foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Є люди, які, пройшовши все своє життя, від колиски до могили, жодного разу серйозно не подумали про смерть. Їм, як і всім іншим, було, звичайно, ясно, що смерть - це кінець земного життя в тому вигляді, як ми її знаємо, але вони бачили в смерть "кінець всьому", кінець існування особистості. А це зовсім не так. Тіло вмирає, але якась частина людини продовжує існувати, зберігши здатність бачити, чути, думати й відчувати. Раніше, ще не так давно, можна було по-різному думати про смерть, можна було сумніватися в існуванні життя після смерті, можна було "вірити" або "не вірити", і якщо останнє, тобто "не вірити", було приємніше або просто зручніше, то так і робили - не думали й не вірили.
Однак тепер, у наш час, у людина, що не боїться нового і якій відомі останні досягненнями науки про смерть, ніяких сумнівів більше мати не може, тому що бачити й приймати доводиться не теорії, а факти. За останні десятиліття наука зробила багато нових відкриттів. Стало точніше відомо, чим є смерть у самій суті своїй, як відбувається вмирання людини, що відчуває вмираючий, і наука спочатку навіть відкриває завісу над самим головним - що чекає всіх нас після смерті. Те, що раніше знала й говорила нам Церква, тепер багато в чому, можна сказати в основному, підтверджується наукою. Останні відкриття виявилися - особливо для так званих невіруючих - зовсім несподіваними, і далеко не всі знають про них.
Сучасна наука про смерть - це молода галузь медицини, але прогресує вона дуже швидко. Відомі вчені віддають їй свої сили. Спостереження й дослідження ведуться в науково-медичних інститутах і великих лікарнях. Вийшов ряд серйозних наукових праць. Нові обрії в цій області були відкриті спостереженнями, експериментами, а потім і практикою реанімації, тобто оживленням померлих людей. Зараз пропонують розрізняти два стани смерті - смерть клінічну, ту, що ми завжди називали смертю, і смерть органічну, коли вже почалася структурна зміна тканин. Оживлення можливе тільки в тому випадку, коли воно почалось раніше, ніж виявилося незворотне руйнування тканин організму, тобто поки тканини хоча і мертві, ще зберігають свою нормальну структуру; після того як тканини почали розпадатися, ніяка реанімація не допоможе.
У літературі є опис випадків, коли померлий і вже оголошений мертвим іноді оживав, іноді навіть без будь-якої сторонньої допомоги. Це породило в людей бажання постаратися оживити тільки но померлих. Найдревніші спроби були, звичайно, дуже примітивними - застосовували тепло на живіт, били кропивою, вдмухували повітря в легені, саджали на коня в надії, що труська їзда поверне померлого до життя. Як і в сучасності, із застосуванням електрошоку, відчували, що необхідно сильне подразнення. Звичайно, всі ці спроби рідко увінчувалися успіхом. Проте люди не переставали сподіватися, що коли-небудь стане можливим повертати до життя померлого. А вчені не тільки сподівалися, але й працювали над цією проблемою.
Ще не дуже давно, якщо життєво необхідний орган переставав працювати, людина помирала. Наприклад, зупинка серця означала смерть, і нічим зарадити не можна було. Однак вчені-медики розробили нові методи оживлення: штучне дихання, переливання крові, упорскування адреналіну в серце, нові фармакологічні препарати. З`явилися серцево-легеневі машини, стало можливим стимулювати зупиненого серця електричним струмом. І от виявилося, що, якщо стан смерті тривав не занадто довго й ще не відбувся незворотний розпад тканин організму, можна змусити зупинене серце битися знову, нерухому кров знову циркулювати й постачати мозок й інші органи киснем, глюкозою й іншими життєво необхідними матеріалами.
