foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Є, а точніше, було безліч найрізноманітніших теорій. Є люди, які нізащо не повірять у які-небудь, навіть найочевидніші прояви духовного життя. Критики почали з того, що пояснили всі ці повідомлення фантазією, а праці вчених - бажанням викликати сенсацію й заробити. Однак з появою все нових даних про життя душі ці обвинувачення довелося залишити, тому що для всіх ставало очевидним, що "щось" у всіх цих повідомленнях все-таки є. Таким чином, через деякий час наявність самого феномена бути визнано, але тоді стали шукати йому які-небудь, але неодмінно матеріалістичні пояснення. Відомо, що деякі види грибів, містять мескалін - речовину, здатну викликати фантастичні видіння, іноді схожі на описані вище.
Пояснюючи дану проблему так, не подумали про те, що, імовірно, мало хто з умираючих від гострої серцевої недостатності або під час серйозної хірургічної операції їв перед цим отруйні гриби. Пояснювали нагромадженням у крові надлишку вуглекислоти (гіперкарбію), але при перевірці цього не виявилося. Пояснювали недостатністю кисню в крові - недостатності теж не виявилося, а під час операції зусиллями наркотизаторів у крові хворих був скоріше надлишок, чим недстатність кисню. Пояснювали дією наркотиків і різних ліків, хоча більшість осіб, що мали ці дивні видіння, ніяких наркотиків не одержували. Після прийому деяких наркотиків іноді дійсно бувають різні видіння, однак вони іншого типу, ніж сприйняття душі поза тілом. Про таку дію наркотиків висловлюють цікаву думку. Якщо ми що-небудь бачимо, то це скоріше свідчить про існування цього "чогось", ніж про його відсутність. Якщо ми не бачимо предмета простим оком, але бачимо його в бінокль, це зовсім не означає, що цей предмет створений біноклем, а насправді його немає. Є способи або засоби бінокль, наркотики, - які підсилюють наші здатності сприйняття, але не створюють нічого фактично нового, що не існувало раніше. І можливо, прийнявши який-небудь наркотик, людина здатна сприймати трохи більше, ніж у нормальному, не збудженому стані.
Бачення потойбічного світу пояснювали отруєнням, дією ендорфіну, уремією, порушенням свідомості при захворюваннях мозку, печінки, нирок... Список придуманих пояснень можна продовжувати без кінця. Були спроби пояснити все бачене маревним станом, однак всі свідчили про реальність сприйняттів, гострішу ніж під час звичайного сну, і навряд чи пережите марення може змінити характер людини і її спосіб життя, змусити її змінити професію й після цього служити людям десятки років. Виступали з безліччю теорій й вчені-психологи, психіатри, невропатологи. Для пояснення були притягнуті: галюцинації, конфабуляції, "deja vu", "це були просто сни", деперсоналізація, проекція підсвідомого у свідомість, різні підсвідомі реакції, перехід у свідомість забутих переживань, свідомі й підсвідомі уявлення про смерть, виражені у формі зорових образів, підсвідомі фабрикації (картини, породжені в підсвідомості й які вийшли назовні у свідомість). Пояснювали темпоральною епілепсією й різними іншими захворюваннями нервової системи. Давалося будь-яке пояснення, але тільки не душа, не особистість, аби тільки не духовне. Обговорювати й критикувати всі ці пояснення нема рації. Ці теорії не наука, а упереджені думки, прикрашені й замасковані науковою термінологією; це не пошуки істини, а вперта пропаганда певних теорій. Крім того, для об`єктивної науки всі ці пояснення і їхня критика вже йдуть у минуле. З фактами не сперечаються, а за останні роки з`явилося стільки нових фактичних даних, що заперечувати їх стало неможливо. Дуже цікаві, наприклад, роботи інституту Слоана в Сполучених Штатах Америки. Стан життя поза тілом досягався в лабораторії Боба Монро, а тепер й у ряді інших установ. Зараз учені думають і сперечаються вже не про наявність факту, а про те, як його використати для практичних цілей. Є повідомлення, що вже вироблено й застосовуються якісь методи тренування, що дозволяють особистості виходити з тіла й повертатися в нього за власним бажанням. У деяких країнах ці роботи є державною таємницею, і досягнуті результати приховуються від населення. Підсумовуючи все це, можна сказати, що тепер ученим, що серйозно вивчали цю проблему, ясно, що якась внутрішня (нематеріальна?) частина людини може виходити з тіла й жити поза тілом. А роботи реаніматорів показали, що при вмиранні людини відбувається саме це. Однак ще й у цей час є категорії "учених", що завзято заперечують або замовчують духовну сторону смерті й феномен життя після смерті тіла. У Радянському Союзі ще донедавна матеріалістична філософія була державною філософією. У ряді інших країн це залишається й дотепер.
