foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Про особу письменника першого Євангелія невідомо майже нічого достовірного, крім того, що повідомляється про нього в самих Євангеліях. Спочатку він був митником, або збирачем податків і звався Левій і Матфій.

З упевненістю можна стверджувати, що до зруйнування Єрусалима римлянами Матфей займався розповсюдженням християнства в Палестині в середовищі юдеїв, на їх прохання написав для них Євангеліє. Відомості про Матфея, які повідомляє дехто з пізніших істориків (Руфин, Сократ, Никіфор Каліст) про його діяльність за межами Палестини, дуже обмежені і часто протирічать одні одним. За цими даними Матфей проповідував християнство переважно в Ефіопії, Македонії та інших країнах Азії і помер мученицькою смертю в Ієраполі в Фригії або в Персії.

Що стало поштовхом для написання Євангелія Матфеєм — невідомо. Можливо спочатку Матфей дійсно проповідував Євангеліє своїм землякам, але коли ап. Матфей зібрався з проповіддю в інші країни, вони попросили його викласти в письмовій формі відомості про життя Христа, що апостол і зробив.

Мету написання Євангелія можна визначити на основі його внутрішнього змісту. Перш за все вона полягала у викладенні відомостей про історичність особи Христа. Якщо Матфей почав свої проповіді у середовищі палестинських юдеїв, то природно, що викладав відомості відповідно до настроїв палестинських християн, які могли визнати Месією лише особу, котра була предметом чекання старозавітних пророків і виконанням давніх пророцтв. Євангеліє від Матфея цю мету задовольняє — ми зустрічаємось з старозавітними цитатами, які, природно, євангеліст відносить до Особи Ісуса, Котрого він сам визнає посланим від Бога Месією.

У Євангелії багато місця відведено словам Христовим. Вже згаданий Папій Ієрапольський свідчить: «Матфей записав вислови Господа єврейською мовою, а перекладав їх, хто як міг. Це означає, що наше Євангеліє від Матфея, написане грецькою мовою, не є «Логії» первісного тексту. Але і переклад багато в чому свідчить про авторство Матфея».

Розповідна частина Євангелія від Матфея багато в чому запозичена у Марка, текст якого майже повністю уміщений у Матфея і Луки. Тому найбільш оригінальною частиною книги слід вважати промови Ісуса Христа.

Ймовірно, «Логії», або «Слова Господні», не повністю увійшли в грецьке Євангеліє від Матфея. Вони могли існувати у вигляді збірника висловів, на зразок тих, що були широко розповсюджені в ранньохристиянський час.

Матфеєві «Логії» були написані, ймовірно, ще до Юдейської війни, тобто в 40-х або 50-х роках, а грецький варіант — в 70-х роках.

«Деякі дослідники, — зазначає Карл Адам, — йдуть ще далі і припускають, що «Джерело промов», тобто по-арамейськи написаний основний текст Матфея, був складений ще за життя Ісуса, тому що у ньому, ймовірно, ще не згадувалася історія страждань Господа і, крім того, схоже на те, що вже Павло знав і використовував це джерело. З того часу як Е. Літман встановив, що арамейський первісний текст молитви «Отче наш» побудований чотиристопними віршами з рифмами на кінці, напрошується припущення, що ця ритмічна форма була випрацьована Самим Ісусом і що в арамейському тексті молитви ми маємо особисті слова Господа в їх первісному звучанні».

Хоча Євангеліє від Матфея і містить цінний історичний матеріал, метою євангеліста було не історичне благовістя, а систематичний виклад благовістя Христового. Зіставлення Євангелій від Матфея, від Марка і від Луки переконує нас у тому, що євангеліст Матфей з’єднував окремі повчання Христові, сказані у різний час і різним слухачам, у великі зв’язні промови. Це стосується, у першу чергу, Нагірної проповіді (Мф. 5—7), яка мала паралель з Євангелієм від Луки не тільки у главі 6, але і в менш значних уривках, розкиданих впродовж наступних глав до глави 16 включно. Те саме може бути сказане про притчі у главі 13, про викриття фарисеїв у главі 23 і про есхатологічні промови глав 22—25.

