foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Ім’я автора другого Євангелія було Іоанн — Марк (Marko) було його прізвисько. Марк був у дружніх стосунках з ап. Петром. Незадовго перед своєю смертю ап. Петро називає Марка своїм сином (І Петра 5; 13), показуючи тим самим, що він навернув Марка до віри в Христа. Навернення це відбулося в перші роки християнства, тому що Марк був супутником апостолів Варнави і Павла ще біля Пасхи 44-го року. З послання до колосян (4; 10) ми дізнаємося, що Марк доводився Варнаві племінником. Певно, що, як і Варнава, Марк належав до коліна Левія. Під час римського ув’язнення ап. Павла Марк перебував з ним (Кол. 4; 10). Пізніше він разом з апостолом Петром проповідував в Азії, на берегах Євфрату, там де раніше стояв Вавилон. Перекази повідомляють, що Марк був першим проповідником Євангелія в Єгипті і заснував Церкву в Олександрії, де і помер мученицькою смертю.

Переказ, який вважає, що Маркове Євангеліє є Петровим, зустрічається у найдавніших християнських письменників ІІ ст. Першим за часом свідоцтвом є збережений Євсевієм (Історія Церкви. — ІІІ; 39, 14) запис Папія, єпископа Ієрапольського (близько 125 р.), котрому було відомо, що Марк, перекладач Петра, записав ретельно, хоча і не по порядку, вчення і діяння Христові, як про них говорив апостол Петро. Марко, — розповідав Папій, — записував «на одне зважаючи, тобто нічого не пропустити, ані сказати чогось неправдивого».

В якому значенні Марко став «перекладачем» Петра? Це слово (ermhneuth) може означати перекладача слів, промов, а також може мати загальне значення «перекладач» думки, «переповідач», писар. Можна підтримувати будь-яке з перелічених значень. Петро в перших роках свого благовіствування поза Палестиною не знав добре грецької, а тим більше латинської мови, тому міг послуговуватися Марком спершу як перекладачем, а пізніше як писарем.

Враження про Євангеліє від Марка, як про Євангеліє Петрове, зустрічається в інших письменників ІІ ст., хоча на питання про час і місце його написання вони і не дають ствердної відповіді. Дуже вірогідно, що у свідоцтві Папія міститься вирішення й іншого питання: про взаємовідносини Марка і Матфея. Цілком припустимо, що, складаючи своє Євангеліє, Марк уже був знайомий з Матфеєм, але, оскільки він обмежувався записом проповіді апостола Петра, не став доповнювати його матеріалом, запозиченим з інших джерел. А те незначне, що він вніс, можна віднести до його власного досвіду. Заперечуючи розповсюджену думку критичної науки про вплив Марка на Матфея, ми не маємо достатніх підстав і для ствердження зворотної залежності. Євангеліє від Матфея і Євангеліє від Марка можна вважати взаємно незалежними.

Багато стародавніх письменників, хоча і не всі, вважають Євангеліє від Марка написаним у Римі. Правильність цієї думки доводиться і вченням Євангелія. Хоча воно і було написано по-грецьки, але його грецька мова наповнена латинізмами. Як відомо, грецька мова, розповсюджена у Новозавітну епоху, відрізнялася у різних частинах середземноморського басейну своїми місцевими особливостями. Латинізми у Євангелії від Марка говорять про його західне походження. Цікаво, що Симон Киринеянин, котрий ніс Хрест Ісуса (Мф.27; 32; Лк.23; 26), тільки в Євангелії від Марка (15; 21) визначається як батько Олександра і Руфа. Природно допустити, що сини Симона були відомі читачам Євангелія. Із послання до римлян (16; 13) ми можемо зробити висновок, що один з них, Руф, був членом Римської Церкви. Висновок напрошується: перші читачі Євангелія від Марка були римські християни. Цей висновок отримує непряме підтвердження в І Посланні ап. Петра. Як уже було відзначено, апостол Петро посилає вітання не тільки від Церкви «у Вавилоні», але і від Марка, котрого він називає своїм сином (I Пет. 5; 13). Марк був разом з Петром у Вавилоні, тобто у Римі. Ми пам’ятаємо, що його викликав у Рим Павло, котрий відчував наближення смерті (порівн. ІІ Тим.4; 11). Після смерті Павла і після прибуття Петра Марк міг взяти участь у спільній роботі. Викладені міркування роблять у вищій мірі припущення про складення Євангелія від Марка у Римі. Але для точних хронологічних висновків вони не дають підстав. Ясно, що Євангеліє від Марка не могло бути написаним раніше прибуття апостола Петра до Риму, тобто раніше 64 р. Можна думати, що воно було складене і не пізніше 70 р., оскільки в ньому так само, як і в Євангелії від Матфея, не наводиться чіткого поділу між національною катастрофою юдейства і есхатологічними звершеннями.