Там це єдино правильний, єдино дозволений і єдино припустимий світогляд. Він не має нічого спільного з наукою. Це - упереджена теоретична концепція, не підтримана ніякими об`єктивними даними. Проте в силу політичних умов вона є обов`язковою, і її захищали співробітники радянських наукових установ, аж до найвищих, включаючи й Академію наук СРСР. Основною суттю комуністичних систем є їхня принципова анти релігійність, прагнення викорінити релігію й особливо віру в безсмертя душі. Домагаються цього різними методами. Зусилля робляться й на науковому фронті. В 1967 році вийшла книга Г. Г. Єршова "По етапах розвитку атеїзму в СРСР", видання Академії наук СРСР. Невелика книга, написана спокійною мовою, намагається переконати читача, що безсмертя особистості - одна із церковних вигадок. Починає Єршов зі спроб дискредитувати християнство. "Християнству й іншим релігіям вірять тому, що вони обіцяють безсмертя. А догмат безсмертя виведений теоретично..." (тобто фактів автор не бачить). Далі він пише, що віра в безсмертя шкідлива: "Віра в безсмертя знецінює життя на землі, призиваючи до покірності, бездіяльності й відсутності прогресу". Значить - псує характер людини. Про те, як відбивається на характері людини безвір`я, автор не пише. Далі: "Поділ людської особистості на дві частини - смертне тіло й безсмертну душу - протиприродне й абсурдне. Свідомість людини повністю припиняється зі смертю його тіла й окремо від нього існувати не може". І: "Свідомість (душа) кожної окремої людини смертна, як і його тіло..." Автор не приводить ніяких даних для підтримки своїх категоричних тверджень. Йому все ясно, і думати тут нема про що. Із приходом смерті особистість знищується. Ви і я зникнемо - кінець, ніщо. Це те, що обіцяє людині матеріалістична філософія. Відкрито визнати це Єршов все таки не насмілюється. Він знає й пише, що "обіцяне вічне життя... приваблює як вища цінність і головна мета життя", і стверджує, що "істинне безсмертя" існує. От його слова: "Наукова концепція безсмертя є частиною комуністичного світогляду", а "релігійне безсмертя - вигадка". Далі він пише, що в комуністичному суспільстві існують навіть два безсмертя - соціальне й особисте. Крім цих двох, є ще й матеріальне безсмертя.
"Концепція матеріального безсмертя бачить безсмертя людини в незнищенності складових його атомів, які після розкладання тіла... утворять нові форми матерії". Це слова Єршова, але далі він не йде, розуміючи, що такий тип логіки мало кого переконає. "Соціальне безсмертя, - пише Єршов, - справді моральне... істинне безсмертя письменника в його творах". Померлому і зниклому письменникові від цього не легше. Розуміючи це, Єршов пише й про особисте безсмертя: "Особисте істинне безсмертя - це діяльність людини-творця. Істинне, а не релігійне безсмертя в тому, що люди пам`ятають його й після смерті... і що він впливав на свідомість і поводження людей". Останні слова - це позолота на гіркій пігулці; звучать приємно, але з особистим безсмертям не мають нічого спільного. У кожному з нас є щось від Духа, і подібні міркування навряд чи переконають багатьох. Ну а якщо ні, то є й інші методи переконання.
Єршов приводить цитати зі статті Леніна "Соціалізм і релігія" про те, як потрібно боротися з релігією. "Віра в особисте безсмертя має класові коріння. Науковий, єдино правильний шлях подолання релігії складається в знищенні того соціального середовища, що породжує релігійні забобони". З вищесказаного випливає, що матеріалістичні концепції про душу, про життя після смерті взагалі про духовне життя наукового обґрунтування не мають і заперечувати їх нема рації. Зараз всі ці суперечки вже в минулому. Книга Єршова була видана задовго до виходу в світ нових фактичних даних про долю людини після смерті, а з фактами сперечатися не можна; їх можна, звичайно, замовчувати, але тільки до пори до часу, а час на місці не стоїть. Зараз, після 70 років антирелігійної пропаганди, почався процес духовного відродження - і релігійного й просто морального відродження. Таких глибоких і по-людськи чесних книг і статей, які пишуться сьогодні в теренах бувшого СРСР, не було давно. Навіть на самих верхах правлячої радянської ієрархії не тільки на словах, але й на практиці відбулося зрушення убік від мертвої схоластики матеріалізму до норм людських взаємин. Звичайно, у посткомуністичному просторі останні досягнення науки про смерть часто усе ще замовчуються. Їх не обговорюють, не згадують, для широких мас населення все це ще не існує. Це зрозуміло.