Недавно померлу людину іноді вдається оживити. Такі люди, що пройшли через тимчасову смерть, потім розповідали про свої переживання під час перебування "там за межею". Вони зберігали здатність сприймати навколишнє, могли, наприклад, з боку дивитися на своє мертве тіло, бачити, як лікарі й сестри намагаються повернути його до життя, і могли чути й розуміти їхні розмови. У такий спосіб виявилося, що повернута до життя людина зберігала пам`ять про те що відбувалося й пізніше могла розповісти про те, що вона бачила і чула, коли тіло було мертвим. "Особистість", або "душа", не вмирає одночасно з тілом, а продовжує незалежне існування. Якщо померлого вдається оживити, душу повертається в тіло. Одним з піонерів цієї нової галузі медицини є доктор Раймонд Муді. У листопаді 1975 року вийшла у світ його книга англійською мовою "Життя після життя" з підзаголовком "Дослідження феномена продовження життя після смерті тіла", а в 1977 році вийшла його друга книга "Роздуми про життя після життя". Доктор Муді зібрав великий матеріал - 150 випадків; його книги написані дуже просто і ясно. Він приводить ряд клінічних історій хвороби з описом захворювання, характеру смерті, застосування методів оживлення й розповіді своїх пацієнтів. Доктор Муді пише, як він уперше зацікавився цією проблемою. В 1965 році, ще будучи студентом, він був на лекції професора психіатрії, який розповів, що він двічі вмирав, але був повернутий до життя, і описав те, що відбувалося з ним, коли він був мертвий. Фантастична розповідь професора зацікавила доктора Муді, але особистого досвіду в нього не було, і він не почав ніяких дій. Однак через кілька років він зустрівся з іншим подібним випадком і був уражений тим, що неосвічена стара жінка описала те ж саме, про що говорив професор психіатрії. Після цього доктор Муді всерйоз зайнявся вивченням цього, як він пише, феномена - продовження життя після смерті тіла. Він наводить багато випадків. От один з них - це розповідь жінки, що поступила в лікарню із хворобою серця. Вона лежала на лікарняному ліжку. Коли в неї почалися сильні болі в грудях, вона встигла натиснути кнопку дзвінка, щоб викликати сестер, і вони прийшли й почали щось робити з нею. Їй було незручно лежати на спині, вона повернулася й раптом перестала дихати й відчувати удари свого серця. Почула лементи сестер: "Дайте сигнал, дайте сигнал", а сама в цей час відчувала, що вона виходить зі свого тіла й падає вниз, на підлогу, проходячи крізь захисні поруччя з краю ліжка, а потім почала повільно підніматися нагору. Вона бачила сестер, що вбігали в кімнату, і свого лікаря й дивувалася: "Навіщо він тут і що він робить?" Вона піднялася до самої стелі й зупинилася поруч із висячими лампами; вона бачила їх зовсім ясно. "Я відчувала шматочком папірця, на який хтось дмухнув, піднявши його до стелі". Вона ширяла під стелею й дивилася вниз. "Я дивилася, як вони намагалися оживити мене. Моє тіло лежало там, унизу, витягнувшись на ліжку. Його було ясно видно, а всі вони стояли довкола нього. Я чула голос однієї сестри: "О, Господи, вона вмерла", а в цей час інша нахилилася й робила мені штучне дихання - губи до губ. Коли вона це робила, я дивилася на її потилицю. Я добре пам`ятаю вигляд її волосся - воно були коротко обстрижене. І тоді я побачила, як вони вкотили туди цю машину й дали струм на мої груди. Коли вони це зробили, я бачила, як моє тіло просто підстрибнуло вгору на ліжку, і я чула, як тріскотіли мої кості; це було жахливо. Коли я бачила їх там, унизу, як вони били мої груди й розтирали мої руки й ноги, я думала: "Навіщо вони так стараються? Зараз мені так добре". Другий випадок стосується дев`ятнадцятирічного юнака, що віз свого друга додому на автомобілі. Він розповів, що на перехресті на них налетів інший автомобіль. "Я чув, як тріскотів бік автомобіля, а потім був один момент, начебто я рухався в темряві, у якомусь із усіх боків закритому просторі. Все це тривала тільки одну мить, а потім я раптом - ну як би ширяв два метри над дорогою, чотири метри від автомобіля, і я чув відлуння, що стихає, від гуркоту зіткнення. Воно вщухало вдалині". Потім він бачив людей, які бігли і юрбилися навколо машини, бачив свого друга, що виходив з машини й був