Десь близько 200 р. Климент з Олександрії додав важливі деталі про обставини і місце написання Євангелія. Розповідаючи про апостольську діяльність Петра в Римі, Євсевій зазначив: «Уми Петрових слухачів були просвічені променем милосердя такого великого, що вони, можна думати, не могли вдовольнитись слуханням, а хотіли мати вчення, написане про Боже благовістя; тому і всякими благаннями просили Марка, Євангеліє якого ходить по світі і сам він був учнем Петра, щоб він лишив також написану «пам’ять» науки, даної їм голосом, і не перестали просити, аж доки він не написав. Так стали вони причиною, через яку було написане Євангеліє, що зветься від Марка. Коли ж апостол (Петро) дізнався про це — як кажуть — із об’явлення Духа, тішився із ревності тих людей і дозволив, щоб те письмо читалось на зборах. Климент переказує цей факт у шостій книзі, і таке саме свідчення дає єпископ з Ієраполю, званий Папій» (Історія Церкви. — II; 15, 1—2).

Священномученик Іриней Ліонський свідчив, що Євангеліє від Марка є записом проповіді апостола Петра, зробленим його перекладачем. Ця праця була ним виконана після «відходу» Петра і Павла. Загальне слово використання епохи змушує розуміти «відхід» у значенні відходу з цього життя, тобто у значенні смерті (порівн. Лк.9; 31; ІІ Пет. 1;15). При такому розумінні свідоцтва Іринея Євангеліє від Марка було складено після 67 р. або навіть 68 р. Цікаво, що із свідоцтва Іринея, у тому загальному контексті, в якому воно до нас дійшло, витікає, що він вважав Євангеліє від Марка написаним після Євангелія від Матфея.

За змістом Євангеліє від Марка виявляє надзвичайну близькість до Євангельського переказу Єрусалимської Церкви у тій формі, в якій воно було закріплене впродовж другого періоду історії Апостольського століття. Як відомо, Євангеліє від Марка майже в повному обсязі входить у склад Євангелій від Матфея і Луки. Звичайно, тут необхідне застереження. Вказаний збіг стосується змісту і не розповсюджується на план. Марк починає своє благовістя від прилюдного вступу Спасителя в Галілеї, ширше описує Страсті і Воскресіння, дотримуючись швидше логічного, ніж хронологічного порядку. Він описує події просто і коротко, маючи на меті розповсюдити пізнання Ісуса Христа, втіленого Божого Сина. Божество Ісуса він доводить не повторним зізнанням Учителя, як це робить Іоанн Богослов, також не посилається на пророцтва Старого Завіту, що властиве Матфеєві; на яскравих фактах, простими словами, проповідуючи про діяльність Ісуса Христа, Його численні чудеса, які самі за себе говорять про Його владу над законами природи, висвітлює він саму особу Ісуса Христа, Його діла і науку, доказом Його Божества, точніше — Богочоловіцтва. Бо не може бути звичайною людиною Той, Хто бачить таємні думки, пророкує, зцілює одним словом невиліковні недуги, воскресає мертвих.