Сказане розповсюджується і на оповідний матеріал. У главах 8—10 євангеліст Матфей зібрав чудеса Христові, віднесені у Євангеліях від Марка і від Луки до різних моментів Його служіння. Але повною мірою систематичний характер Євангелія від Матфея спостерігається тільки у першій половині (глави 1—14). Друга половина (глави 15—28) присвячена страстям і тим подіям, що передували страстям, має історичний характер.

Християнство — релігія історична. Його центральна точка — смерть і Воскресіння Христове. Про ці події, що звершилися в історії, євангельський оповідач не може говорити інакше, аніж в історичному розділі. Але у першій частині Євангелія від Матфея повчання Христові і події Його земного життя зґрунтовані так, що ми можемо розуміти глави 1—4 як загальний вступ, що визначає основні думки Євангелія, і тлумачити глави 5—10 як вчення про умови досягнення Царства Небесного. Це вчення дане у формі Нагірної проповіді (глави 5—7), а в главах 8—9 воно ілюструється справою, тобто, головним чином, чудесами Христа Спасителя, зібраними євангелістом в одне нав’язане ціле. Єдність уривку 5—9 доводиться майже дослівним повторенням у 9; 35 формули 4; 23, якою цей уривок вводиться. Але з главами 5—9 тісно зв’язаний розділ 10, який є додатком до цього самого вчення про служіння учнів. Не повідомляючи про повернення Дванадцятьох посланих на проповідь (порівн. 10; 5), євангеліст, безсумнівно, відносить ці постанови, також систематизовані (див. паралелі у Євангеліях від Мк. 3, 4 і Лк.6, 9, 10), до апостольського служіння у Церкві, до есхатологічного кінця, який йому здається недалеким.

У главах 9—14 мова йде вже не про умови досягнення Царства Небесного, а про Царство Небесне по суті. До поставлення цієї теми євангеліста підводить питання Предтечі і свідоцтво про нього Господа (11; 1—15).

Вчення про Царство пропонує служіння Месії, котре зосереджує на собі увагу євангеліста в уривку 11; 25—12. Сутність Царства розкривається у притчах про Царство, зібраних у главі 13, які отримують фактичну ілюстрацію в чудесах глави 14. Єдність уривку глав 11—14, до певної міри, закріплюється оповіданням про кінець Предтечі (14; 1—12), цей уривок повертає читача до вихідної точки на початку глави 11.

На всьому Євангелії від Матфея лежить печатка юдейського духу. Цей зв’язок з юдейством, по-перше, зовнішній. Євангелісту було відомо, що земля гончара, куплена за гроші, кинуті Юдою, називається землею крові до цього дня (27; 8). Те саме говориться і про поговір, пущений членами Синедріону про викрадення Тіла Христового: «І пронеслося слово між юдеями, і тримається аж до сьогодні» (28; 15). «Сьогодні» — це день складення Євангелії від Матфея. Вказівки (27; 8) і (28; 15) говорять про те, що, складаючи Євангеліє, він підтримував зв’язок з юдейським середовищем. В інших випадках він застосовує мнемонічні прийоми, знову-таки, які використовувалися у юдейському середовищі. Сюди мають відношення угрупування повчань Христових за числовим принципом. Не повторюючи перебільшень, допущених певними сучасниками, які бачили використання цього принципу там, де про нього євангеліст, можливо, і не думав, не можна не відзначити, наприклад, явний тричлен у вченні про милостиню, молитву і піст, як це дано в главі 6, 1—8. У главі 1; 17 підкреслено, що родовід Ісуса Христа розпадається на три частини, кожна по чотирнадцять родів. Цей наголос ще помітніший тим, що в рукописах грецького тексту Євангелія від Матфея ім’я Йоакима у главі 1; 11 відсутнє, і вже стародавні тлумачі визначили, що у третій частині родоводу не чотирнадцять родів, а тринадцять. Число «чотирнадцять» повинно розумітися або як гематрія, тобто сума числових значень тих букв, якими по-єврейськи пишеться ім’я «Давид», або як порівняння росту і занепаду юдейського національного царства із ростом і зменшенням місяця — таке порівняння зустрічається і в рабиністичній писемності. Як відомо, від нового місяця (новолуння) до повного місяця проходить близько чотирнадцяти днів і стільки ж від повного місяця до нового. І в тому, і в іншому випадку пояснення «чотирнадцять» відображено у юдейській культурі євангеліста. У зв’язку з цим потрібно відзначити у цьому Євангелії чисельні цитати із Старого Завіту, особливо у перших розділах. Царство Боже називається в Євангелії від Матфея його синонімом «Царство Небесне», що відображає невисловленість священної тетраграми, імені власного Бога Ізраїлевого. Ця обставина також говорить про те юдейське середовище, до якого належить виникнення Євангелія від Матфея. І, врешті, необхідно відзначити те місце, яке в Євангелії від Матфея відведено ап. Петру. У списку Дванадцяти він прямо називається «першим» (10; 2). У главі 14 розповідається про його ходіння по водах: знеможеного у вірі Петра спасає Господь (порівн. вірші 28—31). У главі 17 він доводить до відома Господа про вимогу збирачів храмового податку, і Господь йому велить внести за Нього і за себе (порівн. вірші 24—27). І, врешті, у главі 16 відповідь Ісуса на сповідання Петрове, передана з виключними подробицями, підводить основу вчення про Церкву (порівн. вірші 17—19). Ці особливості Євангелія від Мат фея не мають характеру особистих спогадів, як ті посилання на Петра, з якими ми зустрінемося у Євангелії від Марка, що відносяться до місця Петра в Церкві. Недостатні для ствердження його примата в римсько-католицькому змісті, вони зрозумілі, як відзвук того становища, яке належало Петру в Єрусалимській Церкві впродовж першого і другого періодів історії Апостольського століття.