розгубленим, бачив у розбитому автомобілі своє власне тіло, залите кров`ю й з перекрученими ногами. Дивився, як люди намагалися звільнити його тіло. Він був повернутий до життя й пізніше розповів про це переживання, Описані вище явища й саме поняття клінічної смерті можуть іноді викликати недовіру. Після моєї доповіді мені іноді заперечували: "Якщо після клінічної смерті людина оживала, виходить, це не була смерть". Як зрозуміти таке заперечення? Суть навіть не в тім, як назвати такий стан - "клінічна смерть" або "біля смерті", як називає його Муді, а в самому існуванні цього дивного феномена, коли якась частина людини виходить зі свого тіла й здатна спостерігати тіло й всього його навколишнє з боку. Уже одне це показує, що свідоме життя може тривати поза залежністю від фізичного тіла й навіть зовсім без нього. Заперечення цього феномена говорить про небажання людини зрозуміти й допустити його у свою свідомість, і він знаходить словесну формулу "виходить, це не була смерть", що рятує його від необхідності прийняти те, що порушує його зручний світогляд. Цей механізм підсвідомого блокування добре відомий психологам. У медичній літературі є чимало повідомлень про продовження життя після смерті тіла. Життя поза тілом випробував й описав Карл Густав Юнг, один із провідних психологів-психіатрів нашого часу, і ряд інших учених. Деякі з повернутих до життя пробули в стані тимчасової смерті більше години. Із цим феноменом добре знайомі мормони. Випадки тимчасової смерті з виходом душі з тіла й поверненням у нього були відомі й до праць сучасних нам лікарів-реаніматорів. Час від часу їх описували, але цим описам звичайно не вірили, занадто вже дивним здавалося те, про що вони свідчили. Як приклад приведемо випадок К. Ікскуля. Це повідомлення було вперше опубліковане архієпископом Никоном в "Троїцьких листках" в 1916 році, а пізніше передруковано в журналі "Православне життя" (№ 7, 1976) і в третьому випуску збірника "Надія" під заголовком "Неймовірна для багатьох, але правдива подія". К. Ікскуль, що розповів про своє переживання, незабаром після цієї події пішов у монастир. Повідомлення архієпископа Никона подається в скороченому виді. Він пише, що раніше К. Ікскуль не замислювався, читав священні книги, визнавав, що все в них написане - правда, але почуття віри в нього не було, і смерть залишалася для нього фіналом людського буття. Він багато років був формальним християнином. Ходив у церкву, хрестився, але по суті не вірив, всерйоз усього не приймав.
Після багатьох літ спокійного життя він занедужав запаленням легенів. Хворів довго й серйозно, але якось ранком раптом відчув себе зовсім добре. Кашель зник, температура впала до норми. До його подиву, лікарі були стурбованими... принесли кисень. А потім - озноб і повна байдужість до навколишнього. Він розповідає: "Вся моя увага зосередилося на самому собі... й як би роздвоєння... з`явилася внутрішня людина - головна, у якої повна байдужність до зовнішнього (до тіла) і до того, що з ним відбувається". Він продовжує: "Дивно було жити, бачити й не розуміти нічого, та відчувати до всього відчуженість. Ось лікар ставить запитання, а я чую, розумію, але не відповідаю - мені нема про що говорити з ним… І раптом мене зі страшною силою потягнуло вниз, у землю... я заметався. "Агонія", - сказав доктор. Я все розумів. Не злякався. Згадав, що читав, що смерть болісна, але болю не було. Але мені було важко, обтяжливо. Мене тягло вниз... я відчував, що щось повинно відокремитися... я зробив зусилля звільнитися, і раптом мені стало легко, я відчув спокій. Далі я все пам`ятаю ясно. Я стою в кімнаті, посередині її. Праворуч від мене півколом стоять лікарі й сестри, навколо ліжка. Я здивувався - що вони там роблять, адже я не там, я тут. Я підійшов ближче, подивитися. На ліжку лежав я. Побачивши свого двійника, я не злякався, а був тільки здивований - як це можливо? Я хотів торкнутись самого себе - моя рука пройшла крізь тіло, як через порожнечу. Себе стоячого я теж бачив, але відчувати не міг рука проходила через тулуб наскрізь. І підлоги я не відчував... Дотягтися до інших теж не міг. Я покликав лікаря, але той не реагував. Я зрозумів, що я зовсім самотній, і мене охопила паніка".