Але загальносиноптичний матеріал, який ми вправі ототожнювати з єрусалимським переказом, набув у Євангелії від Марка своєрідний злам. Головна своєрідність Євангелії від Марка полягає в тих його уривках, що не мають паралелі в Євангеліях від Матфея і Луки (Мк. 4; 26—29; 7; 32—37; 8; 22—26; 14; 51—52 і деякі інші, менш значні). Але ще характернішими повинні визнаватися окремі зауваження, які зустрічаються впродовж усього Євангелія, і такі, що не зустрічаються в інших євангелістів. Можна думати, що більша частина особливостей Євангелія від Марка, які відрізняли його від єрусалимського переказу, вже знайшла місце у проповіді апостола Петра. В Євангелії від Матфея апостол Петро є символом Церкви. На відміну від Матфея євангеліст Марк згадує цілий ряд дрібних подробиць із життя Петра (порівн. 1; 36; 11; 21; 13; 3), що не згадуються іншими євангелістами і якими апостол Петро міг ділитися зі своїми слухачами у особистих спогадах. До особистих спогадів відноситься, вірогідно, і оцінка його пропозиції поставити три намети на горі Преображення (9; 5). Говорячи про Воскресіння, він пам’ятав, що світлоносний юнак біля пустого гробу, котрий звелів учням через жінок-мироносиць йти у Галілею, особливо згадав і його, Петра (16; 7). Цілком можливо, що Євангеліє від Марка закінчувалося на 16; 8, а уривок 16; 9—20, відсутній у найдавніших рукописах, був доданий до нього пізніше і являє собою короткий перелік явлень Воскреслого у Євангелії від Луки (порівн. 24; 13—35) і Іоанна (порівн. 20; 11—18). Але вчені не сумніваються в його більшій давності. Цілком припустимо, що в його основі лежить переказ Петрів. Останні настанови Христові апостолам (Мк.16; 14—18) міг зберегти якраз Петро в усвідомленні того, що повеління Христове, передане через жінок-мироносиць, у першу чергу, стосувалося його. Служіння апостола Петра на початку Апостольського століття показує, що він поклав ці настанови Воскреслого в основу своїх місіонерських праць. Його проповідь була дійсно закликом до віри, котра стверджувалася на знаменнях і закріплювалася Хрещенням (порівн. Діян. 2; 14—41 та ін). Взагалі на вірі в Євангелії від Марка лежить особливий наголос. Тільки у Марка благовістя Христове починається із заклику до віри (1; 15). І в оповіданні про біснуватого підлітка під горою Преображення ані у Матфея, ані у Луки так не підкреслено значення віри, як у Марка (9; 23—24). У заключному уривку (16; 9—20) віра розуміється як умова спасіння у словах Христових (порівн. вірш 16). Але позитивна цінність віри проступає з усією ясністю на фоні безвір’я. У віршах 9—14 відзначається безвір’я учнів, яким вони зустрічали звістку про Воскресіння. Врешті незвичайні життєвість і яскравість, що відрізняють Євангеліє від Марка і які постійно відзначаються дослідниками, говорять про те, що за Євангельськими оповіданнями стоїть свідоцтво очевидця. Цим свідком і був Петро, найближчий учасник Євангельської історії. В основі Євангелія від Марка лежить Єрусалимський переказ у живому оповіданні одного з перших його творців і носіїв. Але очевидцем був не тільки Петро. Певною мірою очевидцем був і сам Марк. Існує думка, що голий юнак, згадуваний у Марка (14; 51—52),був не хто інший, як сам євангеліст. Якщо ж це ототожнення відповідає дійсності, цей епізод Марка, що не має паралелі у інших євангелістів, міг бути доданий до Єрусалимського передання самим Марком. Так чи інакше, зв’язок Марка з ап. Петром можна прослідкувати не пізніше другого періоду історії Апостольського століття, порівн. Діян. 12; 12). Потім він деякий час був у співробітництві з ап. Павлом (див. Діян. 12; 25; 13; 1—5). Незгода, що склалася між ними, не була вирішальною (порівн. Діян. 13; 13; 15; 37—39). Коли Павло був у Римському ув’язненні, Марк знову був з ним (порівн. Кол. 4; 10, Флм. 1; 23—24). Відчуваючи наближення смерті Павло просить Тимофія привести з собою Марка, потрібного йому для служіння (ІІ Тим. 4; 11). Довгорічний зв’язок Марка з Павлом не міг залишитися на ньому без впливу. Марк був у рівній мірі учнем Павла і Петра. Наголос на вірі у Євангелії від Марка відповідав вченню не лише Петра, але, можливо, у ще більшій мірі Павла. Ми бачили, яке місце належало вірі у вченні ап. Павла. Марк, котрий пройшов школу обох апостолів, і сам розумів значення віри.