Печатка юдейського духу лежить і на вченні Євангелія. Зв’язок із Старим Завітом тому дорогий для Матфея, що Старий Завіт, і він це знає, отримав виконання у Христі. Ця думка доводиться царським родоводом (1, 1—17) і його обґрунтуванням в оповіданні про Різдво Христове, яке повинно привести читача до переконання, що Йосиф, якому була заручена Діва Марія, котрий назвав Немовля ім’ям і врятував від гоніння Ірода, мав усі підстави вважатися батьком Христа, не дивлячись на Його безсіменне зачаття: через Йосифа, як батька, Ісус і зв’язаний з месіанською лінією. Про виконання Старого Завіту у Христі говорять також чисельні пророцтва, наведені Матфеєм. Але з Старим Завітом поріднює Євангеліє від Матфея і характерна для нього концепція спасіння. Вищі досягнення дохристиянського юдейства лежать у сфері морального вчення. Великі книжники школи Гіллеля розкривали у дні Христа моральні заповіді Старого Завіту. З цієї точки зору являє особливий інтерес те, що і Матфей робить переважно наголос на моральному боці спасіння. Це доводиться не тільки етнічним змістом Нагірної проповіді (5—7), закликом до прощення у главі 18 (порівн. вірші 21—35) і образом овець і козлів у вченні про Страшний Суд (глава 25, порівн. вірші 31—46). Ще показовіше тлумачення імені Ісус в 1; 21 — пояснюється, що Ісус спасе свій народ від гріхів. Спасіння від гріхів відповідає юдейському моралізмові Євангелія від Матфея. Межі народу, якими вони обмежуються, говорять знову-таки про юдейсько-християнське походження Євангелія. Але це обмеження не потрібно розуміти буквально, і необхідність його розповсюджувального тлумачення, у свою чергу, показова для Євангелія від Матфея. Справа в тому, що обіцянки, дані у Старому Завіті Ізраїлю по плоті, унаслідує Ізраїль духовний — Христова Церква. Ми бачили, що слідом за ап. Павлом (порівн. Гал. 6; 16) це зрозумів і Яків, брат Господній (порівн. Як. 1; 1). В юдейському викритті Євангелія від Матфея ми вловлюємо цю ж думку в 1; 21. Для Євангелія від Матфея не випадково, що спасіння у Церкві пов’язане з торжеством моральних цінностей. Євангеліст Матфей, безсумнівно, розумів, що в домобудівництві Божому про світ Старий Завіт був сходинкою, якою прийшов кінець через Христа. Це доводиться епізодом Євангелія від Матфея 17; 24—27, котрий не має паралелі в інших євангелістів. Господь наказує внести храмовий податок за Нього і за себе тільки для того, щоб спокусити їх (вірш 27). Він визнає, що, як сини Небесного Царя, вони звільнені від цього обов’язку. Можна з впевненістю сказати, що ці ж мотиви економії керували і відносинами Матфея і тих кіл, думки котрих він висловлював, до Єрусалимського храму і до юдейського релігійного устрою взагалі. Але Матфей не знає економії там, де мова йде про духовних вождів сучасного йому Ізраїлю. В «юдейському» Євангелії від Матфея відштовхування від юдейства незрівнянно сильніше, ніж в Євангелії від Луки. Полеміка з юдеями починається в Євангелії від Матфея з перших сторінок. Тільки у Матфея Іоанн Хреститель викриває фарисеїв і саддукеїв, котрі прийшли до нього (3; 7; інакше Єв. від Лк. 3; 7). В Нагірній проповіді Господь говорить про недостойність праведності книжників і фарисеїв (5; 20). У 15; 12—14 для Нього фарисеї сліпі вожді сліпих. У 16; 6 Він застерігає проти закваски іудейської. Можна навести й інші приклади. Цікаво, що останні повчання Господа в Єрусалимі перед Страстями (глави 23—25) при всьому багатстві і різноманітності їхнього змісту об’єднані однією думкою: Господь виголошує суд над духовними вождями народу. Ця ж нота ясно звучить і в оповіданнях про Страсті. Ініціатива вбивства належить Синедріону з Каяфою на чолі (26; 3), і їхня ворожнеча не слабне до кінця. Вона відтінюється помірністю Пілата (порівн. 27; 19, 24—25), розкаянням і самогубством Юди (27; 3—10) і після смерті Ісуса отримує своє висловлювання у постановці сторожі біля гробу (27; 62—66). Останнє, що ми чуємо про Синедріон в Євангелії від Матфея, — це підкуп сторожі після Воскресіння (28; 11—15).