Подивившись на своє мертве тіло, він подумав про свою смерть. "Але це було важко собі уявити я був живішим, ніж колись, я все відчував й усвідомлював. Крім того, у існування душі я не вірив, і ця думка не приходила". Пізніше, згадуючи пережите, Ікскуль говорить: "Припущення, що, скинувши тіло, душа відразу все знає й розуміє, невірне. Я з`явився в цей новий світ таким, яким пішов зі старого. Тіло - не в`язниця душі, а її законне житло, і тому душа продовжу існування в іншому світі у тому ступені свого розвитку й зрілості, яких досягла в спільному житті з тілом". Він бачив, як бабуся нянька перехрестилася: "Ну, Царство йому небесне", і раптом побачив двох ангелів. В одному він чомусь впізнав ангела-хоронителя, а іншого він не знав. Ангели взяли його за руки й пронесли через стіни палати на вулицю. Потім він описує підйом, бачення "потворних істот" ("Я відразу зрозумів, що цей вид приймають на себе біси") і поява світла... яскравішого від сонячного. "Усюди світло й немає тіней". Світло було так ясне, що він не міг нічого бачити. "Як у тьмі. І раптом зверху, владно, але без гніву, пролунали слова: "Не готовий", і почався стрімкий рух униз". Він повернувся до тіла. Ангел-хоронитель сказав: "Ти чув Боже визначення. Увійди й готуйся". Обидва ангели стали невидимі. З`явилося почуття стиснення, холоду й глибокий смуток про втрачене. "Цей смуток завжди зі мною". Він знепритомнів й опам`ятався в палаті на ліжку. Лікарі, що спостерігали за Ікскулем, повідомили, що всі клінічні ознаки смерті ("він був відсутній") були наявними й стан смерті тривав 36 годин. Доктор Муді й інші вчені описали багато подібних випадків.
Всі вони говорять про те, що за порогом не починається нове існування, а триває те, що почалось колись. Перерви в житті не відбувалося, і особистість починала життя там такою, якою вона була в момент переходу. Очевидно, життя людини на землі - це тільки початок, тільки підготовка до того, що чекає нас всіх після смерті тіла. Почате тут буде тривати там; імовірно, чекають й якась відповідальність і відплата за зроблене під час земного життя. Про це говорять всі великі релігії. І, очевидно, дуже важливо перейти поріг у стані незлобивості, умиротворення й спокою, не несучи із собою жодної темної плями на своїй совісті. Християнство завжди знало це, тому й радило кожному перед смертю висповідатися й причаститися. Стан особистості в момент смерті важливіший за все попереднє життя людини. Про це говорить й євангельська оповідь від Луки (23, 32- 33 й 39- 43) про розбійників. От воно: "Вели і двох злочинців з Ним щоб убити. І коли прийшли на місце, що зветься Лобним, тут розп’яли Його злочинців, одного з правого, а іншого з лівого боку... Один з розп’ятих злочинців хулив Його говорячи: "Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас". Озвався і другий, і докоряв тому, і казав: "чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений? І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив". І сказав Ісусові: "Пом`яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє". І сказав йому Ісус: "Істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш із Мною в раю". Життя розбійника було погане, але каяття в останні години перед смертю дало благий початок майбутнього існування. Християнство завжди говорило нам про це. В Одкровенні святого Іоанна Богослова сказано: "Блаженні мертві, що померли в Господі... вони упокояться й справи їх ідуть за ними". Християнство завжди знало і вчило, що людина це більше, ніж м`ясо й кістки або просте