На жаль, та ж тенденція панує й у провідних демократичних країнах. Роботи Муді, Сабома, Кюблер-Росс й інших тепер добре відомі в наукових колах. З ними, загалом, не сперечаються, але, як я вже говорив, є категорія вчених (хочеться написати "вчених"), які ігнорують здобуті наукою фактичні дані й уперто не бажають прийняти нове. Як точку опори вони використовують і наступну, на перший погляд, цілком правдоподібну теорію. Всі людські сприйняття, свідомість, розуміння, вся психіка - тільки в мозку, і раз немає мозку, то немає й свідомості, немає психіки. Мозок і свідомість - нероздільні. Це твердження подається як само собою зрозумілий факт; у дійсності, однак, це не факт, а тільки теорія. Для її підтвердження часто посилаються на праці великого російського вченого І. П. Павлова, який нібито довів, що всі психічні процеси протікають тільки в великих півкулях головного мозку. Цього Павлов ніколи не стверджував, і був він людиною глибоко віруючою. Теорія про невіддільність мозку від психічних процесів ставилася вченими під сумнів задовго до опублікування робіт лікарів-реаніматорів, про яких писалося вище. Ставилось, наприклад, питання: "Якщо свідомість локалізується в мозку, то де саме? У головному чи спинному мозку? У якій частині мозку?" Припущення, що центри свідомості лежать у великих півкулях, не підтвердилося. Виявилося, що свідомість могла зберігатися й іноді навіть не дуже страждати при важких ушкодженнях півкуль хворобою або травмою. Захисники неодмінної локалізації свідомості в мозку перенесли його центр у середній мозок (диенцефалон), але там його теж не виявилося. Спроби все-таки локалізувати де-небудь центри свідомості тривали, але безуспішно. Довелося визнати, що взаємини між мозком і свідомістю набагато складніші, ніж здавалося спочатку.
Теорія психологів-матеріалістів, що говорила, що мозок секретує (виділяє) думки так само, як печінка секретує жовч, була, звичайно, сміховинною із самого початку. Серйозні вчені намагалися все-таки прийти до якогось розуміння. Шеррінгтон ще в 1930 Році писав про подвійну сутність людини, про те, що мозок і розум можуть бути незалежними один від одного. Пенфільд спочатку, як і деякі інші вчені, вважав, що свідомість і вищі центри перебувають у мозку, і доклав багато зусиль, намагаючись з`ясувати їхню локалізацію. Спершу він вважав, що їхнє місце в диенцефалоні, але потім, точно розробивши топографію мозку, прийшов до висновку (1970), що розум не просто похідне від мозку. Пенфільд пише: "Енергія розуму відрізняється від енергії мозкових невронних імпульсів". ("Mind has energy different to brain neuronal impulses") (Цит. по книзі М. Сабома "Спогади про смерть".). Звідки така пам`ять і така швидкість? Передача по нервових клітинах і волокнах вимагає більше часу. Говорячи простими словами, це означає, що енергія розуму й енергія, на якій працює мозок, різні. Пенфільд продовжує: "Людина може своєю волею контролювати кров`яний тиск, температуру й навіть електрокардіограму, а раз так, то де джерело цієї волі?"
Обговоривши "за й "проти", Пенфільд дійде висновку, що: "Теорія про двоїсту сутність (поділ розуму й мозку) виглядає більше правдоподібною". ("Dualistic theory seems the more reasonable of the two possible expanations") (Там же). Провідні вчені вже давно відзначали, що розум не обов`язково пов`язаний з мозком, а може існувати незалежно від нього. Так, наприклад, у дитини з нерозвиненим мозком бувають відчуття й пам`ять минулого. У юнака з нерозвиненим мозком (коли він ще росте) можуть бути блискучі математичні або музичні здібності. Звідки вони? Ці знання й здатності не дуже точні, але вони є. А коли мозок розів`ється, виросте, вони оформляться й стануть точнішими. Давно висловлювалося припущення, що, можливо, мозок - фізичний мозок - це апарат для керування фізичними функціями тіла, а розум ("Я", "Душа") здатний відчувати самодостатність, щастя, любов, здатний самостійно сприймати, усвідомлювати, мислити й так далі. Ще 10 - 15 років тому можна було сперечатися й стверджувати, що раз немає мозку, то не може бути й ніяких психічних явищ: сприйняттів, свідомості, мислення. Зараз це питання вже вирішене. Тільки прийнявши дуалістичну теорію, можна зрозуміти й пояснити, яким чином особистість, що вийшла з померлого тіла і не має фізичного мозку, може сприймати, відчувати й мислити. При вмиранні мозок руйнується, а свідомість зберігається й продовжує існувати. Пенфільд написав свою останню книгу "Таємниця мислення" наприкінці життя. Обґрунтувавши дуалістичну теорію, він пише: "Звичайно, розум діє разом з вищими мозковими механізмами. Але в розуму є енергія". ("True, mind comes into action with the highest brain mechanisms, but the mind has energy"). Остання фраза його книги: "Я повинен закінчити на цьому". ("There I must leave it") (Там же). Все вищесказане можна підсумувати такими словами: мозок - це складний апарат, але діє він разом з розумом, у якого є своя енергія. Звичайно, мозок є інструмент мислення, але сам по собі інструмент грати не може. Дух не є функція мозку, а мозок є інструмент духа. Професор-хірург, архієпископ і глибокий філософ Лука Войно-Ясенецький у своїй книзі "Дух, Душа й Тіло" говорить пряміше й більше: дух вище мозку, і це не одне і те ж. Розум не дух, але лише вираження, прояв духу. Дух набагато обширніший розуму. "Дух всесторонньо виходить за межі мозку" (висловлення Анрі Бергсона).

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2