Позитивне вивчення Євангелія від Матфея зосереджене на темі про Царство Небесне. Це загальноєвангельське вчення отримує в Євангелії від Матфея особливий, характерний для цього Євангелія злам. Есхатологічний аспект вчення про Царство даний у таких притчах, як притча про плевела у розділі 13 (порівн. вірші 24—30; 36—43), про шлюбний бенкет царського сина у розділі 22 (вірші 1—14) та ін. Великий розвиток отримала і есхатологічна промова, що закінчується притчами, в яких закликається до готовності і пильнування (глави 24—25). В Євангелії від Матфея, як і в Євангелії від Марка, не проводиться чітка різниця між кінцем Єрусалима і кінцем світу. Це витікає із есхатологічної промови, але може бути виведене із обіцянки 10; 23 у зв’язку з обмеженням служіння Дванадцятьох межами Ізраїлю. І все ж у вченні про Царство євангеліст Матфей ставить наголос не стільки на есхатологічному звершенні, скільки на явлення Царства у нинішньому житті. Вчення про Царство у Євангелії від Матфея відкривається моральною системою Нагірної проповіді (глави 5—7). Нагірну проповідь визначили як вчення про умови досягнення Царства, сам Матфей дав їй заголовок: Євангеліє Царства (4; 23; 9; 35). Ще показовіша есхатологічна притча про плевела. За вченням цієї притчі (13; 24—30), що підтверджується її тлумаченням (вірші 36—43), Царство існує і до есхатологічного розділу: початок Царства — це посів доброго насіння (порівн. вірш 41). Есхатологічне поняття пропонує Вознесіння. В Євангелії від Мат фея оповідання про Вознесіння, звичайно, не заперечується, але це Євангеліє закінчується обіцянкою прославленого Господа перебувати з учнями «в усі дні до кінця віку» (28; 20). Наголос — не на поверненні, а на перебуванні.