сполучення хімічних елементів, що крім тіла людина має душу й що в момент смерті тіла душа не вмирає, а виходить із тіла й продовжує жити й розвиватися в нових умовах. От кілька цитат зі Священного Писання. Зовсім виразно говорить про вічне життя Сам Ісус Христос. Звертаючись до своїх учнів апостолам, Він сказав: "Істинно, істинно говорю вам: віруючий у Мене має життя вічне". Це з Євангелія від Іоанна (гл. 6, стих 47). І ще: "І не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити; а бійтеся більше Того, Хто може і душу, і тіло погубити в геєні" (від Матфея 10, 28). А от ще слова Ісуса Христа: "Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить в Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерті до життя " (від Іоанна 5,24). І ще: перше свідчення від Луки (20, 38), друге від Іоанна (12, 50 й 14, 1-2). "Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі". "Я знаю, що заповідь Його є життя вічне. Так нехай не бентежиться серце ваше" - тобто не сумнівайтеся -` "у домі Отця Мого осель багато..." Найближчих учнів Ісуса Христа називали апостолами - стовпами віри. Спочатку їх було дванадцять, потім ще сімдесят. Вони прийшли до Христа в різний час. Серед них у минулому й прості люди - рибалки, й учені. Апостол Лука, із числа сімдесяти, був лікарем. Вони пройшли за Христом, залишивши все й поступово пізнаючи нове для них, прийшли до глибокої віри в єдиного Бога й вічне життя. Після того в жодного з них ніяких сумнівів більше не було. Вони бачили, що Ісус Христос повертав померлих до життя, і зрозуміли, смерть на землі не завжди остаточна. Вони бачили Ісуса Христа розп`ятого, померлого на хресті, через три дні воскреслого з гробу для життя вічної. Він протягом сорока днів являвся їм у новому тілі. Всі вони присвятили своє життя служінню Ісусу Христу, піддаючись переслідуванням і мукам. Одинадцять із дванадцяти прийняли мученицьку кончину. Вони прийняли її радісно, без коливань, тому що знали, що вмирає тільки тіло, а душу вбити не можна, тому що вона безсмертна. Багато апостолів й учні Ісуса Христа, а потім багато святих й просто вчених-богословів писали, що смерть не кінець і що душа живе вічно.
Якщо читати це без упередження, то на душі стає світліше, адже писали люди правдиві, що віддали свої життя за те, у що вони вірили. І описане ними - це результати побаченого і пережитого, а не плід фантазії; не гра розуму, а результати досвіду. Один з учнів апостола Павла, знаючи, що його вчитель не боїться смерті, запитав його про це. Апостол Павло відповів: "Мені й тут добре й там буде добре". Говорячи про життя після смерті тіла, він сказав: " око не бачило, й вухо не чуло, і на думку людині не приходило те, що приготував Бог тим, що люблять Його" (1 Кор. 2, 9). У тому ж посланні, у главі 15, він пояснює більше: "Не всяка плоть така ж плоть... є тіла небесні й тіла земні... й як ми носили образ земного, будемо носити й образ небесного... тому що тлінному цьому слід одягнутися в нетління, і смертному цьому - зодягнутися в безсмертя... Смерть! Де твоє жало?" Ці слова святого апостола Павла говорять про те, як християнство розуміє смерть, - при вмиранні людина міняє своє тлінне, тимчасове тіло на тіло нетлінне, вічне. Для апостолів і багатьох святих існування душі було очевидністю, тому вони не доводили, не переконували, а дивилися на це, як на щось саме собою зрозуміле. Святий Іоанн Богослов написав пророчу книгу "Апокаліпсис", її також називають "Одкровення". У ній багато цікавого і важливого, багато пророкувань які частково вже