foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Преосвященний єпископ Іоаникій, улюблений у Христі брате!
 
За поданням преосвященного митрополита Одеського і Херсонського Сергія, Святійший Патріарх Московський і всієї Руси Пимен та Священний Синод обрали тебе на єпископське служіння і призначили бути тобі єпископом Слав’янським, вікарієм Одеської єпархії з місцем перебування у Ворошиловграді, де ти маєш надавати допомогу в управлінні Донецькою єпархією своєму правлячому архиєреєві. Нині діянням Святого Духа через покладання рук архиєреїв, які беруть участь у твоїй хіротонії, ти поставлений на високе служіння в Церкві Христовій. Знаменно, що нова єпископська хіротонія відбувається в день пам’яті святого апостола Андрія Первозваного, який, за переданням, проповідував у межах нашої країни. Ти став єпископом у рік святкування 1000-ліття Хрещення Руси.
Юнаком покликав тебе Господь до чернечого життя. Ти прийняв постриг у Тройце-Сергієвій лаврі, закінчив Московську духовну академію, ніс послух при покійному Патріархові Алексієві, був викладачем Одеської духовної семінарії.
Люди найчастіше судять за зовнішніми прикметами, а Господеві необхідно віддавати серце і душу. Тому Він сказав через пророка: «Сину, дай Мені твоє серце».
Це означає, що і тобі, і всім нам, архиєреям, частіше треба замислюватися над тим, для чого ми погодилися стати єпископами, в чому суть єпископського служіння, як ми проходимо своє служіння і яку відповідь дамо невдовзі своєму Пастиреначальнику Христу.
Ми сповідуємо, що в особі апостолів Самим Господом покладений початок церковної ієрархії, і противитсь їй означає противитись волі Божій. Апостоли через своє посвячення, звичайно, не стали рівними Господу або Йому подібними, не стали вікаріями Христа, ні в особі одного апостола Петра, як вчить католицьке богослов’я, ні в особі дванадцяти апостолів. Господь сам невидимо живе в Церкві як її Глава, і після Свого вознесіння на небо перебуває з нами.
Повноваження апостольської ієрархії зовсім не в тому, щоб бути вікаріями Христа, але щоб подавати благодатні дари, необхідні для життя Церкви. Апостолам належить влада бути служителями Христа, які одержали від Нього повноваження і прийняли Духа Святого для свого служіння. Це служіння полягає насамперед у проповідуванні «очевидців Слова», «свідків» (Діян. 1, 2) боговтілення, в зведенні дарів Святого Духа на новоохрещених і в поставленні єпископів і пресвітерів. Апостоли одержали владу для організації церковного життя, а разом з тим вони поєднували в собі дари звершення таїнств, пророцтва і учительства.
Чи припиняється в Церкві сила апостольського служіння зі смертю апостолів? У певному розумінні – так, припиняється. Апостоли були поставлені Богом, але це поставлення було єдиним і неповторним. І римська ідея про те, що апостол Петро продовжує існувати в особі папи, є довільним догматичним вимислом. Як римський єпископ є спадкоємцем апостольства, так всі інші єпископи є ними. Апостольські дари і повноваження є суто особистими, і Господь давав їх через поіменне обрання.
А втім апостольство не пішло з Церкви без спадкоємства свого служіння. Апостоли передали те, що вони могли передати і що могло бути сприйняте. Крім особистого апостольського достоїнства, яке не передається, вони передали ті дари, які притаманні Церкві. Вони передали всім віруючим благодатні дари Святого Духа, які передаються через висвячення. Але передання цих дарів здійснюється через встановлену апостолами ієрархію. Після апостолів надання благодатних дарів Святого Духа в Церкві стало повноваженням єпископів з пресвітерами і дияконами.
Благодать Святого Духа, яка подається в Церкві, не є суб’єктивне натхнення тієї чи іншої особи, воно (натхнення) може бути або не бути, але є об’єктивний, реальний факт життя Церкви. Це завжди і безперервно діюча сила всесвітньої П’ятдесятниці. Вогненні язики її, що зійшли на апостолів, перебувають у Церкві і спадкоємно передаються від апостолів на єпископів.
