виконуючи приписи переказу. У релігії вони були формалістами, задовольняючись дріб’язковим дотриманням усіх зовнішніх правил. Ісус Христос, навпаки, говорив від Свого імені, вказуючи на внутрішній зміст Закону і, надихаючи його, звільняв від дрібних непотрібних додатків, надуманих книжниками. Тому книжники дуже скоро побачили, що дух Христової проповіді зовсім відрізняється від духу їх учення. А зрозумівши це, вони не могли не стати ворогами Христа. Вони всіляко сприяли тому, щоб Пилат засудив Його, й у підніжжя Хреста знущалися над Ним (Мк. 15;31).


Warning: Parameter 2 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

Warning: Parameter 3 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

Warning: Parameter 2 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

Warning: Parameter 3 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)


Warning: Parameter 2 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

Warning: Parameter 3 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2