Вчення про Царство приводить євангеліста Матфея до вчення про Церкву. Із усіх чотирьох Євангелій термін «Церква» зустрічається тільки у Матфея (16; 18;18; 17). Все, що у вченні Євангелії від Матфея про Царство відноситься не до майбутнього і дотеперішнього життя, може бути поставлене під заголовок про Церкву. Церква є земний, поцейбічний аспект Царства, або, використовуючи образ Євангелії від Матфея 16,19, в Церкві «ключі Царства Небесного» — обіцянка (16; 17—19) відноситься до Церкви. Церква має владу « в’язати і вирішувати» (порівн. 16; 17—19). Посідання влади — перша суттєва ознака Церкви. Але сила, що зв’язує Церкву, є любов’ю. Церква є у єдинстві любові. Можна сказати, що у плані Євангелія від Матфея уривок глав 17—20 розкриває вчення про Церкву під знаком любові. Початок любові є любов Отця Небесного (18; 10). До взаємної любові, котра виявляється у безмежному прощенні, призиваються члени Церкви (18; 21). І влада, котра має своїх носіїв у Церкві, здійснюється у любові. За точним розумінням слова Христового (19; 28), носіїв влади — Дванадцять. Але притча про виноградних працівників (20; 1—16), що безпосередньо йде за цим словом, звучить пересторогою проти звеличення — небезпека загрожує тим же Дванадцятьом. І наступний урок, звернений знову-таки до Дванадцятьох (у відповідь на прохання синів Заведеєвих про поважні місця у Царстві), є закликом йти Його шляхом. Його шлях є шляхом жертовної любові (20; 28). Церква за вченням Євангелія від Матфея спочиває на любові і посідає владу, яка має своїх живих носіїв. Тому Церква відрізняється універсалізмом. Це витікає з образу Страшного Суду: перед Престолом Царя будуть зібрані «усі народи» (25; 31—32). Це стає цілком ясно з останніх слів Євангелія від Матфея. Мало того, що пастирському опікуванню Апостолів поручаться «усі народи» (28; 19), — Ісусу дана «усяка влада на небі і на землі» (вірш 18). Це і є всеоб’ємна повнота Церкви. І те перебування до кінця віку, яке прославлений Господь обіцяє учням (вірш 20), є перебування Його у Церкві. Навіть особлива увага до ап. Петра, яку ми помітили в Євангелії від Матфея, повинна розумітися не тільки як відзвук місцевого, єрусалимського переказу; вона також пов’язана з наголосом, котрий в Євангелії від Матфея лежить на Церкві: для Матфея Петро є живий символ Церкви. Можна думати, що Матфей писав своє Євангеліє не для однієї тільки Єрусалимської церкви, але і для всього християнського життя. Якраз як Євангеліє для Церкви, він дав йому (Євангелію) форму системи.

Запропонована характеристика Євангелія від Матфея виправдовує древній переказ про те, що його (Євангелія) першими читачами були навернені до Христа юдеї. Це виявилось і в юдейському колориті Євангелія, і в тій печатці юдейського духу, що лежала на його вченні. Ми бачили, що есхатологічне очікування в Євангелії від Мат фея відрізняється великою напруженістю. Але наголос лежить не на есхатології, а на Церкві. Це також змушує думати про єрусалимських юдеохристиян, як про перших читачів Євангелія від Матфея. Особлива увага до вчення про Церкву відповідала ієрархічному положенню у християнському світі.

Ці загальні міркування дозволяють відповісти і на питання про дату написання Євангелія від Матфея. Важко сумніватися в тому, що воно було складено до зруйнування Єрусалима. Тільки у цей час — якраз тоді, коли Єрусалимська церква була ієрархічним центром усього християнського світу — юдеохристиянське Євангеліє могло отримати повсюдне розповсюдження і стати улюбленим Євангелієм віруючих, незалежно від їхнього походження. На користь написання Євангелія від Матфея до 70-го року говорить нерозрізненість в есхатологічному вченні того, що відноситься до долі Ізраїлю, і того, що торкається долі світу. Про складання Євангелія від Матфея в Єрусалимі говорять і наведені 28; 8 і 28; 15. Натяк на 22; 7 допомагає подальшому уточненню. Цар, котрий зробив шлюбний бенкет для свого сина, знищив вбивць своїх слуг і спалив їхнє місто. Ми витлумачили цей образ у філософії історії викривальних притч, як передбачення катастрофи 70-го року. Висновок цей переконливим є лише для того, хто принципово заперечує можливість пророцтв, як і всякого чуда взагалі. Але досить вірогідно, що носії євангельського переказу згадали передбачення Христове про напружені шістдесяті роки. Ми вловлюємо у цьому спогаді ту ж перед грозову атмосферу, котра відчувалася у Якова. Це останнє спостереження дозволяє віднести складання Євангелія від Матфея до шістдесятих років. В Євангелії від Матфея зв’язок зруйнування храму і есхатологічного звершення розуміється Церквою як зв’язок прообразу і його виконання. Ця думка отримує закріплення в Євангелії від Луки. Тим більше значення має позитивне вчення про Церкву, як воно дано в Євангелії від Матфея. Ним і визначається необхідна цінність першого Євангелія.