Ми знаємо, що єпископи користуються в Церкві владою. Але для того, щоб зрозуміти характер єпископської влади, треба завжди мати на увазі її особливості, що випливають з природи церковного спілкування. Хоча часто й говориться про «монархічне» єпископство, і таке ставлення до нього часом знаходить виправдання в особистому владолюбстві окремих єпископів, однак нам, єпископам, слід завжди пам’ятати, що церковна влада має духовну природу, а не світську. Вона вища й більша за світську владу, тому що простягається на душу людини і на її вічність. Оскільки єпископська влада має духовний характер, то вона виявляється перш за все в служінні. Господь ясно сказав усім нам: «Царі народів панують над ними, і володарі їхні благодійниками називаються, але у вас не так: хто з вас більший, будь як менший, а начальник, як слуга» (Лк. 22, 25-26). Єпископ, здійснюючи свою владу, діє з Церквою, але не над Церквою, яка є духовний орган любові. Єпископська влада повинна розчинятися в єднанні з народом.
Церковному народові належить своя доля участі в обранні єпископів. Народ бере участь навіть у висвяченні, хоча і відправляється вона тільки єпископами, тому що у відповідний момент проголошує своє «аксіос». «Ніхто хай не поставляється, – пише св. папа Лев Великий, – супроти волі і бажання народу, щоб народ, переживши примус, не зненавидів і не почав ставитися з презирством до небажаного єпископа».
На жаль, ми маємо багато недоліків як при поставленні єпископів, так і в самому єпископському служінні.
Що стосується недоліків, то в історії одні недоліки змінювались іншими. Ми знаємо, що в древній Церкві був харизматичний період, коли життя християн було багате на благодатні дари. Натхнення залишало церковне життя, і церковні будні ставали тьмяними і сірими. Зміцніла Церковна ієрархія зміцніла і принесла з собою свої недоліки. Організаційна структура в Церкві посилилась і почала переходити в формалізм і бюрократію. Над недостойними єпископами гірко іронізував Тертуліан. Він казав так: хіба апостоли тільки для того заснували церкви, щоб єпископи користувалися церковними прибутками старанно відгороджуючи себе від будь-якої небезпеки з боку римської влади. Вони встановлювали пости в церквах з метою особистого збагачення.
А Оріген за своєю гостротою переважав навіть сарказм Тертуліана. Він вчив, що єпископ повинен бути всім корисним у справі спасіння. В дійсності ж деякі єпископи у своїх гордощах перевищили навіть злих вождів народів і готові оточувати себе гвардією, як царі. «Ми вищі, – додає він, – недосяжні, особливо для бідних. Коли до нас підходять і до нас звертаються з проханням, ми більш зухвалі, ніж тирани, і найбільш жорстокі вожді для своїх підданих. Ось що можна бачити у деяких знаних церквах, особливо в тих, що у великих містах» (Оріген, Тлумачення на Євангеліє від Матфея, XVI, 8).
У наш час також є різні єпископи, і також є такі, що забувають про своє високе призначення. Але ти май перед собою образ великих вселенських учителів і святителів та наших руських прославлених ієрархів. У хвилини усамітненої молитви частіше звертайся до своєї совісті і не заглушай її голосу. Наберися терпіння і завжди пам’ятай слова Христа Спасителя. сказані апостолу Павлу: «Сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 9). Всі свої надії покладай на Господа, на заступництво Божої Матері і на молитви всіх святих. Не зневажай порад твоїх старших співбратів по єпископському служінню і не вважай формальним, як таке, що не має відношення до життя, сповідання віри, яке ти виголосив сьогодні перед собором єпископів. Не забувай про нього, як це роблять деякі з нас. Нарешті, пам’ятай і про те, що наша Руська Православна Церква впродовж всієї тисячолітньої історії була з народом і розділяла з ним скорботи і радощі.
А зараз прийми цей жезл, як символ влади і опору у важких обставинах життя і від даної тобі благодаті благослови віруючий народ, котрий молився за тебе і твоє майбутнє єпископське служіння.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2