збулися. У першому розділі святий Іоанн пише: "Я був у дусі в день Господній", а потім описує те, що йому було показано, коли він був у дусі, поза тілом. Він не пояснює, що значить бути в дусі, а говорить: "Я був у дусі", як ви б сказали: "Я був на вулиці" або "У мого сусіда". Святий Іоанн не єдиний свідок такого стану. Крім нього, про те ж свідчили писання багатьох апостолів і святих. Для них тоді було очевидним, що душа може жити й поза тілом, і може іноді виходити з тіла й повертатися в нього. І в наступні віки в богословській літературі й у Житіях святих було багато описів існування душі. Святий Августин розповідає про невіруючого лікаря Геннадія. Геннадій під час сну вийшов з тіла й розмовляв з юнаком, але не зрозумів що відбувається. Це повторилося кілька разів, але Геннадій продовжував не вірити. Тоді юнак запитав його: "А своє тіло, окремо від себе, там, на ліжку, ти бачиш?" - "Бачу". - "Адже очі твого тіла закриті, а ти бачиш і своє тіло й мене. Ти бачиш духовними очами. Знай, що після цього життя буде інше". Святий Григорій в "Діалозі" пише: "Часто на грані смерті душа дізнається про тих, з ким вона буде розділяти небесне житло за аналогічну нагороду або покарання"... "До праведних часто являються святі, щоб заспокоїти їх". Архієпископ Антоній Женевський пише про те, що життя душі після смерті є природне продовження її життя на землі.
Перейшовши в загробний світ, душа відчуває, усвідомлює, сприймає, мислить. Не тільки в духовній, але й у світській літературі є багато схожих описів. У повісті Л. Н. Толстого "Смерть Івана Ілліча" померлий проходить через темну печеру, бачить картини всього свого минулого життя й появу яскравого світла. Ернест Хемінгвей описує випадок тимчасової смерті у своєму романі "Прощай, зброє!". Розповідає герой роману, але, напевно, описане трапилося із самим автором. Солдати сидять у траншеї під артилерійським обстрілом. "Ми продовжували їсти... я надкусив свою скибу сиру й ковтнув вина... потім почулося: чух-чух-чух, потім щось блиснуло... і ревіння, все стало білим, потім усе почало червоніти, червоніти в стрімкому вихорі... я спробував зітхнути, але подиху не було, і я відчув, що весь вирвався із самого себе й лечу, лечу, підхоплений вихором. Я вилетів швидко, весь як є, і я знав, що я мертвий і що даремно думають, начебто вмираєш і все. Потім я поплив по повітрю, але замість того, щоб летіти вперед, сковзав назад. Я вдихнув і зрозумів, що повернувся в себе. Земля навколо була розкидана... голова моя тряслася і я раптом почув чийсь плач". Цей солдат був важко поранений і пережив тимчасовий вихід з тіла. А в книзі, позначеної 1984 роком, опублікована розповідь Федора Абрамова "Материнське серце". Селянка везе на санях у районну лікарню важкохворого сина. Йому шість років. Він завжди жив у бідності й убогості. У дорозі йому стає гірше. Мати квапиться. "Не довезла. Холоднеча була, мороз. "Стьопа, - кажу, - до району під`їжджаємо. Чи можеш, говорю, дивитись?" А він сам мене просив: "Мама, скажи, коли до району під`їжджати будемо". Дитина ж! Ніде не була далі свого села – хотів на білий світ подивитися. І от Степанко голову підняв: "Мама, - говорить, - яке яскраве світло. Який район у нас гарний..." Та й усе - помер. Так на руках у матері дух і випустив". Подібних повідомлень дуже багато. Усе більше людей говорять і пишуть про життя душі поза тілом. Звичайно, не всі. Ті, хто не хоче вірити ні в що духовне, усе ще не бачать світла, що входить у світ.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2