У контексті вчення про Церкву багато історичних подробиць Євангелія від Матфея потребують типологічного тлумачення: і образ, і служіння Дванадцятьох, обмежене межами Ізраїлю (порівн. 10; 5—6), і взагалі весь юдейський вигляд Євангелія від Матфея. Уявлення про Церкву, як про духовний Ізраїль, до якого прийшов Матфей, залишилося надбанням для наступних поколінь віруючих.

Але з того, що було сказано, витікає, що Євангеліє від Матфея виникло в той же час і в тому ж середовищі, що й послання Якова. Його складач, за давнім переказом, що затвердився в Церкві, апостол Матфей, один із Дванадцяти, належав до тих керівних кіл Єрусалимської церкви, на чолі котрих стояв Яків, брат Господній. Достатньо зазначити в Нагірній проповіді (глави 5—7) заборону клятви (порівн. вірші 5; 33—37), пересторогу проти піклування і збирання скарбів (6; 19—34) і вказівку на небезпеку осудження (7; 1—5) і зіставити із такими ж місцями послання Якова (наприклад, 5; 12; 4; 13 — 5; 6; 4; 11—12 та ін.). Ми вже мали нагоду відзначити близькість вчення Якова з вченням євангельським взагалі.

Ці спостереження становлять чітко історичний інтерес. Збігаючись із посланням Якова у розумінні християнського благовістя, Євангеліє від Матфея дозволяє доповнити характеристику Єрусалимської церкви у шістдесяті роки, запропоновану вище. Можна із впевненістю сказати, їх настрій відрізнявся від настрою мас. Безсилі були вони довести до відома мас розуміння подій, що відбувалися, тому маси і не йшли за ними. І Матфей, і Яків розуміли, що старозавітному релігійному устрою настав кінець, хоча й думали, можливо, обидва, що з катастрофою юдейства пов’язана світова катастрофа, яка покладе початок новому еону. Принципово кінець юдейства прийшов у Христі, і вони це знали. Напередодні юдейської війни і Якову, і Матфею було все ясно, що правильне рішення юдейського питання у Церкві було дане Павлом. Матфей показує, що дотримання Закону, якого вони трималися, вірогідно, до кінця, стало для них справою церковної економії, а не внутрішнім переконанням. Ми пам’ятаємо, що Павло із міркувань економії обрізав Тимофія (див. Діян. 16; 3; 21; 20—26). Але обіцянка Старого Завіту була для них тією основою, на якій стояла їхня християнська надія. Тим сильніше вони повстали проти тих, котрі зрадили своєму покликанню, були хоронителями і тлумачами священного насліддя минулого. У цьому священному спадкові тим, хто займав чільне місце в Єрусалимській церкві, були дорогі не тільки Месіанські сподівання, але і моральне повчання. Вони відчували у моральному вченні свій зв’язок із заповідями Христовими, із вищими досягненнями старозавітної праведності у книгах пророцьких і повчальних. Вони тим більше розуміли важливість морального вчення, що воно отримало своє висловлення у житті Церкви Христової. У них була глибока свідомість Церкви, котра відповідала загальнохристиянському становищу Єрусалима і переважила напруженість їхнього есхатологічного очікування. Моральне вчення і церковна свідомість були їхнім внеском у скарбницю Христової Церкви.


Warning: Parameter 2 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

Warning: Parameter 3 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

Warning: Parameter 2 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

Warning: Parameter 3 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)


Warning: Parameter 2 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

Warning: Parameter 3 to modChrome_artblock() expected to be a reference, value given in /home/apologet/apologet.kiev.ua/www/templates/dd_dreamnight_38/html/modules.php on line 39

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2