Марк розлучився з ап. Павлом під час його мученицької смерті у Римі і в Римі ж знову з’єднався з Петром. Рим був тим місцем діяльності, де він працював з обома апостолами. І першими читачами його Євангелія були римські християни. Можна з впевненістю сказати, що у Євангелії від Марка повинні були отримати відображення потреби Римської Церкви у шістдесяті роки. Як уже було відзначено, Римська Церква була змішаного складу, із сильною перевагою християн поганського походження. У шістдесяті роки ця перевага була дуже значною. Для християн із поганів не було сенсу підкреслювати юдейську основу християнства. Цим і пояснюється незначне число старозавітних текстів у Євангелії від Марка, порівняно з Євангелієм від Матфея. З іншого боку, Римська Церква у шістдесяті роки стала центром подальшого випромінення християнського благовістя. Євангеліє ствердилося у Римі. Кров’ю апостолів воно закріпило свою перемогу у гонінні. І з Риму продовжувалося його переможне крокування. Римське Євангеліє від Марка звучить в усій своїй лаконічності, як Євангеліє перемоги. Будемо намагатися вслухатися в цей переможний поклик. У порівнянні з іншими синоптиками та й Євангелієм від Іоанна у Євангелії від Марка вражає його лаконічність. З вказівкою цієї його особливості доречно почати його характеристику. При цьому у Євангелії від Марка переважно увага зосереджується не на вченні Христа-Спасителя, а на оповідній стороні євангельської історії. Головний зміст Євангелія від Марка складають чудеса Христові, які передаються з яскравими подробицями (порівн., наприклад, 7; 33—35; чи у загальносиноптичних частинах, 5; 30—31; остання подробиця, відсутня у Євангелії від Матфея, була запозичена у Марка Лукою: 8; 45—46). Кому б не належав запис останнього повчання Христа у Євангелії від Марка 16; 14—18, що містить характеристику чудес, які мають бути знаменням віри (вірші 17—18), загалом кажучи, застосований до чудес Євангелія від Марка. Примітно, що і в Євангелії від Марка перше чудо (1; 23—28) виявлене у вигнанні біса. Чудеса Христові виявляють у Ньому Божественного Царя. Марк назвав свою книгу: Євангеліє Ісуса Христа, Сина Божого. Поставлене питання про належність їх до первісного тексту Євангелія від Марка у наш час вирішується більшістю дослідників у позитивному смислі (1; 1), а Церква пов’язала з ним царський символ лева.

Але являючи Божественну гідність Христову, Марк з перших же слів підкреслює контраст. Богу протистоїть світ під владою гріха. Іоанн Хреститель — Ангел Божий перед лицем Месії, котрий проходить служіння покаяння у пустині. Ті, хто приходив хреститися, сповідують йому свої гріхи (1; 2—6). Усім своїм життям і своїм образом суворого глашатая покаяння Іоанн являє собою заперечення світу. Але Іоанн є Предтечею. Його служіння Предтечі досягає своєї найвищої точки, коли до нього приходить хреститися Месія. У Богоявленні, до якого приводить Хрещення покаяння (вірші 7—11), контраст Бога і світу загострюється до крайньої межі. Він знову чується у свідоцтві про спокусу (вірші 12—13). Контраст Бога і світу є думкою загальнохристиянською. Ті ж факти євангельської історії дозволяють бачити її в Євангелії від Луки. Але у Матфея і у Луки вона ускладнена іншими думками. З усією силою вона проступає у простоті і лаконічності у Євангелії від Марка. Учні, котрі закликалися Господом, відбиралися від світу (порівн. 1; 16—20). Дванадцять апостолів, які відділялися від загальної маси учнів, повинні «бути з Ним» (3; 14). Разом з Ісусом Дванадцять протистоять світові. Господь їх піддає вихованню, що видиме всім. Звершувані перед ними чудеса (порівн. 4; 35—41 і далі до глави 8 включно) приводять до їх месіанського сповідання вустами Петра (8,27—31). Впізнавши в особі Вчителя обіцяного Месію, вони перебувають у єднанні з Ним, і Господь, продовжуючи виховання, посвячує їх у нову таємницю: таємницю Месії стражденного, проти якого повстає світ (8; 31 і далі до глави 10 включно). Із контрастом пов’язане розділення. Думка про розділення на тих, хто спасається, і на тих, хто гине, проводиться у першій притчі про сіяча (4; 2—20). Тайна вчення довірена учням, котрим одним дається тлумачення притч (див. вірш 10). Але виключним здобутком учнів воно не залишиться назавжди. Таємне стане явним. Більше того, Євангеліє від Марка 4; 22 у буквальному перекладі на українську мову звучить так: «Нема нічого таємного, що було б утаємниченим інакше, як з метою оприлюднення, і нічого не було сховано інакше, як для того, щоб стати явним». У Домобудівництві Божому таємниця є необхідною сходинкою, якій Бог же і кладе кінець. Покров таємниці також служить справі нашого спасіння. Як служить, на це Євангеліє від Марка відповіді не дає. Але із сказаного витікає відповідь і на загальне запитання про сенс розділу.

Контраст Бога і світу, що проходить через усе Євангеліє від Марка, має позитивну мету. Цією метою є явлення Божественної гідності Ісуса Христа, Сина Божого. Воно вказується читачам в оповіданні про служіння Предтечі, про Хрещення і спокусу. Воно помічається — поки що неясно — в тому, що можна назвати «схованим богоявленням», в зціленні капернаумського розслабленого (2; 1—12) і інших епізодах, які зустрічаються потім. Як і Бог, Син Людський має владу прощати гріхи (вірш 10, порівн. вірш 7). Але що означає: Син Людський? Ісус є Наречений, у присутності Котрого не можуть поститися сини чертога шлюбного (вірш 19). Наречений має стати чоловіком. Але в якому смислі Ісуса Наречений? Євангеліє від Марка ставить запитання і спочатку не дає відповіді. Вона звучить у сповіданні учнів (8; 29). На сповідання учнів Ісус відповів об’явленням про Месію, Котрий страждає (вірш 31). У стражданні Месії контраст досягає кінцевої гостроти. Відкинення Месії світом, Його приниження і вбивство здається повною перемогою світу. Але це враження оманливе. Божественна гідність Христова виявляється і в Його поразці. Синедріон відповідає винесенням смертного вироку на Його месіанське самосвідоцтво (14; 61—63). Пилат посилає Його на смерть як Царя юдейського (15; 2). Воїни знущаються з Нього, одягають Його в одяг блазня, що є одягом Царя. Вони вклоняються Йому, як Царю (вірші 16—19). Під час смерті зойк богозамисленості виливається у слова Месіанського псалма (ХХІ). Він попереджується пітьмою від шостої години до дев’ятої (вірш 33). Завіса у храмі роздирається зверху донизу (вірш 38). І сотник, римський офіцер, котрий був присутній на страті, сповідує Померлого Сином Божим (вірш 39). Позитивно і негативно, знамення і прямі свідоцтва говорять про одне: про явлення Божественної гідності Христової у самому відкиненні Його світом. Перемога світу є, насправді, перемогою Христовою. І Царство Христове у всьому протилежне земному. Контраст Бога і світу, що проходить через все Євангеліє від Марка, досягає свого крайнього висловлення у Страстях Христових, які приводять до явлення Його Божества. Перемога Ісуса, явна у Його Страстях, закарбовується у славі Воскресіння (16).

Вчення про спасіння, як воно розкривається в Євангелії від Марка, виражене у словах Христових 16; 16, хто б їх не записав. Вони добре передають основну думку Євангелія. Початком спасіння є віра. Віру потрібно розуміти у повноті Павлового розуміння, що не було чужим і Петру. Віра у Христа є цілковите єднання з Христом, шлях віри є шлях учня, як він розкривається протягом Євангелія від Марка. Виходячи із світу, учень з’єднується з Христом і з Христом торжествує над світом. Спасіння, за вченням Євангелія від Марка, є подоланням контрасту Бога і світу. Його можливість дана у Христі й здійснюється у вірі.

Звістка про перемогу Христову і заклик до перемоги, які відкриваються перед кожною людиною на шляху віри, звучать у тому переможному кличі, що рознісся із Риму в Євангелії від Марка.


Warning: Parameter 2 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

Warning: Parameter 3 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

Warning: Parameter 2 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

Warning: Parameter 3 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)


Warning: Parameter 2 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

Warning: Parameter 3 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2